Бюлетень "Права Людини", 2005, #13
Восемь уголовных дел по нарушениям во время президентских выборов переданы в суды За фальсифікацію на виборах суд присудив два роки виправних робіт Восемь уголовных дел, связанных с нарушениями во время проведения президентских выборов в Харьковской области, переданы в суды Тероризм
Кучма пішов, кучмізм залишився Україна продовжує платити заборговані зарплати через Європейський суд з прав людини Эффективная система защиты прав человека в Европе будет стоить национальной власти дороже и дороже Право на приватність
Відкритий лист асоціації медіа-юристів Львівщини Права шукачів притулку
Якщо дівчину нікуди діти – виходить, в СІЗО їй доведеться сидіти Прохання про допомогу від увязнених Чи є міліція з народом? (відкритий лист Міністру внутрішніх справ України Ю.В. Луценку) Громадянське суспільство
«Совет» да любовь… 100 дней. Стали ли права человека заботой правительства?
Політика і права людини
Восемь уголовных дел по нарушениям во время президентских выборов переданы в суды
Отвечать перед судом придется и двум чиновникам Печенежской райгосадминистрации и местного сельсовета. Как утверждают в областной прокуратуре, угрожая увольнением с работы, чиновники заставили трех членов избиркома пойти на преступление.
Начальник отдела надзора за расследованием уголовных дел следственных органов прокуратуры Харьковской области Александр Перепелица сообщил, что в общей сложности прокуратура Харьковской области возбудила 20 уголовных дел по заявлениям о нарушениях законодательства во время проведения президентских выборов.
Наш корресп.
13.05.2005
За фальсифікацію на виборах суд присудив два роки виправних робіт
Як повідомив заступник прокурора Запорізької області Маріана Власова, Васильєвський районний суд виніс рішення на підставі статті Кримінального кодексу щодо порушення виборного законодавства.
Провина обвинувачених, за її словами, повністю доведена.
«Вони їздили з Васильєвки у Дніпрорудний і голосували за підробленими відкріпними талонами по кілька разів. У середньому, кожен з них проголосував від двох до пяти разів. Зрозуміло, робилося це за матеріальну винагороду. Хоча й не велику», - констатувала Власова.
Згідно із законодавством, засуджені продовжують працювати за місцем своєї основної роботи, але протягом двох років зобовязані відраховувати на користь держави по 20% зарплати.
На цей час у роботі слідчих прокуратури Запорізької області знаходиться 51 справа, порушена за фактами фальсифікації виборів. 6 таких справ уже направлені до суду.
12.05.2005
«Інтерфакс-Україна»
Восемь уголовных дел, связанных с нарушениями во время проведения президентских выборов в Харьковской области, переданы в суды
Отвечать перед судом придется и двум чиновникам Печенежской райгосадминистрации и местного сельсовета. Как утверждают в областной прокуратуре, угрожая увольнением с работы, чиновники заставили трех членов избиркома пойти на преступление.
Начальник отдела надсмотра за расследованием уголовных дел следственных органов прокуратуры Харьковской области Александр Перепелица сообщил, что в общей сложности прокуратура Харьковской области возбудила 20 уголовных дел по заявлениям о нарушениях законодательства во время проведения президентских выборов.
// 13.05.2005 10:36
Тероризм
Кучма пішов, кучмізм залишився
«Присягаю – ... Всі будуть рівними перед законом. Незалежний суд захистить права кожного. Я бачу Україну державою, керованою верховенством права». Зі звернення Президента України Віктора Ющенка до Українського народу, проголошеного 23 січня 2005 року на Майдані Незалежності у м. Києві
Діяльність нового Президента у багатьох випадках свідчить про правовий нігілізм і нехтування вимогами Конституції і законів України у команді, що забезпечує цей напрямок відповідальності Президента. Таке ставлення до права не тільки було властивим режиму Кучми, а й стало однією із причин того, що одержало назву «кучмізм». Після заяв Віктора Ющенка про необхідність гарантування верховенства права у державі з‘явилася надія, що люди відчують себе захищеними від свавілля влади – захищеними правом і незалежним судом. Відповідний пункт був і в його виборчій програмі.
17 березня 2005 року Верховна Рада ухвалила Кодекс адміністративного судочинства. Цей Кодекс мав стати процесуальною основою для запровадження адміністративної юстиції і гарантувати належний судовий захист прав людини від порушень з боку влади. Над його підготовкою працювали майже десять років. Цей документ виявився своєрідним тестом на готовність Президента виконувати свої обіцянки щодо забезпечення верховенства права у державі. 20 квітня Президент ветував прийнятий парламентом Кодекс адміністративного судочинства.
Звісно, саме по собі застосування права вето щодо Кодексу не може свідчити про виконання чи невиконання передвиборних обіцянок, адже воно є конституційним правом Президента. Він як гарант Конституції не повинен допустити, щоб набрав чинності недолугий, а особливо, неконституційний закон. Однак підстави для повернення Кодексу адміністративного судочинства на повторний розгляд парламенту вказують на інше.
Дещо про європейський вимір
На думку Президента (точніше, юристів його секретаріату), нормативно-правові акти глави держави та уряду України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим не повинні бути підсудні адміністративним судам. І взагалі, ніяким іншим судам загальної юрисдикції, тільки Конституційному Суду. Інакше кажучи, особа, права якої порушено незаконним нормативно-правовим актом Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, виходячи з логіки вето, не зможе знайти захисту у суді. Адже вона не має права звернутися до Конституційного Суду, та й Конституційний Суд переглядає такі акти лише на предмет їх відповідності Конституції, але не закону. Це нове для доктрини і міжнародної практики розуміння принципів розподілу влади і верховенства права вигадано ще в адміністрації Президента Леоніда Кучми і активно використовувалося для багаторазового ветування Закону «Про Кабінет Міністрів України».
Однак для втілення у життя позиції як минулого, так і нового Президентів України необхідно вносити зміни до Конституції України. Адже вона передбачає, що:
«Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб» (ст. 55);
«Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі» (ст. 124).
Так само слід переглянути низку рішень Конституційного Суду. Згідно з одним з них, «укази і розпорядження Президента України є підзаконними актами (<…> частина третя статті 106 Конституції України), тобто такими, що приймаються на основі та на виконання Конституції і законів України і мають відповідати їм. Тому вони можуть перевірятися на відповідність не тільки Конституції, а й законам України. Перевірка законності зазначених актів є функцією судів загальної юрисдикції» .
Згідно з іншим рішенням Конституційного Суду, повноваження судів загальної юрисдикції справ «стосовно розгляду справ, у яких однією із сторін є Кабінет Міністрів України, в тому числі справ у спорах про визнання недійсними його актів, з підстав, зазначених у законодавстві, відповідає частині другій статті 124 Конституції України, за якою юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі <…>. До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) актів Кабінету Міністрів України (пункт 1 частини першої статті 150 Конституції України), а не про їх законність» .
Треба буде також вносити зміни до Конституції Автономної Республіки Крим, затвердженої законом. Адже відповідно до неї нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим можуть бути оскаржені в суд особами, права та інтереси яких порушено, та визнані судом недійсними .
Мабуть, доведеться відмовитися і від зобов‘язання України дотримуватися Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка кожному гарантує право на ефективний засіб правового захисту своїх прав і свобод у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене офіційними особами. А далі – пряма дорога з Ради Європи. Чи таким очікувався європейський вимір політики нового Президента України?
А судді хто?
Друге, що стало підставою для ветування Кодексу адміністративного судочинства, – це надумане і спотворене розуміння норми Конституції про те, що суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів, і такі судді повинні відправляти правосуддя лише у складі колегій суддів. На думку Президента, звідси випливає, що в окружних адміністративних судах судочинство повинно здійснюватися тільки колегіями суддів, а прийнятий парламентом Кодекс передбачає також можливість одноособового вирішення справ. Якщо це так, то практично всі рішення, ухвалені господарськими судами з 1996 року, можна вважати неконституційними, адже у першій інстанції вони приймаються суддею одноособово. Мало того, буде дивно, якщо всі, навіть незначні справи розглядатимуться в окружних адміністративних і господарських судах тільки колегією суддів, тоді як більшість кримінальних справ вирішуються у загальних судах одноособово. Але ж у кримінальних справах ставиться питання про визнання особи винною у вчиненні злочину!
Насправді логіка Конституції полягає зовсім в іншому. Вона дозволяє бути суддями спеціалізованих судів не лише юристам, а й фахівцям з інших галузей знань, що охоплюються відповідною судовою юрисдикцією. Але, щоб думка суддів-неюристів не домінувала при вирішенні справи, передбачено, що вони здійснюють судочинство лише у складі колегії суддів разом з суддями-юристами. Такий підхід, до речі, реалізовано і в Законі «Про судоустрій України» (див. ст. 59). Інша річ, що поки цим механізмом жодний неюрист не скористався, щоб стати суддею, а тому суддями сьогодні є тільки юристи.
