Що відбулося?
28 квітня Верховна Рада у першому читанні 254 голосами підтримала проєкт нового Цивільного кодексу. Документ обсягом понад 800 сторінок парламент ухвалив менш ніж за три тижні після його реєстрації. Його ініціатором є Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук.
Проєкт закону складається з дев’яти книг і об’єднує регулювання, яке зараз міститься у чинному Цивільному кодексі, Сімейному кодексі та законі “Про міжнародне приватне право”. Автори називають його доопрацьованою версією попереднього проєкту № 14394, який раніше викликав хвилю критики через низку суперечливих положень — зокрема норму про можливість укладення шлюбу з 14 років. У новій версії цю норму прибрали, однак критики кажуть, що частина проблемних положень збереглася.
Критику зокрема викликала дев’ята книга проєкту, яка стосується сімейного права. Міністерство юстиції у попередніх зауваженнях рекомендувало вилучити її з розгляду, однак у новій версії вона залишилася.
Що регулює Цивільний кодекс?
Цивільний кодекс України — це базовий закон, який регулює приватноправові відносини між фізичними особами, юридичними особами та державою, коли вона виступає як рівний учасник таких відносин. До сфери регулювання Цивільного кодексу належать, зокрема, право власності, договори, зобов’язання, спадкування, відшкодування шкоди, захист честі, гідності та ділової репутації, інтелектуальна власність, діяльність юридичних осіб, а також особисті немайнові права людини.
Чинний Цивільний кодекс України був ухвалений 16 січня 2003 року. Його прийняття стало важливим етапом уже для незалежної України: країна відходила від радянської моделі права і закріплювала інші принципи — приватну власність, свободу договору, рівність учасників цивільних відносин, захист особистих немайнових прав.
Але з того часу минуло понад двадцять років. За цей період сильно змінилася економіка, з’явилися цифрові технології, електронні договори, нові форми майна, онлайн-сервіси, штучний інтелект, інші підходи до бізнесу, приватності та захисту прав людини.
Що кажуть про новий проєкт автори та прихильники?
Руслан Стефанчук у своїх соцмережах пояснює реформу як комплексне оновлення цивільного законодавства та його адаптацію до сучасних соціальних і економічних реалій. За його словами, проєкт має розширити приватноправову автономію людини, посилити роль суду в захисті цивільних прав і наблизити українське цивільне право до європейських підходів.
Цивільний кодекс України — це базовий закон, який регулює приватноправові відносини між фізичними особами, юридичними особами та державою, коли вона виступає як рівний учасник таких відносин. До сфери регулювання Цивільного кодексу належать, зокрема, право власності, договори, зобов’язання, спадкування, відшкодування шкоди, захист честі, гідності та ділової репутації, інтелектуальна власність, діяльність юридичних осіб, а також особисті немайнові права людини.
Чинний Цивільний кодекс України був ухвалений 16 січня 2003 року. Його прийняття стало важливим етапом уже для незалежної України: країна відходила від радянської моделі права і закріплювала інші принципи — приватну власність, свободу договору, рівність учасників цивільних відносин, захист особистих немайнових прав.
Але з того часу минуло понад двадцять років. За цей період сильно змінилася економіка, з’явилися цифрові технології, електронні договори, нові форми майна, онлайн-сервіси, штучний інтелект, інші підходи до бізнесу, приватності та захисту прав людини.
Стефанчук також відкидає закиди про те, що документ нібито готували поспіхом або без належного обговорення. Він наголошує, що робочу групу створили ще у 2019 році, над проєктом працювали сім років, а до його підготовки долучили понад 300 фахівців — науковців, суддів, адвокатів і нотаріусів. За його словами, відбулося понад 40 засідань робочої групи, документ проходив громадське обговорення, а подані зауваження мають бути розглянуті до другого читання.
Окремим предметом критики стало поняття ”доброзвичайності“ — одне з найбільш дискусійних формулювань у проєкті. Руслан Стефанчук пояснює, що поняття ”доброзвичайність“ у проєкті нового Цивільного кодексу пропонують як заміну старому формулюванню ”моральні засади суспільства“. За його словами, це потрібно, щоб відійти від пострадянської правової термінології. Він стверджує, що термін має європейське коріння і походить від латинського boni mores, тобто уявлення про добрі звичаї або належну моральну поведінку. Стефанчук каже, що подібні поняття використовуються в цивільному праві європейських країн, зокрема Німеччини, Франції та Нідерландів. У самому законопроєкті ”доброзвичайність“ визначають як сукупність моральних норм, етичних стандартів і загальновизнаних уявлень про належну поведінку, усталених у суспільстві. Стефанчук також наголошує, що це слово є ”питомо українським“, бо утворене від слів ”добро“ і ”звичай“. На його думку, критика цього терміна як незрозумілого є перебільшеною, адже в українському законодавстві вже є схожі поняття — наприклад, ”доброчесність“, ”добросовісність“ і ”добропорядність“.
