Люди, що пережили пов’язане з війною сексуальне насильство, почали отримувати репарації

Про це повідомила під час пресконференції в “Медіацентрі Україна” Уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко.

За визначенням ООН, сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК) — це форма гендерно зумовленого насильства (ГЗН), що включає зґвалтування, сексуальне рабство, примус до проституції, примусову вагітність, примусовий аборт, примусову стерилізацію, примусовий шлюб, а також будь-яку іншу форму сексуального насильства порівнянної тяжкості, вчиненого щодо жінок, чоловіків, дівчат або хлопців, яка напряму чи опосередковано пов’язана з конфліктом.

Не лише жінки

“Поки до проєкту з проміжних репарацій звернулося більше чоловіків, ніж жінок. І виплачено компенсацію більшій кількості чоловіків, ніж жінок. Тому Україна ламає уявлення, що це винятково насильство, що стосується жінок”, — наголосила Катерина Левченко.

За інформацією Офісу Генпрокурора, станом на кінець серпня зафіксовано 314 фактів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК). Серед постраждалих 201 жінка і 113 чоловіків (ця кількість включає 15 дітей).

Пілотний проєкт з невідкладних проміжних репарацій для постраждалих від сексуального насильства під час війни почав діяти в Україні навесні цього року. Відповідно до нього, протягом року пів тисячі постраждалих матимуть змогу конфіденційно отримати одноразову виплату в розмірі 3 тисячі євро.

“Ми розробили систему формування таких репарацій, яка передбачає виявлення постраждалих, ідентифікацію кейсів, ухвалення рішень про відповідність критеріям і виплату проміжних компенсацій”, — розповідала Ольга Стефанишина, віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Зараз триває перша фаза Пілотного проєкту. На початку серпня Уряд відзвітував, що вже надано проміжні репарації 114 постраждалим особам з перших 500. Загалом же подали заявки 270 людей.

Масштаб злочину

Як ми вже розповідали, представники РФ систематично вдаються до сексуального насильства у місцях позбавлення волі, де вони тримають наших військовополонених та викрадених цивільних. Про це давно кажуть правозахисники. Крім того, про це йдеться в оприлюдненій нещодавно доповіді уповноваженої Радою ООН з прав людини Незалежної комісії з розслідування порушень в Україні.

Ще у перший рік повномасштабного вторгнення ця Комісія ООН повідомляла, що жертвами сексуального насильства в Україні ставали люди віком від 4 до понад 80 років — діти, жінки й чоловіки.

Після деокупації територій на Сході та Півдні України було зафіксовано ще більше таких злочинів. Потрапляючи до катівень, сексуального насильства зазнавали як жінки, так і чоловіки. Українські правоохоронці наголошували: усюди, де перебували російські Збройні сили, були зафіксовані випадки сексуального насильства. За словами Омбудсмана Дмитра Лубінця, найбільше СНПК окупанти вчиняли у Херсонській, Донецькій, Київській і Харківській областях.

На думку Катерини Левченко, зважаючи на велику кількість скоєних російськими військовослужбовцями злочинів, що мають ознаки СНПК, на РФ треба тиснути на міжнародному рівні — через процедуру подання доповіді Генеральним секретарем ООН щодо протидії сексуальному насильству в конфліктах.

“Є чорний список країн, які не можуть використовувати свій контингент для проведення миротворчих операцій в будь-якій точці земної кулі, — зазначила вона. — А сьогодні Росія є частиною цих “миротворчих процесів”. Тож для цього потрібна адвокація, потрібне розуміння, як ми можемо працювати з міжнародними партнерами, і на двосторонньому рівні, і українське суспільство також має бути свідомим того, що це потрібно зробити та підтримувати такі зусилля”.

Правовий вимір

Відповідно до міжнародного права, СНПК можна кваліфікувати як воєнний злочин (підпункт xxii частини 2 статті 8 Римського статуту), злочин проти людяності (підпункт g частини 1 ст. 7 Римського статуту) і навіть як геноцид: “заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або психічного розладу членам... групи; впровадження заходів, спрямованих на запобігання дітонародженню всередині такої групи” за статтею 6 Римського статуту.