Зміни, внесені до статті 233 КПК України, неприйнятні!

Щодо невідповідності змін, внесених до статті 233 КПК України, Конституції України

Статтею 30 Конституції України гарантовано недоторканність житла, відповідно до якої не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Отже, Конституцією України чітко встановлені межі винятків, коли допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку без вмотивованого рішення суду — у випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, і ці межі не допускають розширеного тлумачення.

Відповідно до приписів статті 30 Конституції України в первинній редакції частини третьої статті 233 КПК України була передбачена норма про те, що слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

Відповідно до частини другої статті 8 Конституції України, вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно з нормою частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Виходячи з таких положень Конституції України, внесені до частини третьої статті 233 КПК України Законом України № 4555-IX зміни, якими введені додаткові винятки із загальної заборони на проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку, які не передбачені частиною третьою статті 24 Конституції України, мають бути визнані такими, що звужують конституційну гарантію недоторканності житла та не відповідають Конституції України (є неконституційними).

У плані звуження конституційних прав і свобод, зміни, внесені у статтю 233 КПК України Законом № 4555-IX є подібними до змін, які були внесені до частини першої статті 208 КПК України, що розширили межі винятків, передбачених частиною третьою Конституції України, в яких уповноважені службові особи мають право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, до постановлення ухвали слідчого судді — у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити, а саме:

• Законом № 198-VIII від 12.02.2015 — якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України;
• Законом № 671-IX від 04.06.2020 — якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого статтями 255, 255-1, 255-2 Кримінального кодексу України.

Щодо деяких інших аспектів змін, внесених до статті 233 КПК України

Навіть попередня редакція частини третьої статті 233 КПК України в частині надання права слідчому, дізнавачу, прокурору право на до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи у невідкладних випадках, пов’язаних з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, звужувала гарантії прав і свобод, передбачених статтями 29 (право на свободу та особисту недоторканність) та 30 (гарантія недоторканності житла) Конституції України, на що є наступні міркування. В таких випадках фактично, йдеться про переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину з метою їх затримання без ухвали слідчого судді, яке передбачене статтею 208 КПК України у відповідності до положень частини третьої статті 29 Конституції України та частини першої статті 207 КПК України.

При цьому у пунктах 1 та 2 частини першої первинної редакції статті 208 КПК України, передбачали виключні випадки затримання особи без ухвали слідчого судді:

1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин;

— як вбачається з їх змісту, передбачали таке право на затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, лише під час або безпосередньо після вчинення злочину.

З іншого боку, частина третя статті 233 КПК України передбачає право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи до іншого володіння особи, зокрема, у випадках, пов’язаних з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. Очевидно, що така конструкція цієї норми права не обмежує випадки переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, лише випадками, коли такі особи щойно вчинили злочин, а дає право слідчому, дізнавачу, прокурору порушити право особи на недоторканність житла без судового дозволу, незалежно від періоду часу, який минув від моменту вчинення особою, підозрюваною у вчиненні певного злочину, до моменту переслідування такої особи.

Також, норма частини третьої статті 233 КПК України у невідкладних випадках, пов’язаних з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, надає слідчому, дізнавачу, прокурору право увійти до житла чи іншого володіння будь-якої особи.

Зміст першого речення частини третьої статті 233 КПК України дає підстави для вузького тлумачення повноважень слідчого, дізнавача, слідчого — лише увійти до житла чи іншого володіння особи. Разом з тим, оскільки частина третя статті 30 Конституції України допускає у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, інше проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку, то безсумнівно, що встановлене в статті 233 право слідчого, дізнавача, прокурора у таких випадках увійти в до житла чи іншого володіння особи включає в себе також і право на проведення в них огляду і обшуку.

Верховний Суд України поступово сформував практику, в якій притримується позиції, що до кола невідкладних випадків, коли слідчий, дізнавач, прокурор до постановлення ухвали слідчого судді має право увійти до житла чи іншого володіння особи, поширюється на випадки, коли це робиться з метою врятування матеріальних об`єктів (майна), що потенційно можуть мати значення речових доказів у кримінальному провадженні, від прогнозованого знищення, втрати. Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у справі № 466/525/22 від 7 жовтня 2024 року сформулювала такий правовий висновок, підтвердивши попередні правові висновки Верховного Суду з цього питання, зокрема, у Постановах судових колегій Кримінального касаційного суду від 27 лютого 2024 у справі № 185/4212/21, від 18.10.2023 у справі № 688/647/19 та від 06.09.2023 у справі № № 688/647/19.

