Комітет ООН проти катувань надав рекомендації Україні, врахувавши ‘тіньову доповідь’ ХПГ
Комітет ООН проти катувань наприкінці квітня розглядав Сьому періодичну доповідь України про виконання положень Конвенції ООН проти катувань та жорстокого поводження. У Женеві слухали не тільки представників держави, але й правозахисників: вони представили Комітету своє, альтернативне бачення ситуації з катуваннями і розслідуванням цього злочину в Україні. Харківська правозахисна група вже традиційно коментує періодичні урядові доповіді про виконання Конвенції ООН проти катувань: у 1997, 2001, 2007 і 2014 роках ХПГ підготувала і опублікувала коментарі, відповідно, до Третьої, Четвертої, П’ятої і Шостої доповідей. “Тіньову доповідь” Харківської правозахисної групи Комітету представив один з її авторів, адвокат Геннадій Токарев. Він каже, і цього разу Комітет в тому чи іншому вигляді врахував рекомендації ХПГ по всіх аспектах подолання проблем катувань і жорстокого поводження в Україні.
— Раз на чотири-п’ять років кожна держава, яка є учасницею Конвенції ООН проти катувань, надає періодичну доповідь комітету. Це розвинена процедура, — пояснює Геннадій Токарев. — Така доповідь від України востаннє була розглянута Комітетом ще у 2014 році. На початку 2017 року Комітет надав Уряду України перелік із 41 питання, які повністю охоплюють проблеми катувань та жорстокого поводження. Наприкінці 2018 року Уряд на основі відповідей на ці питання підготував проєкт Сьомого періодичного звіту. Харківська правозахисна група своєю чергою підготувала окремий “тіньовий звіт” і надіслала його Комітету. Але спочатку коронавірус, потім війна завадили розгляду за розкладом. Цей величезний проміжок — понад 10 років — це ненормально…
— Як такий розрив вплинув на теми, висвітлені у доповіді уряду і звітах правозахисників?
— Коли держава доповідає комітету, вона відповідає на питання Комітету щодо попереднього звіту. А зараз війна просто перебила все по значущості. Наші колеги з інших правозахисних організацій, наприклад, цьогоріч у своїх альтернативних звітах висвітлювали питання, пов’язані зі створенням Трибуналу, з порушеннями прав людини через війну. Війна — це зовсім інший масштаб катувань, з яким доводиться вправлятися правоохоронній системі. Тут і депортація дітей, і примусовий вивіз цивільного населення, і незаконна мобілізація до армії РФ. Все це не пов’язано з, так би мовити, “традиційними” катуваннями, в тому сенсі як ми розглядаємо їх, коли немає війни. Наш звіт жодним чином не торкався повномасштабної війни, хіба що АТО, тому що попередня періодична доповідь України слухалася в Комітеті у 2014 році, коли це вже почалося. “Тіньовий звіт” ХПГ стосувався питань розслідування справ Майдану, переслідування журналістів, правозахисників, проблем з мігрантами, шелтерами, компенсацій потерпілим від катувань, ситуації з катуваннями в пенітенціарній системі тощо. Нашу доповідь, надіслану до Комітету 2020 році, я переробив, додавши багато чого за останні роки.
Стаття Кримінального кодексу про катування потребує змін
Одним із питань, які правозахисники порушили в Женеві, стала невідповідність самого визначення катування в українському Кримінальному Кодексі міжнародним нормам — зокрема Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання та Європейській конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.
— Я не знаю, чому б уже не взяти й не закінчити ці ігри з термінологією, — каже Геннадій Токарев. — Катування в розумінні міжнародного права, це катування, яке здійснює представник влади, або з його наказу, або з мовчазної згоди. Тобто обов’язково має бути спеціальний суб’єкт. Частина перша статті 127-ї ККУ не має спеціального суб’єкта, це може бути будь-що, навіть побутова бійка. Це розмиває реальну статистику: влада, щоб не виглядати негативним чином, все змішує, побутове катування неможливо виокремити від вчиненого представниками влади. При цьому стаття 127 працює обмежено, адже є універсальна стаття 365: перевищення влади або владних повноважень. У цій статті є частина друга, перевищення владних повноважень, пов’язане з насильством. Щоб набрати статистику, яка більш-менш корелює з поняттям катувань в розумінні конвенції, треба дуже і дуже постаратися. І при цьому у різних державних органів вона не збігається. В Офісу генпрокурора вона одна, в пенітенціарній системі — інша, судова статистика теж відрізняється. Взагалі, держава враховує лише внесені до ЄРДР дані, а не реальну кількість заяв про катування. До війни в Україні нараховувалося приблизно 100 тисяч скарг на катування в Україні за рік. А справ порушували лише кілька сотень.