Загалом автори та прихильники проєкту наполягають: мета реформи — не просто переписати чинний кодекс, а зробити приватне право більш системним, сучасним і узгодженим із європейськими підходами. У цій логіці Цивільний кодекс має стати базовим актом, який об’єднає ключові правила приватного життя людини — від особистих немайнових прав і права власності до договорів, спадкування, сімейного та міжнародного приватного права.
Подібну позицію озвучує і професорка Наталія Кузнєцова, наукова координаторка робочої групи з оновлення Цивільного кодексу. В інтерв’ю виданню Pravo вона пояснювала, що кодекс потребує глибокого оновлення, адже суспільні відносини стали значно динамічнішими, а українське приватне право має наближатися до європейських стандартів. Водночас Кузнєцова підкреслює: рекодифікація — це не відмова від чинної моделі, а її розвиток і осучаснення.
Серед потенційних переваг проєкту прихильники називають посилення ролі Цивільного кодексу як центрального акта приватного права, інтеграцію сімейного та міжнародного приватного права, оновлення підходів до речових прав, зобов’язань та інтелектуальної власності. Також перевагою проєкту вважають відхід від окремих конструкцій, пов’язаних із радянською правовою спадщиною, зокрема ”господарського відання“ та ”оперативного управління“.
За словами Кузнєцової, одним із головних здобутків оновленого ЦК має стати ”відвертий людиноцентризм і мінімізація формальностей, які заважають просуванню цивільного обороту“. За її словами, Цивільний кодекс — це своєрідний ”правовий всесвіт“ для людини, бо саме він регулює базові відносини приватного життя. Вона підкреслює, що право має насамперед захищати людину, її власність, честь, гідність, особисті права та свободу самостійно домовлятися з іншими.
Водночас головне питання залишається не в тому, чи потрібне оновлення Цивільного кодексу загалом, а в тому, наскільки якісно виписані конкретні норми. Саме навколо них і точиться основна дискусія.
Чому критикують Цивільний кодекс?
Критика нового Цивільного кодексу вже вийшла за межі суто юридичної дискусії. До неї долучилися правозахисні, жіночі, ЛГБТІК+, екологічні та медійні організації. Їхні застереження стосуються різних частин документа, але загальний меседж схожий: кодекс, який визначатиме правила приватного життя на роки вперед, не можна ухвалювати поспіхом — особливо якщо в ньому є розмиті формулювання, які суди можуть трактувати по-різному.
14 травня у пресцентрі ”Київінформ“ відбулося фахове обговорення проєкту нового Цивільного кодексу. Участь у ньому взяли народні депутати, депутати Київради, адвокати, науковці, нотаріуси, представники громадськості та медіа. Під час дискусії експерти говорили про ризики документа для права власності, свободи слова, оборонного сектору та приватного життя громадян. Більшість учасників обговорення наполягала, що 800-сторінковий законопроєкт, який уже пройшов перше читання, потребує не косметичних правок, а глибокого перегляду.
Зокрема, за словами народної депутатки Іванни Климпуш-Цинцадзе, поточна редакція готувалася кулуарно, без належних консультацій та без постатейного висновку Європейської комісії, хоча автори і прикриваються гаслами про євроінтеграцію. Вона зауважила, що Міністерство юстиції навіть не встигло надати ґрунтовний аналіз документа, а спроби критикувати проєкт розбиваються об аргумент авторів, що ”люди просто не розуміють високої юридичної науки“. Також професор Олег Подцерковний застеріг, що спроба зробити Цивільний кодекс ”головним актом“, який стоїть над іншими законами приватного права, може зруйнувати принцип рівності законів. На його думку, це змусить законодавців переписувати велику кількість норм у земельному, житловому законодавстві, сфері інтелектуальної власності та інших галузях. Замість обіцяного прогресу, каже він, Україна може отримати ”правовий хаос, втрату роками напрацьованої судової практики та дестабілізацію всього бізнес-середовища“.
Найгучніше в суспільстві обговорюють положення, пов’язані із сімейним правом. Зокрема, критики говорять про ризики довкола ідеї ”примирення“ подружжя під час розлучення. Правозахисники побоюються, що така процедура може фактично затягувати розірвання шлюбу — навіть у ситуаціях, де є ознаки домашнього насильства, але ще немає обвинувального вироку. У такому випадку людина, яка хоче вийти з небезпечних стосунків, може опинитися в додатковій залежності від судового процесу. Також побоювання стосуються і репродуктивних прав. З тексту зникає пряме формулювання про можливість аборту за бажанням жінки до 12 тижнів. Натомість акцент переноситься на процедурні речі, зокрема інформовану згоду. Для критиків це не просто технічна правка, а зміна акценту: вони побоюються, що така редакція може створити простір для обмежувального тлумачення в майбутньому. Окремо критикують і підхід до визначення сім’ї. Проєкт фактично закріплює традиційне розуміння сім’ї як союзу чоловіка і жінки та не пропонує альтернативних форм партнерства.
На тлі цієї критики в Україні почалися акції протесту. 5 травня в Києві, у Маріїнському парку, відбувся ”Марш жінок“ проти нового Цивільного кодексу. Учасниці вимагали врахувати правки правозахисників до другого читання. Серед головних претензій називали можливі ризики для прав жінок і ЛГБТІК+ людей, проблемні положення у сфері сімейного права, а також нечітке поняття ”доброзвичайності“, яке може відкрити простір для суб’єктивних рішень.
