Програма форуму складалася з трьох панельних дискусій. Перша була присвячена правовому статусу цивільних полонених, особливостям верифікації та документування злочинів, які вчиняє Росія. Під час другої панельної дискусії учасники обговорили соціальну, гуманітарну та фінансову підтримку людей, які пройшли через російські катівні, а також їхніх рідних. Третя панельна дискусія зосередилася на питаннях медичної, психологічної та реабілітаційної підтримки постраждалих.
— Багато працюючи з людьми, які були в полоні, особливо відчуваєш, наскільки потрібні такі заходи, — заявила Таміла Беспала. — Вони підсвічують, роблять більш видимими гострі моменти, дають можливість всім разом — колишнім цивільним полоненим, рідним тих, хто досі в неволі, правозахисникам, представникам держави — проговорити найважливіші питання. Важливо, що це був форум міжнародного рівня, адже онлайн були залучені наші партнери з “ДІГНІТІ — Данського інституту проти тортур”, зокрема співавтор Стамбульського протоколу Йенс Мудвіг та керівниця київського офісу “ДІГНІТІ” Уляна Бах. Також участь взяли юридична радниця Цільового Фонду для Потерпілих (МКС) Франциска Екельманс, голова офісу Управління ООН з координації гуманітарних справ (ОСНА) у місті Харків Мака Хазалія, керівник польового офісу Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) Річард Майкл Еванс.
У полоні в РФ, за підрахунками Офісу Омбудсмана, може перебувати близько 16 тисяч цивільних. Міжнародний комітет Червоного Хреста верифікував місцеперебування понад 800 із них. Від початку повномасштабного вторгнення з російського полону вдалося повернути 37 цивільних мешканців Харківського регіону. Такі цифри під час форуму навела заступниця начальника Харківської обласної військової адміністрації Олена Логвинова. Про свою історію розповіла голова Дворічанської громади Галина Турбаба. Під час окупації вона відмовилася йти на співпрацю з росіянами і двічі потрапляла до катівні, провівши за ґратами понад 80 днів.
— Серед учасників форуму було чимало клієнтів ХПГ, — розповідає Таміла Беспала. — Дуже корисно, коли потерпілі безпосередньо діляться своїм досвідом, озвучують труднощі, з якими стикаються після полону. В когось — досвід після звільнення позитивний, але таких дуже мало. У більшості він, на жаль, все-таки не дуже хороший. Колишні цивільні полонені стикаються з багатьма проблемами. Зокрема йдеться про непідготовленість медичної сфери, а також взагалі державних інституцій до роботи з цією категорією — як фінансово, так з погляду психологічної підготовки. Про це на форумі багато говорили наша психологиня Юлія Онищенко та психотерапевтка Тетяна Свіріна. Мова йде про травмочутливий підхід до потерпілих буквально в усіх сферах, починаючи від лікарів, закінчуючи слідчими чи прокурорами, які працюють з людьми, що пройшли через полон. До речі, цікаву концепцію озвучив Олександр Данильченко, заступник керівника Харківського обласного бюро судово-медичних експертиз: необхідно сформувати групи, в складі яких були б судово-медичні експерти і які б протягом трьох діб після звільнення людини з полону працювали з нею, правильно фіксуючи все, що з нею сталося, для подальшого складення висновків щодо її стану.
Юристка ХПГ Дар’я Пивовар розповіла про фінансову підтримку, яку отримують від держави родини цивільних полонених: наразі це щорічна грошова допомога в 100 тисяч гривень. Якщо розділити цю суму на рік, зазначила правозахисниця, вийде близько 274 гривень на день. Якщо йдеться про маму з маленькими дітьми, чоловік якої у полоні, або батьків похилого віку, чи утриманців, — ця сума явно недостатня. І це єдине, що отримують родини.
Окремою проблемою для звільнених з полону цивільних залишається отримання статусу особи, що була позбавлена особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Харківська правозахисна група неодноразово висвітлювала цю тему. Встановлювати факт незаконного ув’язнення має спеціальний міжвідомчий колегіальний орган — Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Вичерпного переліку документів, який необхідний для отримання статусу не існує, а рішення непрозорі й не зрозумілі не лише експолоненим, але і правникам. Відмови отримує чимало людей, які пройшли через пекло полону.
— Для того, щоб ці проблеми зрушувалися, має змінюватися політика взагалі, законодавство, підходи для надання статусу, — вважає Таміла Беспала. — Незрозуміло, як це працює. Ті відмови, які люди отримують, є суто формальними, не містять жодного обґрунтування. Тому без зміни законодавства говорити про розв’язання проблеми зарано.
Сформульовані за підсумками форуму практичні рекомендації щодо механізмів перенаправлення і підтримки цивільних полонених та їхніх родин будуть використані в Харківській області, а далі стануть підґрунтям для поширення досвіду на інші регіони.
