Проєкт закону розробляли МВС України, Уповноважений з питань зниклих безвісти за особливих обставин і члени Комітету ВР з питань правоохоронної діяльності. Про поданий законопроєкт повідомив заступник Міністра внутрішніх справ Богдан Драп’ятий у фейсбук-дописі від 17 січня. Відповідна інформація також була оприлюднена на Урядовому порталі 20 січня.
Законопроєкт №12414 покликаний полегшити комунікацію між потерпілими у справах, пов’язаних зі зникненням безвісти, та слідчими, які їх розслідують.
“Метою закону є встановлення особливих умов проведення досудового розслідування, які дозволяють оперативно та ефективно реагувати на заяви про зникнення осіб і забезпечити доступ заявників (потерпілих), які є близькими родичами та членами сім’ї зниклої особи, до правових механізмів в умовах воєнного часу”, — мовиться у Пояснювальній записці.
Заступник міністра пояснив, що нині, відповідно до частини першої статті 218 Кримінального процесуального кодексу України, досудове розслідування здійснюють слідчі за місцем вчинення кримінального правопорушення. Проте за умов повномасштабної війни РФ проти України чимало людей безвісти зникають у регіонах, де тривають активні бойові дії.
При цьому якщо рідні безвісти зниклих, які є потерпілими, нині проживають не там, де зникла людина, а в іншому регіоні, їм складно на відстані комунікувати зі слідчими. “Це ускладнює процес ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, подання заяв і клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій, таких як допит свідків чи призначення експертиз. Крім того, виникають обʼєктивні труднощі у можливості отримання актуальної інформації про стан розслідування та розшукових заходів”, — пише Драп’ятий. Законопроєкт №12414 має це залагодити.
Як пояснив заступник міністра, якщо законопроєкт ухвалять, у справах, пов’язаних зі зникненнями безвісти, прокурор матиме право визначати місце проведення досудового розслідування за місцем проживання (або перебування) заявника/-ці або потерпілого/-ї. Зазначений порядок визначення місця проведення досудового розслідування діятиме упродовж воєнного стану та трьох років після його завершення, каже Драп’ятий.
До прикладу, якщо людина безвісти зникла у Донецькій області, а її рідні перебувають у Закарпатській області й саме там звернулися до поліції з відповідною заявою, після ухвалення закону прокурор зможе прийняти рішення, що розслідування відбуватиметься за місцем проживання рідних, а не скеровувати його до Донецької області, пояснив посадовець.
Законопроєкт має на меті створити гнучкість у виборі місця проведення досудового розслідування, зважаючи на умови воєнного стану та безпекові обмеження, та забезпечити права заявників і потерпілих у відповідних кримінальних провадженнях, зазначено у Пояснювальній записці.
У МВС сподіваються, що парламентарі підтримають цю законодавчу ініціативу, адже вона спрямована на підвищення ефективності досудового розслідування та захищає права і законні інтереси потерпілих у кримінальних провадженнях, пов’язаних зі зникненням безвісти за особливих обставин, підсумував Драп’ятий.
Загальний контекст
Торік ХПГ сповіщала про основні проблеми, що постають перед рідними зниклих безвісти. Як постраждалі шукають зниклих безвісти, які органи є найпомічнішими у пошуку, було висвітлено у звіті “Потреби сімей зниклих безвісти”, виконаному на замовлення ХПГ. З повною версією звіту за результатами дослідження можна ознайомитися в онлайн-бібліотеці Харківської правозахисної групи.
Станом на листопад минулого року Єдиний реєстр зниклих безвісти за особливих обставин містив інформацію про 59 тисяч таких людей. З них понад 49 тисяч перебували у розшуку як особи, зниклі безвісти за особливих обставин. При цьому 1 769 зниклих безвісти за особливих обставин становили діти віком до 18 років. Майже 8 000 людей вже знайшли: їхнє місцеперебування встановлене. Хтось вже повернувся до вільної України, хтось перебуває в країнах, з якими Україна має міжнародні правові угоди. Також у цій категорії записів Реєстру є ідентифіковані тіла загиблих внаслідок російської військової агресії, розповідав Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Артур Добросердов.
Як ми вже писали, восени минулого року Парламентська асамблея Ради Європи одноголосно ухвалила резолюцію “Зниклі безвісти, військовополонені та цивільні в ув’язненні внаслідок агресії Російської Федерації проти України”. ПАРЄ засудила жахливі умови, в яких Росія утримує полонених громадян України, а також відсутність у РФ бажання комунікувати з міжнародними органами та рідними бранців. За даними ПАРЄ, станом на 18 вересня 2024 року 65 956 українських громадян — військовослужбовців і цивільних — були зареєстровані як зниклі безвісти або полонені. Серед них 50 916 людей були зареєстровані як зниклі безвісти на основі перевірених даних.
Правозахисна ініціатива “Трибунал для Путіна” (T4P) створила інтерактивну мапу місць утримання українських полонених. На мапі можна знайти дані про місця несвободи, розташовані як на території РФ, так і на тимчасово окупованих територіях, а також кількість громадян України, які там перебувають.
Крім того, наприкінці липня 2024 року відбулася презентація дослідження глобальної ініціативи T4P, присвяченого насильницьким зникненням. T4P змогла ідентифікувати 5 340 жертв насильницьких зникнень та направила подання до Міжнародного кримінального суду та узагальнення для Робочої групи ООН. Фактично юристи обґрунтували, що Росія свідомо та системно вдається до насильницьких зникнень, від яких може постраждати будь-яка людина, яка опинилася в російській окупації.