Протести відбулися не лише в Києві. Акції також проходили у Харкові, Львові, Івано-Франківську та Чернівцях. У Львові протестували під гаслом ”Нічого для нас без нас“, в Івано-Франківську на акцію проти проєкту зібралися майже 300 людей, а в Чернівцях учасники наголошували, що документ може обмежити права жінок, дітей, військовослужбовців та ЛГБТІК+ спільноти.
Представниця Європейської комісії в Україні Катаріна Матернова 5 травня заявила, що Єврокомісія аналізує законопроєкт, ухвалений у першому читанні 28 квітня, і відстежує подальший процес. Водночас вона назвала оновлення цивільного законодавства складним і давно очікуваним кроком. Схожу позицію озвучив віцепрем’єр з європейської та євроатлантичної інтеграції Тарас Качка. Він визнав, що частина зауважень до документа може бути врахована до другого читання, а найскладніші дискусії, ймовірно, стосуватимуться саме сімейного права. Водночас Єврокомісія вже нагадувала Україні про ширший контекст євроінтеграції: українське законодавство має відповідати Хартії основних прав ЄС, зокрема принципам поваги до приватного й сімейного життя та заборони дискримінації, включно за ознакою сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності.
Однією з тих, хто не підтримав законопроєкт у парламенті, стала народна депутатка Інна Совсун. Ми поговорили з нею про те, чому вона голосувала проти, які положення вважає найпроблемнішими та чи можна змінити документ до другого читання.
Автори законопроєкту кажуть, що новий Цивільний кодекс має бути людиноцентричним, європейським і має зменшити зайві формальності у приватному житті. Але критики, навпаки, бачать у частині про сімейне право більше контролю, застарілі підходи і ризики для прав людини. Як так сталося, що у авторів та критиків настільки розійшлися думки?
Вочевидь, одна зі сторін помиляється. Але неочевидно, яка саме. Над законопроєктом працювала досить велика група людей — я цього не заперечую. Законопроєкт на 800 сторінок не могла написати маленька команда. Але, наскільки можна зрозуміти, це були переважно академічні юристи, тобто люди з університетського й наукового середовища. І це вже саме по собі є певним обмеженням. Проблема в тому, що Цивільний кодекс регулює дуже широкий спектр питань, які виходять далеко за межі суто юридичної теорії. Тому до його підготовки потрібно було залучати значно ширше коло професійних груп.
Наприклад, якщо кодекс регулює питання медичної таємниці, то логічно було б врахувати позицію пацієнтських організацій. Те саме стосується й інших сфер. Тобто експертиза в таких питаннях дуже розпорошена. Вона не зосереджена лише в академічному юридичному середовищі. Вона є в правозахисників, антикорупційних ініціатив, громадських об’єднань тощо. І цю експертизу треба було враховувати від самого початку.
Особливо це видно на тих положеннях, які викликали найбільше критики в медіа. Там, очевидно, потрібно було залучати правозахисну спільноту, зокрема організації, які займаються правами жінок. Бо саме вони могли б одразу побачити ризики, пов’язані з сімейним правом, правами людини, дискримінаційними чи застарілими підходами. Але, схоже, ця перспектива була виключена ще на етапі формування робочої групи. Автори досить чітко визначили, кого, на їхню думку, потрібно залучити. І це коло виявилося занадто вузьким. Тобто одна з ключових проблем — це саме формування групи, яка працювала над законопроєктом.
З іншого боку, сам задум дерадянізації законодавства мені зрозумілий. Я з ним не сперечаюся. Але мені дуже дивно, що при цьому майже повністю випала інша важлива перспектива — європейська інтеграція України. Ми рухаємося до Європейського Союзу, і в нас є конкретні зобов’язання, пов’язані з цим процесом. І я кажу це не заради пафосу. Мене справді дивує, що фахові юристи, працюючи над таким засадничим законопроєктом, схоже, не перевірили документи, які регулюють інтеграцію України до ЄС, і не подивилися, які зобов’язання існують у цій сфері. Звичайно, можна припустити, що вони ці документи бачили, але вирішили їх ігнорувати. Але я більше схиляюся до думки, що вони навіть не намагалися цього зробити — не заходили, не перевіряли, не звіряли текст законопроєкту з євроінтеграційною логікою. І це дуже тривожно. Бо коли фахові юристи в процесі підготовки настільки важливого законопроєкту фактично випускають із поля зору європейську інтеграцію, у результаті й виникає такий розрив між оцінками.
Проблема в тому, що Цивільний кодекс регулює дуже широкий спектр питань, які виходять далеко за межі суто юридичної теорії. Тому до його підготовки потрібно було залучати значно ширше коло професійних груп
Тож новий Цивільний кодекс взагалі не наближає Україну до європейських стандартів?
Тут справа навіть не в моїй думці. Це питання вже викликало реакцію з боку більшості європейських посольств. Вони комунікували з усіма, хто бодай якось був долучений до цієї теми.
