Всеволод Речицький: Можливість множинного громадянства поліпшує ситуацію з правами людини в Україні

Коротко про Законопроєкт №11469

Закон має врегулювати факт наявності іноземного громадянства без загрози втрати українського, пояснили в Міністерстві національної єдності. Це, на думку авторів законопроєкту, допоможе зберегти зв’язок з Батьківщиною українцям, які виїхали за межі держави через війну, а також представникам діаспори по всьому світу. Крім того, це має залучити інвестиції з-за кордону.

Відтепер українці мають право офіційно отримати громадянство іншої країни, не відмовляючись від українського. Виключення — держава-агресор та ще кілька країн з визначеного Кабміном переліку.

Громадяни інших держав зможуть набути громадянство України за спрощеною процедурою, якщо вони мають українські корені, або проходять військову службу в Україні, або їх переслідують вдома з політичних мотивів. Для решти іноземців закон теж прописує процедуру, яка не вимагає відмови від наявного громадянства (знову ж таки, якщо це не стосується держави-агресора та низки інших країн).

Втім, навіть спрощена процедура передбачатиме іспити на знання Конституції, історії та мови України. Крім того, український паспорт наділятиме нових громадян не лише правами, але й обов’язками, включно з військовим. Тож мільйонів нових співгромадян очікувати не варто.

Мінуси закону

Одразу кілька правозахисних організацій звернулися до Володимира Зеленського із закликом ветувати й доопрацювати закон. Адже якщо він буде підписаний, мешканці тимчасово окупованих територій можуть втратити українське громадянство.

Підставами для цього, відповідно до закону, є “набуття громадянином України громадянства держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, або громадянства (підданства) держави, не включеної до переліку держав, громадяни (піддані) яких набувають громадянство України у спрощеному порядку”. Як закон визначає таку “добровільність”? Це “всі випадки, коли громадянин України… повинен був звернутися із заявою чи клопотанням про таке набуття”.

Добровільність набуття російського громадянства на окупованих територіях — річ дуже сумнівна. Дійсно, якщо мешканців Криму у 2014 році РФ майже автоматично “записала до своїх громадян”, то на новоокупованих територіях вона діяла вже по-іншому. Щоб отримати російський паспорт,  треба звернутися із заявою до відповідних органів — ніби добровільно. Але якщо ти цього не зробиш, ти не отримаєш ліків, медичних чи комунальних послуг, права на житло, тобі погрожуватимуть вилучити дітей. А ще така впертість може зацікавити окупантські органи безпеки. Ми неодноразово писали про примусову паспортизацію мешканців ТОТ. Крім того, отримувати російське громадянство примушують і українських полонених, теж “добровільно”: через тортури.

А з 1 січня цього року набрав чинності путінський указ №1126, згідно з яким, іноземні громадяни та особи без російського громадянства повинні були з 1 січня до 30 квітня 2025 року або “узаконити” своє перебування в РФ, або “самостійно виїхати”. Тож про яку добровільність іде мова?

Крім того, правозахисники просять включити до закону норми, які розширять підстави для набуття громадянства дітьми, народженими від біженців та знімуть вимоги іспитів для вразливих категорій. 

Доєднуємося до цивілізованого світу

На думку Всеволода Речицького законопроєкт про множинне громадянство поліпшує ситуацію з правами людини в Україні.

— Україна доєднується до більшості цивілізованих держав. Серед країн, які допускають множинне громадянство, — Сполучені Штати, Канада, а також більшість держав Європейського Союзу — Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Португалія, Іспанія. Я вже не кажу, що є множинне громадянство серед держав Близького Сходу, Латинської Америки, Африки тощо. Коли людина роками проживає за кордоном (а в нас перспектива така існує для багатьох, хто виїхав: фактично зараз ідеться про 8 мільйонів українців за межами держави), то такій людині вигідно вступати в громадянство тієї країни, де вона мешкає тепер. Це поліпшує її статус, впливає позитивно на рівень зарплатні. За старим українським законом, такі люди фактично ставали вразливими, тому що формально, написавши заяву на вступ до іноземного громадянства, вони підпадали під можливість бути виключеними з українського громадянства через указ президента. Тобто президент мав право припиняти українське громадянство, порушуючи тим самим Конституцію України, яка забороняє позбавляти українського громадянства. Існувала така лицемірна формула: мовляв, позбавляти громадянства заборонено, а припиняти можна. Громадян-українців закордоном навіть до війни було сотні тисяч.  Очевидно, що вони були де-факто поділені на дві категорії. Перша — ті, чиє подвійне громадянство президент терпить (тут я говорю про будь-якого президента — і про Порошенка, і про Зеленського). Друга — ті люди, які заявляли про позицію незгоди з президентом і потрапляли під репресії. Зокрема Вадим Альперін був позбавлений українського громадянства через те, що у нього був прострочений ізраїльський паспорт. Тож у новому законі я не бачу жодної проблеми, бачу лише поліпшення. Очевидно, що люди будуть спокійно собі жити. Захочуть — повернуться до України, не захочуть — не повернуться.

