Суд скасував вироки довічникам — ‘убитий’ ними чоловік живе в окупованому Криму

Вирок, який 3 березня скасував Оболонський районний суд, було винесено понад двадцять років тому, у 2004-му. Злочини, за які тоді судили шістьох осіб, скоєні ще наприкінці дев’яностих.

Судячи зі справи, злочинна група складалася з охоронців підсобного господарства Азовського лікеро-горілчаного заводу. Грабували людей, про яких було відомо, що мають гроші. Методами не гербували: бухгалтерку підприємства, на якому працювали, наприклад, катували праскою, доки вона не зізналася, де закопала коштовності.

Поміж іншого, їм закидали ще й убивства. Нібито у 1997 році одного чоловіка вони вбили з необережності, під час сварки. А його брата буцімто вбили потім, щоб замести сліди: як вважало слідство, отруїли наркотиками, влаштувавши передозування. Третьою жертвою, за версією слідства, став батько загиблих, його розстріляли за кілька днів. Всі три тіла обвинувачені спалили, попіл і кістки викинули в Сиваш.

Всіх шістьох згодом арештували. Під час слідства вони самі зізналися у скоєному (як потім виявиться, під тиском — психологічним і фізичним). В озері правоохоронці знайшли якісь обгорілі останки, які, як вважали слідчі, належали одному з убитих.

У 2004 році Апеляційний суд Автономної Республіки Крим засудив трьох із затриманих до довічного увʼязнення, двох — до 15 років, а одного — до 14 років і 6 місяців позбавлення волі. У липні 2005 року Верховний Суд України залишив цей вирок без зміни.

Троє останніх, звільнившись, поїхали до Криму. І зустріли там… “убитого”, живого і здорового.

Один із довічників ще у 2016 році надіслав до Апеляційного суду Києва заяву про перегляд вироку за нововиявленими обставинами. Згодом, хоч Крим на той час був уже окупований, адвокату довічно засудженого вдалося отримати відео, на якому “жертва” називає своє ім’я і повідомляє, що запис здійснюється 12 березня 2017 року.

“Даний чоловік вказує, що він, його брат та батько увесь цей час проживали в Придністров`ї, — йдеться в матеріалах справи. — Батько та брат на даний час залишаються в Тирасполі, а він з 2014 року проживає в Криму, працює охоронцем в кооперативі… Дана особа повідомляє, що справа де він, батько та брат були потерпілими — “вигадана”. [Засудженого] знає наочно. Також повідомляє, що він є раніше судимим та перебував під адміністративним наглядом”.

Російська окупаційна адміністрація Криму надала документи, що підтверджували особу цього чоловіка.

Подільський районний суд м. Києва наприкінці 2016 року відкрив провадження за заявою довічника, але за три роки ухвалив вирок за нововиявленими обставинами не переглядати. Боротьба тривала аж до осені минулого року, коли Оболонський суд ухвалив забезпечити участь трьох довічно засуджених під час розгляду справи вже по суті.

Прокуратура не довіряла відеозапису та документам, отриманим на тимчасово окупованій території. Але суд спирався на так звані “намібійські винятки” Міжнародного суду Організації Об’єднаних Націй. Нагадаємо, у 1971 році Міжнародний суд ООН зазначив: держави, які є членами ООН, зобов’язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південно-Африканської Республіки в Намібії, але “у той час як офіційні дії, вчинені урядом ПАР від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів”. Тобто документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Суд постановив, що одного з убивств, в якому звинувачували підсудних, не було. Два інших розглядати не стали, попри інформацію про те, що й ці “жертви” живі. Тож дії засуджених перекваліфікували на “умисне вбивство з метою приховати інший злочин, вчинене за попереднім зговором групою осіб”. Враховуючи, що люди перебували за ґратами з 1999 року, покарання за ці злочини вони вже відбули, тому їх звільнили з-під варти просто в залі суду.

— Це рішення ухвалене судом першої інстанції, ще не відомо що скаже апеляційний суд, — правозахисник Андрій Діденко обережний у прогнозах. — Адже прокуратура не згодна з цим вироком. Це по-перше. По-друге, ми не знаємо, що стало справжньою підставою для ухвалення рішення суду за нововиявленими обставинами саме зараз, тому що засуджені та їхні захисники давно зверталися до суду з аргументами щодо перегляду судового рішення й апелювали, що потерпілий живий, але всі ці роки отримували відмови. І по-третє, це дійсно унікальний випадок і потрібна прискіплива увага громадськості, щоб в апеляції це рішення Оболонського суду не скасували. Я пам’ятаю справу Олександра Рафальського, який помер у вʼязниці, так і не дочекавшись справедливого судового рішення. Так ось у тій справі захистом було представлено суду точнісінько такі само аргументи. Олександра Рафальського, Володимира Харченка, Степана Чернака і Вʼячеслава Барановського було засуджено до довічного позбавлення волі, в тому числі й за вбивство Олени Харченко. Згодом з’ясувалося, що Олена Харченко жива, шукала своїх рідних у Тетієві, про що свідчив рапорт місцевого дільничного. Але ці обставини не були враховані судом. Навпаки: в перегляді за нововиявленими обставинами було відмовлено з аргументацією, що таких обставин, які свідчать про несправедливість рішення суду, не виявлено. Навіть попри те, що адвокат Олена Сапожнікова надала суду висновки судово-медичної експертизи, які свідчили, що особи яких нібито вбили Рафальський і інші фігуранти справи, взагалі не ті люди. З чотирьох фігурантів справи Рафальського живим залишився один В’ячеслав Барановський. Всі інші (серед них і Олександр Рафальський) померли за загадкових обставин.

Нагадаємо, у березні 2019 року ЄСПЛ при розгляді справи “Петухов проти України (№ 2)” дійшов висновку, що система довічного покарання в Україні порушує статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже довічно ув’язнені не мали реальної перспективи звільнення, а президентське помилування не вирішувало проблеми, адже було непрозорим та непередбачуваним.

У вересні 2021 року Конституційний суд України визнав неможливість перегляду довічного ув’язнення неконституційною. Згодом Верховна Рада ухвалила законопроєкт, яким “передбачається можливість заміни особі, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, невідбутої частини покарання більш м’яким після фактичного відбування нею не менше п’ятнадцяти років покарання у вигляді довічного позбавлення волі. У такому випадку покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п’ятнадцяти до двадцяти років”. Втім, правозахисники вказували на те, що це не дає довічникам реального шансу звільнитися.