Наприклад, була закрита зустріч у віцепрем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Тараса Качки, де були присутні представники Європейської комісії та представники громадянського суспільства. І я знаю, що зараз на багатьох зустрічах європейських делегацій з українськими високопосадовцями одне з перших питань звучить так: що у вас відбувається з Цивільним кодексом?
Тобто розбіжність між тими зобов’язаннями, які Україна взяла на себе в межах євроінтеграції, і тим, що зараз було проголосовано, є суттєвою. Я це розуміла і раніше, бо давно й уважно відстежую саме блок, пов’язаний із правами людини. Але проблема в тому, що питання прав людини в цьому процесі часто просто ігноруються, бо за цим не стоять ніякі гроші. Тому й маємо те, що маємо.
Тобто це позиція тих, з ким ми інтегруємося. І європейські партнери вже досить чітко дали зрозуміти свою позицію.
Розбіжність між тими зобов’язаннями, які Україна взяла на себе в межах євроінтеграції, і тим, що зараз було проголосовано, є суттєвою
Тоді як, на вашу думку, у такому важливому документі могли з’явитися норми, які виглядають як повернення до "радянського домострою"? Чому взагалі так відбувається?
Знову ж таки, це взялося з голів тих людей, які писали цей законопроєкт. Для них це норма. Це їхнє абсолютно тверде переконання.
І я більше скажу: у день голосування за законопроєкт і за кілька днів до того низка колег, які підтримували цей кодекс, переконували мене, що норма про можливість одруження з 14 років теж була нормальною. Вони вважали, що її даремно прибрали. Мене справді багато людей переконували, що цю норму не треба було викидати. Я не жартую. І важливо, що на той момент її вже прибрали з тексту, тобто в них не було практичного сенсу її захищати. Вони це говорили не з політичної потреби, а тому, що щиро так вважають.
Очевидно, це свідчить про те, що в суспільстві досі є дуже різні уявлення про такі речі. Тут, мені здається, має значення і віковий поділ. Бо люди, які писали цей документ, переважно старші. А ті, хто, наприклад, виходить на протести, — молодші. І цей розрив теж дуже помітний. Але в будь-якому разі ці норми не з’явилися нізвідки. Вони з’явилися з переконань конкретних людей. Це те, що вони вважають нормальним.
Мені здається, проблема ще й у тому, що в Україні загалом проблематика прав людини — за винятком питань, пов’язаних із війною, — відійшла на задній план. Через це в нас не було якісної публічної дискусії про те, де ми зараз перебуваємо як суспільство, які в нас уявлення про норму, що ми вважаємо прийнятним, а що — ні. І це та ціна, яку ми зараз платимо за непроговореність цих питань. Коли немає широкої суспільної дискусії, люди, які отримують контроль над процесом, просто переносять на папір — у вигляді законопроєкту — те, що є в них у головах.
Коли немає широкої суспільної дискусії, люди, які отримують контроль над процесом, просто переносять на папір — у вигляді законопроєкту — те, що є в них у головах
Хоча норму про можливість шлюбу з 14 років із проєкту прибрали, ви все одно казали, що “дух закону” не змінився. Що саме ви мали на увазі?
Так, бо які там правки? Прибрали норму про можливість шлюбу з 14 років та норму про неможливість розлучення, коли є дитина до одного року. Ми разом із низкою депутаток кілька років працювали над тим, щоб прибрати цю останню норму із Сімейного кодексу. Бо це, по суті, середньовічний підхід — змушувати людей залишатися у шлюбі проти їхньої волі. І от ми чекаємо на новий Цивільний кодекс і бачимо, що ця норма знову там з’являється. Саме її, разом із нормою про шлюб з 14 років, зрештою прибрали. Але, на мою думку, це не змінило загальної логіки документа. Прибрали найбільш очевидні й найбільш подразливі речі — умовно кажучи, ті “фіранки”, які всіх дратували. Але “несучі стіни” залишилися тими самими.
Прибрали найбільш очевидні й найбільш подразливі речі — умовно кажучи, ті “фіранки”, які всіх дратували. Але “несучі стіни” залишилися тими самими
Які положення проєкту ви вважаєте наразі найпроблемнішими і будете вимагати змінити або прибрати в першу чергу?
З одного боку, є конкретні норми, які треба прибирати. З іншого боку, є те, що я називаю ”несучими конструкціями“ — тобто засадничі ідеї. Це не одна якась норма, а ціла стіна, яку треба зносити й перебудовувати заново.
Звичайно, перше — це саме поняття ”доброзвичайність“. Я розумію, що ця історія дещо складніша, бо навіть у чинному законодавстві в нас є моральні засади життя суспільства, на які ми посилаємося. Але проблема в тому, що в цьому законопроєкті доброзвичайність використовується як прямий інструментарій, як пряма юридична норма. І це треба наскрізно вичищати.
Є також окремий блок — те, що треба додати. І тут, з моєї перспективи, найважливіше — це питання легалізації статусу одностатевих сімей. Це і моє особисте переконання, і переконання більшості українців, бо зараз більшість підтримує легалізацію одностатевих сімей. Це також питання наших європейських зобов’язань. Хочеш не хочеш, але це все одно доведеться робити. І це треба визнати. Тобто йдеться не лише про окремі норми, а радше про ці наскрізні конструкції, які є в законопроєкті, і про те, що в ньому потрібно додати.