Таке тлумачення поняття “врятування майна”, яке є одним із невідкладних випадків, передбачених в якості одного з винятків, в яких частиною третьою Конституції України допускається інший порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку, ніж за вмотивованим рішенням суду, на нашу думку, виходить за межі “невідкладних випадків, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна”. У зазначеній вище Постанові Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у справі № 466/525/22 від 7 жовтня 2024 року суд ототожнив поняття “майно” і “матеріальні об’єкти”, на підставі чого включив до кола об’єктів, рятування яких може дати право увійти до житла або іншого володіння особи до постановлення ухвали слідчого судді, також і речові докази. У такий спосіб Верховний Суд фактично створив нові норми права, які не були передбачені ні Конституцією України (частина третьої статті 30), ні КПК України (частина третьої статті КПК України). Внесення змін до частини третьої статті 233 КПК України в частині доповнення випадків, в яких слідчому, дізнавачу, прокурору надається право увійти до житла або іншого володіння особи новим випадком — “у разі необхідності невідкладного вилучення чи збереження доказів” законодавчо закріпило зазначену позицію Верховного Суду.

Хоча право на недоторканність житла не входить до переліку конституційних прав і свобод людини і громадянина, які не можуть бути обмежені в умовах воєнного або надзвичайного стану, визначених частиною другою статті 64 КПК України, але в Законі України № 4555-IX “Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей досудового розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із зникненням осіб безвісти за особливих обставин під час дії воєнного стану”, не зазначено, що зміни до КПК України, зокрема, до частини третьої його статті 233 вносяться на період дії воєнного стану.

Таким чином внесення змін, що призвели до розширення вичерпного переліку випадків, визначеного частиною 3 статті 30 Конституції України, за яких може бути порушена загальна норма частини другої статті 30 про недопущення проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду, не відповідають положенням частини другої статті 8 та частини третьої статті 22 Конституції України.

Щобільше, виключення з першого речення частини третьої слова “майна” забрало з переліку невідкладних випадків, в яких слідчому, дізнавачу, прокурору, надається право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла або іншого володіння особи, випадку, коли це необхідно зробити для врятуванням майна, при тому, що врятування майна передбачено в якості такого випадку частиною 3 статті 30 Конституції України — “із врятуванням життя людей та майна”. Така конструкція цієї норми дає підстави вважати, що законодавець мав на увазі рятування саме майна осіб, яке можуть втратити саме ці особи внаслідок, зокрема, пожежі, стихійного лиха, вчинення злочину тощо, а не матеріальні об’єкти — речові докази, які можуть втратити органи кримінального переслідування.

В силу частини першої статті 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу: (1) повідомлено про підозру, (2) особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або (3) особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцеперебування особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. На думку науковців, під “особами, які підозрюються у вчиненні злочину” у частині 3 статті 233 КПК України слід розуміти як тих осіб, яким вручено повідомлення про підозру, так і тих, безпосереднє переслідування яких здійснюється до вручення повідомлення про підозру і навіть до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, наприклад у випадках, коли особу застали на місці вчинення злочину або безпосередньо після його вчинення”. Тобто поняття “особа, які підозрюється у вчиненні злочину”, що використовується в частині 3 статті 233 КПК України, не є тотожним поняттю “підозрюваний”, визначення якому дано у статті 42 КПК України. Таким чином, в частині третій статті 233 КПК України в контексті безпосереднього переслідування осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, йдеться як про обґрунтовану підозру, яка має місце при складенні щодо такої особи письмового повідомлення про підозру, незалежно від його вручення такій особі, так і щиру або сумлінну підозру.

У випадку, коли йдеться про випадки переслідування особи, яку застали на місці вчинення злочину або безпосередньо після його вчинення, у частині випадків є вельми проблематичним зробити кваліфікацію дій особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, щоб зробити висновок, чи входить такий конкретний злочин в перелік тих, що передбачені в першому реченні частини третьої статті 233 КПК України, зокрема, у випадках, коли треба встановити тяжкість завданих потерпілому тілесних ушкоджень.

