Законопроєкт № 16050: необхідне оновлення у частині кримінальної відповідальності за воєнні злочини та злочин агресії

У серпні 2024 року Верховна Рада ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду, а з 1 січня 2025 року Україна стала повноправною державою-учасницею. Однак ратифікація є лише частиною ширшого процесу, який вимагає і наявності норм, які встановлюють відповідальність за міжнародні злочини.

Окрім того, минулого року сталася й інша важлива подія, а саме створення 25 червня 2025 року Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України на базі Ради Європи.

7 вересня 2026 року у Верховній Раді зареєстровано проєкт Закону “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою удосконалення законодавства щодо відповідальності за міжнародні злочини шляхом гармонізації з Римським статутом Міжнародного кримінального суду” (реєстраційний № 16050).

Роки зволікань

Варто зазначити, що це не перша спроба завершити оновлення національного законодавства. Рівно два роки тому, у вересні 2024 року, ми аналізували законопроєкти про імплементацію Римського статуту, які тоді були зареєстровані та очікували розгляду. Хоча Верховна Рада ухвалила Закон № 4012-IX від 9 жовтня 2024 року, він оновив КК України саме у частині злочину геноциду (оновлено ст. 442), злочинів проти людяності (додано ст. 442-1), а також нормою про відповідальність командирів (ст. 31-1). Інші ж положення, зокрема ст. 438 (воєнні злочини), уточнили лише мінімально.

Також нагадаємо й про іншу проблему. Ще у грудні 2019 року було зареєстровано законопроєкт № 2689 щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права. Парламент його ухвалив, і 7 червня 2021 року закон направили на підпис Президенту. Відтоді минуло понад п’ять років, проте глава держави його так і не підписав. Такі дії Президента прямо суперечать ст. 94 Конституції, яка відводить 15 днів на те, щоб підписати закон або повернути його з пропозиціями. Наслідки виявилися відчутними: на початку повномасштабного вторгнення КК України просто не містив низки складів злочинів, які російські військові почали масово вчиняти. Детальніше про практику “ручкового вето” йдеться в одній з наших попередніх публікації.

Що пропонується

Якщо зводити зміни до основних, то у законопроєкті № 16050 пропонуються зміни до положень Особливої частини КК України щодо воєнних злочинів та злочину агресії.

Воєнні злочини. Якщо відкрити чинну ст. 438, то вона фактично є бланкетною. Хоча в ній прямо названо окремі діяння, більшість воєнних злочинів кваліфікуються як “інші порушення законів та звичаїв війни”, передбачені міжнародними договорами. Через таку обмежену конструкцію статті самостійної кваліфікації позбавлені такі злочини, як незаконне позбавлення волі, сексуальне насильство, розграбування чи напади на цивільне населення. Унаслідок цього ускладнюється розмежування злочинів і власне диференціація самого покарання.

Щоб вирішити цю проблему, автори законопроєкту пропонують “розбити” ст. 438 на пʼять окремих статей, які охоплюватимуть:

• ст. 438 “Воєнні злочини стосовно особи”;
• ст. 438-1 “Воєнні злочини проти власності”;
• ст. 438-2 “Воєнні злочини, що полягають у застосуванні заборонених методів ведення війни”;
• ст. 438-3 “Воєнні злочини, що полягають у застосуванні заборонених засобів ведення війни”;
• ст. 438-4 “Воєнні злочини проти культурних цінностей”.

Відповідні зміни дозволять охопити всі діяння, передбачені ст. 8 Римського статуту. Окрім того, відповідні норми також передбачатимуть відповідальність за специфічні злочини, характерні для російської агресії: примусове нав’язування громадянства на окупованих територіях, напади на споруди, що містять небезпечні сили (дамби, греблі, АЕС), та напади з метою тероризувати цивільне населення. Посилено захист дітей: відповідальність за вербування та використання у конфлікті поширено на осіб до 18 років, тоді як Статут встановлює вік 15 років. Верхню межу покарання за низку злочинів, зокрема катування та зґвалтування, підвищено до 15 років позбавлення волі.

Злочин агресії. Нова редакція ст. 437 спирається на ст. 8 bis Римського статуту та ст. 2 Статуту Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України, однак з певною специфікою. Так, оновлюється як сама диспозиція статті, так і додається примітка. Остання визначатиме поняття акту агресії (з урахуванням Резолюції ГА ООН 3314), суб’єкта злочину та правила тлумачення термінів з огляду на міжнародне право. При цьому суб’єкта агресії визначено ширше, ніж у міжнародному праві, з опорою на позицію Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2024 року (справа № 415/2182/20).

Висновок

Законопроєкт однозначно заслуговує на підтримку і має бути ухвалений якнайшвидше. Російська Федерація щодня вчиняє нові злочини, а національне законодавство досі не дає повноцінних інструментів для їх точної кваліфікації. Попри зміни 2024 та 2025 років, стаття 438 зберігає конструкцію, закладену ще в Кримінальному кодексі під час його ухвалення у 2001 році. При цьому необхідність оновлення законодавства вже вимагається не лише суто приєднанням до системи Міжнародного кримінального суду, а й створенням Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. Залишається сподіватися, що цього разу закон не повторить долю законопроєкту № 2689 і після ухвалення буде своєчасно підписаний Президентом.