Якщо говорити про норми, які зараз викликають найбільше обурення, то це, наприклад, дивна норма про дискримінацію для захисту доброзвичайності. Або послаблення права одного з батьків на отримання аліментів на утримання дитини. Я вважаю це неприйнятним. До слова, я взагалі не розумію, яким чином це вписується в доброзвичайність.
Є й інші норми, які ми вже зараз дочитували і які теж дуже насторожують. Я консультуюся з профільними організаціями, бо тут потрібна ширша експертиза. Наприклад, у блоці про цифрові права є положення про те, що деяким групам людей може бути обмежений доступ до їхнього цифрового образу, зокрема військовослужбовцям. І мене це дуже насторожує. Або ще одне — що людей можуть визнавати недієздатними, якщо в них ПТСР. По-перше, ПТСР дуже складно діагностується, і це може бути використано проти людей. Мене це також дуже насторожує.
Я продовжую комунікувати з профільними організаціями, бо тут справді потрібна ширша експертиза. Але після прочитання ці норми й далі викликають у мене серйозне занепокоєння. І ми будемо подавати поправки.
Це не одна якась норма, а ціла стіна, яку треба зносити й перебудовувати заново
Ви писали на своїй сторінці, що збираєте пропозиції до поправок перед другим читанням законопроєкту. Чи багато таких пропозицій уже надійшло? Яких тем або норм ці пропозиції стосуються найчастіше?
Основний профільний блок, який я беру на себе, — це те, чим я займаюся: усе, що стосується прав людини в широкому сенсі цього слова. Це і права жінок, і права дітей, і права військових. Цей блок ми дивимося наскрізно.
Другий блок, який мене хвилює, хоча я ним займаюся менше, — це земельні питання. Ми зараз верифікуємо дані з кількома організаціями, бо мене не влаштовують ті корупційні лазівки, які з’являються.
Є також пропозиції, які мені надсилають, але не завжди в моєї команди вистачає експертизи, щоб якісно з ними розібратися. Тому є потреба пріоритизувати. По інших блоках я скеровую людей до інших депутатів, які, сподіваюся, можуть краще розібратися з цими питаннями. Станом на зараз у мене вже є зведена порівняльна таблиця поправок на понад сто сторінок. І з усім цим ще треба розібратися: вичитати, перевірити й грамотно подати.
У чому, на вашу думку, причина такого посилення втручання держави в приватне життя людей — зокрема в питання сім’ї, шлюбу, розлучення й особистого вибору? Для чого це потрібно авторам законопроєкту і чи є для цього переконливе пояснення?
Це просто в головах. Наприклад, є норми про примирення під час розлучення. Вочевидь, за цим стоїть якась філософія збереження сім’ї за будь-яку ціну. Я в цю філософію не вірю, але вона існує. Частина людей може справді вважати, що це правильно. Водночас я не знаю жодної судової справи, де внаслідок примусового примирення пара реально залишилася разом. Мені це видається доволі дивним підходом, але, можливо, хтось у нього щиро вірить.
Звичайно, тут може бути і більш цинічне пояснення. Наприклад, що такі норми вигідні адвокатам, бо що довше триває судовий процес, то більше вони можуть на цьому заробити. Чи можливе таке трактування? Так, можливе. Але я все ж більше схиляюся до думки, що це насамперед ”совок“ у головах людей. Чи могло це бути поєднанням кількох факторів. Так, могло.
Політичний оглядач Медіа ”ҐРУНТ“ Олександр Нотевський у своєму відео сказав, що цей проєкт створює проблему і напругу в суспільстві “на рівному місці”. Як ви думаєте, чи можна було цього уникнути? Що для цього мали зробити автори законопроєкту?
Я не згодна з думкою Олександра, що цей законопроєкт створює напругу там, де її не мало би бути. Тому що на хвилі запропонованих змін він, навпаки, виніс назовні дискусії про суспільні зміни, яких давно вимагала велика частина суспільства, але які роками ігнорували. Зокрема, це питання одностатевих партнерств. Можливо, навіть добре, що так сталося, бо актуалізувалися різні питання, які все одно треба врегульовувати.
Але, звичайно, авторам законопроєкту не треба було бути настільки самовпевненими в тому, що лише вузьке коло юристів знає відповіді на всі питання. Треба було консультуватися зі значно ширшими групами людей.
Також я думаю, що їм треба було йти по книгах кодексу. Бо зараз, як бачите, усе звалили докупи. І я не знаю, як якісно опрацювати 800 сторінок тексту. Це буде абсолютний безлад. Бо коли є 800 сторінок тексту і там зовсім різні теми, виникає дуже складна ситуація. Уявімо, що раптом стається диво і в законопроєкт включають норму про одностатеві партнерства. Але оскільки проєкт дуже широкий і там є все що завгодно, водночас у ньому можуть залишитися, наприклад, корупційні норми щодо землі. І як тоді голосувати? Тобто це дуже різні сфери. Може бути так, що якісь нормальні норми включать, а корупційні залишать. І на 800 сторінок тексту майже гарантовано буде саме так.
