Юристи Харківської правозахисної групи говорили з багатьма звільненими з ворожої неволі захисниками, які пройшли через кілька російських місць несвободи. З цих історій ми зібрали згадки про катів. Ми не називаємо прізвищ колишніх полонених із міркувань безпеки.
Садисти за посадовими обов’язками
“...Я повзу, а мене б’ють ногами в голову, по мені стрибають. Я повз приблизно метрів 30 і весь цей час мене били ногами, смажили шокером…” Це згадка колишнього військовополоненого лише про один день у полоні. А скільки таких днів у кожного з тих, хто був чи лишається у полоні?
Катують українців працівники загонів спеціального призначення (спецназ), співробітники Федеральної служби виконання покарань (ФСВК) (не лише безпосередні наглядачі, але й іноді медики, кінологи тощо), представники Федеральної служби безпеки (ФСБ). Іноді, але значно рідше, колишні полонені згадують катів серед російських військових, бойовиків квазіреспублік.
— Нас били спецназівці та працівники “ФСІН” (рос. Федеральная служба исполнения наказаний, українською ФСВП — ред.) — згадує свідок. — Співробітники “ФСІН” були у синій формі. Були також кінологи. Вони заводили собак у клітки, брали якийсь інструмент і брали участь у побоях і катуваннях полонених…
— В ефесбешників були нашивки ФСБ і чорна форма. ДНРівці самі казали, що вони з республіки, — розповідає інший. — Чеченці були більш лояльні, вони поважали вік, якщо був поранений, то не били.
Потрапляючи в полон, українці по кілька днів могли перебувати у непристосованих для утримання людей приміщеннях, сараях, ангарах, загонах для худоби. Умови тут були жахливі, але, як зазначили кілька колишніх полонених, “в таких місцях принаймні не били”. Згодом українців ненадовго переводили до однієї з установ виконання покарань чи СІЗО на окупованих українських територіях, наприклад до Оленівки. Тут вирішувалося: кого і куди відправляти. За тиждень полонених везли до слідчих ізоляторів та виправних колоній на території РФ. За якийсь час — нова “подорож”, вглиб держави-агресора. І чим далі від Батьківщини українців вивозили, тим жорстокішим було до них ставлення. Нерідко слідом за полоненими їхали й кати, на “гастролі”.
Гастролери
— Коли ми були у Мордовії, то ми по голосах впізнали спецпризначенців, які були у Брянську, — каже один зі звільнених з полону українських воїнів. — Ці спецпризначенці проводили перевірки, водили на прогулянки й у баню.
Про це кажуть й інші. Вони запам’ятали позивний одного з охоронців, що супроводжував полонених під час численних перевезень — Бізон.
Слід одразу відзначити, що ці ніби безневинні фрази про “прогулянки і баню” зовсім не про свіже повітря і миття. За цим найчастіше криється інше: примус ходити зігнутим, тортури у прогулянковому дворику, вимоги митися холодною водою і голитися протягом пари хвилин, — інакше покарання. І обов’язкові удари — на кожному кроці.
Правозахисники припускають, що в Росії було створено спеціальні команди з спецпризначенців та співробітників ФСБ, які “гастролюють” по різних установах покарань і “професійно” катують полонених. Полонені ще іноді називали таких “професіоналів” “командировочними”. Вони зазвичай відрізнялися особливою жорстокістю і відчуттям повної безкарності.
— …Приїхали “командировочні” і була одна людина, яка на перевірці та під час… бані жорстоко всіх била пластиковою трубою, — пригадує свідок табір у Мордовії. — Бив по спині та по ногах… Від таких ударів на тілі залишалися рани, з яких текла кров, а коли воно загоювалося, то виглядало як опіки. Протягом всього місяця це було кожного дня, а декілька разів — двічі на день. Цей співробітник змушував присідати або 1000 або 2000 разів. З кінця червня по середину серпня 2023 року були “командировочні”, які били виключно морських піхотинців. Змушували імітувати плавання по воді та вони кричали на нас і казали, що нас наздогнав електричний вугор і били нас шокерами в тіло. Ми одного називали “Тук-тук”, бо він стукав у двері. У нього був товариш, коли вони побили весь корпус, то вони погрожували всьому корпусу, що можуть вбити дві-три людини з корпусу і їм за це нічого не буде, бо нас спишуть, як ковідних.
