Причини смерті:
- природна смерть — 7 особи;
- смерть унаслідок хвороб — 179 особи;
- смерть унаслідок самогубств — 11 особи;
- смерть унаслідок нещасних випадків — 2 особи;
- інші причини — 2 особи.
Проблема звільнення засуджених через тяжку хворобу в Україні має ознаки системного порушення прав людини. Харківська правозахисна група фіксує численні випадки, коли тяжкохворі люди, засуджені до довічного позбавлення волі, помирають у тюремних лікарнях, так і не дочекавшись гуманного рішення суду. Дані Центру охорони здоров’я ДКВС України свідчать: лише з 2018 по серпень 2025 року померла 201 особа, засуджена до довічного позбавлення волі, з яких 179 людей — від хвороб. Серед них — Іван Ястребов, Віталій Матухно та інші, які стали жертвами прокурорського формалізму й байдужості держави. Кожна з цих історій показує: навіть тоді, коли лікарі визнають, що хвороба є підставою для звільнення, прокурори й судді блокують рішення, фактично прирікаючи людей на смерть.
Показовими є справи Івана Ястребова та Віталія Матухна. У Ястребова лікарська комісія ще у жовтні 2022 року встановила захворювання, несумісне з подальшим утриманням у колонії. Суд ухвалив рішення про звільнення, але прокурор подав апеляцію, що затримала його виконання. За кілька тижнів засуджений помер у лікарні, не дочекавшись свободи. У випадку Матухна, який мав онкологічну хворобу та інвалідність першої групи, навіть втручання Європейського суду з прав людини (який застосував Правило 39) не врятувало життя — прокурори наполягали на продовженні утримання в колонії. Людина померла у тюремній лікарні, попри всі міжнародні зобов’язання України.
Ці випадки — не поодинокі, а системні. За дослідженням ХПГ, у таких справах позиція прокурора збігається з рішенням суду у понад 82% випадків, що означає майже повне підпорядкування судової практики прокурорській волі. Така ситуація не лише порушує статтю 3 Європейської конвенції про заборону нелюдського поводження, але й знецінює саме право на життя. Ситуація вимагає змін у законодавстві: потрібно переглянути або повністю відмовитися від так званого “Переліку захворювань”, який визначає, кого можна вважати достатньо хворим для звільнення. Цей підхід є нелюдським і суперечить принципу індивідуальної оцінки стану людини. Право на життя і медичну допомогу не може залежати від списку хвороб чи від позиції прокурора. Україна має перейти до гуманної практики, де критичний стан здоров’я засудженого сам по собі є достатньою підставою для його звільнення, відповідно до статті 3 Європейської конвенції з прав людини.