Тому, на мою думку, треба було йти по книгах. У межах кожної книги визначати засадничу філософію, якою ми керуємося, вичищати текст і тоді вже голосувати. А коли просто звалили 800 сторінок тексту, і тепер усі сидять день і ніч, зводять поправки й намагаються це виправити, — це фактично унеможливлює якісне обговорення законопроєкту.
На хвилі запропонованих змін він, навпаки, виніс назовні дискусії про суспільні зміни, яких давно вимагала велика частина суспільства, але які роками ігнорували
Чи є в цьому законопроєкті позитивні зміни, які ви визнаєте важливими? Адже над новим Цивільним кодексом працювали майже сім років, і, очевидно, була проведена велика робота. От, наприклад, я чула таку думку від юристів, що позитивним є повернення сімейного права до Цивільного кодексу.
Мене тут насторожує політичний аспект. Навіть скоріш внутрішньопарламентський, регламентний. Станом на зараз питаннями сімейного права профільно займається комітет гуманітарної політики. А за Цивільний кодекс відповідає комітет правової політики. Історично так склалося, що комітет правової політики завжди був значно консервативнішим, ніж багато інших комітетів.
Чому? Бо інші комітети постійно включені в комунікацію з різними групами й спільнотами, з якими вони змушені взаємодіяти. Наприклад, комітет гуманітарної політики займається культурою, інформаційною політикою та іншими сферами, де є ширше коло стейкхолдерів.
А коли сімейне право повертається до Цивільного кодексу, виникає ризик, що всі ці сімейні норми надалі вирішуватимуть переважно юристи. І саме ця частина мене насторожує. Можливо, це треба якось врегулювати процедурно — наприклад, передбачити, що для цієї книги кодексу потрібне погодження інших комітетів. Бо я бачу великий ризик у тому, що та сама група юристів, яка вже спродукувала те, що спродукувала, стане фактичним ”власником“ усього блоку сімейного права. І саме від них залежатиме, які зміни щодо прав людини можна проводити, а які — ні. У них дуже специфічна оптика. Це завжди була досить консервативна й закрита професійна спільнота.
Водночас, якщо говорити загалом, сама ідея повернення сімейного права до Цивільного кодексу, мабуть, правильна. Там є осучаснення, враховуються нові речі. Наприклад, блок про цифрові права: навіть якщо зараз він виписаний субоптимально, очевидно, що ці питання справді треба було врегулювати. Велика робота справді була зроблена. Але позитивні зміни не перекреслюють серйозних ризиків і проблем, які містить цей проєкт.
Велика робота справді була зроблена. Але позитивні зміни не перекреслюють серйозних ризиків і проблем, які містить цей проєкт
Уявімо найгірший сценарій: найважливіші правки до другого читання не врахують, і кодекс ухвалять у нинішньому або майже нинішньому вигляді. Наскільки серйозними можуть бути наслідки такого рішення?
Це прозвучить дивно, але на цьому етапі я більш оптимістична, ніж була тиждень тому, коли законопроєкт проголосували в першому читанні. Тому що рівень суспільної реакції і рівень реакції партнерів, який ми продовжуємо бачити, свідчить про те, що їм навряд чи вдасться просунути цей законопроєкт із тією філософією, яка в ньому зараз закладена. Я можу помилятися. Але мені здається, що зараз в авторів кодексу є серйозна проблема. І їм доведеться десь домовлятися, щось переглядати, на щось реагувати. Де саме буде межа цих домовленостей — ми поки що не знаємо. Але сам факт, що така потреба з’явилася, — це вже прогрес. Бо ще тиждень тому вони були дуже самовпевнені. Вони думали, що можуть просто провести цей кодекс — і все. А зараз вони побачили реакцію, на яку змушені відповідати.
У тому числі це видно і з відео, які записує Руслан Стефанчук. Там, на мою думку, дуже некрасиво підмінюються поняття сім’ї і шлюбу, коли йдеться про одностатеві сім’ї. Бо він як юрист точно розуміє, що це різні поняття. Але сам факт, що він реагує, уже є ознакою того, що вони відчувають: є проблема, на яку не можна не зважати. Тому я можу лише подякувати всім, хто про це писав, піднімав публічний розголос, виходив на акції протесту. Бо все це має значення. І саме тому зараз потрібно далі боротися, переконувати, подавати поправки й вести перемовини.
Рівень суспільної реакції і рівень реакції партнерів, який ми продовжуємо бачити, свідчить про те, що їм навряд чи вдасться просунути цей законопроєкт із тією філософією, яка в ньому зараз закладена
Можливі наслідки нового Цивільного кодексу для жінок стали однією з важливих тем у цій дискусії. Щоб зрозуміти, які норми можуть бути проблемними та чому вони викликають занепокоєння, ми поговорили з феміністичною активісткою Вікторією, авторкою блогу @victoria.feminist в Instagram і TikTok. У своєму блозі Вікторія говорить про права жінок, гендерні стереотипи та рівні можливості. Її інтерес до фемінізму, за її словами, почався ще в дитинстві — з відчуття несправедливості через те, як суспільство сприймає жінок, їхнє тіло, кар’єру та право на самореалізацію.
