Чергова смерть за ґратами: як судді легалізують повільні страти
5 лютого Харківський районний суд Харківської області, під головуванням судді Олександра Базова, відмовив у звільненні важкохворому засудженому Олександру Кушніренку. Людина, що вже не могла самостійно рухатися, говорити та навіть контролювати елементарні функції організму, була залишена в умовах тюремної лікарні без можливості отримати належне лікування. За кілька тижнів він помер в муках.
Хвороба, яка “не заважає” сидіти у в’язниці
Згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії, у Кушніренка було діагностовано повторний ішемічний інсульт, глибокий лівобічний геміпарез, сенсомоторну афазію, нетримання сечі та калу, обширні пролежні. Це діагноз людини, яку суд відмовився відпустити на лікування.
Медичний висновок, складений лікарями Темнівської багатопрофільної лікарні, однозначно констатував, що хворий не може самостійно рухатися, не сидить, перебуває у горизонтальному положенні та потребує стороннього догляду і цілодобового медичного нагляду. Попри це, суд вирішив, що умови утримання у колонії “забезпечують йому необхідну допомогу”.
ХПГ боролася за життя Кушніренка
На відміну від суддів і прокурорів, які проявили цілковиту байдужість до життя засудженого, його права захищав адвокат Харківської правозахисної групи. У Харківському апеляційному суді він домагався перегляду рішення, щоб врятувати Кушніренка, але останній не дожив до розгляду справи в апеляційному суді.
Подібні випадки не є поодинокими. Як свідчить розслідування ХПГ, суди систематично ігнорують навіть очевидні підстави для звільнення важкохворих засуджених, прирікаючи їх на смерть. Володимир Рубченко, Віталій Матухно, Іван Ястребов, Сергій Троцько, Тетяна Подоляко — це ті люди, яких вбила судова байдужість.
Система вбиває тих, кого вже покарала
Багатопрофільна лікарня ЦОЗ ДКВС на базі Темнівської виправної колонії №100 не мала змоги надати засудженому адекватне лікування. Суд проігнорував висновки медичної комісії, яка прямо зазначила, що повний курс лікування можливий лише за межами пенітенціарної системи. Суд знехтував навіть тим фактом, що сам прокурор не заперечував проти звільнення. Суддя вирішив, що назавжди паралізована людина загрожує оточуючим: “Не спростовано в ході судового розгляду те, що звільнення засудженого від відбування покарання становитиме загрозу для його оточення та суспільства в цілому”. Ба більше, на думку суду, умови утримання у колонії “забезпечують йому необхідну допомогу”. Хоча саме під час перебування у в'язничні лікарні у хворого відбувся повторний інсульт, після якого він і став абсолютно безпорадним.
Уже неодноразово Харківська правозахисна група (ХПГ) фіксує подібні випадки. Люди, які повинні отримувати медичну допомогу, фактично помирають у в’язницях через суддівську байдужість.
Хто такий суддя Базов?
Олександр Вікторович Базов — суддя Харківського районного суду Харківської області, призначений на посаду указом Президента України 4 липня 2024 року. Його кандидатура викликала сумніви ще на етапі відбору, адже згідно з даними Фундації DEJURE, його знання права та професійна компетентність були поставлені під питання.
Громадські активісти під час конкурсу зафіксували, що відповіді Базова на елементарні юридичні запитання викликали недовіру до рівня його кваліфікації. Попри це, він був призначений суддею, а його рішення — це не просто прояв суддівського формалізму, а реальна причина смерті людини.
Що потрібно змінити, щоб уникнути нових смертей?
Смерть Кушніренка — ще один доказ того, що процедура звільнення за станом здоров’я в Україні потребує змін. На папері існують чіткі нормативні документи, які регулюють цей процес, але на практиці судді та прокурори фактично виносять людям смертні вироки, залишаючи їх у в’язницях без медичної допомоги.
Щоб змінити ситуацію, необхідно прибрати необґрунтовані підстави для відмови у звільненні тяжкохворих засуджених. Суд не повинен враховувати тяжкість злочину, дисциплінарні стягнення чи залучення до праці при ухваленні рішення про звільнення за станом здоров’я. Перевагу потрібно надавати висновкам лікарів щодо питання, чи може людина відбувати покарання.
Крім того, варто скоротити розгляд цього питання судами, щоб не затягувати розгляд такого роду справ, а визначити чіткий термін (наприклад, щоб суд мав розглянути клопотання про звільнення через тяжкі захворювання протягом 48 годин).
Чи понесе хтось відповідальність?
Відповідь риторична: ні. Суддя Базов і надалі розглядатиме такі справи, ухвалюючи рішення, які залишатимуть людей вмирати у в’язниці. Чи зміниться щось? Тільки якщо суспільство перестане мовчати. Тільки якщо кожен такий випадок стане публічним. Тільки якщо розуміння того, що звільнення через тяжке захворювання — це фактично відкладена страта, дійде до найвищих щаблів влади.
Інакше історія повториться. І не раз.