Наявність таких спеціальних “гастрольних” команд, на думку правозахисників, вказує на те, що катування полонених є частиною державної політики РФ.
— Певно саме вони застосовували катування, а інші працівники, зокрема з Федеральної служби виконання покарань, допомагали в цьому… — припускає Михайло Романов, автор дослідження “Катування українських військовополонених у місцях утримання під вартою в Російській Федерації”. — Якщо це дійсно було так, можна також сміливо припустити, що існувало певне розпорядження або наказ здійснювати таке “катівне” переслідування полонених з метою завдання ним максимальної шкоди, залякування, приниження тощо. Це своєю чергою є проявом єдиного підходу та скоординованої діяльності відносно полонених, своєрідною політикою щодо них.
Дядя з Таганрогу
СІЗО №2 у Таганрозі зараз на слуху. Саме там довгий час тримали українську журналістку Вікторію Рощину, при цьому довго приховували цей факт. Колишньому начальнику СІЗО, Олександру Штоді, українські правоохоронці заочно повідомили про підозру за частиною другою статті 28, частиною першою статті 438 Кримінального кодексу України — жорстоке поводження з цивільним населенням, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
— …На допиті мене били кулаками, ногами, — розповідає N. — Як я зрозумів мене допитував місцевий опер і поруч були два спецназівці. Цей опер грав, що він хороший, а всі погані. Поки цей опер зі мною спілкувався, мене ніхто не бив, а я тільки він виходив, то мене починали бити. Коли він заходив, то запитував: що ж ви його б’єте? …Допит тривав приблизно пару годин і весь цей час, цей опер то виходив, то заходив і ці два спецназівці мене били.
Особливо українці запам’ятали співробітника таганрозького СІЗО з прізвиськом “Дядя Ваня”. Це здоровань, що колись був боксером. Тепер відпрацьовує навички на тих, хто не може себе захистити.
У СІЗО міста Камишина (Волгоградська область), кажуть колишні полонені, чергували чеченці. Обличчя були закриті масками, до того ж бранцям не дозволяли підіймати голови, тож побачити своїх катів вони не могли. Дізнатися їхні імена можна було лиш випадково.
— Мене шокером били у район ніг, сідниць; затискали шокер, щоб він працював протягом кількох секунд, а потім цим шокером притискали до тіла і проводили по спині від шиї до копчика; били в пальці рук. Під час зміни наряду, я почув прізвище “Інспектор Михайлов”, — каже М.
Цього інспектора пам’ятають й інші полонені. А ще — високого худорлявого майора, представника Слідчого комітету, що приїздив проводити допити.
У свідченнях про СІЗО№2 міста Рязьк (Рязанська область) фігурують два прізвища — оперативника ФСБ Галицького та співробітника СІЗО Павла Бикова. Про інших відомі лише імена або прізвиська — Саша, Сан Санич, Роман, Максим, “підполковник Сємєчкін”. Особливо відзначився жорстокістю такий собі Женя. Він вимикав камери відеонагляду в коридорі, виводив полонених і бив їх просто заради розваги.
— Одного разу Женя мене так побив, що мене довелося нести у санчастину, — каже А.
— …Було двоє співробітників ФСІН, зокрема Женя, а третій був спецназівець. Нас били на коридорі, руками, ногами, ліктями по всьому тілу, але в голову не били. Били протягом 5-10 хвилин. Цей спецназівець, думаю, був тайський боксер, бо бив професійно і сильно.
