Солдати в армії можуть стати "крокоділами" і "лосями"
26.12.2000 джерело: Газета "Вечірні Черкаси, 23 грудня 1999р.
"Піде в армію, набереться розуму", - так казали раніше, бо вважалося, що армія виховує, загартовує, допомагає у формуванні характеру справжніх чоловіків. Зараз ставлення до армії різко змінилося. І юні хлопці, і їхні батьки намагаються робити все, щоб уникнути служби в армії, де, вважається, хлопці зазнають і голоду, і приниження, і навіть побоїв. Підтвердженням цього послужила випадково почута розмова в тролейбусі двох першокурсників інституту, які ділилися досвідом "відмазування" від армії. Хоча служити їм "світить" лише через 5 років, після закінчення інституту, але вони готуються до відповідального моменту вже зараз.У своїх висновках хлопці були схильні до того, що необхідно схуднути (ледь ні до дистрофії), щоб різниця між вагою тіла і зростом перевищувала необхідні стандартні показники.
Не знаю, чи вдасться хлопцям це зробити, але уникати армії навчився багато хто - за статистикою, із усієї кількості юнаків призовного віку обов’язкову військову строкову службу проходить лише 6% хлопців. Але якщо в тебе немає грошей, впливових знайомих або надзвичайної винахідливості, та ще й здоровий нівроку, готуйся до того, що ти потрапиш в оті самі 6%.
"Великого бажання служити у мене не було, - розповідає Олексій, один із тих 6%, які про армійське життя знають не з розповідей знайомих.
- Довелося припинити навчання у коледжі й віддати 18 місяців свого життя тому, що мало б зробити з мене справжнього чоловіка. Але зараз справжній чоловік - це людина, яка чогось досягла у житті, має роботу, сім’ю, яку може забезпечити, а не істота в довгій шинелі і кирзових чоботях, яку "виховували" приниженнями. Перед армією про "дідівщину" чув багато, але якось особливо її не боявся. Головне - протриматися перші півроку, а далі буде легше.
Відчув на собі, що таке армія, вже на першій зарядці, коли біг 3 км у важких чоботях. І думав, що це - "торба". Відчув себе маленьким гвинтиком великого механізму під назвою "армія".
Перші півроку не вистачало їжі, бо її віддавав "дідам". Масло і білий хліб навіть снилися ночами. Але діставали не стільки фізичні навантаження і недоїдання, як те, що до тебе ставилися не як до особистості, а як до шматка м’яса. І іноді краще було б, щоб побили, ніж "відчитували". Вперше зіткнувся з "дідівщиною" на карантині, де "молодих" змушували робити всю брудну роботу. Взагалі, скільки б не боролися з "дідівщиною", повністю її викоренити ніколи не вдасться, бо це на руку багатьом, і в першу чергу - командирам. Зараз в армії, правда, з цим суворо, офіцери бояться втратити роботу. Але необхідний тільки особистий контроль за виконанням робіт з боку командира, щоб "дід" працював нарівні з "молодим". Покараним я міг бути за що завгодно, а найчастіше через те, що у "діда" поганий настрій.
Постійно відчував внутрішній страх, що ввечері після відбою хтось із "дідів" почне: "Щось не спиться. Підставляй лоба." І боляче, і соромно, і принизливо.
Аби не лишалося синців, били в груди ("фанеру") або по голові ("лося забивали"). А приїхавши після "дембеля" додому, я прикинув, що було б, якби мене поставили на "крокодила" на моєму домашньому ліжку, і схаменувся - служба закінчилася.
- Що таке "крокодил"? -дивується моїй необізнаності Олексій. - Це коли за наказом "дідів" стоїш на бильцях ліжка, ні за що не тримаючись. А коли впадеш, отримаєш ще більше.
Гроші (10-15 грн., які видають солдату щомісяця), щоразу відбирали "діди", а потім вимагали цигарку, і, не дай Бог, у тебе її не буде. Змушені були вилазити на паркан і "стріляти" цигарки у перехожих. Іноді щастило.
Відпустки, звільнення, яких спочатку чекав, як свята, згодом перетворились у покарання. Адже, якщо йдеш у звільнення, мусиш принести "дідам" якісь дрібниці: цигарки, мило, леза, інакше - начувайся. Але вже пізніше, коли набрав хоч якоїсь ваги в очах "дідів" - тебе чіпають менше, і в звільнення йдеш, як на прогулянку.
Найтяжче було зимувати. Протягом зими не відігрівся по-справжньому ні разу. Випав сніг - женуть розчищати дорогу. Розчистили. Командир бачить, що рота нудиться, - відправляють складати бордюри з розчищеного снігу. Якщо наступного дня сніг не випав - рота йде розкидати ці бордюри. І так усю зиму.