У частині поєднання колегіального та одноособового судового розгляду адміністративних справ Кодекс відповідає не тільки Конституції України, а й досвіду європейських країн у галузі адміністративної юстиції, зокрема і Рекомендації R (86) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів з недопущення та скорочення надмірного робочого навантаження на суди від 16 вересня 1986 року. Останньою пропонується державам «широко практикувати, де це ще не зроблено, передання справ на розгляд одного судді у першій інстанції з усіх відповідних питань».
Отож пропозиції Президента спрямовані на обмеження права людини на судовий захист й виглядають досить надуманими. Видається, що команда Президента зацікавлена у гальмуванні запровадження адміністративної юстиції в Україні, яка повинна гарантувати незалежний та ефективний судовий захист людини від свавілля влади. Мало того, Президентом пропонується взагалі позбавити громадян і юридичних осіб конституційного права оскаржувати нормативно-правові акти Президента й уряду України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Сьогодні таке право у них ще є. Конституційне право. І суди загальної юрисдикції розглядають відповідні справи. Згідно з Конституцією, конституційне право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність органів влади не може бути обмежено (ст. 64), а при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав (ст. 22).
Сподіваємося, що це лише недогляд Віктора Ющенка, а не усвідомлена позиція Президента. Складається враження, що новий Президент України успадкував юридичну службу від команди попередника разом з її правовим нігілізмом. Однак Президенту потрібно усвідомлювати, що відповідальність перед Українським народом несе він, а не його юридична служба.
Україна продовжує платити заборговані зарплати через Європейський суд з прав людини
4 травня Європейський Суд з прав людини виніс рішення по трьом справам проти України, в яких одностайно визнав порушення країною права на справедливий суд, права на вільне розпорядження своєю власністю та відсутність в Україні ефективних національних засобів захисту цих прав. Усі справи повязані з невиконанням рішень судів, якими українцям присуджувалися до виплати ті чи інші суми. Також у одній справі було визнано порушення права на справедливий суд з-за нерозумного строку судового розгляду справи.
По цим справам українці Віктор Демченко (Донецьк), Валерій Василенков (Новогродовка), Сергій Грищенко, Володимир Каюров, Анатолій Завгородянський, Марина Томайли, Ольга Лопатіна (усі з Жовтих Вод) скаржилися на те, що на їхню користь протягом 1999-2001 року були винесені судові рішення, що набули законної сили. Цими рішеннями їм присуджувалися до виплати різні платежі, проте рішення так і не були виконанні.
Європейський Суд з прав людини зазначив у кожному рішенні, що невиконання судового рішення протягом більше ніж 2-3 роки позбавляє сенсу існування права на справедливий суд (статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод). При цьому уряд не надав аргументи, якими можна було б виправдати таку тривалість невиконання рішень. І оскільки протягом всього цього часу заявники не могли користуватися своєю законною власністю (присудженими їм грішми), то суд також у двох справах визнав й порушення країною права власності цих осіб.
Європейський суд з прав людини призначив до виплати Україною заявникам загальної суми у 10 тисяч 800 Євро (від 2 040 до 2 400 Євро кожному).
У іншій справі за заявою Миколи Страннікова з Києва Європейський суд з прав людини також визнав порушення Україною права на справедливий судовий розгляд, але з іншої причини.
Ще у 1995 році він подав позов про визнання себе засновником приватного підприємства (Київського лісообробного заводу) та сплати йому компенсації від цього заводу. Ця справа слухалася приблизно 8 років і 8 місяців у судах чотирьох рівнів і так і не була вирішена. Європейський суд одностайно визнав такий строк „нерозумним» в контексті тривалості розгляду його справи. Йому присуджено виплатити 2 тисячі Євро за нанесені збитки.
Рішення по цим справам стануть остаточними, якщо уряд не оскаржить їх протягом визначеного терміну. Хоча по таким справам це трапляється надзвичайно рідко.
05.05.05
РУПОР
Эффективная система защиты прав человека в Европе будет стоить национальной власти дороже и дороже
(Из выступления на международном семинаре в г.Осло в октябре 2004 года)
Люциус Вильдхабер, председатель Европейского Суда по правам человека
В пояснительной записке к плану настоящей конференции указывалось, что семинар будет состоять из свободного неформального обмена мнениями. Я воспринимаю это как призыв не быть чрезмерно дипломатичным. Тем не менее, я должен начать с поздравления председательствующего от Норвегии - страны, по инициативе которой проводится это мероприятие. Это важно, поскольку тем самым признается, что открытие к подписанию в мае 2004 года Протокола № 14 к Европейской Конвенции о защите прав человека и основных свобод не является, как я говорил министрам иностранных дел государств-членов в мае, окончанием истории. В некоторых аспектах это даже не окончание главы, поскольку Протокол № 14 многое оставляет недосказанным. Многое, в отношении его применения, остается открытым, и его эффективность в помощи Европейскому Суду по использованию во все возрастающем объеме прецедентной практики будет зависеть от подготовленности Европейского Суда к наиболее полному использованию предусмотренных им процессуальных инструментов.
Но сам по себе Протокол №14 не уменьшит количество дел, поступающих в Страсбург; он не перекроет кран; он даже не уменьшит поток. Эта основополагающая реалия, среди прочего, отражается и на бюджете. Например, это означает, что если мы сможем рассматривать дела в разумный срок, Секретариату Европейского Суда придется расширяться, возможно, не настолько быстро, как это было бы без Протокола № 14, но если не будет допущено ошибок, Европейский Суд все равно останется «дренажем» бюджета Совета Европы. Если, как это было предложено, номинальный рост бюджета Совета Европы, а не реальный, должен быть равен нулю, следовало бы сделать тяжелый выбор. Власти государств-членов Совета Европы должны бы были заново определить свои приоритеты, если система защиты прав человека, созданная Конвенцией, которая, конечно же, включает в себя не только Европейский Суд, но и иные структуры Совета Европы, сохранит доверие и эффективность.
Контрольная система Конвенции во многих смыслах ведет собственную жизнь; ее нельзя сохранять в рамках нерастущего бюджета в течение длительного времени, не рискуя при этом нанести ей серьезный ущерб. Незначительные финансовые ассигнования сами по себе установят ограничение на обращение в Европейский Суд. Точно так же, как власти государств-членов Совета Европы ответственны за функционирование национальных систем отправления правосудия, они ответственны и за функционирование контрольной системы Конвенции. Поэтому я начну с непопулярного и недипломатиченого обращения: эффективная система защиты прав человека в Европе будет стоить национальным властям дороже и дороже, хотя, надо сказать, не настолько дороже по сравнению с потенциально долгосрочной прибылью от наличия в государствах стабильной демократии и верховенства права.
Количество «замороженных» дел неуклонно растет
Есть еще кое-что, что не сделает Протокол № 14. С 1998 года количество «замороженных» дел в Европейском Суде неумолимо растет. Если мы определим «замороженные» дела как дела, в отношении которых целью Европейского Суда является завершение каждой из различных процессуальных стадий в рамках одного года (например, один год с момента подачи до первого рассмотрения и один год с момента коммуникации и приемлемости), то примерное количество таких дел на 1 сентября 2004 г. составит 21 тысячу, примерно половина которых распределена по Палатам.
Нам говорят, что, по самым оптимистичным прогнозам, Протокол № 14 вступит в силу через 2-3 года. Количество «замороженных» дел в эти годы будет расти. Даже предположив, что Протокол № 14 позволит значительно увеличить продуктивность Европейского Суда, все равно следует искать решение в отношении вопроса «замороженных дел». Это правда, что наихудшее положение с «замороженными» делами наблюдается только в отношении небольшого числа стран. Существуют дела, производство по которым велось неприемлемо длительное время, таким образом, выхолащивая одну из целей контрольной системы Конвенции по защите прав человека, состоящую в выявлении ошибок в системе национальной защиты основных прав в возможно короткие сроки. Ни заявитель, ни государство-ответчик не могут быть удовлетворены постановлением Европейского Суда, вынесенным со значительным интервалом после рассматриваемых в нем событий, которые уже потеряли свою актуальность. Как защитники такой системы, мы также не можем быть ею удовлетворены. Каково же решение?
Выдвигалась идея создания специальных групп. Одна из сложностей состоит в том, что «замороженные» дела - это наиболее сложные дела, требующие подготовки их наиболее опытными юристами Секретариата Европейского Суда с отвлечением их от текущих дел, что, в свою очередь, создает новую группу «замороженных» дел. Возможно, отправной точкой могло бы стать составление подробного перечня дел по странам, по которым накопилось наибольшее количество «замороженных» дел, в целях выявления того, имеются ли среди них группы дел, по которым можно было бы прийти к какому-либо соглашению с государством-ответчиком; я вернусь к этой мысли при рассмотрении системных проблем.