Крім того, раніше існувала очевидна несправедливість до певної міри. За старим законодавством (воно й досі чинне), виходило так, що одні громадяни, які набули громадянства іноземної держави добровільно, підпадали під можливість бути фактично виключеними з громадянства українського, інші не підпадали. Це залежало від того, як саме вони стали громадянами іноземної держави. Якщо вони у дорослому віці написали заяву, то їхнє українське громадянство міг припинити президент. А якщо вони не писали заяву, а набули громадянства іншої держави автоматично, слідуючи громадянству батьків, наприклад, то таке громадянство допускалося українським законодавством. При цьому сама Україна досі не має розрізнення у статусі своїх громадян: незалежно від того, як людина набула громадянства України, її права повномасштабні… У нас можна стати президентом України, навіть якщо ти маєш громадянство через натуралізацію, проживши 15 років на території України. Тобто українські громадяни, незалежно від підстав набуття українського громадянства, були рівноправні. А за кордоном, залежно від того, як вони набули громадянство іноземної держави, вони або підпадали під ризик бути виключеними з українського громадянства, або не підпадали. Як на мене, це подвійні стандарти. Тепер це все ліквідується. Фактично люди зможуть без страху зберігати українське громадянство і набувати іноземного — і не тільки подвійного, але й потрійного. Допускається, так би мовити, подвійна лояльність. У цьому сенс нового закону. Я тут не бачу ніякої проблеми.

— Дехто каже, що цей закон може суперечити 4 статті Конституції, в якій ідеться про те, що в Україні існує єдине громадянство. Що ви як конституційний експерт на це скажете?

— Ця стаття Конституції має тлумачення в чинному Законі про громадянство. Там ідеться про те, що громадянство України як єдине означає, що Україна не визнає внутрішнього громадянства адміністративно-територіальних одиниць і громадянства Автономної республіки Крим. Хоча в Радянському Союзі громадянство союзних і автономних республік визнавалося. Там було фактично три можливості для громадянства: громадянство СРСР, яке належало всім, громадянство 15 окремих союзних республік і громадянство автономних республік, яких було ціле море. Паспорт, який видавали в Криму, відрізнявся від паспорта, який видавали просто в Україні. А в незалежній Україні, звичайно, вже єдине громадянство заперечувало можливість мати громадянство Криму і громадянство областей.

До того ж ця стаття Закону складається ніби з двох половинок. Друга її частина наголошує: якщо в людини існує друге громадянство на додачу до українського, то воно просто не береться до уваги, ігнорується. У стосунках з Україною особа, яка має українське громадянство, визнається виключно українським громадянином. І до речі, ця норма зберігається і в новому законопроєкті. Якщо людина з множинним громадянством перебуватиме на території України, то вона буде визнаватися органами влади України виключно українським громадянином. Іноземні громадянства і фактично, і юридично не будуть братися до уваги. Як це буде реально на практиці — подивимось. Уявіть собі, що людина має подвійне громадянство і з настанням повноліття та країна, в громадянстві якої вона перебуває, вимагає, щоб ця людина з’явилася для здійснення військового обов’язку. Україна може ігнорувати це, може захистити цього громадянина, він не буде служити в іноземній армії, якщо він перебуває на території України. Але, з іншого боку, при свободі виїзду за кордон я не бачу тут особливої проблеми. Я гадаю, що проти множинного громадянства виступають наші радикали, а вони виступають проти всього, що веде до якихось змін. Вони не ліберальні за своїм менталітетом, а права людини — це чистий лібералізм.

— Правозахисні організації звертають увагу на те, що багато людей на окупованих територіях можуть втратити громадянство України на підставі цього закону. Більшість із них були вимушені взяти російське громадянство під тиском, хоча юридично може видаватися, що вони взяли його добровільно, самі написали відповідні заяви…

— Виходить, що так, люди на окупованих територіях можуть втратити українське громадянство. Але як говорить поки що чинний закон (а я впевнений, що ця норма збережеться), вони можуть втратити українське громадянство лише у випадку, якщо буде указ президента України стосовно конкретної особи. Такий указ, звичайно, може включати цілий перелік осіб. Але я не думаю, що президент піде на такий крок, що він буде позбавляти громадянства всіх. А може піде, але ніхто не знає наперед таємниць Мадридського двору… Як правило, зміна статусу громадянина не повинна відбуватися автоматично. Це записано в українському законі. До речі, це була свого часу нова додана норма. Раніше ж було таке уявлення, що громадянства можна позбутися автоматично, просто через зміну статусу, але в таких речах міжнародне право не допускає автоматизму. Такі речі мають вирішуватися конкретно. До того ж ця норма закону стосується країни-агресора Росії, а також Білорусі, Північної Кореї, ще низки країн. Поки йде війна, то з цим можна політично погодитися. Але війна припиниться і ця норма втратить свою чинність. Це виглядає як норма ad hoc, норма на даний випадок. Колись Китай був ворогом величезним, поки Мао Цзедун не помер. Після того Китай став західним, капіталістичним, і тепер ми всі дивимося на Китай майже з пієтетом і повагою.