.Пам’ятаю свій день народження. Вранці на перекличці командир привітав, а на сніданку вся рота "подарувала" мені свої пайки масла (ЗО солдатів по 10-15 г масла), які хочеш не хочеш, а треба з’їсти. Це вже традиція. Існує ще одна традиція: за 50 днів до наказу "молоді" міняються ролями з "дідами". Найулюбленіший прикол - змусити "діда" взуття чистити, виконувати безглузді накази, доки не впаде підкинутий вгору кашкет. Але надто не відіграєшся, адже ніч закінчиться, і все знову стане на свої місця."
І справді, армія, на жаль, часто калічить молодих людей - і фізично, і морально (далеко не поодинокі випадки, коли батьки, провівши до армії здорового і сильного сина, після закінчення служби отримують інваліда). Буває, що пережите накладає свій відбиток на все життя хлопця: він замикається в собі, вдається до алкоголізму, наркоманії, у декого виникають нав’язливі страхи. Але існує і інший бік медалі - випадків "дідівщини" помітно поменшало. Заступник прокурора військової прокуратури Черкаського гарнізону Іван Степанович Шевченко підкреслив, що справ, пов’язаних з "дідівщіною", військовою прокуратурою розглядається на 60% менше ніж 5 років тому. Позитивну роль у цьому відіграли і зміна складу військовослужбовців строкової служби (переважна їх більшість з сільської місцевості, а сільські хлопці, як відомо, і працьовитіші, і поступливіші), і те, що хлопці проходять службу недалеко від своїх домівок, і те, що зараз у військових частинах офіцерів ледь не втричі більше, ніж солдатів.
Щороку у лавах української армії у мирний час гине 300-400 солдат. Тому все ж страх призовників перед "дідівщиною" не безпідставний. Позастатутне розподілення ролей було принесено в армію з в’язниць тоді, коли ув’язнених почали призивати до армії. Саме тому деякі "дідівські приколи" нагадують жарти зеків.
Гортаючи сторінки кримінальних справ, які розглядалися військовою прокуратурою, спадає на думку, що ці справи - енциклопедія жорстокості й насильства. У 1990 році військовою прокуратурою Черкаського гарнізону розглядалася справа про нестатутні стосунки між солдатами. У наряді по їдальні опинилося два солдати різного призову. Старший солдат почав вимагати від молодого, щоб той швидше і ретельно мив посуд. А лишившись незадоволеним його роботою, почав бити до крові, а потім, зваливши його, почав гвалтувати. Вночі знову бив, знову гвалтував. А коли той не витримав і почав тікати, його помітили офіцери, що і врятувало життя хлопцеві. Винного покарано, але можете уявити психологічний стан юнака: у душі рани часто глибші, ніж на тілі. Прикладів подібної жорстокості можна навести безліч. Але страх перед "дідівщиною" - лише одна з причин небажання призовників служити. Ще є побоювання старих принципів жорсткої підлеглості, на яких побудоване армійське життя, непідготовленість до відсутності комфорту, до якого звикли вдома.
Але у будь-якому випадку армія покликана все ж таки захищати, а не принижувати. Тому-необхідно знати можливі способи захисту гідності, а то й життя, якщо вашого сина карають, принижують, або б’ють.
Коментар "ПЛ": існує механізм самозахисту від нестатутних відносин, який повинні знати, перш за все, батьки молодого солдата. 1.
Якщо Ви отримали від сина листа, в якому він скаржиться на нестатутні відносини, або натякає на серйозні ускладнення його стану здоров’я або психологичного настрою, постарайтеся, якомога скоріше, поїхати до сина, щоб побачити все, що робиться у частині на власні очі. Якщо Ви не маєте такої можливості - зверніться до спілки солдатських матерів того міста, де Ви мешкаєте, зверніться за порадою до облвійськкомату, де зараз є уповноважений з захисту прав військовослужбовців. Якщо Ви не можете нікуди їхати, напишіть листа у політвідділ Міністерства оборони за адресою: 03168, Київ, Повітрофлотський просп., 6, Головне управління по виховній роботі, одночасно надішліть копію скарги Голові ОСМУ України п. В.Артамоновій за адресою: 01001, Київ-1, вул.Софіївська 2. Але майте на увазі, що ваша присутність в частині - це найкращий засіб впливу на ситуацію.