Другое предложение - создание Палат ad hoc, которые бы специализировались на «замороженных» делах. В любом случае, эти проблемы должны быть продуманы, поскольку Протокол № 14 вступает в силу, не давая решение проблемы «замороженных» дел, а шансы на достижение его целей при этом будут подвержены серьезной опасности.
Баланс между индивидуальными правами и общими интересами
Но давайте вернемся к Протоколу № 14. Одним из фундаментальных понятий Конвенции является понятие баланса: баланс противостоящих прав, баланс между индивидуальными правами лица и общими интересами. Если баланс играет важную роль в материальном применении Конвенции, он также является важным элементом деятельности надзорного механизма. И это баланс между национальной защитой и международной защитой; и оба эти компонента должны работать эффективно, чтобы работала система Конвенции. В последние годы этот баланс был нарушен в ущерб международного компонента. Слишком большое число дел доходит до Страсбурга, которые в соответствии с принципом субсидиарности должны быть разрешены в национальных судах. Это не только вопрос имплементации прав и свобод, закрепленных в Конвенции, в национальном правопорядке, это, прежде всего, создание надлежащих и эффективных средств правовой защиты. Европейский Суд не может нести несоразмерного бремени исполнения Конвенции в странах; это бремя должно совместно осуществляться с национальными властями. Действительно, основной целью Конвенции является создание ситуации, в которой большинству заявителей, обращающихся в Европейский Суд, не придется этого делать, поскольку их жалобы будут удачно разрешены на национальном уровне.
Как мне представляется, основная философия Протокола № 14 и сопровождающих его мер состоит или, по крайней мере, должна состоять в восстановлении этого баланса, восстановлении национального компонента контрольной системы Конвенции и занятия им его надлежащего и, я бы сказал, надлежащего места в этой системе. Одновременно Протокол направлен на рационализацию системы.
Что касается первого элемента, рекомендации и резолюции, принимаемые Комитетом министров Совета Европы, равно как и Протокол № 14, в основном, сами говорят за себя: Рекомендация (2004)5 «О проверке соответствия законопроектов и административной практики стандартам, установленным европейской Конвенцией по правам человека», Рекомендация (2004)6 «Об улучшении качества внутренних средств правовой защиты» и Резолюция (2004)3 «О постановлениях, выявляющих систематические проблемы». Европейский Суд не недооценивает важность этих инструментов. Они точно отображают источники многих проблем Европейского Суда. Точно так же Рекомендация (2004)4 «Об изучении прав человека в ходе получения образования в университетах и профессиональной подготовки», без сомнения, является ценным вкладом в этом процессе; бесспорно, преподавание права европейской Конвенции важно, если ожидается, что национальные суды будут его применять. Европейский Суд и его Секретариат неукоснительно участвуют в мероприятиях по обучению национальных судей и делают это с большим желанием, хотя в отдельных моментах было бы необходимо учитывать, не слишком ли такая деятельность вторгается в работу судей и возможно ли организовать совместно с другими заинтересованными органами Совета Европы координированную работу немного на иной основе. В любом случае все эти меры полезны, но их результат можно будет увидеть через определенное время.
Процедура пилотного постановления
В ответ, в частности, на Рекомендацию (2004)6 «Об улучшении качества внутренних средств правовой защиты» и Резолюцию (2004)3 «О постановлениях, выявляющих систематические проблемы» Европейский Суд вынес 22 июня 2004 г. постановления, в которых он впервые признал наличие систематических нарушений на основании, как это сейчас называется, пилотного постановления. Я напомню, что в различных мнениях, направленных в Постоянный комитет по правам человека, Европейский Суд неоднократно призывал к введению положения Конвенции, формально закрепляющего «процедуру пилотного постановления». Это предложение было отклонено экспертами правительств государств-членов, которые, тем не менее, отметили, и я процитирую их внутренний отчет о деятельности от 23 ноября 2003 г., что «процедуре пилотного постановления, предложенной Европейским Судом, можно следовать без какой-либо необходимости внесения изменений в Конвенцию».
Европейский Суд поддержал экспертов в их предложении в постановлении по делу «Брониовский против Польши», в котором содержится следующее определение систематического нарушения: «если факты по делу раскрывают наличие в [соответствующей] правовой системе дефектов, вследствие которых целому ряду лиц было отказано или до сих пор отказывается в пользовании [правами, закрепленными в Конвенции]» и «если установленные в национальном праве и правоприменительной практике дефекты ... могут повлечь бесчисленные последующие обоснованные жалобы». В данном деле Европейский Суд установил, что нарушение «переросло в широко распространенную проблему, которая появилась ввиду неправильного функционирования польского законодательства и административной практики и которая оказала влияние и еще может повлиять на большое количество лиц».
Далее Европейский Суд указал, что «общие меры должны либо устранить все препятствия в осуществлении права многочисленных лиц, пострадавших в ситуации, которая была признана нарушающей Конвенцию, либо вместо этого надлежащим образом возместить нарушения». В резолютивной части постановления Европейский Суд указал, в частности, что государство-ответчик должно посредством надлежащих правовых мер и административной практики обеспечить соблюдение права собственности в отношении остальных заявителей или адекватным образом возместить нарушения. Более того, и это важный элемент, рассмотрение жалоб, поданных на основании этого же общего положения, приостановлено до принятия необходимых мер общего характера.
Это постановление, я думаю, мы можем назвать основополагающим, в нем Европейский Суд приложил все свои усилия, чтобы прописать свою судебную политику. В нем указывается, я процитирую, что «принятые меры должны быть таковыми, чтобы устранить систематические нарушения, приведшие Европейский Суд к выводу о нарушении, и не допустить перегрузки контрольной системы Конвенции огромным количеством жалоб, поданных по тем же причинам». Это полностью совпадает с целью восстановления баланса в соотношении между международной защитой и национальной системой. Такой подход распределяет бремя исполнения положений Конвенции.
Столкнувшись со структурными ситуациями, Европейский Суд говорит государству-ответчику и Комитету Министров, что они тоже должны играть свою роль и признавать ответственность. В результате, надо надеяться, что государство-ответчик предпримет меры общего характера, способные разрешить как текущие, так и будущие жалобы. Это, в свою очередь, поможет уменьшить поток жалоб в Страсбург. Таким образом, данный подход полностью оправдан как в отношении теории восстановления баланса, так и практического сокращения числа обоснованных жалоб, по которым Европейскому Суду и Секретариату надо будет проводить судебное разбирательство вплоть до вынесения постановления по существу.
Что касается заявителей, может так случиться, что таким образом их большое число сможет восстановить свои права намного быстрее, чем, если Европейский Суд будет рассматривать каждое дело по очереди. Мы знаем, что существует предельное количество дел, которые можно рассматривать одновременно, поэтому скопление примерно 12 тысяч обоснованных жалоб ожидают своего рассмотрения. Стремление к рассмотрению большого количества дел по одним и тем же вопросам или недостаткам национальных систем может привести к параличу контрольной системы Конвенции и воспрепятствовать Европейскому Суду уделять должное внимание другим отдельным делам, а также, возможно, выявлять новые структурные ситуации.
Это же относится к «замороженным» делам, о которых я говорил ранее, многие из которых составлены группами дел, рассмотрение которых по отдельности займет чрезвычайно много времени. Здесь может быть приемлем подход пилотного постановления. Одной из черт жалоб, основанных на структурных ситуациях, является то, что они все по определению являются обоснованными.
Наиболее сложный вопрос состоит в определении компенсации, и это то, к чему Европейский Суд наименее подготовлен. У нас в Страсбурге просто нет экспертов, которые бы проводили сложные оценки собственности, например, даже если бы у нас было время для проведения таких исследований. Таким образом, мы должны разработать способы передачи этого вопроса другим органам, предпочтительно национальным или, возможно, как я поясню далее, специальным Комиссиям по требованиям.
