Євген Захаров: у російському полоні українців катують, щоб зламати їх фізично й морально

— ХПГ збирає інформацію про полонених і зниклих безвісти від початку повномасштабного вторгнення, а насправді ще раніше. Щодня база даних ХПГ наповнюється новою інформацією про українців у російському полоні. Про що вдалося довідатися? Скільки їх? Різні українські органи називають різні цифри…

— Росія приховує дані. Приблизна кількість військовополонених, яку озвучує держава, — 10 тисяч. Ця цифра відносно стабільна, оскільки відбуваються обміни і водночас люди продовжують потрапляти у полон, нові військові зникають безвісти. При цьому є таке поняття як “підтверджені полонені” — це коли Міжнародний Червоний Хрест або російські органи влади підтверджують, що певна людина у них перебуває в полоні. Вони не завжди при цьому кажуть, де її конкретно тримають, в якому саме місці, але є принаймні підтвердження, що людина в Росії чи на окупованих територіях України. Так от, відомо про місце утримання приблизно шести тисяч військовополонених. Що стосується цивільних, тут все значно складніше. Відносно цивільних Росія намагається максимально приховувати інформацію. На початок березня було відомо місце перебування 1863 цивільних ув’язнених. Але насправді їх значно більше. Тут цифри абсолютно різні. Наші колеги з Центру громадянських свобод вважають, що їх сім тисяч. Ми вважаємо, що більше. Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими влітку минулого року взагалі заявив про 14 тисяч цивільних бранців. Торік на одному з перших засідань жовтневої сесії ПАРЄ голова української делегації Марія Мезенцева озвучила цифру близько 66 тисяч — це всі: військовополонені, цивільні в’язні та зниклі безвісти. На 2 лютого в Реєстрі зниклих безвісти за особливих обставин, який веде Міністерство внутрішніх справ, перебувало близько 63 тисяч людей. Але при цьому майже 10300 були викреслені з реєстру.  Станом на початок травня в базі даних ХПГ налічувалося 4290 зниклих безвісти українців — 3931 військовий, 359 цивільних. Ми задокументували, що точно в полоні перебувають 5536 військових та 503 цивільні.

— Що ми знаємо про місця утримання наших полонених?

— Як я вже сказав, ми знаємо про місце перебування приблизно шести тисяч військовополонених. Де і в яких умовах, в якому стані тримають решту — невідомо. Що стосується цивільних, ще гірше: місце перебування відомо лише для невеличкої кількості. Перелік установ, про які відомо, що там перебувають українці, постійно зростає. Ще торік у нас в базі було 31 місце несвободи в Росії і ще 14 на окупованій території України. Зараз в РФ ми уже нараховуємо 127 місць позбавлення волі, в яких сидять українці. А насправді їх ще більше. Лише за останній місяць виявили сім-вісім установ, про які раніше ми не знали. Знайшлися люди, які перебувають там у полоні. Або їхнє місце утримання підтвердив Червоний Хрест, або про нього розповіли обміняні. Кожен, хто повертається з полону, розповідає, в яких установах він був і з ким. Називає усі імена, які пам’ятає. Таким чином списки і цивільних бранців, і військовополонених ростуть.

— Куди відправляють полонених українців?

— Дуже далеко. Нещодавно, наприклад, виявили, що одна людина перебуває аж в Мінусинську. Це Красноярський край. Багато людей в Саратові, Мордовії, на європейській частині РФ. Але і далі наших полонених доправляють. Саратов — це вже далеко. Камишин Волгоградської області. Є і за Уралом люди. Все більше і більше. В Грозному є полонені українці. Ми знаємо про 199 таких людей. Наскільки нам відомо, там до них нормально ставляться: не катують, не б’ють, не принижують, дають дзвонити додому.

— Тобто умови утримання відрізняються в залежності від тюрми, регіону?

— Ну, ось в Грозному є СІЗО №1. Там ставлення до наших полонених значно краще, ніж в інших місцях. Був випадок, що чеченці забрали до себе чотирьох морпіхів з іншої колонії, де їх дуже катували. Взагалі у чеченців є таке: ми ваших тримаємо по-людськи, і ви наших тримайте в нормальних умовах. Доказів у мене немає, але думаю, що так воно і є.

— Якщо в Грозному більш-менш нормальні умови, то де найгірші?

