Російсько-українська війна: що таке фільтрація?
Росія розпочала повномасштабну війну, щоб знищити українську державу та всіх українців, хто її захищає та підтримує. І для цього була обрана стратегія випаленої землі: кожне місто, яке чинило опір російським атакам, вже на другий день зазнавало бомбардувань і повітряних ударів проти цивільного населення та цивільних об’єктів. Це призвело до загибелі та поранень десятків тисяч цивільних осіб, руйнувань десятків тисяч будівель, мільйонів біженців та внутрішніх переселенців. Діяльність на окупованих Росією територіях мала на меті знищення свідомих українців, залякування всіх інших, примус до виїзду до Росії чи залишення на місці лояльних до Росії мешканців. Ця стратегія повністю відповідає розподілу українців на чотири групи, запровадженому, як повідомляють дослідники, російськими контррозвідувальними службами:
• ті, хто підлягає фізичній ліквідації/знищенню;
• ті, які потребують придушення та залякування;
• ті, кого можна схилити до співпраці;
• ті, хто готові співпрацювати.
У цій війні є багато злочинів, невідомих публіці, навіть тим, хто намагається уважно стежити за подіями. Ми розглянемо тут один з них — фільтрацію. Їй можна дати таке визначення: це насильницький, неврегульований процес з’ясування персональних даних затриманих людей, їхніх соціальних контактів, поглядів та ставлення до держави-окупанта, їхньої безпеки для влади чи служб держави-окупанта, а також їхньої готовності та згоди на співпрацю з владою або службами держави-окупанта. Мета її — виявлення людей з проукраїнськими поглядами, нелояльних до окупаційного режиму, зокрема тих, хто вважає себе українцями, відмовляється від отримання російського паспорта та хоче зберегти українське громадянство, та їх ізоляція чи навіть знищення.
Фільтраційні процедури розпочалися у першій половині березня з початком примусового переселення мешканців Маріуполя до Росії. Так, “Російська газета” повідомила, що в таборі Безіменне було затримано 5000 українців, і що вони проходили перевірки, щоб не допустити до Росії “українських націоналістів, переодягнених під біженців, щоб уникнути покарання”[1]. . Люди, які їхали до Запоріжжя, також піддавалися тим самим процедурам.
Перший етап фільтрації
Фільтрація відбувається у два етапи. На першому етапі весь потік біженців має пройти перевірку документів, взяття відбитків пальців та первинне опитування на так званих фільтраційних пунктах. Цей етап може тривати від кількох годин до кількох діб, залежно від довжини черги до фільтраційного пункту. Велика увага при цьому до чоловіків, зокрема призовного віку, яких опитують особливо ретельно, іноді застосовуючи насильство. Перевіряючі намагаються з’ясувати причетність людини до збройних сил раніше, правоохоронних органів, прикордонників, інших органів державної влади та місцевого самоврядування, дізнатися про їхнє ставлення до України, війни. Жінок запитують, де перебувають їхні чоловіки, чи не служать в українській армії. У всіх вивчають зміст телефону, вишукуючи контакти з військовослужбовцями, проукраїнські написи чи мелодії. Усіх роздягають, окрім дітей та жінок віком від 45 років: шукають татуювання, що свідчать про проукраїнську орієнтацію. Також на шкірі шукають специфічні потертості від носіння стрілецької зброї та бронежилету, потертості вказівного пальця правої руки, синці на правому плечі від віддачі під час стрільби. За підозри у нелояльності до Росії людей затримують і далі вони перебувають під вартою, причому розділяють сім’ї, навіть мати чи батька з дітьми. Відомий випадок, коли батька розлучили із трьома дітьми, яких відвезли до Росії. Відразу після звільнення він отримав дзвінок від старшого сина, що якщо він їх не забере протягом трьох днів, їх усиновлять. Батько одразу поїхав до Росії та встиг забрати своїх дітей. Фільтраційні пункти були створені у великій кількості усюди, де були потоки біженців, які їдуть з окупованої території. Фільтрацію проводили також на блок-постах.
