Закон про злісну непокору засуджених скасують? Розбираємо законопроєкт

Що пропонується

Законопроєкт № 15003 “Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та Кримінально-виконавчого кодексу України щодо гуманізації законодавства у сфері виконання кримінальних покарань” покликаний узгодити українське кримінальне законодавство з європейськими стандартами, втілити в життя рекомендації Європейського комітету з питань запобігання катуванням і зробити те, чого так давно добивалися українські правозахисники — прибрати з ККУ статтю 391 про “злісну непокору законним вимогам адміністрації виправної установи”.

Зазвичай злополучна стаття 391 втілювалася в життя так: за відмову від прибирання камери, неохайне ліжко, непоголене обличчя чи незгоду з особистим обшуком в’язень міг потрапити до одиночної камери або на більш суворий режим відбування покарання, а згодом додатково отримати до трьох років позбавлення волі. Навіть “нетактовна поведінка” могла коштувати людині року позбавлення волі. При чому суд зазвичай відбувався прямо на території установи виконання покарань, а оскаржити вирок було практично неможливо.

Стаття 391 Кримінального кодексу України має низку суперечностей і неузгодженостей, зазначають автори законопроєкту: “Поняття ‘злісна непокора’ та ‘інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій’ на сьогодні не мають чітких критеріїв, що іноді на практиці призводить до суб’єктивної оцінки з боку адміністрації установи виконання покарань та створює ризики зловживань і фактичного тиску на засуджених. Чинна редакція статті 391 Кримінального кодексу України на практиці не може бути застосована до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі, оскільки відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України стягнення у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) до цих осіб не застосовується. Крім того, стаття 391 Кримінального кодексу України фактично передбачає кримінальну відповідальність за вчинення дисциплінарних порушень”.

Як підсумували в Мін’юсті, законопроєкт передбачає:

• удосконалення системи дисциплінарних стягнень у межах кримінально-виконавчого законодавства;
• законодавче визначення ознак злісної непокори законним вимогам адміністрації;
• посилення ролі суду під час застосування найбільш суворих заходів впливу;
• відмова від одиночного тримання як дисциплінарного стягнення відповідно до стандартів Ради Європи та Правил Нельсона Мандели.
• приведення термінології Кримінально-виконавчого кодексу у відповідність до Закону України “Про електронні комунікації”, а також уточнення процедур, пов’язаних із виконанням судових рішень.

Отже, статтю 391 Кримінального кодексу України рекомендовано прибрати. Також пропонується виключити застосування до засуджених стягнення у виді переведення до одиночної камери, натомість переводити в’язнів до приміщень камерного типу. До статті 133 КВК України додається визначення терміна “злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної колонії”: це “умисна відкрита, демонстративна, систематична (не менш як три рази протягом року) відмова особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, від виконання законних вимог представника адміністрації 4 виправної колонії, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, за які вона була піддана протягом року стягненню у виді поміщення до приміщення камерного типу”.

Правозахисники цього давно чекали

— Ініціювання урядом законопроєкту № 15003 є без перебільшення знаковою подією для всієї системи виконання покарань, — вважає правозахисник Андрій Діденко. — Стаття 391 Кримінального кодексу України роками залишалася одним із найрепресивніших інструментів у пенітенціарній практиці. ХПГ протягом тривалого часу наполягає на безумовному скасуванні цієї ганебної норми, яка залишилася від радянської репресивно-каральної системи. Стаття 391 фактично дозволяє продовжувати строк позбавлення волі за дисциплінарні порушення. Спочатку особу притягували до дисциплінарної відповідальності, а згодом ті самі обставини ставали підставою для кримінального переслідування. Така модель дисциплінарної преюдиції суперечить базовим принципам кримінального права — пропорційності, правової визначеності та застосування кримінального закону як крайнього засобу. На практиці ми бачимо вироки до трьох років позбавлення волі за відмову виконати розпорядження адміністрації, за формальні порушення режиму, які не становлять суспільної небезпеки, але призводять до додаткових корів позбавлення волі до основного покарання.

На думку Андрія Діденка, скасування цієї норми — це демонтаж радянського рудименту, що зберігається в українському законодавстві десятиліттями, а також відповідь на багаторічні рекомендації правозахисників і міжнародних органів, які звертають увагу на невідповідність статті 391 європейським стандартам.

Але…

Водночас законопроєкт містить положення, які потребують особливої уваги, зазначає експерт: паралельно зі скасуванням кримінальної відповідальності передбачається посилення дисциплінарних механізмів, зокрема можливість тримання засуджених у приміщеннях камерного типу строком до одного року. Це суттєве збільшення ізоляційного стягнення.

— Така норма викликає занепокоєння. Тривале камерне тримання є жорстким заходом, який може мати серйозні психологічні та фізичні наслідки. Міжнародні стандарти, зокрема Правила Нельсона Мандели, вважають тривалу ізоляцію понад 15 діб потенційно жорстоким або таким, що принижує гідність, поводженням. Тому рік перебування в умовах камерної ізоляції без належних процесуальних гарантій може створювати ризики порушення статті 3 Європейської конвенції з прав людини. Є небезпека, що за відсутності чітких критеріїв контролю кримінальний механізм буде замінено адміністративно-ізоляційним, а каральна логіка системи збережеться в іншій формі. Якщо рішення про тривале тримання у приміщеннях камерного типу залишатиметься фактично в руках адміністрації, без ефективної можливості негайного й неформального оскарження, реформа ризикує стати половинчастою.

Тому поряд із ліквідацією статті 391 правозахисники пропонують забезпечити прозору процедуру дисциплінарних проваджень, обов’язковий реальний, а не формальний судовий контроль за тривалими ізоляційними заходами, доступ до адвоката, регулярний медичний моніторинг та реальні механізми оскарження.

— Скасування кримінальної відповідальності за дисциплінарні порушення — це правильний і давно очікуваний крок. Але справжня гуманізація системи відбудеться лише тоді, коли дисциплінарні заходи не перетворюватимуться на інструмент тиску, а права людини залишатимуться гарантованими навіть за ґратами.