Журналісти “Слідства Інфо” оприлюднили розслідування, в якому встановили дату смерті загиблої у російській неволі журналістки та поговорили з колишнім полоненим, який спілкувався з Вікторією у Таганрозі, а потім разом з нею був етапований до Пермського краю.
Данило потрапив у полон у Маріуполі. З часом був доправлений до СІЗО у Таганрозі, там і зустрів журналістку.
— Це було восени, коли ми йшли на прогулянку в дворик… — пригадує він. — Ми перетнулися випадково. Тоді побачили одне одного. Поговорили пару разів, коли її вже привезли після лікарні. Вона не ходила вниз на прогулянковий дворик, але їй дозволили гуляти по коридору. У мене була крайня камера і вона просто зазирнула у дверне вічко, а я був біля дверей. Поговорили небагато. Вона спитала, з якого я підрозділу, скільки я в полоні. Сказала, що скоро буде обмін. І все, вона пішла, тому що могли наглядачі дивитися.
Чоловік каже, Вікторії обіцяли, що її мають обміняти. Та замість обміну жінку разом з іншими полоненими повезли з Таганрогу до СІЗО№3 міста Кізел Пермського краю. Це дві з половиною тисячі кілометрів у протилежний від України бік. Це, за словами колишнього полоненого, сталося через те, що Таганрозьку тюрму стали переоблаштовувати для російських ув’язнених.
Він їхав із Рощиною в одному потязі. Етап тривав майже три доби. Данило бачив, як Вікторію водили до туалету.
— Дуже худа була, просто одні кості…
З потягу полонених пересадили до автозаків, які й довезли їх до СІЗО. Жінки виходили першими, наглядачі називали їхні імена. Данило чув прізвище Рощиної, тож сюди вона точно прибула. Під час так званої “прийомки” новоприбулих жорстоко били, каже свідок.
— Мене безперервно били години дві, — каже він. — Давали хвилину-дві передихнути, і знову починали бити. Я під час “прийомки” двічі втрачав свідомість. Щодо жінок не знаю, думаю для них “прийомка” була теж більш-менш жорстока, але не така як у хлопців. Що я чув, так те, що їх постригли налисо. Вони плакали, коли їх стригли, це було чутно.
Данило розповів, що саме через цю жорстоку “прийомку” загинув мер Дніпрорудного Євген Матвєєв — його так сильно побили, що він помер за два дні після того.
Звільнені з полону українці, яких тримали у Кізелі, свідчать про нелюдські умови життя в цьому СІЗО: у камерах холодно, харчування недостатнє, режим вкрай суворий. Цілий день треба стояти, розмовляти заборонено. Як покарання у камері могли відкрити вікна, напускаючи морозного повітря до приміщення, де і без того було холодно. Весь час полонені змушені були слухати російську музику або лекції з “історії України”, викривленої рашистами.
Востаннє свідки бачили Вікторію живою 11 вересня. Померла журналістка 19 вересня. У закритих російських базах даних знайшлося свідоцтво про смерть Вікторії Рощиної. Документ виданий Ленінським відділом управління запису актів цивільного стану адміністрації міста Пермі.
— У СІЗО Кізелу вона була менше двох тижнів і саме там померла, — каже Начальник другого управління Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу генерального прокурора Тарас Семків. — Тіло Вікторії передали в Україну в такому стані, який не надав можливості провести повноцінне судово-медичне дослідження, за результатами якого ми б отримали інформацію про причину смерті. До неї застосовувалися як тілесні ушкодження, так і інші форми жорстокого поводження. Їй не надавалася належна медична допомога, не було належних умов утримання…
В Офісі генпрокурора журналістам підтвердили: СІЗО Кізела відоме систематичними катуваннями полонених. Зрозуміло, що такі дії не можуть відбуватися без відома керівників установи. “Слідство Інфо” отримало список працівників місця несвободи. Торік, в час, коли там утримували Рощину, СІЗО очолював Віталій Спірін. Вже у листопаді замість нього поставили В’ячеслава Перевозкіна. Начальником відділу охорони СІЗО працює Євген Трофімов, заступником начальника з кадрової та виховної роботи — Костянтин Чекалов.
— Очевидно, що РФ буде вживати всіх заходів для того, щоб приховати осіб, які причетні до її смерті, приховати осіб, які причетні до її незаконного позбавлення волі, до жорстокого поводження щодо неї, — вважає Тарас Семків.
Нагадаємо, Вікторія Рощина в різні часи працювала на hromadske, “Українську правду”, “Українське радіо”, “UA:Перший”, “Цензор.нет”, Радіо Свобода. Зникла безвісти у серпні 2023 року, коли вирушила на тимчасово окуповану територію України, щоб розслідувати викрадення цивільних. Лише навесні 2024 року її батьки отримали від міноборони РФ офіційне підтвердження про те, що їхня донька “затримана і перебуває на території Російської Федерації”. Торік у жовтні стало відомо, що Вікторія померла 19 вересня. Тіло журналістки повернули тільки в лютому з численними ознаками катувань, а також розтину: у загиблої були відсутні головний мозок, очні яблука, частина трахеї.
У квітні міжнародна команда журналістів оприлюднила результати розслідування, згідно з яким Вікторію деякий час утримували в неофіційних катівнях в Енергодарі та Мелітополі. Саме тут жінку піддавали тортурам, катували струмом. Після тих катувань у неї на тілі залишилися сліди порізів. З кінця 2023 року вона перебувала у СІЗО Таганрога. Стан її здоров’я вже тоді був критичним: болів живіт, вона втрачала вагу, в неї була температура. 8 вересня Вікторію начебто вивели з СІЗО Таганрогу на обмін. Але вона на нього так і не потрапила...
На початку серпня українські правоохоронці заочно повідомили про підозру колишньому начальнику СІЗО №2 у Таганрозі Олександру Штоді. Його обвинувачують за частиною другою статті 28, частиною першою статті 438 Кримінального кодексу України — жорстоке поводження з цивільним населенням, вчинене за попередньою змовою групою осіб. Як зазначили в Офісі Генпрокурора, Штода намагався приховати факт, що Вікторію Рощину утримували саме в Таганрозькому СІЗО, не відповідав на запити щодо її перебування у цій установі.
Євген Матвєєв очолював Дніпрорудне Василівського району Запорізької області. 27 лютого 2022 року він разом з містянами вийшов на зустріч російській бронетехніці, щоб завадити окупації міста. Тоді ворожа колона розвернулася. Росіяни захопили Дніпрорудне за кілька днів, на початку березня. 13 березня окупанти затримали працівників Запорізького залізорудного комбінату. Міський голова кинувся їх визволяти, гірників звільнили, проте самого Матвєєва забрали. Про його долю довго нічого не було відомо. Восени 2024 року його тіло з ознаками катувань повернули в Україні під час обміну.
Серед інших загиблих в російському полоні — “азовець” Олександр Іщенко, кримські політв’язні Джеміль Гафаров, Костянтин Ширінг і Рустем Віраті, староста села Гребениківка Олексій Винниченко та інші.
Публікація цього матеріалу стала можлива завдяки підтримці міністерства закордонних справ Нідерландів
