ЄСПЛ не вбачає проблем у новому механізмі заміни довічного ув’язнення

Контекст

Ще у 2019 році Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі “Петухов проти України (№2)” констатував порушення статті 3 Конвенції (заборона катувань). Суд визнав, що довічне ув’язнення в Україні було “де-факто безстроковим”, тобто позбавленим реальної перспективи пом’якшення.

Щоб виправити ситуацію, у жовтні 2022 року Верховна Рада ухвалила закони № 2689-IX та № 2690-IX. Вони передбачили, що:

1. Засуджений може просити про заміну довічного ув’язнення після відбуття не менше 15 років;

2. Заміна здійснюється на строк від 15 до 20 років позбавлення волі.

Чому знову звертались до ЄСПЛ?

Попри нове законодавство, частина засуджених продовжила звертатися до Суду, однак уже не через відсутність реальної можливості заміни довічного ув’язнення, а через дискримінаційне становище, в якому вони опинились.

Для кращого розуміння проблеми можна навести простий приклад. Є дві особи, засуджені до довічного позбавлення волі. Єдина відмінність між ними полягає в тому, що одна людина почала відбувати покарання 15 років тому, а інша — 30 років тому.

Після прийняття нового законодавства умови заміни покарання для обох були встановлені однакові: і перша, і друга особа можуть отримати заміну довічного ув’язнення на покарання у вигляді позбавлення волі строком від 15 до 20 років. 

Водночас очевидно, що фактичний сукупний строк відбування покарання для цих осіб суттєво відрізнятиметься:  перший засуджений проведе  за ґратами до 35 років, а другий — пів сторіччя, що в наших умовах нічим не відрізняється від довічного ув’язнення і позбавляє людину будь-якої надії дожити до волі. І відповідальність за таку ситуацію лежить виключно на державі, яка своєчасно не розробила належного законодавчого механізму.

Цікаво, що у першій редакції законопроєкту для таких осіб були передбачені спеціальні перехідні положення, які встановлювали можливість заміни покарання на менший строк. Зокрема, передбачалося, що заміна можлива на строк від п’яти до двадцяти років, за умови, що загальний строк такого покарання не буде меншим ніж двадцять п’ять років. Проте під час голосування це положення було виключено.

Саме відсутність перехідних положень в новому законодавстві й стала підставою для скарг — заявники стверджували, що опинилися у нерівному (дискримінаційному) становищі, що може свідчити про порушення статті 5 у взаємозв’язку зі статтею 14 Конвенції та статтею 1 Протоколу № 12.

Що вирішив ЄСПЛ

За результатами розгляду суддя одноособово визнав усі подані заяви неприйнятними. При цьому ЄСПЛ спирався на своє попереднє рішення у справі “Медвідь проти України” (набуло статусу остаточного 17 березня 2025 року). У ньому Суд зазначив, що новий механізм заміни довічного покарання забезпечує “реалістичну перспективу звільнення” в Україні.

Однак слід зазначити, що, на відміну від наведеної справи, у всіх поданих заявах мова не йшла про оскарження дієвості нового механізму заміни покарання. Вони стосувалися окремої категорії довічно ув’язнених осіб, які на момент законодавчих змін уже відбували своє покарання протягом значного строку й несправедливо отримали такі ж самі умови його заміни на строкове покарання.

Щобільше, предметом підготовлених ХПГ скарг у матеріальному значенні не були питання порушення державою статті 3 Конвенції, що робить їх нетотожними справі “Медвідь проти України”.

Відповідне рішення Суду може мати негативні наслідки для подальшої ситуації з довічно засудженими та фактично дозволяє державі уникнути відповідальності за допущену законодавчу помилку.