“Вона написала, що це стіна титанова, яку нічим не можна зруйнувати”, — так описує реакцію Ірини на рішення російського суду її батько, Володимир Горобцов. З ним поговорили представники Кримськотатарського ресурсного центру. Володимир розповів, що донька почувається недобре, але змушена працювати: “Дуже важкі умови в цій колонії. Жінки там працюють, як у рабстві. Взагалі там, як каторга. Життя, як в пеклі, дуже суворі правила, важка праця…У неї часте серцебиття та головні болі. Раніше вона робила СКТ, і там виявили аневризму в мозку. Це може загрожувати інсультом”.
До війни Ірина працювала тестувальницею в ІТ-компанії, паралельно навчалася на психолога. Коли почалося повномасштабне вторгнення, взялася волонтерити: возила лікарів, їжу, перев’язувальні матеріали до місцевої лікарні, а звідти доправляла ліки важкохворим у віддалені райони області. Ходила на мітинги проти окупації. “Від того, що зняли прапор із нашої міськради, ЗСУ не перестали рухатися у нашому напрямку, — писала вона у соцмережах. — Від того, що на ринок завезли російські яйця, ЗСУ не перестали рухатись у нашому напрямку. Від того, що в місті є колаборанти і зараз з усіх щілин повилазила на світ божий всяка мразота, ЗСУ не перестали рухатися в нашому напрямку. І не припинять”.
Росіяни забрали її 13 травня 2022 року, просто у день народження. Як розповідала Суспільному її мама, головним доказом “шпигунської діяльності” Ірини став український прапор, знайдений у дівчини під час обшуку.
Два з половиною місяці рідні не знали, де її утримують. Лише у липні вони дізналися: Ірина може бути в Сімферопольському СІЗО. Але точної відповіді про її місцеперебування довго отримати не могли, передачі Ірині ніде не приймали.
Як згодом розповідали журналісти видання “Медиазона”, родина Горобцових уклала угоду з адвокатом Емілем Кубердіновим. Йому вдалося з’ясувати, що якийсь час Ірину тримали в СІЗО-1, а у жовтні перевели до СІЗО-2 у Сімферополі.
“Кілька разів я отримав від МВС та ФСБ інформацію, що вона дійсно затримана як особа, яка “здійснювала протидію СВО”, перебуває в СІЗО “відповідно до закону, жодних прав у нього не порушено”, — каже Курбедінов. — Що стосується самого СІЗО та Федеральної служби виконання покарань у Криму, вони геть-чисто заперечували, що вона там, мені просто повідомляли, що такої ніколи у них не було і немає”.
Тим часом Міноборони взагалі давало відповідь родині та захиснику Ірини, що жінка “не проходить як особа, яка чинила протидію” російській владі. Підтвердити місцеперебування Ірини допомогли два листи, які та змогла передати на волю. В одному з них Горобцова розповіла, що з Херсону її майже одразу перевезли в Крим і майже три місяці тримали в одиночній камері.
Дуже довго Ірині не висували жодних звинувачень. У липні 2023 року, тобто через рік після ув’язнення українки, Еміль Кубердінов казав, що кримінальної справи так і не було порушено.
У серпні 2024 року окупаційний Херсонський обласний суд визнав Ірину винною у “шпигунстві” та присудив десять з половиною років за ґратами. За словами російських прокурорів, вона з лютого 2022-го і аж до березня 2023 року збирала та передавала до Головного управління розвідки України відомості про місця дислокації та пересування російських підрозділів на території Херсонської області. І це при тому, що з травня 2022 року вона була в російській неволі!
“Вона їм підписала все. Підписала обвинувачення, тільки би справа зрушила з мертвої точки. Ну і зараз ось таке. Донька подала на апеляцію заяву…”,— казала після незаконного вироку мати Ірини Горобцової, Тетяна.
Втім, ніякі розбіжності в датах не завадили апеляційному суду в березні 2025 року залишити вирок чинним.
У неволі Ірина Горобцова майже не отримує медичної допомоги. “Вона схудла на 20 кілограмів, часто скаржиться на головний біль. У неї виявлена аневризма судини в мозку, яка може призвести до крововиливу, але поки що вона не проявляється. Лікарів викликають лише після наполегливих заяв, тому доступ до медичної допомоги дуже обмежений”, — розповідав її батько Кримськотатарському ресурсному центру.
Взимку 2024 року Ірина писала ще з Сімферопольського СІЗО: “Всі ці два з половиною роки мене зводить з розуму головний біль. Поки я була ізольована без можливості листування, і ставлення, і медична допомога були відповідними. Я ніколи не могла допроситись таблеток від головного болю. Це був якийсь жах, бо мігрені у мене найчастіше трапляються від недосипу і нервів. І саме це відбувалося зі мною регулярно”.
За словами очільника Херсонської ОВА Олександра Прокудіна, станом на початок цього року в російському полоні перебувало 588 цивільних мешканців регіону. “Однак ця цифра може бути значно більшою, оскільки багато випадків викрадень не підтверджені, — заявив Прокудін в інтерв’ю Укрінформу. — Є ті, кого вони “судять”, — такі випадки потрапляють в інформаційний простір. А є українці, які так само незаконно викрадені, зазнають тортур, до них нелюдське ставлення, але вони не обліковані. Росія цілеспрямовано приховує інформацію про утриманих осіб, що ускладнює встановлення їхнього перебування та стану”. Так, наприклад, за ґратами залишається викрадений в Херсоні іспанський волонтер Маріано Гарсія Калатаюд, його місцеперебування невідоме. Досі в російському полоні й викрадений влітку 2022 року чинний мер Херсона Ігор Колихаєв. У Південному окружному військовому суді в Ростові-на-Дону триває розгляд кримінальної справи щодо дев’ятьох херсонців, яких окупанти забрали влітку 2022 року: Олега Богданова, Сергія Гейдта, Сергія Кабакова, Юрія Кайова, Сергія Ковальського, Дениса Ляльки, Сергія Офіцерова, Костянтина Резника і Юрія Тавожнянського. Ми вже писали, як шантажем, катуваннями, підробкою доказів з них роблять “терористів”.
Попри те, що стаття 76 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни наголошує: “Особи, що перебувають під захистом, обвинувачені в скоєнні злочину, повинні знаходитися на окупованій території, а в разі засудження повинні там само відбувати строк покарання”, викрадених цивільних Росія вивозить якнайдалі від рідних домівок.
Коаліція правозахисних організацій в рамках кампанії PEOPLE FIRST! вимагає звільнення усіх ув’язнених внаслідок російської агресії проти України, зокрема і засуджених російськими судами цивільних: “Відповідно до норм міжнародного права, усі українські цивільні, захоплені та незаконно утримувані російськими збройними силами, включаючи засуджених російськими судами, мають бути негайно звільнені без будь-яких умов із наданням можливості повернутися додому. Тим людям, чий дім знаходиться на територіях, контрольованих Росією, має бути надана можливість виїхати на підконтрольну українській владі територію країни, якщо вони того забажають”.