Якщо Ви приїхали в частину і переконались у наявності нестатутних відносин, негайно звертайтесь з письмовою заявою до прокуратури військового гарнізону тієї області, де служить ваш син. До скарги на нестатутні відносини ви додаєте прохання про переведення сина у другу частину. Майте на увазі, що згідно з Директивою МО № 115/337 от 28.01.93 "Про переведення.", після письмової скарги на нестатутні відносини, Вашого сина повинні перевести до іншої частини.
Якщо після подання письмової скарги юнака не переведено до іншої частини - є підстава для звернення до Головної військової прокуратури України.
Якщо Ви бачите, що подальше перебування Вашого сина у частині може загрожувати його життю, ми радимо Вам привести його в прокуратуру особисто і наполягати на негайному переведенні в іншу частину, написавши заяву, що в разі його непереведення вся відповідальність за порушення Директиви МО №115/337 від 28.01.93 лягає на тих, хто відмовив у переведенні. Повідомте командування частини і Головного військового прокурора гарнізону, що Ви змушені звернутися до спілки солдатських матерів, до Міністерства оборони, до преси. 2.
Якщо ваш син самовільно залишив частину і з’явився вдома, мотивуючи свій вчинок порушенням його особистих прав, наявністю в частині нестатутних відносин тощо, не гайте часу і обов’язково зверніться до вашого облвійськкомату та військової прокуратури гарнізону, де служить син. Ви повинні простежити, щоб його свідчення були зафіксовані. В заяві до прокуратури та облвійськкомату обов’язково наполягайте на негайному переведенні сина в іншу частину, посилаючись на вищезазначену Директиву. Пам’ятайте, що залишення частини за умов, коли життя, здоров’я або гідність вашого сина опинилися під загрозою, не є карним злочином. Саме те, що він звернувся до прокуратури виключає відповідальність за ст.241 (дезертирство), однак, якщо пройде тиждень чи два, то карна справа за цією статтею може бути порушена, і тоді солдату буде значно важче довести свою невинуватість.
Якщо після звернення до місцевої військової прокуратури вашого сина заарештували - не лякайтеся, це ще не значить, що проти нього порушено кримінальну справу, але це є підставою для термінового звернення до Міністра оборони, в Головне управління по виховній роботі або Генеральної прокуратури України. В будь якому випадку Ви повинні негайно зв’язатися з місцевою спілкою солдатських матерів.
Ще кілька порад:
зберігайте листи сина з частини, особливо, якщо вони викликають вашу стурбованість;
якщо ваш син, який залишив частину, має якісь зовні чи внутрішні пошкодження, негайно звертайтеся до травмпункту районної лікарні, і тільки після отримання довідки про травму звертайтеся до військової прокуратури і наполягайте на проведенні судмедекспертизи.
Телефон Черкаського обласного комітету солдатських матерів: 45-38-91
Телефон Харківської обласної спілки солдатських матерів 143 171.
Не знаю, чи вдасться хлопцям це зробити, але уникати армії навчився багато хто - за статистикою, із усієї кількості юнаків призовного віку обов’язкову військову строкову службу проходить лише 6% хлопців. Але якщо в тебе немає грошей, впливових знайомих або надзвичайної винахідливості, та ще й здоровий нівроку, готуйся до того, що ти потрапиш в оті самі 6%.
"Великого бажання служити у мене не було, - розповідає Олексій, один із тих 6%, які про армійське життя знають не з розповідей знайомих.
- Довелося припинити навчання у коледжі й віддати 18 місяців свого життя тому, що мало б зробити з мене справжнього чоловіка. Але зараз справжній чоловік - це людина, яка чогось досягла у житті, має роботу, сім’ю, яку може забезпечити, а не істота в довгій шинелі і кирзових чоботях, яку "виховували" приниженнями. Перед армією про "дідівщину" чув багато, але якось особливо її не боявся. Головне - протриматися перші півроку, а далі буде легше.
Відчув на собі, що таке армія, вже на першій зарядці, коли біг 3 км у важких чоботях. І думав, що це - "торба". Відчув себе маленьким гвинтиком великого механізму під назвою "армія".
Перші півроку не вистачало їжі, бо її віддавав "дідам". Масло і білий хліб навіть снилися ночами. Але діставали не стільки фізичні навантаження і недоїдання, як те, що до тебе ставилися не як до особистості, а як до шматка м’яса. І іноді краще було б, щоб побили, ніж "відчитували". Вперше зіткнувся з "дідівщиною" на карантині, де "молодих" змушували робити всю брудну роботу. Взагалі, скільки б не боролися з "дідівщиною", повністю її викоренити ніколи не вдасться, бо це на руку багатьом, і в першу чергу - командирам. Зараз в армії, правда, з цим суворо, офіцери бояться втратити роботу. Але необхідний тільки особистий контроль за виконанням робіт з боку командира, щоб "дід" працював нарівні з "молодим". Покараним я міг бути за що завгодно, а найчастіше через те, що у "діда" поганий настрій.