Ті, хто пройшов перший етап фільтрації, отримують довідку невеликого розміру, на якій вказано прізвище, ім’я та по батькові, дата народження, печатка з написом “Дактилоскопований”, назвою фільтраційного пункту, датою та підписом особи, яка фільтрувала. Прізвище цієї людини не вказується. Ця “довідка” є перепусткою на всіх окупованих територіях, з нею також можна в’їхати на територію РФ, її потрібно пред’являти під час кожної перевірки разом із паспортом. Але вона може не врятувати від повторної процедури перевірки телефону, багажу, тіла тощо.
Перший етап міг проходити й інакше. 36-річну Олену та її 9-річну доньку, що ховалися від обстрілів у підвалі місцевого садка в Маріуполі, окупанти вигнали з укриття та обманом змусили їх виїхати до Росії.
25 березня 2022 року люди у військовій формі з білими пов’язками прийшли в підвал, та склали перелік людей, які там знаходилися. Сказали, що це необхідно для надання гуманітарної допомоги. Коли перелік склали, до підвалу прийшли інші військові — чеченці. Вони зажадали, щоб люди негайно зібралися і їх вивезуть у безпечне місце, бо зараз буде зачистка міста від військових ЗСУ. Вони зможуть повернутися за два дні, тож не треба брати з собою речі. Військові вишикували коридор із солдатів через кожні 50 метрів один від одного вздовж морської лінії, у бік Виноградного (село на східному виїзді з Маріуполя).
Людей привезли до Безіменного (село на березі Азовського моря, за 30 км від Маріуполя на схід) і поселили до школи. На першому поверсі були ліжка, на яких лежали люди похилого віку, які погано ходять. Інші перебували на другому та третьому поверхах. Ліжок не вистачало. Школа була переповнена, а людей усе привозили та привозили. Там була поліція ДНР та адміністрація цієї школи — їх направили туди працювати.
Разом із Оленою привезли 540 людей. За шість днів приїхали автобуси, їх було 10, вибрали людей із дітьми. Але куди везуть, не говорили. Вже дорогою люди дізналися, що їх везуть до Росії. Автобус із людьми привезли до пункту пропуску Куйбишево (Ростовська область), де й провели фільтрацію. Спочатку допит у пункті пропуску поліції ДНР — у контейнері, який стояв прямо в полі. Інформацію про людей занесли до якихось баз, відсканували документи, дивилися мобільні телефони.
Потім був блокпост ДНР, де військові допитували людей та оглядали речі. Це колишній український митний пункт. Людей допитували кожного поодинці. Спочатку Олену допитала одна людина, після чого її відправили до зали очікування. Телефон Олені не віддали. Її мати з дитиною залишилася в іншій залі. Потім її знову викликали на допит. Запитували: де працювала, хто друзі, що вона робила після початку бойових дій. Запитували про її ставлення до «воєнної операції Росії». Допит тривав близько півтори години. У Олени зняли відбитки пальців, зробили фото у фас та профіль. У результаті вона з матір’ю та донькою потрапила до Казані.
Яскравий опис життя у Маріуполі під невщухаючими бомбардуваннями, виїзд та проходження фільтрації дала у своєму інтерв’ю 17-річна Марія Вдовиченко. Серед іншого вона розповідає про почуту розмову двох військових ДНР: “А що ти робив із тими, хто тобі не подобався?” — “Я розстрілював і не думав!”.
Другий етап фільтрації
Затриманих на першому етапі відправляють під конвоєм для подальшого поглибленого проходження фільтрації на 30 діб у фільтраційні табори — місця несвободи, іноді цей термін для особливо впертих українців давали вдруге. Фільтраційні табори — або закриті раніше установи виконання покарань і тепер розконсервовані, або неофіційні місця позбавлення волі, де дуже погані умови утримання: перенаселеність, погане харчування, часто немає доступу до води, освітлення, туалетів, свіжого повітря, відсутній доступ до медичної допомоги.
В медіа з’явилася інформація, що російські загарбники утримують більше трьох тисяч громадян Маріуполя у “фільтраційній в’язниці” — колишній виправній колонії № 52 у селищі Оленівка Донецької області. В іншому виданні писали, що “саме тут утримуються колишні правоохоронці, проукраїнські активісти та журналісти. Тепер стало відомо про другу фільтраційну в’язницю в Оленівці на базі колишньої Волноваської виправної колонії № 120”. У колонії №120 утримувалися також військовополонені з полку “Азов”. Тут у ніч з 28 на 29 липня 2022 року був вибух, який забрав життя 50 військовополонених.