У СІЗО міста Кашин (Тверська область) ставлення до полонених було не кращим.
— …На прийомці мене били дерев’яним молотком по ребрах, по голові, по спині, по потилиці, у мене аж синяки залишилися. Мене бив Олександр Романович, який був “корпусним”. Він був маленького зросту і постійно ходив з молотком.
Українці називають чимало позивних спецпризначенців, що брали участь у катуваннях у Кашині: “Єрмак”, “Плємяш”, “Лосяк”, “Байкал”, “Ковбаса”, “Валдай”, “Тихий”. Пригадують також білявого співробітника СІЗО Андрія, що хизувався золотим годинником і десятим червоним айфоном. Спецпризначенці часто бували у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, за описами їхня поведінка часто взагалі була неадекватна.
Мордовія. Доктор Зло
Страшні тортури, голод, вимога годинами стояти непорушно на одному місці, жахливі умови життя, антисанітарія, відсутність медичної допомоги — Мордовську колонію №10 вважають найстрашнішою в РФ.
— Зміна співробітників СІЗО була п’яна, вони дали нам команду “біг на місці”, і ми бігли протягом 2-3 годин, — розповідає О. — Про нас співробітники п’яні забули, а потім коли прийшли до корпуса, були здивовані чому весь корпус біжить. Коли зазирнули до нас у камеру, відкрили віконце у двері камери і змушували просунути кожному голову у це віконце.
Всіх, хто визирав, охоронці били по голові гумовими дубинками аж до струсу мозку, у всіх була нудота, запаморочення, гематоми.
Допити тут називалися “гестапо”, з них мало хто повертався цілий. Катував в колонії такий собі Журавльов, а також люди з позивними “Байкал”, “Тінкі-Вінкі”, “Камаз”. Та найгіркіші спогади — про місцевого лікаря, що відзначився просто нелюдським ставленням до полонених. Його полонені прозвали “Доктор Зло”.
— У колонії було три медики, які заступали по черзі. Один з них був Доктор Зло. Якщо були проблеми зі здоров’ям, то вони лікувалися електрошокером.
Якось одному з полонених стало погано і він втратив свідомість. Покликали лікаря.
— Ми почули дикі крики на коридорі, бо він бив всіх шокером і кричав: “Они еще посмели меня позвать? Сейчас я их всех вылечу!” ...Ми почули слова лікаря, який сказав, що він навіть заходити не буде у цю камеру, бо він знає, хто в цій камері перебував до нас (раніше тут тримали російських засуджених, що хворіли на туберкульоз).
— Висовуєш руку у віконце (за таблеткою — ред.) і він б’є шокером і запитує: “Легше стало?” Ти маєш відповісти — так, інакше він додасть потужності й ударить ще раз.
Журналісти “Радіо Свобода” ідентифікували Доктора Зло. Ним виявився 34-річний Ілля Сорокін, батько двох дітей. Був нагороджений грамотою “за сумлінне виконання громадських обов’язків і активну участь у житті колективу”. У 2024 році подався служити в армію.
Правозахисники вважають, що керівництво установи не могло не знати, що відбувається в колонії, тому воно теж має нести повну відповідальність за катування і порушення прав полонених. До 13 березня минулого року ВК-10 очолював Сергій Забайкін, а а відтоді і дотепер — Олександр Гнутов. Його заступники — Олексій Анашкін, Єгор Аверкін, Олександр Гришанін, Іван Вєшкін, Семен Кузнєцов.
Юристи Харківської правозахисної групи дійшли висновку, що росіяни не лише грубо порушують Женевську Конвенцію про поводження з військовополоненими, але й вчиняють воєнний злочин — катування. Крім того, є всі підстави вважати, що таке поводження з полоненими є частиною єдиної узгодженої державної політики, націленої на знищення і приниження українських захисників. На це вказують систематичність, широкомасштабність та повторюваність злочинів, які росіяни вчиняють щодо тих, хто потрапив до них у полон.
