КОНСТИТУЦІЙНА ЗАБОРОНА СМЕРТНОЇ КАРИ: ЯК ЦЕ БУВАЄ «У НИХ»

Одним з найбільш важливих кроків, які може здійснити держава, щоби захистити життя кожного, хто знаходиться під її юрисдикцією, є скасування смертної кари, шляхом вилучення цього виду «покарання» (бе-ремо це слово в лапки) з державних законодавчих норм. Як відомо, конституції являють собою законодавче оформлення найвищих суспільних цінностей, надаючи гарантії дотримання прав людини, кожній людській істоті, що перебуває під захистом Закону.

Сьогодні 105 країн, а це більше половини всіх держав світу, в той чи інший спосіб відмовилися від застосування смертної кари. Не менше 24 з них унеможливили вбивства людей, закріпивши ці норми в національних конституціях. П’ять інших країн конституційно обмежили кількість злочинів, за які смертна кара може призначатися, залишивши її тільки на періоди воєнного часу або надзвичайного стану.

Першою країною, яка відмовилася від застосування страт, ймовірно, є маленька європейська держава Сан-Маріно, там останній смертний вирок було виконано понад п’ять сот літ тому — в 1468 році. А ось першою країною, де смертну кару було остаточно заборонено на рівні основного закону, є Австрія, в статті 85 Конституції Австрії, прийнятій ще в 1929 році, чітко написано «Смертну кару заборонено». В прийнятій 44-го року Конституції Ісландії сказано: «Назавжди заборонено встановлювати смертну кару Законом». Три роки потому, в 1947 було прийнято повоєнну Конституцію Італії, де в 27 статті записано «Смертна кара не допускається, за винятком випадків, обумовлених воєнним часом, або військовим станом». Ще через два роки смертну кару було заборонено і в новій Конституції Федеративної Республіки Німеччина. Конституцію Домініканської Республіки було прийнято в 1966 році, в цьому документі ми знайдемо статтю 8, яка називається «непорушність життя», читаємо в цій статті: «Тому, ні смертна кара, ні тортури, ні будь-які інші деспотичні процедури покарання, які приводять до втрати, чи зменшення здоров’я і фізичної цілісності особи, не можуть бути дозволені». В шестидесяті роки заборонили смертну кару на конституційному рівні Монако і Венесуела, в Конституції останньої читаємо (стаття 58): «Право на життя є недоторканним. Ніякий закон не може встановлювати смертну кару, ніяка влада не може застосовувати її». Надзвичайного поширення набув процес конституційної заборони смертної кари в семидесяті роки, тоді від страт відмовилися на конституційному рівні Республіка Еквадор (1979), Республіка Маршалові острови (1979), Федеративна Держава Мікронезія (1979), Панамська Республіка (1976), Португальська Республіка (1976), Королівство Іспанія (1978), Королівство Швеція (1975), Уругвай (1970).

Протягом восьмидесятих років, число Конституцій, що містять заборону на професію ката збільшилося ще на 7, заборонили застосування смертної кари Конституції Республіки Кабо Верде, Гаїті, Гондурасу, Голандії, Нікарагуа, Бразилії і Сальвадору. В дев’яності роки до клубу конституцій-аболіціоністів вступили основні закони Колумбії, Республіки Сан Томе і Прінсипі, Мексіки та Перу.

Свій визначний внесок в справу скасування смертної кари внесли і Конституційні Суди, правові інституції, які покликані вивіряти дії і акти, прийняті різними гілками державної влади, виключно на предмет їхньої відповідності конституційним нормам. Так визнали смертну кару неконституційною в Південно-Африканській Республіці, Угорщині, Латвійській Республіці і Литовській Республіці.

Яке рішення щодо конституційності смертної кари в Україні прийме наш Конституційний Суд? Сподіваюсь, ми дізнаємося про це вже найближчим часом. Наразі, залишається лише чекати, що це буде рішення, яким зможуть пишатися не тільки самі судді, але яке прикрасить історію українського права.