Прежде чем я завершу тему пилотных постановлений, смирясь с призывом быть искренним, я должен сказать, что хотя некоторые из наших повторяющихся дел приходят из «старых» государств - членов Совета Европы, большинство наиболее серьезных структурных или систематических проблем выявляется в «новых» государствах-членах. Конечно, это было предсказуемо. От государств, которые только отходят от десятилетий недемократического правления, обычно с неустойчивой экономической сферой, требовали ратификации Конвенции в течение месяцев после вступления в Совет Европы, не предоставив им разумный срок, в который они могли бы привести свои национальные системы в соответствие с Конвенцией. Многие из этих стран также столкнулись с несоразмерно тяжелой задачей отвечать по требованиям устранения несправедливости, совершенной их предшественниками. В такой ситуации неизбежно возникнут структурные проблемы соответствия Конвенции. Мы - Европейский Суд, Совет Европы, - сейчас расплачиваемся за это, и я полагаю, пилотные постановления должны также рассматриваться в этом контексте: определение и разрешение проблем, которые должны были быть определены до ратификации Конвенции. Говоря таким государствам, что существует большая проблема, которую следует разрешить таким образом, чтобы устранить нарушения и в отношении заявителей в Страсбурге, и предоставляя государствам разумный срок для выполнения такой задачи, мы идем к исправлению того, что, как я полагаю, если оглянуться, было исторической ошибкой.
Наверное, парадоксально, что я говорю, прежде всего, о мерах, которые не включены в Протокол № 14 и, я бы сказал, не были включены намеренно. Но одной важной деталью, которая появилась в результате дискуссии, приведшей к принятию Протокола № 14, является всеобщее осознание серьезности проблемы, с которой столкнулся Европейский Суд, и даже в самом Европейском Суде были некоторые люди, которые еще совсем недавно полностью не понимали ситуации. Протокол № 14 будет иметь, да и уже имеет, вспомогательный эффект. Процедура пилотного постановления является примером того, как Европейский Суд готовится к восприятию положений Протокола № 14 в поиске дополнительных решений, поскольку эти дополнительные решения будут необходимы.
Естественно, я допускаю, что не каждая ситуация, порождающая, как мы называем, повторяющиеся дела, может быть рассмотрена с помощью подхода пилотного постановления, принятого в деле «Брониовский против Польши».
Новые полномочия комитета из трех судей
Теперь мы переходим к основному эффекту Протокола № 14 и его ответу на данную проблему, которая остается актуальной и к которой Европейскому Суду, несомненно, придется часто обращаться. Это измененная Статья 28 Конвенции, расширяющая полномочия комитетов из трех судей, которые впредь смогут не только объявлять жалобы неприемлемыми, но и объявлять их приемлемыми и выносить постановления по существу, если поднимаемые в них вопросы подпадают под «установившуюся прецедентную практику». В пояснительном докладе указывается, что данное положение в целом направлено на повторяющиеся дела, или, как мы ранее называли, явно обоснованные жалобы. Точно так же, как мы ожидали, что заявители примут радикально облегченную процедуру рассмотрения явно необоснованных жалоб, не является неразумным попросить государства сделать некоторые процессуальные признания, если жалоба является обоснованной, с сохранением права оспорить применение такой ускоренной процедуры.
Такая новая процедура предполагает и требует определенной степени добросовестности с обеих сторон. Европейский Суд не должен стремиться использовать ее в делах, в отношении которых имеются достаточные сомнения относительно того, подпадают ли они в соответствующую категорию дел или являются ли они приемлемыми. Вместе с тем государства должны также воздержаться от препятствования применению нового подпункта (Ь) пункта 1 Статьи 28 Конвенции в делах, в которых такая оппозиция не обоснованна. Государства не будут иметь права «вето» по таким жалобам, но, я бы сказал, Европейский Суд вряд ли будет игнорировать обоснованное возражение против применения такой процедуры. Если такое противостояние будет систематическим, то конечная цель достигнута не будет.
Я думаю, нам следует уяснить, что означает данное положение. Мы, в целом, говорим, что государства не смогут оспорить вывод о нарушении по определенной категории дел. Как только они признали, что дело подпадает под определенную категорию и нет препятствий для объявления его неприемлемым, решение по существу оспорено быть не может. Государства также должны соблюдать некоторое ограничение при заявлении доводов по приемлемости. Если приемлемость в принципе систематически оспаривается, мы не сэкономим ни время, ни ресурсы. Остается аспект, всегда требующий наибольшего количества времени по таким делам, а именно определение справедливой компенсации, и здесь, как я предлагал в отношении пилотных постановлений, мне представляется, возможны варианты использования новых решений, возможно привлечения внешних органов, специальной Комиссии по требованиям, арбитражной комиссии или - и мы всегда возвращаемся к отправной точке - в идеале, устранение нарушения на национальном уровне, передав данную задачу на разрешение назад туда, где она может быть разрешена наиболее эффективно. Если необходимо искать международное решение (например, группа международных экспертов), будут необходимы специальные бюджетные ассигнования. В этом будет преимущество увеличения прозрачности, поскольку реальные затраты рассмотрения на международном уровне неразрешенных структурных ситуаций в национальных правовых системах будут четко определены.
Конечно, формально Европейский Суд не сможет пользоваться компетенцией по новой Статье 28 Конвенции до вступления в силу Протокола, но складывающаяся ситуация побуждает нас рассматривать вопрос о разработке дальнейших рабочих методов и процедур для этой категории дел и, возможно, о реорганизации работы Палат, в том числе установление большего количества «молчаливых» процедур. Возможно, Секции могут интегрировать в организацию своих программ использование формата комитетов, которые могли бы рассматривать помимо вопросов неприемлемости вопросы приемлемости и существа определенных категорий повторяющихся дел. Проект постановления мог бы утверждаться оставшимися четырьмя судьями (в том числе национальным судьей) посредством такой «молчаливой» процедуры. Теперь мы должны также рассмотреть пути разрешения вопросов по Статье 41 Конвенции наиболее быстрым и действенным способом, готовя почву для осуществления полномочий по новой Статье 28 Конвенции. Как я уже сказал, это повлечет, насколько возможно, возврат проблемы на национальный уровень, что имеет решающее значение в сокращении загруженности Европейского Суда.
Я относительно оптимистично отношусь к тому, что сочетание пилотных постановлений и измененной Статьи 28 Конвенции окажет существенное положительное влияние на загруженность Европейского Суда, если, и это очень большое «если», государства будут придерживаться своей позиции по результатам переговоров и если государства признают, что они несут ответственность по эффективному устранению структурных нарушений.
Обращаясь к вопросу о массовом наплыве явно неприемлемых жалоб, которые составляют 90 процентов всех поданных жалоб, позвольте мне напомнить, что предложение Европейского Суда на протяжении всего обсуждения Протокола № 14 состояло в создании отдельного фильтрационного органа, создание которого рекомендовалось экспертной группой. Никаких возможных изучений этого вопроса никогда не проводилось, и без такого подробного изучения Постоянный комитет по правам человека никогда не сможет прийти к конкретным предложениям. В продолжение позвольте мне напомнить, что более эффективная имплементация Конвенции на национальном уровне, хотя и желаемая и эффективная в уменьшении в будущем количества обоснованных жалоб, не обязательно уменьшит количество подаваемых явно неприемлемых жалоб.
Как Вы знаете, ответ Протокола № 14 на эту проблему состоит в создании процедуры рассмотрения жалоб одним судьей. Судья будет иметь полномочия единолично объявлять жалобы неприемлемыми по тем же основаниями, как сейчас это делают комитеты из трех судей, иными словами тогда, когда не требуется дальнейшее рассмотрение жалобы. Одному судье, который не может быть национальным судьей, будет помогать несудья-докладчик, который согласно пояснительной записке будет осуществлять те функции, которые сейчас осуществляет судья-докладчик. Здесь стоит отметить два момента: прежде всего, такая новая процедура сделает подход Европейского Суда более гибким; она влечет за собой наложение большей ответственности на Секретариат или признание ответственности, которая в определенной степени уже существует. Она увеличит возможности судьи в этой сфере.
Несомненно, возможно было бы ввести менее формальную процедуру и тем самым ускорить рассмотрение неприемлемых жалоб. Но за это надо платить, и это второй момент. Качество судебного рассмотрения значительно снизится. Заявители, обратившиеся в Страсбург, для которых процедура рассмотрения их жалоб сведена к минимуму и которые получают лишь куцее обоснование неприемлемости их жалоб, будут пользоваться значительно меньшими гарантиями. Мы не можем умалчивать этот факт. Это неминуемое последствие того, что система выросла далеко за пределы задуманной концепции и устройства. Более того, в принципе, эти дела не имеют ничего общего с улучшением защиты прав человека, укреплением верховенства права и демократии; их рассмотрение и разрешение прямо не преследуют цель Европейского Суда о соблюдении Договаривающимися Сторонами своих обязательств в соответствии с Конвенцией.
Сейчас мы знаем, что за каждой жалобой находится жизненная ситуация человека, часто драматическая. Мы также знаем, что Конвенция и ее исполнительные механизмы создали чрезмерные ожидания в государствах - членах Совета Европы, и разочарование, и непонимание заявителями, дела которых не подпадают под юрисдикцию Европейского Суда, - это, действительно, проблема, которая сама по себе постоянно увеличивает работу Секретариата.
