Насильницьке зникнення Тетяни й Олега Плачкових
Подружжя Плачкових із окупованого Росією Мелітополя російські силовики затримали ще у вересні 2023-го. Після кількох місяців незаконного утримання Тетяна Плачкова померла у лікарні. Як стало відомо, її чоловіка Олега могли перевезти до СІЗО №8 у тимчасово окупованому Криму, де його досі утримують інкомунікадо.
Про це сповістила менеджерка Кримськотатарського ресурсного центру Зарема Барієва, яка нагадала про це насильницьке зникнення у своєму фейсбук-дописі від 22 квітня 2026 року. Раніше історію Плачкових також висвітлювало “Суспільне Запоріжжя”: журналістам вдалося поговорити з їхньою донькою, Людмилою Мельниковою. Переповідаємо чергову історію, коли родина, що опинилася в російській окупації, постраждала від дій представників РФ.
Як писала Зарема Барієва, після того як до будинку родини увірвалися озброєні співробітники ФСБ, 53-річного Олега та 50-річну Тетяну вивезли у невідомому напрямку. Їхня донька Людмила дізналася про це викрадення лише наступного дня, коли батьки перестали виходити на зв’язок.
Пані Зарема зазначала, що озброєні ефесбівці увірвалися до приватного будинку Плачкових пізно ввечері 25 вересня 2023 року. Олега Плачкова поклали на підлогу. Пані Тетяну, яка в цей час приймала душ, тож ледь встигла вдягти халат, теж поклали на підлогу, ніби подружжя було особливо небезпечними злочинцями.
Ба більше, 72-річну матір Тетяни зачинили в окремій кімнаті, аби вона не бачила подальші злочинні дії.
Як і в багатьох інших випадках, ефесбівці вивезли подружжя в невідомому напрямку. За даними Барієвої, при цьому Олегові і Тетяні вдягли мішки на голову. Своєю чергою донька Плачкових казала журналістам, що на батьків навіть вдягнули кайданки.
Двоє ефесбівців залишилися в будинку та — за відсутності господарів — стали проводити незаконний “обшук”. Він тривав з 23:00 ночі 25 вересня до 11:00 ранку 26 вересня.
Увесь цей час літня мати Тетяни перебувала в зачиненій кімнаті. Як наголошувала Барієва, російські зайди навіть зламали ручку від пластикового вікна, аби 72-річна жінка не надумала втекти…
За час так званого “обшуку” ефесбівці порпалися у всіх шафах і комодах, передивлялися речі на полицях, заварювали собі каву, взуті лежали на диванах і ліжках. Вранці, коли “обшук” нарешті скінчився, а зайди забрали абсолютно всі документи, які були в будинку, літню жінку дозволили випустити з кімнати, писала менеджерка КРЦ.
Матір Тетяни запитала, де її донька та зять і коли вони повернуться додому. На це ефесбівці відповіли, буцімто їх перевірять, і якщо все буде гаразд, то за день-два Тетяна і Олег будуть вдома. Утім, цього так і не сталося, а родина не могла добитися інформації про місцеперебування Плачкових.
Місяці невідомості та катувань
“Далі були нескінченні заяви до всіх так званих ‘правоохоронних органів’ окупантів, пошуки у всіх підвалах і катівнях, поспіхом споруджених окупантами в Мелітополі та найближчих містах, але всі як один шаблонно відповідали, що такі до них не надходили, у нас таких немає, шукайте в іншому місці”, — розповідала Зарема Барієва. За словами доньки викрадених Плачкових, місцева “міліція” взагалі довго не хотіла брати заяву. Як казала пані Людмила, страшно, коли тебе розстрілюють впритул, але ще страшніше, коли тебе щодня вбиває невідомість.
Лише згодом з неофіційних джерел донька довідалася, що її батьків вивезли до підвалу в Мелітополі.