Наведемо розповідь колишнього слідчого Олега, який працював у Донецькому обласному управлінні поліції.
21 березня 2022 року він намагався виїхати з Маріуполя у бік Запоріжжя. На блокпості в с. Мелекіно його затримали. За його словами, на блокпості стояли колишні співробітники поліції, які вказували пальцем на співробітників поліції. Також на блокпостах були списки держслужбовців. Далі його привезли до Мангуша до райвідділу поліції, де він провів добу. У приміщенні, де він перебував, було понад 35 людей. З ним у камері були співробітники поліції, прикордонної служби, рятувальники з Державної служби надзвичайних ситуацій. Також було затримано молоду жінку з виконавчої служби. Після цього його під конвоєм направили до Докучаєвська. У центрі Докучаєвська знаходиться Палац культури, в якому розташований фільтраційний пункт. Цивільні особи приходять до нього для отримання перепусток, затримані розміщуються на задньому дворі цієї будівлі. Тут провадиться сортування затриманих на військових, поліцейських, інших держслужбовців та осіб без документів. Там вони знаходяться теж одну добу. Потім їм зав’язують очі та везуть до Донецька. У приміщенні колишнього Управління боротьби з організованою злочинністю (вул. Юнгівська 5) їх розміщують по 35-37 осіб у камері. Роблять дактилоскопіювання, фото татуювань та вносять інформацію до баз даних “Рубіж” та “Скорпіон”. Тепер вони набули статусу підозрюваних. Проводять допит, на якому запитують про взаємодію з Азовом, Торнадо та на причетність до розслідування правопорушень щодо осіб, які воювали з боку ДНР. Запитували, де архів, склад підрозділів і намагалися схилити до співпраці.
Після допиту люди чекають на етапування, їх відправляють на медогляд. У лікарні, де був Олег, проводили догляд доброзичливо. В іншій лікарні (за словами інших людей) лікар пропонував їх розстріляти без медогляду.
Після медогляду Олег потрапив до Донецького СІЗО. На нього було складено протокол адміністративного затримання на 30 календарних днів на підставі внутрішнього нормативного акту ДНР (не пам’ятає якого саме) про співпрацю з терористичними організаціями. Після чого затриманих привезли до колонії №120 біля Волновахи. У камерах знаходиться по 35-40 осіб, туалет не працює, воду та продукти не дають кілька днів. Потім більшість поліцейських переводять у бараки. У бараках вони можуть ходити в туалет на вулиці, знайомі можуть передавати їжу. Ці бараки вони ж і ремонтують.
Про допити у колонії Олег не розповідав. 8 травня його було звільнено.
У фільтраційних в’язницях допити проводяться за участю співробітників ФСБ, із застосуванням насильства, різного виду тортур і мають ту саму мету: зламати людину, домогтися визнання в лояльності до РФ. Ті, хто пройшов цей другий етап фільтрації, через 30 діб звільнялися, отримували довідку про проходження фільтрації і могли їхати до Росії. Ті ж, хто не пройшов другий етап фільтрації, кого не зламали, отримували згідно з ухвалою так званого Державного комітету оборони ДНР №31 від 26 квітня 2022 року статус полоненого та строк позбавлення волі 10 років, вони направлялися до установ виконання покарань Донецької області. Ця абсолютно незаконна і дика навіть для росіян ухвала була скасована після “референдуму” наприкінці вересня 2022 року про приєднання ДНР до РФ, і частину в’язнів звільнили. Яку саме частину, і куди поділися решта — невідомо. Є версія, що їх перевезли до російських місць позбавлення волі, де їх засуджують російські суди “за протидію спеціальної військової операції” (так у Росії називають цю війну), принаймні, один такий випадок відомий. Назвати кількість людей, які потрапили до фільтраційних таборів, і кількість людей, які звільнилися з них, ми не можемо, такі дані нам невідомі. Очевидно, це десятки тисяч людей.
[1] Цит. по публікації в газеті “Гардіан”