‘У власному домі мене призначили міжнародним терористом’ — у РФ судять викрадених українців

Олега Богданова, Сергія Гейдта, Сергія Кабакова, Юрія Кайова, Сергія Ковальського, Дениса Ляльку, Сергія Офіцерова, Костянтина Резника і Юрія Тавожнянського звинувачують у “міжнародному тероризмі” та “організації терористичної спільноти”. Розгляд справи розпочався у лютому.

4 квітня суд надав слово двом обвинуваченим — Сергію Ковальському та Юрію Тавожнянському. Завдяки “Меморіалу” ми знаємо, про що говорили на суді українці.

У серпні 2022 року на російському телеканалі “Росія1” вийшов сюжет про “затримання” на Херсонщині цілої групи українських диверсантів, які, мовляв, збиралися підірвати автівку одного зі співробітників місцевої окупаційної адміністрації. Автомобіль, щоправда, підривали чомусь прямо в кадрі. Крім того, безпосередньо перед камерою росіяни затримували й “терористів”. Російські пропагандисти у своєму сюжеті навіть не згадали, що на момент фільмування херсонці вже перебували в катівні від тижня до кількох.

Спочатку їх тримали в Херсоні, потім вивезли в Крим, а потім доправили аж у Москву — в сумнозвісну Лефортовську тюрму. Перед початком суду всі дев’ятеро опинилися в Ростові-на-Дону. У разі, якщо Росія визнає українців винними, їм загрожуватиме довічне ув’язнення.

Сергій Ковальський

“Коли в перші дні окупації росіяни розгромили оборонців Херсона, Сергій десь дістав човен і по плавнях збирав тих, хто вижив, переховував і переправляв їх на вільну територію”, — згадувала Ірина Ковальська, мама Сергія Ковальського.

Історію херсонського фермера Сергія Ковальського розповідали Суспільне і Медійна ініціатива за права людини. Чоловік брав участь в АТО у 2015-2016 роках. Росіяни викрали Сергія на початку серпня 2022 року. Тоді ж забрали і його дядька, менеджера з продажів побутової техніки Сергія Офіцерова. “Після цього сина кілька разів привозили додому під різними приводами — то паспорт потрібен, перевіряли телефони й старшої доньки та дружини. Перевіряли ноутбук. Кілька разів. Привозили вони його дуже побитим, я не бачила свого сина, бо ми з невісткою жили окремо. Але невістка говорить, що на ньому живого місця не було”, — цитують журналісти маму Сергія, Ірину.

“Щоб з військовополоненого перетворитися на міжнародного терориста були потрібні лише три речі: ручка, папір і дуло біля скроні. Мені незрозуміло, в чому мене звинувачують: буцімто я, громадянин України, на території України робив замах на життя громадянина України? — заявив Сергій на суді. — Або мене звинувачують в тому, що громадяни Росії незаконно перетнули кордон України, порушивши міжнародне законодавство і право, прямуючи за регулярними військами армії РФ, прибули в зону міжнародного збройного конфлікту, в населений пункт, де відбуваються регулярні зіткнення армій двох держав, добровільно й свідомо наразили себе і власні життя на небезпеку, а судять мене за це? Або за те, що я чинний військовослужбовець, офіцер ЗСУ, на лінії зіткнення ніс небезпеку для військовослужбовців збройних сил РФ? Я визнаю, що чинив спротив військам РФ… Мені має бути наданий статус військовополоненого, якого досі мені не надали”.

Юрій Тавожнянський

Юрій Тавожнянський до війни працював начальником відділу митного поста Херсон-порт Державної митної служби. Під час судового засідання він заявив: “Не виходячи з власного дому, не залишаючи своєї держави, не маючи зброї, вибухівки, я був призначений терористом, до того ж міжнародним. Прокурор каже про злочинну спільноту, змову між нами, але хочу сказати, що доки мене не засунули до ями, я не знав жодного з присутніх тут. В обвинувальному висновку вказано: здійснив дії, які могли наразити на небезпеку життя і здоров’я громадян РФ, ще й з метою порушення мирного співіснування… Крім припущень про мою причетність до злочину, немає жодних матеріалів, що підтверджують мою провину, не встановлено місце, час, причинно-наслідковий зв’язок, мотив, умисел. Мене звинувачують у діянні, яке я вчинив, коли перебував у підвалі з іншими присутніми тут моїми земляками”.