О реорганизации Секретариата
Нам необходимо рассмотреть то, какие подготовительные меры могут быть предприняты для введения этой новой процедуры и в какой степени мы можем ожидать ее введение в действие. Секретариатом уже ведется работа по рассмотрению вариантов, в том числе возможной реорганизации Секретариата с тем, чтобы его часть под руководством докладчиков вела работу исключительно по рассмотрению неприемлемых дел. Что касается новых полномочий комитетов, мы можем рассматривать варианты использования комитетов в их нынешнем виде для подготовки работы судей единолично. Например, работа комитетов могла бы быть отделена от работы Секций, чтобы позволить судье осуществлять свои функции полностью независимо от деятельности его Секции. Еще слишком рано разбирать дальнейшие подробности, но как только Европейский Суд начнет работать в своем новом составе с 1 ноября 2004 г., Постоянный комитет по методам работы получит задание довести до ума предложения, которые сейчас подготавливаются.
Наиболее спорным положением Протокола № 14 является внесение изменений в Статью 35 Конвенции. Достигнутое компромиссное решение ввело новый критерий, а именно существенные нарушения, но этот критерий поставлен в зависимость от двух других условий — от уважения прав человека и оговорки, что жалоба не может быть объявлена неприемлемой на этом основании, если она не была надлежащим образом рассмотрена судом на национальном уровне. Здесь акцент правильно поставлен на необходимость устранения нарушений на национальном уровне; остается вопрос, не повлечет ли выполнение этого условия длительное рассмотрение вопросов существа дела, которые сведут на нет данное положение. В любом случае, в соответствии с переходными положениями судья единолично не сможет применять данное положение в течение первых двух лет после вступления в силу Протокола, и в это время Палаты, а при необходимости и Большая Палата, смогут выработать необходимые принципы прецедентного права для определения понятий, содержащихся в нем. Конечно, нет причин тому, почему в период до вступления Протокола № 14 в силу Европейский Суд не должен начать процесс отражения этих понятий и определять, в какой степени эти три элемента: существенные недостатки, уважение прав человека и рассмотрение жалобы на национальном уровне, - могут служить для Европейского Суда руководящими принципами в его работе в настоящее время.
Одна из мер, указанных в Протоколе № 14, уже доказала свою эффективность. Это процедура объединенного рассмотрения жалобы по вопросу приемлемости и по существу в соответствии с пунктом 3 Статьи 29 Конвенции. Такая процедура систематизирует возрастающую практику и позволяет Европейскому Суду быстрее рассматривать дела без лишнего дублирования и задержек, которые присущи раздельному рассмотрению жалоб по вопросу приемлемости и по существу. Повторюсь, есть дела, в которых такой подход не подходит, но сейчас Европейский Суд применяет эту меру везде, где это возможно. Это еще раз указывает на то, что там, где возможно приблизить вступление Протокола в силу, мы это делаем.
Перейду к выводам. Позвольте мне завершить мое выступление четырьмя обращениями.
Первое состоит в том, что я остался убежденным, в частности, в нынешнем международном климате, в абсолютной необходимости сохранения этой уникальной системы международной защиты основополагающих прав, поддержания этого мерцающего огонька, который до сих пор служит маяком, слабые проблески которого доходят даже за границы Европы. Он должен остаться в сердце деятельности Совета Европы. В связи с этим, насколько я знаю, Третий саммит Совета Европы будет посвящен проблемам терроризма. И это естественно, что правительства видят его главной и приоритетной темой. Но они не должны забывать, что права человека - это и мишень терроризма, а в долгосрочной перспективе, возможно, и наиболее эффективное оружие против него.
Мое второе обращение состоит в том, что Протокол № 14 сам по себе не будет достаточным, что если до тех пор, пока государства не будут осознавать их полную ответственность в соответствии с Конвенцией как на национальном уровне, так и в Комитете Министров, система защиты прав человека не сможет удовлетворительно работать. Как я уже ранее сказал, мы должны восстановить баланс.
В-третьих, несмотря на то, что Протокол может вызвать вялую реакцию, я прямо призываю государства ратифицировать Протокол № 14 как можно скорее. Конечно, Европейский Суд продолжит работать, исходя из того, что Протокол вступит в силу в течение следующих двух лет, и соответствующим образом адаптирует свои рабочие методы и процедуры.
Наконец, и это обращение и нам, и Вам признать тяжелее всего: в будущем необходимо продолжить работу по эволюционированию контрольной системы Конвенции.
Перевод М. Виноградова.
Опубликовано в «Бюллетене ЕСПЧ. Российское издание», №3, 2005 год.
Право на приватність
Відкритий лист асоціації медіа-юристів Львівщини
Минулий рік став справжнім викликом для засобів масової інформації. Цензура, «темники», адміністративний та фізичний тиск мали своєю метою поставити медіа на коліна, зробити прислужниками правлячого режиму. На щастя, цього зробити не вдалося, і в підсумку незалежні засоби масової інформації відіграли важливу роль у демократичних перетвореннях у нашій країні.
Зміна влади в Україні загалом позитивно позначилася на ситуації зі свободою слова. На сьогоднішній день засоби масової інформації мають більше можливостей працювати вільно та незалежно. Задекларована публічно та поступово впроваджується політика невтручання в роботу медіа з боку владних інстанцій. На центральному рівні припинена злочинна практика «темників» та цензури роботи журналіста.
Разом з тим, відвертим перебільшенням є твердження, ніби проблема свободи слова в Україні є вирішеною. Особливо це стосується регіонів, де місцеві органи влади і надалі хочуть контролювати ЗМІ, впливати на редакційну політику, здійснюючи таким чином тиск на засоби масової інформації. На превеликий жаль, подібні форми «взаємодії» з медіа практикуються у Львові і після помаранчевої революції.
Підтвердженням цьому є ситуація з львівською міською газетою «Ратуша», яку змушували до опублікування матеріалу, наклепницького і компрометуючого за своїм змістом. До честі журналістів та редакції «Ратуші» вони відмовились поширювати замовний матеріал та розповіли громадськості про здійснюваний на них тиск. Як зясувалося, вимога опублікувати матеріал надійшла до газети «Ратуша» електронною поштою і супроводжувалася усними вказівками. І хоч відповідний лист-звернення не був підписаним, однак це не знімає відповідальності зі справжніх авторів подання. В звязку з цим хочемо нагадати, що «темники» колишньої адміністрації президента теж поширювалися без належного оформлення, підписів, печаток, бланків. Тим не менше уся світова спільнота визнала це явище як безпрецедентну форму цензури та протиправного впливу на засоби масової інформації.
Асоціація медіа-юристів Львівщини – обєднання юристів провідних львівських ЗМІ та фахівців у галузі права засобів масової інформації, заявляє про неприпустимість втручання у професійну діяльність журналіста. Примушування до поширення певної інформації є порушенням закону, що тягне за собою відповідальність. Хочемотакож нагадати зміст статті 45-1 Закону України «Про інформацію»:
Стаття 45-1. Заборона цензури та заборона втручання в професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації з боку органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб
Забороняються втручання у формах, не передбачених законодавством України або договором, укладеним між засновником (співзасновниками) і редакцією засобу масової інформації, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників (співзасновників) засобів масової інформації, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, посадових осіб цих органів, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно значимої інформації, накладення заборони на показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або їх посадових осіб.
Разом із тим, представники Асоціації медіа-юристів Львівщини переконані, що на даний час не потрібно влаштовувати «полювання на відьом». Результатом громадського обговорення проблеми повинен стати механізм, який дозволить запобігати подібним прикрим інцидентам в майбутньому. Адже глибинною причиною виниклого конфлікту навколо газети «Ратуша» є не стільки субєктивні фактори, скільки неврегульованість правового статусу державних та комунальних засобів масової інформації.
В звязку з цим Асоціація медіа-юристів Львівщини вважає за необхідне започаткувати процес реформування комунального медіа-сектору та пропонує свою юридичну та аналітичну допомогу усім зацікавленим сторонам.
Контактна особа:
Ярослав Жукровський
Заступник Голови Асоціації медіа-юристів Львівщини
e-mail: [email protected]
Права шукачів притулку
Якщо дівчину нікуди діти – виходить, в СІЗО їй доведеться сидіти
Якщо навколо вітрини надять достатком красивих товарів, а в кишенях гуляє вітер, і батьків у тебе немає, а від роду всього14 років, то встає закономірне питання: як жити і що робити? Вікторія К. вирішила його для себе з легкістю і простотою, властивими юному вікові – брати потрібні речі в тих, у кого вони є. Одного разу вона «прихватизувала» мобільний телефон, що «погано лежав», а в другий із подружками вирішила злегка роздягти жінку, яка, однак, усупереч наполегливим домаганням, супроводжуваним стусанами, розставатися з предметами гардероба і прикрасами чомусь не зажадала. На цьому і закінчується історія пригодницька і починається судова.
