
“Люблю Україну, як не крути”
Олександра Козлан — майстер спорту України міжнародного класу, чемпіонка України, срібна та бронзова призерка чемпіонатів світу, срібна та бронзова призерка чемпіонатів Європи. Закінчила Івано-Франківський педагогічний університет. У 2008 році переїхала до Криму. Виступала за “Динамо”.
Її затримали 8 січня 2025 року, звинувативши у підготовці теракту: буцімто вона за завданням українських спецслужб планувала убити “радника голови Республіки Крим” Олександра Сінявського, який також є командиром 12 Стрілецького батальйону добровольчого загону “БАРС — КРЫМ”. Козлан висунули обвинувачення за статтями про “державну зраду”, “підготовку до теракту” та “незаконний обіг вибухових речовин”.
Одразу після затримання помістили в СІЗО-2. “Цілий місяць просиділа у другому СІЗО в одиночній камері з перебитим носом і вибитим зубом. Ну й зі струсом, — писала вона з-за ґрат. — За місяць усе загоїлося, і перевели в СІЗО-1”.
Згодом до неї в слідчий ізолятор приїжджав пропагандист Олександр Сладков. Він зняв про неї сюжет для свого документального серіалу “Полювання на перевертнів”. Серія називається “Агент Леся. Справа Олександри Козлан”. “На перший погляд, це звичайна жінка, але вона працювала на СБУ і була готова виконати абсолютно будь-яке завдання”, — каже Сладков про українку. В кадрі — Олександра з уже вибитим зубом. Розповідає, що була завербована в Чехії, коли поїхала до посольства України відновити загублений український паспорт, а потім, мовляв, навчалася стеження й вибухової справи в Запоріжжі, в 2023 році повернулася в Крим і долучилася до добровольчого батальйону “Барс Севастополь”. Спостерігала і передавала інформацію про Сінявського. Вона мала підірвати колаборанта в його офісі. Важко сказати, наскільки це зізнання на камеру близьке до правди. Ми багато разів писали про те, як проходять подібні зйомки і що їм передує.
На питання, чому вона так діяла, Олексадра відповідає: “Я люблю Україну, я там народилася і виросла, як не крути”. Жінці загрожує покарання до 30 років колонії.
Спортсмени за ґратами
У червні цього року, напередодні Міжнародного олімпійського дня, Центр громадянських свобод із посиланням на інформацію Міністерства молоді та спорту України оприлюднив кількість українських спортсменів за російськими ґратами: “Щонайменше 19 українських атлетів перебувають у російському полоні, ще 13 вважаються зниклими безвісти. Водночас 23 спортсмени вже повернулися додому після звільнення”. Ось лише декілька історій переслідування українських атлетів, про які ми писали.
Ще до повномасштабного вторгнення, у 2020 році російський суд відправив на 12 років до колонії суворого режиму колишнього професійного футболіста Василя Василенка. Його арештували буцімто за контрабанду “сильнодіючих отруйних, вибухових, радіоактивних речовин або боєприпасів”, буцімто збирався купити військове обладнання за дорученням української компанії. Згодом справу перекваліфікували на шпигунство.

Вже понад чотири роки перебуває в полоні маріупольський тренер з боксу Дмитро Шурда, відомий арбітр, секретар Федерації боксу Маріуполя. Чоловіка затримали 17 березня 2022 року на блокпосту в Маріуполі, коли він намагався виїхати з міста. Восени 2024 року Дмитра Шурду етапували до Алтайського краю РФ, а згодом — у Смоленську область, до СІЗО №2 у місті Вязьма. Чоловік має серйозні проблеми зі здоров’ям: він слабує на туберкульоз, ВІЛ, пережив два інфаркти та інсульт.

У листопаді 2025 року Другий Західний окружний військовий суд виніс вирок чемпіонці України з пауерліфтингу Юлії Лемещенко. Її визнали винною у справі про підрив ЛЕП і підготовку замаху на російського полковника, який обстрілював Харків, і засудили до 19 років колонії. Жінка не заперечувала фактичних обставин звинувачення, проте заявила, що не вважає себе винною.

В лютому цього року так званий “Запорізький обласний суд”, розташований в Мелітополі, присудив українському легкоатлету Марку Пержинському 15 років позбавлення волі, два роки обмеження волі та мільйон рублів штрафу. Разом з батьком (фермером Володимиром Пержинським) його звинуватили в “скоєнні диверсій”.

Правовий вимір
Відповідно до статей 76 і 91 IV Женевської конвенції, затриманим окупаційною владою цивільним особам гарантовано медичну допомогу, необхідну за станом здоров’я. Відмова в медичній допомозі може прирівнюватися до катувань чи нелюдського поводження. Окрім цього, переслідуючи людей, які за українським законодавством не вчиняли жодного злочину, Росія порушує статті 65 і 67 IV Женевської конвенції. Крім того, ув’язнені на тимчасово окупованих територіях українські цивільні мають користуватися правами та гарантіями відповідно до IV Женевської конвенції та Додаткового протоколу I, а також Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Натомість російські силовики часто закривають українців на тижні в неофіційних місцях утримання, без зв’язку з рідними та адвокатами. Коли справа доходить до суду, РФ порушує процесуальні та судові гарантії українців, позбавляє їх права на справедливий суд, не допускає міжнародних спостерігачів до судових засідань.