(Не)розслідування катувань
— У Женеві Міністерство юстиції звітувало про “системні заходи із запобігання катуванням”. Як ви оцінюєте ці заходи?
— Я звернув увагу Комітету на величезну проблему з відсутністю розслідування злочинів, пов’язаних з катуваннями в правоохоронних органах та пенітенціарній системі. У ХПГ є величезний список рекомендацій щодо цього. У Женеві представник ДБР розповідав, що боротьба з катуваннями — це один з найбільш пріоритетних напрямків їхньої роботи. Але нагадаю про події 8 січня 2020 року події в Олексіївській колонії. Я досі займаюся цією справою як адвокат.
Розслідування означає, що має бути підозра і обвинувальний акт, який надійде до суду. Має бути розслідування, слідчі дії. А у цій справі до 60 томів! І це все переливання з пустого в порожнє. Там є трохи судмедекспертизи, а далі — характеристики, службові обов’язки, заяви офіцерів колонії, причетних до подій, буцімто вони діяли відповідно до законів, а правозахисники “підбурювали в’язнів до заколоту”. Слідчий, наприклад, пише, що, коли в колонію ввели групу швидкого реагування, система відеоспостереження вимкнулася через перебої напруги. Але це ж неможливо у випадку з колонією. Це ж охорона периметра, безпека. Там подвійне резервування! Взагалі, справа розслідувалася десь перші десять місяців. Бо був великий розголос. Далі — все... Я сказав Комітету, що розслідувань нуль, а ті, що є, просто вже неможливо було приховати від суспільства.
— Які рекомендації надала Харківська правозахисна група, щоб подолати ситуацію з катуванням і жорстоким поводженням в Україні?
— Ми сформулювали низку рекомендацій для розв’язання основних проблем. Це і труднощі з подачею заяви про катування, і невизнання статусу потерпілого. Річ у тім, що територіальні відділення ДБР є лише у семи містах. Звернутися до них вчасно, щоб вони відреагували до того, як сліди катувань зійдуть, буває просто неможливо, тим більше це стосується потерпілих, які перебувають під вартою. В офіційному розслідуванні людині, яка зазнала катувань, часто відмовляють, надають їй статус не потерпілого, а, наприклад, … свідка власного побиття. Велика проблема з безпекою тих людей, які в місцях несвободи скаржаться на катування. Також я намагався пояснити Комітету, що таке неінформування, коли адвокат звертається до слідчих, а йому нічого не відповідають. Тиша… Також ми звернули увагу на те, що часто при застосуванні сили правоохоронними органами чи пенітенціарниками відеофіксація просто відсутня. Хоча вона є обов’язковою. І ніхто не несе за це відповідальності.
Необхідна методологія розслідування
— Існують добре розроблені методології розслідування крадіжок, вбивств тощо. А для злочинів, які пов’язані з катуваннями, такого немає. Так, рекомендації з розслідування скарг про катування є у так званому Стамбульському протоколі, він дуже детальний у всьому, що стосується медицини. Але цього мало. Мають бути конкретні настанови для слідчих. Коли немає таких настанов, я не можу предметно оскаржити бездіяльність слідства. Я пишу судді скаргу про бездіяльність, а мені суддя відповідає, що це моя особиста думка, а слідчий — процесуально незалежна фігура. Наприклад, у 2021 році у колонії №100 помер засуджений, за чутками був убитий. Здоровий молодий хлопець був. Це було 31 липня, жахлива спека. І труп не відвозили на експертизу п’ять днів! Офіційною мовою, це вже “неможливість проведення судової медичної експертизи внаслідок гнилісних явищ, що далеко зайшли”. Той, хто не вивіз, начальник медичної частини, мав би піти за статтею за знищення доказів. Слідча нібито оглядала місце події, але якщо вірити журналу відвідувань у колоній, слідчої в час огляду в колонії не було. Я звернув увагу Комітету на повну безвідповідальність за непроведене розслідування. Адже з цим я дуже багато стикаюсь. Тому, коли держава каже, що боротьба з катуваннями – це пріоритетний напрямок, це, на мою думку, брехня.
Комітет ООН проти катувань опублікував свої висновки щодо України. “Комітет визнав труднощі, з якими стикається Україна у виконанні Конвенції через повномасштабну агресію Російської Федерації та окупацію її території. З усім тим, він нагадав, що Конвенція застосовується на всій території України, і закликав державу-учасницю вжити всіх можливих заходів для забезпечення виконання Конвенції, підзвітності та доступу до правди, правосуддя та відшкодування збитків для жертв”, – йдеться в повідомленні на сайті ООН.