“Спочатку їх утримували в одиночних камерах-кімнатах, а потім по черзі катували. Тетяна Плачкова чула, як електрошокером катували її чоловіка, а Олег — як били його дружину”, — писала Зарема Барієва і зазначала, що представники РФ хотіли вибити з подружжя потрібні їм “зізнання”.
Кома ‘невідомого генезису’
“Далі їх утримували в непридатних для життя умовах. Жінка підхопила грип А. Через сильні систематичні побої по голові та регулярні тортури їй стало зовсім зле. Наприкінці жовтня 2023 року вона систематично блювала, а згодом зовсім перестала їсти й пити. Усі прохання як самої Тетяни, так і її співкамерниць про надання їй медичної допомоги були повністю проігноровані. У грудні жінка впадає в кому і лише після новорічних свят 10 січня 2024 року окупанти вивозять її з підвалу в невідомому напрямку. Де жінка перебувала з 10 січня до початку лютого [2024-го], можна лише здогадуватися”, — розповідала менеджерка Кримськотатарського ресурсного центру.
Як зазначала Барієва, лише 8 лютого 2024 року пані Тетяну, яка вже перебувала в комі, привезли до Мелітопольської лікарні №1. Жінка нарешті опинилася під наглядом медиків. На жаль, у травні 2024-го Тетяна Плачкова померла. ХПГ згадувала цю та інші смерті, що стаються в полоні РФ, у статті про те, як росіяни шукають “шпигунів” на окупованих територіях.
“За чотири з половиною місяці абсолютно здорову жінку… окупанти довели до стану коми”, — наголошувала Зарема Барієва та додавала, що до лікарні Тетяну Плачкову привезли в оголеному вигляді.
Пані Людмила також відзначала, що коли її матір привезли до лікарні, в неї були великі пролежні:
“Маму привезли, за висновком лікарів, у важкому стані, під апаратом ШВЛ. Вона була у комі. Її привезли й, так розумію, одразу направили до інфекційної”, — цитувало пані Людмилу “Суспільне Запоріжжя”. Достеменно невідомо, що за інфекція була в пані Тетяни, Барієва писала, що в неї міг бути один із штамів грипу, а ще раніше донька казала, що в пані Тетяни могли виявити COVID.
Лише тоді коли пані Тетяну відправили до лікарні, з її літньою матір’ю зв’язався “слідчий” і повідомив, що її дочку знайшли і її звинувачують у “шпигунстві”.
“Без суду, слідства та адвоката [‘слідчий’] провів допит літньої жінки, а потім як бонус запропонував побачитися в лікарні з дочкою, здоров’я якої трохи підвело, через що вона впала в кому. Жінка була повністю на апараті ШВЛ... Один-два рази на тиждень у супроводі ФСБ та під наглядом камер над входом до палати і над ліжком у палаті літня жінка могла відвідувати свою дочку, яку окупанти довели до такого стану. 23 травня 2024 року Плачкова Тетяна померла в лікарні у віці 51 року”, — писала Барієва.
Утім, донька Плачкових також розповідала, що бабуся далеко не одразу змогла потрапити до її матері. Коли пані Тетяна лежала в інфекційній лікарні, її рідна матір могла бачити доньку лише через скло. Бабусі сказали, що пані Тетяну до лікарні “привезли військові, без одягу, під ШВЛ”. Залишили й все”, — цитувало “Суспільне” пані Людмилу.
Вже після того як Тетяну вилікували від інфекції, її перевели до реанімації: “Мама була у реанімації, вона була непритомна, тобто ‘кома невідомого генезису’”. Як розповідала літня матір Тетяни, вона могла бути з розплющеними очима, утім, не могла зрозуміти, що відбувається навкруги.
Донька також уточнювала, що бабусю почали пускати до її мами лише після зустрічі з ФБС-шним слідчим: “Тільки після зустрічі з ним їй дозволили навідувати маму один раз на тиждень, потім ми попросили [про зустрічі] двічі на тиждень”.
Крім того, як зазначали журналісти, пані Людмила просила ФСБ дозволити перевезти матір до медзакладу на підконтрольну українському уряду територію, але поки чекала на відповідь, пані Тетяна померла.