Решта “диверсантів”

До “злочинної групи” окупанти долучили ще кілька нічим не пов’язаних один з одним людей. Дениса Ляльку затримали 14 липня 2022 року. Раніше він служив за контрактом у ЗСУ, але на момент повномасштабного вторгнення контракт закінчився, чоловік був цивільним. 19 липня окупанти прийшли за автомайстром Сергієм Гейдтом. У двадцятих числах липня окупанти викрали менеджера з продажів Костянтина Резніка і підприємця Сергія Кабакова. Волонтера Юрія Кайова забрали на блокпосту в селі Скельки Запорізької області 5 серпня. Від початку окупації чоловік їздив у Запоріжжя і привозив херсонцям продукти та гуманітарну допомогу. Також до “терористичного угрупування” російські слідчі віднесли Олега Богданова, який, за інформацією МІПЛ, був заступником начальника управління транспортної, дорожньої інфраструктури та зв’язку Херсонської міськради, начальником відділу транспорту. Про більшість із цих людей відомо, що їх катували.

Інші суди

У Південному окружному військовому суді у Ростові-на-Дону триває розгляд справи, що стосується вісімнадцяти українських військовополонених з батальйону “Айдар”. Їх звинувачують у “діях, направлених на насильницьке захоплення влади” та “участі у діяльності терористичної організації”. Одинадцятьом із них також закидають “проходження навчання для ведення терористичної діяльності”. Як повідомляє “Меморіал”, минулого тижня сторона звинувачення закінчила подання доказів. Зокрема судді подивилися кілька відеозаписів, на яких полонені Сергій Нікітюк та Олександр Таранець нібито “просять вибачення” за службу в ЗСУ та зізнаються в тому, що буцімто “Айдар” займав школи та дитячі садки. Обидва українці пояснили суду, що відео було записано 27 березня 2022 року після тиску, застосування фізичної сили та погроз.

“Було троє людей у військовій формі та в масках, вони не представлялися. У мене не було можливості відмовитись, бо до мене застосовували побиття різними предметами, зброєю, погрожували життю. Насправді ми не базувалися у школах і дитячих садках, ми були на полях. Проти мирного населення нас не налаштовували, я щиро захищав свою країну, тому що я там народився і живу, це моя земля, я за неї йшов воювати”, — заявив Олександр Таранець.

Також Південний окружний військовий суд продовжує розгляд справи щодо п’яти українських військовополонених: Юрія Макаренка, Гліба Петрука, Дмитра Рейваха, Володимира Пузанова та Івана Безлєпкіна. Їх обвинувачують в участі в “терористичній організації”.

“Ґрати” влітку минулого року підрахували, що тільки у Південному окружному військовому суді в Ростові-на-Дону тривають суди над щонайменше 80 українцями. Відтоді ця цифра зросла. Судові засідання відбуваються майже щодня. Лише протягом минулого місяця туди надійшло ще п’ять кримінальних справ щодо громадян України — як військовополонених, так і викрадених цивільних. Як розповідають російські правозахисники, серед них, наприклад, вісімнадцятирічний боєць “Азова” Владислав Плахотник, наймолодший з відомих нині фігурантів “українських справ”, а також 63-річна вчителька англійської мови з Амвросіївки Валентина Заярна.

За інформацією Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, в російській неволі залишаються понад вісім тисяч українців, місцеперебування яких було офіційно підтверджено. При цьому десятки тисяч людей, і цивільних, і військовополонених, перебувають у статусі зниклих безвісти. Як розповідають звільнені з полону українці, а також за інформацією Моніторингової місії ООН з прав людини, у російській неволі людей жорстоко катують та тримають в умовах, які можна прирівняти до тортур. Згідно з останнім звітом ООН, Росія систематично порушує міжнародне гуманітарне право у питаннях поводження з полоненими. 

Нагадаємо, Харківська правозахисна група створила гарячу лінію щодо зниклих безвісти. Якщо ви є родичем або знаєте про військовополонених, ув’язнених цивільних, зниклих безвісти на окупованій території цивільних, дзвоніть за номером 0 800 20 24 02 (безплатно).

Ми не можемо давати гарантії, що встановимо розташування близької вам людини. Однак за роки нашої роботи нашим фахівцям вдалося знайти понад 30% людей, про яких нам повідомили.