Якщо говорити саме про права жінок і ставлення до жінок у сім’ї, які норми нового Цивільного кодексу викликають у вас найбільше занепокоєння?
По-перше, я хочу зазначити, що я не юристка, у мене немає юридичної освіти, тому я не можу сказати, що дуже глибоко знаюся на праві. Але якщо я дивлюся на цей кодекс зі сторони фемінізму, зі сторони прав жінок, то в мене є дуже багато занепокоєнь. Зокрема, мене тривожить поняття ”доброзвичайності“, тому що ніхто до кінця не може зрозуміти, що саме воно означає. І навіть не лише як феміністку, а просто як людину мене це насторожує. Тому що такі нечіткі поняття можуть ставити людей у певні рамки. І не лише жінок, звичайно, але в нашому суспільстві, на жаль, найчастіше саме жінок обмежують такими рамками.
Якщо далі дивитися на цей кодекс, то є багато норм, які ніби й задумувалися як такі, що мають допомогти жінкам або їх захистити. Наприклад, норма про те, що чоловік і жінка не можуть розлучитися в перший рік після народження дитини або під час вагітності жінки. Наскільки я розумію, ця норма була введена спеціально для того, щоб забезпечити жінці певну безпеку. Тобто щоб чоловік не міг просто піти від жінки в момент, коли вона вагітна або щойно народила дитину. На перший погляд, це може звучати логічно. Але якщо згадати багато історій жінок, які не можуть піти від чоловіка, бо вони фінансово залежні, або історії жінок, які стикаються з аб’юзом, насильством, сексуальними домаганнями чи іншим тиском у сім’ї, то така норма вже виглядає зовсім інакше. Вона може стати потенційно небезпечною саме для жінок. Звичайно, можливо, з якогось ракурсу ця норма й справді може захищати жінку в шлюбі. Але особисто мені здається, що в багатьох випадках вона може працювати навпаки — не як захист, а як додаткове обмеження для жінки, яка й так перебуває у вразливому становищі.
Такі нечіткі поняття можуть ставити людей у певні рамки. І не лише жінок, звичайно, але в нашому суспільстві, на жаль, найчастіше саме жінок обмежують такими рамками
Певні норми звучать як повернення до радянської логіки, де держава нібито “захищала сімейні цінності”, але на практиці часто контролювала приватне життя людей. Чи не здається вам, що такі норми можуть дати зовсім протилежний ефект — не захистити сім’ю, а посилити тиск на жінок і зробити їх більш вразливими до насильства чи контролю?
Так, я повністю згодна з тим. Можливо, нам це і подають саме як захист сім’ї, шлюбу, якихось традиційних цінностей. Але мені здається, що на практиці це може працювати зовсім інакше. Особисто в мене є відчуття, що автори цього законопроєкту могли думати про те, щоб у майбутньому ”відроджувати націю“. Це моя особиста думка, але воно виглядає так, ніби держава хоче, щоб українці більше створювали сім’ї, частіше вступали в шлюб, народжували дітей. Тобто ніби ідея така: зміцнити сім’ю через закон.
Але мені здається, що ефект може бути зовсім протилежний. Жінки після такого законопроєкту, навпаки, можуть почати більш раціонально і критично обдумувати рішення виходити заміж. Тому що вони будуть розуміти: якщо я вступаю в шлюб, то для мене може з’явитися більше ризиків. І якщо щось піде не так, якщо в шлюбі буде насильство, контроль, фінансова залежність або інші проблеми, то розлучитися з чоловіком може бути не так легко. Подивимося, як воно буде насправді — чи справді після таких норм підніметься шлюбність, чи ні. Але я дуже сумніваюся, що тиск і обмеження можуть дати якийсь позитивний результат.
Можливо, це не зовсім ідеальний приклад, але для мене він досить наочний. Наприклад, в Угорщині після Другої світової війни держава, наскільки я знаю, вирішила заборонити аборти для того, щоб відновити народжуваність. Я не знаю точно, якою була ситуація з абортами там до Другої світової війни, але після війни це подавалося як спосіб збільшити народжуваність і відновити націю. І, наскільки я пам’ятаю, ефект був протилежний — народжуваність в Угорщині навпаки впала. І мені здається, що якщо в Україні коли-небудь вирішать приходити до якихось методів ”відновлення нації“ через обмеження жіночої свободи, то це теж не спрацює. Це не буде ні відновленням нації, ні підвищенням народжуваності, ні зміцненням сім’ї.
Жінки після такого законопроєкту, навпаки, можуть почати більш раціонально і критично обдумувати рішення виходити заміж
Як ви думаєте, чи однаково в нашому суспільстві сприймають “негідну поведінку” чоловіків і жінок? Бо якщо таке поняття закладають у Цивільний кодекс, чи не ризикуємо ми отримати ситуацію, коли до жінок застосовуватимуть значно жорсткіші моральні стандарти?