— В Мордовії. Це ВК №10 в селищі Ударний Зубово-Полянського району. Також дуже погано в СІЗО №2 в Таганрозі. Це спеціальне місце для катувань, де ламають тих, хто не хоче давати потрібні росіянам свідчення або змінює їх у суді. Таких людей забирають у Таганрог і починають знову мучити, щоб вони відмовилися від своїх показань, які суперечать тому, що вони казали під катуваннями, під час слідства.

Є ще така колонія в місті Галич Костромської області. Там майже як у ВК №10 катують. Є Камишин Волгоградської області. Є Пакіно. Насправді в більшості колоній катують. Різниця лише в масштабах. В деяких колоніях тортури — це спосіб життя. Без цього не обходиться жоден день. Б’ють кожного дня. І дуже часто це побиття переходить в катування.

— Ці катування — це продовження ще радянської тюремної традиції? Чи це тут якийсь додатковий намір?

— Це не лише традиція. Це ще й намагання зламати полоненого фізично і морально. Довести його здоров’я до такого стану, щоб, коли його поміняють, він уже не міг воювати. Інша ціль — морально зламати. Людей там дуже принижують, примушують по десять разів на день співати російський гімн, патріотичні російські пісні.

— Я чула від колишніх полонених, що їх багато переміщують між колоніями. Навіщо? Щоб заплутати сліди? Чи є в цих переміщеннях логіка?

— Їх переміщують з часом все далі від лінії фронту, вглиб Росії. Не всіх, але така тенденція простежується. І чим далі, тим в гірші умови утримання. Ми це простежили на прикладі 36-ї бригади. Але не певен, що можу узагальнити це для всіх полонених.

— Опишіть шлях полонених з 36-ї бригади…

— Спочатку — Оленівка. Потім — Таганрог, потім одна з колоній в Брянській, Курській, Білгородській чи Костромській області, на європейській частині Росії. А потім їх везуть у Мордовію. При цьому по Росії їх можуть ще повозити — не одна колонія, а дві-три. Виходить штук п’ять.

— До кого росіяни ставляться найгірше в полоні?

— До азовців, морпіхів, снайперів, артилеристів... До офіцерів ставлення гірше, ніж до рядових. Щодо жінок, не можу сказати, що їм легше — там інші речі виникають, сексуальне насильство… Щоправда, його зазнають і чоловіки, просто вони про це майже не розповідають.

— Яка частина військовополонених потрапляє під “суд”?

— Більшу частину тримають без судів. Але кількість людей, які потрапляють на суд, зростає. У нашій базі даних зараз вже є інформація про 740 засуджених полонених — 514 військових і 226 цивільних. Насправді їх більше. Слід мати на увазі, що засуджені теж потрапляють на обмін. Наприклад, я дуже високо ціную зусилля Коордштабу в тому, що він зміг обміняти довічно ув’язнених. 36 довічно ув’язнених полонених уже обміняли. Лишилося кілька людей. Є чотири колонії, де тримають тих, хто має такий вирок. Це дві колонії в Мордовії: у ВК №1 у Сосновці лишилося троє таких військовополонених, у ВК №6 у Торбєєво ще п’ять довічників. Також є так званий “Чорний дельфін” у Ямало-Ненецькому окрузі, у цій колонії тримають ще двох-трьох довічно засуджених військовополонених. У тюрмі “Білий лебідь” у Солікамську Пермського краю раніше теж були такі українці, але зараз там нікого немає. Тобто 10 — 11 осіб залишилося. Дай Бог, щоб цих людей вдалося обміняти. Серед цивільних бранців я знаю лише одного довічно ув’язненого. Він поки що чекає на апеляцію. Взагалі, інформації про людей у російському полоні щодня стає все більше. Цим треба постійно займатися доти, доки ми не з’ясуємо долю кожної людини, яка або потрапила в полон, або зникла безвісти.

Коаліція правозахисних організацій в рамках кампанії PEOPLE FIRST! вимагає звільнення  ув’язнених внаслідок російської агресії проти України, зокрема і засуджених російськими судами.

Якщо ви є родичем людини, зниклої за особливих обставин, зокрема військовополоненого чи цивільного ув’язненого, і вам необхідна допомога, телефонуйте на Гарячу Лінію з пошуку безвісти зниклих за номером 0-800-20-2402. Дзвінки безплатні.