“Вона ж була на ШВЛ, а потім два–три місяці потроху почала дихати сама. Тобто якесь покращення було однозначно. А потім нам сказали, що [у пані Тетяни] різко піднявся тиск і зупинилося серце. Це було 23 травня... Бабусі зателефонували об 11:00 і сказали, що о сьомій ранку її не стало. У діагнозі — ‘кома невідомого генезису’. Потім вони сказали, що там — набряк легенів, і потім ще додали, що там — набряк мозку. Але це вже коли її не стало, то вони вже такий висновок написали”, — розповідала пані Людмила. Коли її матір померла, окупанти закрили й провадження щодо “шпигунства”…
“Окупанти можуть брехати світу і самим собі, але правда залишається незмінною: кров Тетяни — на їхніх руках, а шрами від цієї втрати, що не загоюються, назавжди залишаться в серцях близьких. За них окупантам доведеться відповісти якщо не в земному суді, то однозначно перед Судом Божим — а там катам знижок не роблять”, — писала Барієва.
З Мелітополя — до кримського СІЗО
За даними Кримськотатарського ресурсного центру, Олега Плачкова вивезли із СІЗО Мелітополя до кримського СІЗО №8, де він залишається без зв’язку з рідними та зовнішнім світом.Торік ми розповідали про кримські СІЗО, зокрема й про СІЗО-8, розташоване в окупованому РФ Сімферополі. Як зазначала Голова правління Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник, про СІЗО №8 правозахисники мали найменше інформації, навіть адвокатам було важче отримати доступ до цього СІЗО порівняно з іншими ізоляторами. Раніше Кримська правозахисна група також сповіщала, що СІЗО-8 курує ФСБ. Згідно з російською системою СПАРК, яка збирає всю відкриту інформацію про компанії, Слідчий ізолятор №8 Федеральної служби виконання покарань був зареєстрований 24 жовтня 2022 року за тією ж адресою, що і СІЗО №2.
…Як розповідала донька Тетяни та Олега Плачкових, до повномасштабної війни РФ батьки були підприємцями й мали два кафе.
“Мама кухарем була за спеціальністю, створювала в колективі дружні відносини. Її у місті всі знали. Вона брала участь у подіях міських, намагалася розвивати наше місто. Її поважали. Вона дуже комунікабельна була. І родина дуже дружня була. Ніколи-ніколи не було конфліктів. Ми працювали, любили один одного”, — казала пані Людмила журналістам “Суспільне Запоріжжя”.
Загальний контекст
Цього місяця ми вже розповідали про насильницьке зникнення Марини Рифф. Жінка зникла минулого листопада після того, як пішла до “міграційної установи” в Криму. Пані Марина відмовилася отримувати нав’язане країною-агресором громадянство РФ і продовжувала послуговуватися українськими документами. Після її зникнення рідні досі не знають, де і в якому статусі представники РФ утримують Марину Рифф.
Ми також писали про караїмку Саху Мангубі, яку російські окупанти викрали в Криму ще восени 2024-го. Як стало відомо її направили на психіатричну експертизу й примусово помістили до психлікарні. Крім того, з’ясувалося, що Саху Мангубі можуть обвинувачувати в координації ракетного удару по вантажному залізничному порому в Краснодарському краї РФ. Раніше ми переповідали історію Сахи Мангубі й писали про інші насильницькі зникнення жінок. Докладніше про це можна почитати за покликанням.
Цього лютого Харківська правозахисна група також розповідала про Анжеліку Дем’яненко. Російські окупанти затримали її разом із батьком, коли родина намагалася виїхати з окупованої Херсонщини через пункт пропуску “Чонгар”. Після довгих місяців тримання інкомунікадо доньки й батька обвинуватили “у шпигунстві”...