Після їхньої затримки, двом напарницям запобіжним заходом обрали підписку про невиїзд, а нашу героїню запроторили до СІЗО. Чому такий вибірковий підхід? Виявляється, що Вікторія, на відміну від подруг, є вихованкою 4-го обласного інтернату для дітей, що залишилися без батьківської опіки. Але, очевидно, належним чином виховати її інтернат вже відчайдужився і, замість того, щоб відстоювати права підопічної, прийнявся відхрещуватися від неї «руками і ногами». Адвокат Токарєв, що співробітничає з Харківською правозахисною групою, звернувся в Дзержинський районний суд м. Харкова зі скаргою на незаконну затримку, але суд вирішив, що в СІЗО Вікторія краще збережеться.
Дівчину в СІЗО слідство своєю увагою не обділило і за короткий термін ще одну справу «розкрутило». Не хочеться говорити заповзято, але в останні роки в українській слідчій практиці відзначається цікава закономірність: чим більше людина перебуває в СІЗО, тим більше вона йде на «сознанку» і, найчастіше, затримані за дрібну крадіжку, «щиросердно зізнаються» у цілій низці крадіжок, грабежів, розбоїв... Але, звичайно ж, у даному конкретному випадку подібна тенденція аж ніяк не простежується.
Невгамовний адвокат подав апеляцію, відповідно, в Апеляційний суд Харківської області. На минулому тижні суд відбувся. Адвокат просив, щоб дівчині замінили запобіжний захід . Своє прохання він мотивував декількома причинами. По-перше, відповідно до протоколу про затримання, Вікторію затримали в приміщенні районного відділу УМВС, тобто вона туди зявилася сама, що доводить її бажання співробітничати зі слідством (хотіла б сховатися – давно б виїхала за межі Харкова). По-друге, здоровя юної мисливиці за мобільниками явно залишає бажати кращого – вона інфікована туберкульозом з 2000 року, спостерігаються негаразди з психікою, через що неодноразово перебувала на лікуванні в 15-й лікарні. Крім того, не вівся протокол судового засідання суду першої інстанції, що є порушенням ст. 84 Кримінально-процесуального кодексу.
І, найголовніше, відповідно до статті 434 того ж кодексу, затримання й узяття під варту може застосовуватися до неповнолітнього «лише у виняткових випадках, коли це викликається тяжкістю злочину, у вчиненні якого він обвинувачується». За словами адвоката, за крадіжку і грабіж навіть у відношенні повнолітніх далеко не завжди застосовують узяття під варту, тому для 14-літньої дівчини цей випадок явно не є «винятковим». Крім того, вона раніше не суджена і, з огляду на всі наведені аргументи, запобіжний захід цілком можна обмежити підпискою про невиїзд.
Виховательку з інтернату, що перетворилася в додаткового обвинуватця («дівчинка погана, увесь час тікала, займалася безкоштовною (?!) проституцією, крадіжками, могла «обматюгати» навіть дорослих») адвокат просив відсторонити від представлення інтересів Вікторії. Рідну матір, позбавлену батьківських прав, але в якої останнім часом дівчина часто мешкала, адвокат клопотав допустити до судового засідання. Суддя Сілін клопотання не задовольнив.
Прокурор, молодий, але явно перспективний, зажадав залишити колишній запобіжний захід, посилаючись на негативну характеристику Вікторії (прямо, як у радянські часи, коли негативна комсомольська характеристика фактично означала для людини «вовчий квиток» у життя) і необхідність судово-медичного обстеження в стаціонарних умовах. До того ж, прокурор говорив про те, що, «можливо, вона здійснювала злочини вже після тих епізодів, за які була затримана».
Слідчий повідав присутнім про нелегку долю тих, хто з обовязку служби повинен боротися зі злочинними елементами, а останні, не виявляючи свідомості, не йдуть їм назустріч. Закінчив своє оповідання про халепи Вікторії він наступними словами: «Вона обіцяла виправитися, але не виконала свою обіцянку. У неї був шанс – вона його не використала».
Очевидно, суд теж вирішив, що одного шансу людині цілком достатньо і почув вимоги прокурора та слідчого, проігнорувавши доводи адвоката, більшу частину апеляції якого суддя, за його ж словами, не зрозумів.
Саме цікаве, що ледве не половину судового засідання суддя присвятив тому, що доказом від зворотного прищеплював усім присутнім думку про неможливість заміни запобіжного заходу для Вікторії, тому що дівчину нікуди діти: інтернат від неї практично відмовився, матір батьківських прав позбавлена. Тому іншої альтернативи СІЗО просто немає. А, можливо, суддя її й не шукав?
Не хочеться розповсюджуватися щодо правильності або справедливості прийнятого судом рішення. Авторитет правосуддя незаперечний. Та й Вікторія – явно не ангел. Але чомусь дівчину шкода. Подруги, що вчинили «подвиг» разом з нею, чекають його судової оцінки вдома, у колі сімї. Віка ж, провина якої, до речі, ще не доведена, вже покарана.
Прохання про допомогу від увязнених
Редакція отримала листа з Винниці, якого ми друкуємо мовою оригіналу. Також нами цей лист був надісланий до Української Гельсінської спілки з прав людини, з якої нам повідомили, що з цього приводу ними вже готується запит до Уповноваженого з прав людини України Ніни Карпачової.
Здравствуйте, уважаемая редакция!
Просим Вас опубликовать это письмо в вашей газете. Мы обращаемся к Юлии Владимировне Тимошенко. Заранее хотим оговориться, что пишем это не для того, чтобы кого-то наказывали из администрации (Бог им судья!), а для того, чтобы хоть как-то остановить беспредел. Речь идет о 81-й и 86-й зонах.
Администрация принудила нас голосовать за Януковича. Сначала дали подарки: сигареты, чай, две «Мивины» (каждому) и предупредили: «Будем избивать всех, кто проголосует за Виктора Ющенка». Но многие из нас проголосовали за В.Ющенка. И начальник ВВК-81 Магомаев отдал приказ избивать всех, кто проголосовал за Ющенка. Нас закрыли в изолятор и ежедневно избивали. Изолятор был залит кровью. Побои от администрации не регистрировались, в медицинской помощи было отказано. Избивали нас прапорщики из заступающей смены. Когда был начальник управления Банюк, такого не было. Нас не били, не лишали здоровья, прапорщиков называли «менты», а не так, как сейчас – «фашисты», а лагерь Стрижевку – «Освенцим». Могут избить за то, что несешь из столовой свой хлеб; за то, что угодно, за то, что твое лицо им не понравилось! На зарядку выгоняют в любую погоду, не смотрят на стариков, больных. Люди теряют сознание.
Зарабатываемые нами деньги, которые начисляют на лицевой счет, не выплачиваются по освобождению, их невозможно отправить родным, эти деньги – только на бумаге. В столовой – меню только для комиссии, на самом деле – свиней кормят лучше! Зато есть подсобное хозяйство, но это для департамента. Уважаемая редакция, пожалуйста, опубликуйте наше письмо, пусть его прочтет Президент, Премьер-Министр. Помогите нам! Просим Вашей помощи!
На 81-2 зоне был начальник отряда Баякин А.С. сейчас его перевели работать на 86-ю зону. Так вот он у каждого заключенного требовал яйца и сгущенное молоко, потому что он спортом занимается. А если вышел после свидания с родными и не дал смене прапорщиков закусить, считай, что ты уже камикадзе.
Уважаемая редакция, всего не перечесть. Из этих мест не возможно отправить жалобу, а тех, кто жалуется, – избивают и всячески притесняют во всем, в чем только можно. Делают из такого человека – нарушителя, возбуждают статью, добавляют срок. Почту получаем с задержкой, в открытом виде. Администрация не выделяет осужденным ни мыла, ни что-либо из одежды. Закон на администрацию не распространяется, что хотят, то и делают.
Помогите нам, сделайте это письмо достоянием гласности. Когда приезжает комиссия, интересуется о жизни в зоне, все молчат, все хорошо, так как никто не хочет проблем. Это письмо – наша надежда на то, что все узнают правду о происходящих здесь нарушениях прав человека – заключенного.
Ряд заключенных. Имен называть не можем.
ПРОСИМ, ПОМОГИТЕ!
Чи є міліція з народом? (відкритий лист Міністру внутрішніх справ України Ю.В. Луценку)
На початку травня наша організація отримала сім листів з Управління МВС України в Харківській області від 12 квітня за №№ 46/810, 46/811, 46/812, 46/813, 46/814, 46/815, 46/816, підписаних начальником Управління І.В.Репешком, копію яких додаємо. В листах повідомлялося про результати перевірки інформації, викладеної на сторінках сайту „Майдан”, яка стосувалася порушень чинного законодавства з боку працівників міліції. Перевірка інформації проводилася за Вашим дорученням і жодних порушень з боку працівників органів внутрішніх справ не виявила.