Постійно відчував внутрішній страх, що ввечері після відбою хтось із "дідів" почне: "Щось не спиться. Підставляй лоба." І боляче, і соромно, і принизливо.
Аби не лишалося синців, били в груди ("фанеру") або по голові ("лося забивали"). А приїхавши після "дембеля" додому, я прикинув, що було б, якби мене поставили на "крокодила" на моєму домашньому ліжку, і схаменувся - служба закінчилася.
- Що таке "крокодил"? -дивується моїй необізнаності Олексій. - Це коли за наказом "дідів" стоїш на бильцях ліжка, ні за що не тримаючись. А коли впадеш, отримаєш ще більше.
Гроші (10-15 грн., які видають солдату щомісяця), щоразу відбирали "діди", а потім вимагали цигарку, і, не дай Бог, у тебе її не буде. Змушені були вилазити на паркан і "стріляти" цигарки у перехожих. Іноді щастило.
Відпустки, звільнення, яких спочатку чекав, як свята, згодом перетворились у покарання. Адже, якщо йдеш у звільнення, мусиш принести "дідам" якісь дрібниці: цигарки, мило, леза, інакше - начувайся. Але вже пізніше, коли набрав хоч якоїсь ваги в очах "дідів" - тебе чіпають менше, і в звільнення йдеш, як на прогулянку.
Найтяжче було зимувати. Протягом зими не відігрівся по-справжньому ні разу. Випав сніг - женуть розчищати дорогу. Розчистили. Командир бачить, що рота нудиться, - відправляють складати бордюри з розчищеного снігу. Якщо наступного дня сніг не випав - рота йде розкидати ці бордюри. І так усю зиму.
.Пам’ятаю свій день народження. Вранці на перекличці командир привітав, а на сніданку вся рота "подарувала" мені свої пайки масла (ЗО солдатів по 10-15 г масла), які хочеш не хочеш, а треба з’їсти. Це вже традиція. Існує ще одна традиція: за 50 днів до наказу "молоді" міняються ролями з "дідами". Найулюбленіший прикол - змусити "діда" взуття чистити, виконувати безглузді накази, доки не впаде підкинутий вгору кашкет. Але надто не відіграєшся, адже ніч закінчиться, і все знову стане на свої місця."
І справді, армія, на жаль, часто калічить молодих людей - і фізично, і морально (далеко не поодинокі випадки, коли батьки, провівши до армії здорового і сильного сина, після закінчення служби отримують інваліда). Буває, що пережите накладає свій відбиток на все життя хлопця: він замикається в собі, вдається до алкоголізму, наркоманії, у декого виникають нав’язливі страхи. Але існує і інший бік медалі - випадків "дідівщини" помітно поменшало. Заступник прокурора військової прокуратури Черкаського гарнізону Іван Степанович Шевченко підкреслив, що справ, пов’язаних з "дідівщіною", військовою прокуратурою розглядається на 60% менше ніж 5 років тому. Позитивну роль у цьому відіграли і зміна складу військовослужбовців строкової служби (переважна їх більшість з сільської місцевості, а сільські хлопці, як відомо, і працьовитіші, і поступливіші), і те, що хлопці проходять службу недалеко від своїх домівок, і те, що зараз у військових частинах офіцерів ледь не втричі більше, ніж солдатів.
Щороку у лавах української армії у мирний час гине 300-400 солдат. Тому все ж страх призовників перед "дідівщиною" не безпідставний. Позастатутне розподілення ролей було принесено в армію з в’язниць тоді, коли ув’язнених почали призивати до армії. Саме тому деякі "дідівські приколи" нагадують жарти зеків.
Гортаючи сторінки кримінальних справ, які розглядалися військовою прокуратурою, спадає на думку, що ці справи - енциклопедія жорстокості й насильства. У 1990 році військовою прокуратурою Черкаського гарнізону розглядалася справа про нестатутні стосунки між солдатами. У наряді по їдальні опинилося два солдати різного призову. Старший солдат почав вимагати від молодого, щоб той швидше і ретельно мив посуд. А лишившись незадоволеним його роботою, почав бити до крові, а потім, зваливши його, почав гвалтувати. Вночі знову бив, знову гвалтував. А коли той не витримав і почав тікати, його помітили офіцери, що і врятувало життя хлопцеві. Винного покарано, але можете уявити психологічний стан юнака: у душі рани часто глибші, ніж на тілі. Прикладів подібної жорстокості можна навести безліч. Але страх перед "дідівщиною" - лише одна з причин небажання призовників служити. Ще є побоювання старих принципів жорсткої підлеглості, на яких побудоване армійське життя, непідготовленість до відсутності комфорту, до якого звикли вдома.