Я майже впевнена: кожна жінка скаже, що її засуджували, обговорювали або оцінювали набагато частіше, ніж чоловіка в такій самій ситуації. Тому що в нас справді до жінок значно вищі вимоги. Жінок частіше оцінюють через те, як вони виглядають, як говорять, як поводяться, у що одягаються, з ким спілкуються, як будують стосунки. Поняття ”доброзвичайності“ може бути небезпечним, бо воно насамперед може обмежувати ті категорії людей, які й так є більш вразливими. І в цьому випадку це, звичайно, будуть жінки.
Я теж багато про це думала, бо така норма може поставити жінок у ще більш закрите й обмежене становище. У ситуацію, де ми не зможемо вільно говорити, відкрито висловлювати свою позицію, проявляти свою ідентичність або просто бути собою. Бо завжди можуть з’явитися ці ”моральні норми“, через які жінку почнуть оцінювати: чи достатньо вона пристойна, чи достатньо ”правильно“ поводиться, чи відповідає очікуванням суспільства. Тому так, я погоджуюсь: поняття ”доброзвичайності“ може створити більші ризики саме для жінок. Воно може не просто регулювати якісь правові питання, а фактично сковувати жіночу свободу — навіть у таких базових речах, як самовираження, зовнішній вигляд, поведінка і право бути собою.
Поняття ”доброзвичайності“ може бути небезпечним, бо воно насамперед може обмежувати ті категорії людей, які й так є більш вразливими. І в цьому випадку це, звичайно, будуть жінки
Я бачила ваш блог і дуже дякую вам за вашу діяльність та висвітлення цієї теми. Як ви загалом оцінюєте реакцію суспільства на проєкт нового Цивільного кодексу? Що люди найчастіше пишуть або обговорюють у коментарях?
Якщо говорити саме про блог, то тут дуже цікава динаміка. Я бачу, що багато жінок обурені цим законопроєктом або принаймні дуже насторожено до нього ставляться. Особливо це помітно в Instagram, тому що там у мене більше жіноче ком’юніті, і жінки активніше реагують на такі теми. Вони пишуть про страх, про нерозуміння, про те, що цей документ може створити небезпечний прецедент. А от у TikTok картина трохи інша. Там більше чоловічої аудиторії, і в коментарях часто можна побачити зовсім іншу реакцію. Є чоловіки, які не бачать у цьому кодексі проблеми. Більше того, частина з них навіть відверто радіє таким змінам. Вони пишуть щось на кшталт: ”Так вам і треба“, ”Ви просто захищаєте свої привілеї“, ”Тепер вас поставлять на місце“. І для мене це дуже показово, тому що вони не сприймають це як питання прав людини чи свободи, а радше як можливість “покарати” жінок.
За час ведення блогу про фемінізм я вже неодноразово помічала таку тенденцію: коли жінки говорять про проблему, яка безпосередньо їх стосується, частина чоловіків одразу переводить розмову на себе. Наприклад, якщо ми говоримо про сексуальне насильство, обов’язково з’являються коментарі: ”А чоловіки теж страждають“, ”А чому ви не говорите про наші проблеми?“. І в результаті сама проблема, про яку говорять жінки, ніби відсувається на другий план. З цим Цивільним кодексом я бачу дуже схожу динаміку.
Якщо говорити дуже приблизно, то серед жінок у коментарях, які я бачу, більшість — я б сказала, десь 90% — або проти цього проєкту, або ставляться до нього з великою недовірою. І тут важливо пояснити: жінки бояться не лише того, що прямо написано в нинішньому тексті. Бо якщо дивитися на сам проєкт у його теперішньому вигляді, там справді немає якихось дуже прямих і чітких обмежень саме для жінок. Але там є формулювання й підходи, які можуть стати небезпечними в майбутньому.
Мені здається, що найбільший страх полягає саме в тому, яку тенденцію це може запустити. Якщо зараз суспільство погодиться з певними нечіткими моральними нормами, з можливістю втручання в приватне життя, з обмеженнями під виглядом “традиційних цінностей”, то що буде далі? Через рік, через два, через п’ять можуть з’явитися ще жорсткіші законопроєкти, які вже прямо обмежуватимуть права жінок. Наприклад, право на аборт — це одна з тем, яку найчастіше згадують у коментарях, бо ми бачимо, що в різних країнах саме з цього часто починається наступ на права жінок.
Водночас я не можу сказати, що всі чоловіки реагують однаково. Є адекватні чоловіки, які розуміють, що проблема не лише в правах жінок. Вони пишуть, що не можна обмежувати нікого, бо такі норми можуть зачепити всіх — і жінок, і чоловіків. Вони бачать у цьому загрозу для свободи людини загалом. Але є й багато тих, хто не хоче цього бачити. Для них це не про права, а про якусь уявну боротьбу з жіночими “привілеями”, яких, на мою думку, у жінок насправді немає.
Тому моя головна тривога щодо цього Цивільного кодексу — це навіть не лише сам текст, а те, що може бути після нього. Якщо цей проєкт ухвалять, важливо буде дуже уважно стежити, які наступні законодавчі ініціативи з’являться і наскільки далеко це може зайти.