Незрозуміла логіка законодавця, щодо визначення переліку злочинів, при підозрі у вчиненні яких слідчому, дізнавачу, прокурору надається право увійти до житла або іншого володіння особи до постановлення ухвали слідчого судді, при переслідуванні осіб, які підозрюються у вчиненні таких злочинів, або у разі необхідності невідкладного вилучення чи збереження доказів, що стосуються таких злочинів — передбачені статтями 112, 115-119, 121, 122, 124, 127, 129, 135, 136, 146, 147, 149, 152-156-1, 258, 258-1, 259 Кримінального кодексу України, оскільки у разі зникнення особи безвісти за особливих обставин під час дії воєнного стану (а саме подіями такого роду, як вбачається із назви Закону № 4555-IX, була викликана необхідність внесення змін до КПК України) навряд чи виникне випадок саме невідкладного характеру, пов’язаний зі зникненням особи безвісті.

Висновки

1. Перше речення частини третьої статті 233 КПК України в його первинній редакції не відповідало частині третьої статті 30 у системному зв’язку з частиною третьою статті 8, частиною другою статті 22 та частиною дугою статті 64 Конституції України.
2. Оскільки в Законі № 4555-IX немає зазначення про часовий зв’язок дії внесених до КПК України змін з дією воєнного стану в України, зміни, внесені до першого речення частини третьої статті 233 КПК України в частині його доповнення словами “у разі необхідності невідкладного вилучення чи збереження доказів, що стосуються таких злочинів”, очевидно, виходять за межі винятків, передбачених частиною третьою статті 30 Конституції України, із загального правила проникнення до житла або іншого володіння особи, не інакше як за вмотивованим рішенням суду, встановленого її частиною другою.
3. Внесення змін до першого речення частини третьої статті 233 КПК України, щодо вичерпного переліку статей КК України, при переслідуванні осіб за підозрою у вчиненні яких слідчому, дізнавачу, прокурору надається право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла або іншого приміщення особи законодавчо обмежує повноваження органів кримінального переслідування на порушення недоторканності житла випадками наявності підозри у вчиненні злочину (офіційно чи фактичної) лише у разі, якщо такий злочин входить до цього переліку. Разом з тим, оскільки частина третя статті 30 Конституції України не встановлює обмежень щодо переліку злочинів, при безпосередньому переслідуванні осіб, які підозрюються у їх вчиненні, може бути порушений загальний порядок проникнення до житла або іншого володіння особи, виходячи з того, що відповідно до частини третьої Конституції України її норми є нормами прямо дії, введення зазначеного переліку статей КК України жодним чином не обмежує повноваження органів кримінального переслідування на законне порушення недоторканності житла.
4. Оскільки в Законі № 4555-IX немає зазначення про часовий зв’язок дії внесених до КПК України змін з дією воєнного стану в України, зміни до першого речення частини третьої статті 233 КПК України, в частині його доповнення новим винятком — “у разі необхідності невідкладного вилучення чи збереження доказів, що стосуються таких злочинів” — із загального правила проникнення до житла або іншого володіння особи, встановленого частиною другої статті 30 Конституції України та частиною першою статті 233 КПК України, внесені Законом № 4555-IX не відповідають положенню частини третьої Конституції України
5. Зважаючи на наведені вище правові висновки Верховного Суду, можна стверджувати, що право увійти до житла або іншого приміщення особи до постановлення ухвали слідчого судді “у разі необхідності невідкладного вилучення чи збереження доказів, що стосуються таких злочинів”, на практиці було у слідчого, дізнавачу, прокурора до внесення Законом № 4555-IX змін до першого речення частини третьої статті 233 КПК України.
6. Оскільки, як було зазначено у п.3 Висновків, частина третя статті 30 Конституції України не містить обмежень щодо переліку злочинів при переслідуванні осіб за підозрою у вчиненні яких можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку, обмеження права слідчого, дізнавача, прокурора увійти до житла або іншого приміщення особи до постановлення ухвали слідчого судді у разі необхідності невідкладного вилучення чи збереження доказів, що стосуються таких злочинів, перелік статей КК України, визначений у першому реченні частини третьої статті 233 КПК України, не обмежує зазначене право ні на практичному, ні на законодавчому рівні.