Результати такої "перевірки" викликають обурення, оскільки щонайменше відносно трьох випадків вони повністю не відповідають дійсності. Я можу це засвідчити, оскільки особисто брав участь у подіях, про які йшлося на сайті „Майдан”.
Так, у листі №46/814 стверджується (тут і далі стилістика листів збережена), що „16 листопада 2004 року о 9 годині працівниками Ленінського РВ ХМУ УМВСУ в області були зупинені для перевірки документів громадяни Гірман Руслан Валентинович та Власов Антон Вікторович, у яких виявлена агітаційна друкована продукція без відповідних вихідних даних... Для проведення додаткової перевірки вказані громадяни були доставлені до Ленінського РВ, де пояснили, що агітаційну продукцію отримали з м Києва та про її зміст проінформовані не були. Після зясування обставин, громадяни Гірман Р.В. та Власов А.В. були відпущені, агітаційна продукція не вилучалася. В ході проведення службової перевірки інформація щодо порушень працівниками Ленінського РВ ХМУ УМВСУ в області чинного законодавства не знайшла свого обєктивного підтвердження.”
Насправді двох активістів “ПОРИ” затримали одразу після отримання ними посилки в “Автолюксі”, примусово посадили в різні машини і повезли в Ленінський райвідділ, мовляв, треба дізнатися, чи немає в тій посилці чогось кримінального. При цьому у них ще в машинах забрали паспорти. Агітаційні матеріали “ПОРИ”, які були передані “Автолюксом”, – наліпки, листівки, тощо – в райвідділі забрали. Хлопців протримали приблизно до 16.30 (при цьому протокол затримання не оформлювався), віддали паспорти і відпустили. Проте виявилося, що в паспортах вирвана 11-та сторінка – з даними реєстрації. Скарга до прокуратури з цього приводу результатів не дала. Отже, порушення з боку працівників органів внутрішніх справ таки були – незаконне затримання, незаконне утримування в райвідділі протягом приблизно пяти годин та навмисне псування паспортів.
У листах №46/815 та №46/816 стверджується, що проведена перевірка інформації, яка викладена 17.11.2004 на сайті «Майдан», щодо затримання працівниками міліції 17 листопада учасників студентської акції на майдані Свободи м. Харкова. В листі №46/816 сказано: „Під час перевірки встановлено, що 17.11.2004 до органів внутрішніх справ громадяни, які проводили масові заходи на площі Свободи м. Харкова не доставлялись, за вказаним фактом повідомлення не реєструвались”. У листі №46/815 щодо затримання учасників акції „Смугастий рейс” та їх утримування в Дзержинському райвідділі сказано: „Під час перевірки встановлено, що 17.11.2004 до Дзержинського РВ ХМУ УМВСУ в області громадяни, які проводили вказану акцію не доставлялись, за вказаним фактом повідомлення не реєструвались”.
Насправді 17 листопада 2004 року приблизно о 12-й годині на майдані Свободи було незаконно затримано 9 активістів, які просто роздавали присутнім на майдані людям агітаційні матеріали. Трьох з них, людей більш літніх і солідних – відпустили, а 6 молодих активістів „ПОРИ” (5-х киян та 1-го харківянина) доставили до Дзержинського райвідділу. Напередодні, 16 листопада, з групою приїжджих з Києва активістів вже були негаразди. Зокрема, двох з них затримали на вул. Пушкінській, коли вони роздавали перехожим матеріали „Пори”, і доставили до Київського райвідділу, а ще 9 активістів не випускали з квартири невідомі молодики міцної статури в цивільному, які стежили за приїжджими разом з працівниками Київського райвідділу внутрішніх справ (я викликав журналістів, особисто розмовляв з працівниками міліції, а молодиків в цивільному як вітром здуло). Вночі ці молодики ломилися до квартири, а вранці не випускали нікого з неї, і “пористи” змогли вийти з квартири тільки під камерами журналістів. Хлопці пішли на площу Свободи, де майже одразу були затримані, як тільки дістали свої агітаційні матеріали. Я особисто ввечері їздив до Дзержинського райвідділу, спілкувався з начальником Юрієм Миколайовичем Беляніновим, який дозволив мені погодувати хлопців. Шість молодих людей провели ніч у Дзержинському райвідділі внутрішніх справ, а на наступний день відбувся суд, який розглядав протокол про адміністративне порушення за статтею 185 частина 2 КпАП. Хлопців захищав адвокат Володимир Зінченко, якого я запросив для їхнього захисту 17 листопада пізно ввечері. Було заявлене клопотання про виклик працівників внутрішніх справ у звязку з їхніми незаконними діями: адвокат доводив, що підстав для затримання не було. У той же день активісти “Пори” були звільнені, а розгляд справи перенесено. Пізніше було ще два судових засідання по цій справі, і 7 грудня винесено остаточне рішення: активісти “Пори” були звільнені від адміністративної відповідальності, суд обмежився усним зауваженням.
Цікаво, що на сайті УМВСУ в Харківській області і досі знаходяться коротке і більш детальне повідомлення про затримання цих 6-х активістів за адресами:
http://police.kharkov.com/details.php?action=arhiv&arh_date=2004-11-17
http://police.kharkov.com/details_news.php?action=news&id=1128
Повідомляється, що „17 ноября текущего года на площади Свободы сотрудниками милиции были задержаны шесть молодых людей - жители города Киева в возрасте от 18 до 20 лет, ...”, а докладніше повідомляється наступне:
„17 ноября текущего года на площади Свободы сотрудниками милиции были задержаны шесть молодых людей - жители города Киева в возрасте от 18 до 20 лет, которые распространяли агитационную продукцию общественной организации «Пора» с содержанием выражающим неуважение к гражданам Украины и призывы к осуществлению неповиновения к сотрудникам органов внутренних дел. Молодые люди вели себя агрессивно, нецензурно выражались в адрес правоохранителей. При попытки их задержать они начали бросаться в драку, оказали неповиновение милиционерам. Один из юношей упал на проезжую часть дороги под маршрутное такси, которое осуществляло посадку пассажиров. Группу молодых людей доставили в Дзержинский РО ХГУ УМВД Украины в Харьковской области где при осмотре их вещей были обнаружены и изъяты: большое количество аэрозольных баллонов с краской оранжевого цвета, головные уборы из ткани белого цвета с черными полосами, агитационная продукция общественной организации «Пора», газовый баллон со спецсредством «Терен-4». В настоящее время в отношении правонарушителей собран материал по статье 185 Кодекса Украины об административных правонарушениях. (Злостное неповиновение законному распоряжению работников милиции)”.
Виникає питання: чого варта ця „перевірка”? Звичайно, не викликають ніякої довіри результати перевірки й інших випадків. На мою думку, новому керівникові Харківського обласного управління І.В.Репешкові необхідно терміново та ґрунтовно розібратися, як проводилися ці перевірки, що їхні результати суперечать навіть інформації про події, вміщеній на сайті управління.
У своїй оцінці перших 100 днів праці МВС у виступі на розширеній колегії Ви позитивно оцінили процес деполітизації, декриміналізації та очищення складу МВС. Мушу констатувати, що цей висновок стосується харківської міліції в кращому випадку лише частково – про що свідчать і ці „перевірки”, і звільнення Михайла Притули, і результати атестації, яка майже закінчилася. ХПГ має багато неперевіреної інформації з різних джерел про неправомірні дії працівників органів внутрішніх справ в Харківській області, але ми утримувалися від її передачі керівництву МВС, бо не можемо гарантувати безпеку тим, хто цю інформацію надавав, і не маємо можливості самі цю інформацію перевірити. Тепер, коли ми бачимо приклади проведення перевірок такої інформації, ми взагалі не вважаємо за потрібне її передавати, оскільки немає впевненості в обєктивному розгляді та перевірці тих даних.
На мою думку, не зроблено головне. Вкрай бажано було знайти офіцерів міліції, справжніх фахівців та патріотів (ці якості зазвичай співпадають) і створити з їхньою допомогою нове Управління внутрішньої безпеки, якому можна було б довіряти. Необхідно було звільнити тих, хто заплямував себе негідними діями, і повернути тих справжніх професіоналів, що їх було звільнено раніше. Чому не запропонували повернутися до праці, наприклад, підполковнику Юрію Кутепову, який користувався повагою усіх, та генерал-лейтенанту Віталію Музиці (про Музику говорять і пишуть багато поганого, але я особисто цьому не вірю, натомість вірю власним спостереженням і враженням)?
