ПІКЕТУВАННЯ РОСІЙСЬКОГО КОНСУЛЬСТВА У ХАРКОВІ
22 листопада з 10.00 до 11.00 Харківська право-захисна група, Харківська робоча група Української секції Міжнародної організації прав людини і Харківська обласна спілка солдатських матерів провели пікетування консульства Російської Федерації. Гасла пікету: «Люди!? Зупиніть війну!», «People!? Stop the war!», «Люди! ? Зупиніть війну!», «Війна в Ічкерії — ганьба Росії!», «Росийские матери, не давайте убивать своїх сыновей!». Учасники пікету мали на-мір передати консулу Російської Федерації своє звернення до Президента Росії Бориса Єльцина та звернення Міжна-родного товариства прав людини, що було прийняте на річ-них зборах товариства 7 листопада в Братиславі. Нижче ми публікуємо прес-реліз, який розповсюджували під час пікетування.
У Чечні відбувається гуманітарна катастрофа. Сотні тисяч мирних людей залишили своє житло і втікають від ракетного вогню і бомб, старі і хворі вмирають дорогою, діти гинуть від вибухів, біженці живуть у нелюдських умовах. У військових діях загинули сотні людей. Пору-шення прав людини в будь-якій країні не є внутрішньою справою цієї країни, воно стосується усіх. На наш пог-ляд, головним джерелом порушень прав людини в Чечні є «антитеррористическая операция», що її почала Росія. Тому ми вважаємо за можливе закликати російську вла-ду припинити військові дії і почати переговори з урядом Чечні. Наші висновки грунтуються на таких підставах.
Можливі дві правові оцінки подій у Чечні. Перша аргументується так. Законних підстав для ведення вій-ськових дій немає. Російська влада не визнає неза-лежність Чеченської Республіки Ічкерія (далі ЧРІ), веде мову винятково про ліквідацію бандформувань і теро-ристичних груп в одному із регіонів Російської Федерації (далі РФ) і заявляє, що це внутрішня справа РФ. Під-ставою для використання збройних сил всередині країни за законом РФ «Про оборону» є стан війни, війсь-ковий та надзвичайний стан. РФ не може вести війну з ЧРІ, оскільки вона вважає її складовою частиною Росії. Військовий або надзвичайний стан оголошений не був. Використання бомбових і ракетних ударів проти насе-лення власної країни також не передбачене і не може бути передбачене ніякими законами. Бомбові удари, що наносяться по житлових будинках, медичних закладах, мечеті, пологовому будинку або ринку заздалегідь при-пускали величезні жертви серед мирного населення. То-му бойові дії в Чечні кваліфікуються як порушення російських і міжнародних правових норм і злочин проти людства. Якщо ж розглядати Чечню як незалежну дер-жаву, то РФ порушила Хасав’юртські угоди 1996 р. і Договір про мир і принципи взаємовідносин між РФ і ЧРІ, у якому сторони зобов’язалися будувати свої відношення відповідно до норм міжнародного права, і тому війна незаконна.
Суть другої оцінки така. Три основні цінності, що захищаються Конституцією РФ, — це конституційний лад, права і свободи особистості і цілісність РФ. Кон-ституція не дає відповідь на питання про те, що робити, якщо одна з цих цінностей вступає в протиріччя з іншою. Суб’єкт РФ не має права вийти зі складу РФ, тому що порушується принцип цілісності, тому уряд РФ зобо-в’язаний застосувати усі встановлені законом засоби, щоб не припустити порушення. Проте закону немає. Юридичні акти і правова реальність мають свою обме-жену сферу, і жодна держава не може кожну свою дію чинити за нормативним актом, є ще політичні засоби, і, на крайній випадок, — військові засоби. Оскільки в Чечні виник збройний заколот, використання збройних сил для його придушення є правомірним.
З формальної точки зору обидві аргументації мають право на існування і добре ілюструють глибокий конфлікт між правом народів на самовизначення і прин-ципом територіальної цілісності і непорушності кордонів. Обидва принципи належать до фундаментальних цін-ностей прав людини і вимагають певного узгодження. Проте в міжнародних правових документах про це нічого не сказано. Право на самовизначення гарантовано пер-шою статтею міжнародного пакту ООН про громадянські і політичні права. Проте воно не має точної дефініції, оскільки не визначений суб’єкт цього права. Ясного виз-начення, чи є співтовариство людей, що мешкають на визначеній території, народом, у міжнародному праві немає. Не описана також і процедура, відповідно до якої співтовариство людей, що заявило про бажання реалі-зувати своє право на самовизначення, може це зро-бити. Як проводити процедуру відділення частини тери-торії держави від цілого, як погоджуються їхні інтереси, хто вирішує ці проблеми і на якій підставі — ні в між-народному праві, ні в російському законодавстві про це не сказано ні слова.
Таким чином, правові засоби не працюють. Зали-шаються політичні засоби, але уряд РФ уже вдруге покладається на силове вирішення проблеми і не бажає вести переговори. Говорячи про боротьбу з терорис-тами як про внутрішню проблему Росії, російська армія і спецпідрозділи МВС воюють із чеченським народом в цілому (який вже постраждав від геноциду в 1944 р.), як з народом ворожої держави. Характерна привселюдна заява російського генерала, що він би стер Чечню з ли-ця землі. Вже друге сторіччя російська імперія, СРСР, а тепер вже РФ не змінюють характер своєї політики сто-совно Чечні. І вже друге сторіччя це призводить до ве-личезних жертв по обидва боки. Чи не час перестати воювати?