Але у будь-якому випадку армія покликана все ж таки захищати, а не принижувати. Тому-необхідно знати можливі способи захисту гідності, а то й життя, якщо вашого сина карають, принижують, або б’ють.
Коментар "ПЛ": існує механізм самозахисту від нестатутних відносин, який повинні знати, перш за все, батьки молодого солдата. 1.
Якщо Ви отримали від сина листа, в якому він скаржиться на нестатутні відносини, або натякає на серйозні ускладнення його стану здоров’я або психологичного настрою, постарайтеся, якомога скоріше, поїхати до сина, щоб побачити все, що робиться у частині на власні очі. Якщо Ви не маєте такої можливості - зверніться до спілки солдатських матерів того міста, де Ви мешкаєте, зверніться за порадою до облвійськкомату, де зараз є уповноважений з захисту прав військовослужбовців. Якщо Ви не можете нікуди їхати, напишіть листа у політвідділ Міністерства оборони за адресою: 03168, Київ, Повітрофлотський просп., 6, Головне управління по виховній роботі, одночасно надішліть копію скарги Голові ОСМУ України п. В.Артамоновій за адресою: 01001, Київ-1, вул.Софіївська 2. Але майте на увазі, що ваша присутність в частині - це найкращий засіб впливу на ситуацію.
Якщо Ви приїхали в частину і переконались у наявності нестатутних відносин, негайно звертайтесь з письмовою заявою до прокуратури військового гарнізону тієї області, де служить ваш син. До скарги на нестатутні відносини ви додаєте прохання про переведення сина у другу частину. Майте на увазі, що згідно з Директивою МО № 115/337 от 28.01.93 "Про переведення.", після письмової скарги на нестатутні відносини, Вашого сина повинні перевести до іншої частини.
Якщо після подання письмової скарги юнака не переведено до іншої частини - є підстава для звернення до Головної військової прокуратури України.
Якщо Ви бачите, що подальше перебування Вашого сина у частині може загрожувати його життю, ми радимо Вам привести його в прокуратуру особисто і наполягати на негайному переведенні в іншу частину, написавши заяву, що в разі його непереведення вся відповідальність за порушення Директиви МО №115/337 від 28.01.93 лягає на тих, хто відмовив у переведенні. Повідомте командування частини і Головного військового прокурора гарнізону, що Ви змушені звернутися до спілки солдатських матерів, до Міністерства оборони, до преси. 2.
Якщо ваш син самовільно залишив частину і з’явився вдома, мотивуючи свій вчинок порушенням його особистих прав, наявністю в частині нестатутних відносин тощо, не гайте часу і обов’язково зверніться до вашого облвійськкомату та військової прокуратури гарнізону, де служить син. Ви повинні простежити, щоб його свідчення були зафіксовані. В заяві до прокуратури та облвійськкомату обов’язково наполягайте на негайному переведенні сина в іншу частину, посилаючись на вищезазначену Директиву. Пам’ятайте, що залишення частини за умов, коли життя, здоров’я або гідність вашого сина опинилися під загрозою, не є карним злочином. Саме те, що він звернувся до прокуратури виключає відповідальність за ст.241 (дезертирство), однак, якщо пройде тиждень чи два, то карна справа за цією статтею може бути порушена, і тоді солдату буде значно важче довести свою невинуватість.
Якщо після звернення до місцевої військової прокуратури вашого сина заарештували - не лякайтеся, це ще не значить, що проти нього порушено кримінальну справу, але це є підставою для термінового звернення до Міністра оборони, в Головне управління по виховній роботі або Генеральної прокуратури України. В будь якому випадку Ви повинні негайно зв’язатися з місцевою спілкою солдатських матерів.
Ще кілька порад:
зберігайте листи сина з частини, особливо, якщо вони викликають вашу стурбованість;
якщо ваш син, який залишив частину, має якісь зовні чи внутрішні пошкодження, негайно звертайтеся до травмпункту районної лікарні, і тільки після отримання довідки про травму звертайтеся до військової прокуратури і наполягайте на проведенні судмедекспертизи.
Телефон Черкаського обласного комітету солдатських матерів: 45-38-91
Телефон Харківської обласної спілки солдатських матерів 143 171.