Я розумію усю важкість проблеми реформування органів внутрішніх справ і хочу наголосити на тому, що для рішення цієї проблеми потрібні неабиякі спільні зусилля і міліції, і громадськості. Але складається враження, що механізми зворотного звязку не встановлені, що в міністерстві і на місцях громадськість не чують. І навіть не хочуть чути. Я був би дуже радий помилитися в цій оцінці.
Враховуючи велику суспільну важливість цієї проблеми, надсилаю це звернення у формі відкритого листа (що є усталеною практикою взаємодії правозахисних організацій з державними органами).
З повагою,
Євген Захаров,
співголова ХПГ, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини,
член правління міжнародного товариства “Меморіал”
Громадянське суспільство
«Совет» да любовь…
Недавно прочел пугающе маленькое сообщение о создании общественного совета при Черниговской облгосадминистрации. Будучи участником формирования аналогичного органа в Луганске, не мог не позавидовать управленческой хватке черниговского губернатора: повелел быть совету, и стал совет. Наш, луганский отнесся халатно. Поручил его создание нам, общественности. До сих пор не пойму: к счастью ли это? Вроде бы и хорошо, откуда ни посмотри. Но, за годы работы в третьем секторе у меня сформировалась привычка настороженно относиться к любым действиям власти. Полезная привычка, надо сказать, выручала не раз. Боюсь быть тому и впредь.
Для тех, кто еще не знает, в двух словах объясню: советы формируются при госадминистрациях из представителей разного рода общественных объединений (негосударственных организаций, профсоюзов, СМИ и пр.). Основными функциями этих советов должны быть контроль за действиями власти и представление интересов различных социальных групп при принятии властью важных решений. Отчасти дублирование представительских функций депутатов. Но глубже, специализированней. Решения совета носят рекомендательный характер, но, по логике, должны бы ощутимо влиять на решения чиновников. Что-то подсказывает, что эти самые общественные советы в будущем могут стать важным органом в системе государственного управления. И именно поэтому не хотелось бы отдавать их создание на откуп чиновникам.
Информация о попытках создания общественных советов при ОГА просачивается и из других областей. Как-то одновременно екнуло у губернаторов: а ведь, пожалуй, самое время выполнить прошлогодний указ президента! Того еще президента. Но хороший указ. «Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики». Согласно которому общественные советы при администрациях должны были быть сформированы еще в октябре. Но до того ли было, сами посудите. А сейчас, когда «правда перемогла», команды сформированы и сплочены, когда коррупция уже почти побеждена, пожалуй - самое время. Одновременность, с которой по всей стране стали прорастать «громадські ради», говорит либо о небывалой сплоченности властной команды, либо об устных рекомендациях нынешнего президента (премьера?), в предвыборной программе которого тоже были предусмотрены какие-то подобные шаги.
Я далеко не симпатик луганского губернатора, но тут надо отдать ему должное – процесс создания «громадської ради» идет без ощутимого давления со стороны ОГА. Без спешки, присущей мероприятиям по выполнению президентских указов. Во всяком случае, она не бросается в глаза. Недавно рабочая группа по созданию совета, куда вошли представители НГО, партий и профсоюзов, собиралась на свое второе заседание, назначено третье, вероятно, не последнее. Могу ошибаться, но, согласно поступающей информации, не во всех областях общественность имеет возможность активно участвовать в формировании общественных советов.
Почему же в Луганске совету позволено создаваться медленно и довольно таки открыто? Либеральные взгляды губернатора? Полноте. Данилов человек старой, суровой закалки (начала-середины 90х), известен своей «демократичностью» далеко за пределами. Могу предположить, что в силу своей занятости, Луганские власти не оценили важность формируемой структуры, не поняли, насколько она может быть удобна для легализации выгодных власти решений. Или, наоборот, поняли и абсолютно уверены, что так оно в итоге и будет. И позволяют общественникам вволю подискутировать на эту тему. Как бы там ни было, а опасность превращения общественных советов в еще один насквозь коррумпированный придаток исполнительной власти существует. Это признают и сами представители третьего сектора. Все инициируемое властью выгодно, прежде всего, самой власти (напрашивается вопрос: что она хочет выгадать в этом случае?). Общество выигрывает только тогда, когда оно информировано и активно. Предотвратить профанирование общественных советов можно, только сделав процесс их формирования (да и всю их работу) максимально открытым. Так труднее и дольше - пусть. Конечно, это будет сильно раздражать управленцев, выполняющих распоряжения губернаторов, но давайте поделимся с ними своим терпением и дадим всем высказать свои соображения. Потому как есть шанс, что этот орган будет живым и действенным. Что именно он даст возможность обществу выразить всю гамму своих чувств, питаемых к власти. Жалко будет его упустить.
Однако, не просмотреть бы чего-нибудь действительно важного, совершающегося рядом с нами под этот шумок. Не выплеснуть бы вместе с грязной водой и ребенка. Давайте хотя бы на время оставим политику политикам. Новая власть не хуже прежней. Я бы даже сказал, немного лучше. Чуда не произошло, но его и наивно было ждать. Сочувствую романтикам, у них много поводов для разочарования. Согласно одной из теорий, любая революция – это лишь борьба элит, в которую им удается вовлечь народные массы. И, в этом смысле, результат украинской «революции» не так уж плох. Общество разделилось (не хочется говорить «раскололось», хотя и напрашивается), но эта неоднородность гарантирует нас от диктатуры. Власть также утратила целостность, между элитами возникла трещина. Ровно настолько, на ширину этой трещины, мы и стали свободнее. Это немало. Но только от нас зависит, как мы распорядимся этой свободой.
100 дней. Стали ли права человека заботой правительства?
О каких-либо достижениях правительства Ю. Тимошенко в сфере прав человека еще говорить рано. Пока эта деятельность, мне кажется, не имеет системного характера, она сосредоточена на аварийных проблемах инфляции, способности бюджета обеспечить социальные выплаты. Правительство пытается решать эти проблемы с помощью мобилизационных программ (например, таких: «Котрабанде – СТОП») и кадровых перемещений.
Если зайти на сайт www.rada.gov.ua и посмотреть законодательные акты правительства за апрель, то обнаружится, что, примерно, половина из них относится к «кадровому вопросу». Я нашел только два нормативных акта, относящихся непосредственно к правам человека - «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» и план правительства о реализации «Концепції забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, на 2005-2006 роки»
И на том, как говорится, спасибо, но меня тревожит, что интересы и права работников наемного труда, как и раньше, остаются за пределами внимания правительства – бюджетники правительству ближе и родней. Принято считать, что права наемных работников - это дело работодателей. Но ведь есть проблемы, которые необходимо решать законодательным путем. Например, проблема выплаты задолженности по зарплате в случае банкротства предприятий. Так, статья 31 Закона Украины «Про відновлення платоспроможності...» предусматривает дискриминационную норму, которая относит расчеты с рабочими на предприятиях-банкротах (у нас таких рабочих миллионы!) во вторую очередь. Хотя Конвенция МОТ №95 обязывает Украину считать в этом случае работников предприятия привилегированными кредиторами и выплачивать им долги в первую очередь.
А пункт 6 этой же статьи вообще вопиет о чудовищной несправедливости: эта норма установила, что «требования, не удовлетворенные в связи с недостаточностью имущества, считаются погашенными» (!!!). То есть если ваш завод искусственно обанкротили коррупционеры «трофейной экономики» и растащили имущество, пока вы годами стояли «во второй очереди», ваша невыплаченная зарплата пропала как прошлогодний снег – на законных основаниях. Сколько миллионов работников стало жертвами этого гослохотрона?
О правах крестьян на имущество и землю нужно рассказывать под звуки 7-й симфонии Шостаковича. За четыре годы «реформы» все, что было общее, стало достоянием новых помещиков, которые завладели распаеванным имуществом либо путем захвата «трофея», либо путем произвольной многократной уценки и «выкупа» без реального расчета: когда-нибудь отдадут сорным зерном по завышенной стоимости!
Только эти две проблемы повергли огромные массы населения в состояние «социальной контузии», и я не вижу, что правительство что-либо знает об этом.
Возможно, правительству не стоит предъявлять на тот счет суровых претензий: оно находится в точке бифуркации – в точке системных преобразований. Но есть опасность, что эта «точка» может растянуться в «крестный путь», если в основу этих преобразований не будет положена реформа собственности. Реформа, которая откроет возможность не только «экономической элите», но и беднякам предъявить рынку свой труд и свое имущество с целью его капитализации. Только в этом случае соблюдение прав человека будет обеспечиваться не только прекраснодушной риторикой политиков перед выборами и энтузиазмом правозащитников, но и судами: соблюдение прав тогда станет фактором государственной политики - политики развития страны.