Як мовилося в оприлюдненому цього лютого звіті Кримської правозахисної групи, станом на грудень 2025 року правозахисники верифікували викрадення щонайменше 96 цивільних з Херсонської та Запорізької областей України, яких російські окупанти вивезли до Криму. З них щонайменше 31 людину утримували інкомунікадо на окупованому РФ півострові без жодного підтвердження з боку РФ. Переважно викрадених людей утримували в СІЗО №2 Сімферополя.
“В усіх випадках викрадень і затримань в окупованих частинах Херсонської та Запорізької областей, задокументованих КПГ, представники Збройних сил РФ, Росгвардії та ФСБ застосовували тортури та інші види жорстокого, нелюдського поводження, включно із ненаданням необхідної медичної допомоги”, — наголошували правозахисники.
Минулої весни правозахисна організація “Amnesty International” оприлюднила звіт, що висвітлював насильницькі зникнення й систематичні катування полонених Росією. У звіті також було задокументовано, як українських військовополонених і цивільних осіб, затриманих Росією з лютого 2022 року, свідомо ізолюють від зовнішнього світу, часто на роки. Відсутність прозорості щодо того, де Росія утримує бранців з України, породжує відчуття безкарності та дозволяє продовжувати вчиняти як катування й інші види жорстокого поводження, так і незаконні вбивства українських полонених.
“Систематичне утримання Росією українських військовополонених і цивільних інкомунікадо відображає цілеспрямовану політику, покликану їх дегуманізувати та змусити мовчати, а їхні сім’ї залишити в агонії очікування новин про рідних”, — зазначала генеральна секретарка Amnesty International Аньєс Калламар. При цьому тривале утримання інкомунікадо може розцінюватися як нелюдське поводження, наголошували правозахисники.
Парламентська асамблея Ради Європи також звертала увагу на велику кількість насильницьких зникнень на окупованих РФ територіях України. “Ця практика також може становити злочин проти людяності, якщо вона вчиняється в рамках широкомасштабного чи систематичного нападу на цивільне населення”, — зазначали парламентарі.
Ми писали й про інші насильницькі зникнення утримання жінок з ТОТ у статусі інкомунікадо як у кримських СІЗО, так і в катівнях Мелітополя. ХПГ також розповідала, як представники РФ викрали подружжя (Олега та Наталію), а їхню дитину забрали до соціального притулку; як викрадену студентку Херсонського університету окупаційний “суд” засудив до десяти років колонії; як зникла Хатідже Буюкчан, проти якої окупанти могли порушити справу за сфабрикованими статтями про “тероризм” і “держзраду”; як ефесбівці могли викрасти фельдшерку Тамару Чернуху; й згадували репресивну систему РФ, що функціонує в Криму. Торік антидискримінаційний центр “Меморіал” і Харківська правозахисна група подали аналітичний матеріал, що стосувався насильницьких зникнень українських жінок і дівчат у зонах військових дій і на територіях України, які тимчасово окупувала Росія. Ще раніше, влітку 2024-го, відбулася презентація дослідження глобальної ініціативи T4P (“Трибунал для Путіна”), присвяченого насильницьким зникненням. Ще тоді T4P змогла ідентифікувати 5340 жертв насильницьких зникнень та направила подання до Міжнародного кримінального суду та узагальнення для Робочої групи ООН. Фактично юристи обґрунтували, що Росія свідомо та системно вдається до насильницьких зникнень, від яких може постраждати будь-яка людина, яка опинилася в російській окупації, а після насильницьких зникнень люди можуть зникнути на роки.
Нагадаємо, що ще у 2015 році Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень. Відповідно до другої статті Конвенції, насильницьким зникненням вважається арешт, затримання, викрадення чи будь-яке інше позбавлення волі, вчинене представниками держави чи особами або групами осіб, які діють з дозволу, за підтримки чи за згодою держави. При цьому всі вони відмовляються визнати факт позбавлення волі або приховують дані про долю чи місцеперебування зниклої людини, через що ця людина залишається без захисту закону. Римський статут Міжнародного кримінального суду визначає систематичні насильницькі зникнення злочином проти людяності.
