Враження учасника
18 березня 2000 р. в Києві, в Палаці мистецтв та культури Національного технічного університету "Київський політехнічний інститут" відбулася Всеукраїнська громадська конференція: "Референдум і ми: від громадянської позиції - до громадянської дії". Конференція відбулася завдяки ініціативі та спільним організаційним зусиллям таких громадських об’єднань України як Фонд сприяння правовим і політичним реформам, Асоціація українських банків, Асоціація молодих політологів і політиків, Українська правнича фундація, Всеукраїнський благодійний фонд "Громадянська енергія", Товариство конституційного права тощо.
З головними доповідями виступили народні депутати України - О.Мороз, А. Білоус, С.Головатий, колишні в’язні сумління - Л.Лук’яненко, Є.Сверстюк, відомі вчені-гуманітарії, політологи, представники української творчої інтелігенції - В.Скуратівський, М.Томенко, В.Мусіяка, В.Кампо. Скористалися можливістю звернутися до громадськості також численні громадські експерти та, за власним бажанням, інші учасники конференції.
Предметом обговорення та жорсткої критики на конференції став оголошений Указом Президента України референдум за народною ініціативою, проведення якого намічено на 16 квітня цього року. Причому критика стосувалася як винесених на референдум питань ("формули референдуму"), так і взагалі всіх політичних обставин його ініціювання та підготовки. Цікавим моментом конференції стало доведення С.Головатим до відома учасників основних (негативних щодо ідеї українського референдуму) висновків так званої "Венеціанської комісії" - зібрання високоповажних та професійно рафінованих конституційних експертів Ради Європи з п’яти країн. В даному випадку міжнародні експерти визнали, що референдум як форма прямої імперативної демократії фактично підриває та реально знищує законний порядок внесення змін до української конституції. Отже, в наявному варіанті та конкретному вигляді він є антиконституційним. Якщо ж тлумачити квітневий референдум лише як форму опитування громадської думки, то виходить, що народ на референдумі ніби сам із собою консультується, адже і суб’єкт, і об’єкт референдуму той самий. Комісія підкреслила неприпустимість так званої "президентської преамбули" в Указі про референдум, яка цілком однозначно підштовхує громадян голосувати у своїх відповідях саме "за", а не "проти" питань, що їх за народної ініціативою винесено на референдум.
Конференція зібрала в залі університету близько 500 запрошених і зацікавлених осіб, серед яких було багато як правих, так і лівих представників українського громадсько-політичного спектру. Можна сказати, що ідейна платформа конференції - інтелектуальний, аналітичний спротив референдуму - поєднала несумісних за інших обставин лідерів ОУН з провідниками компартії. Головний підсумковий документ конференції подано нижче, отже, я обмежуся лише деякими поточними коментарями.
Конференція мала підзаголовок: "Феномен референдуму у контексті внутрішнього і зовнішнього буття Української держави і суспільства", й відтак була присвячена його переважно політико-юридичній аналітиці. У виступах, зокрема, зазначалося, що референдум є спробою і можливим майбутнім прикладом широкомасштабного владного маніпулювання масовою громадянською свідомістю. Адже питання, що їх винесено на референдум, не є типовими для громадської свідомості як такої. Пересічні громадяни не мислять категоріями "постійної парламентської більшості", "двопалатності", процедурними аспектами внесення змін до Конституції України або іншими відносно непростими навіть для фахівців конституційного права поняттями, що їх підсумково в прямій та непрямій формі викладено в Указі Президента.
Крім того, суворій громадянській критиці було піддано окремі питання референдуму. Констатувалася їх невизначеність, можливість подвійного, а то й потрійного тлумачення. Зокрема, цілком неясно, про яку абстрактну парламентську більшість можна говорити, коли остання формується (або не формується) виключно в залежності від предмету обговорення, теми парламентських дебатів. Крім того, цілком можливо уявити як постійну пропрезидентську ("слухняну"), так і постійно антипрезидентську ("підривну") більшість. Конче не виключеною виглядає більшість, яка ігноруватиме участь в голосуванні тощо.
Якщо припустити, що більшість в сенсі референдуму - це просто більшість президентських прихильників, яка гарантує автоматичну підтримку курсу Президента з боку парламенту, то тоді неясно, для чого взагалі має існувати парламент. Адже в цьому випадку він просто перетвориться у Верховну Раду часів СРСР, яка завжди одноголосно підтримувала рішення комуністичного ЦК. Важко повірити, щоб саме на це були спрямовані курс Президента-реформатора і спонтанна воля українського народу. Втім, повірити важко, але текст Указу про референдум читається саме так.
Виступаючі на конференції не раз зазначали, що майже всі питання референдуму потенційно спрямовані на ревізію тексту Конституції України. Але ж порядок внесення змін до Конституції є спеціальною процедурою, яка виписана в Основному законі однозначно, і деталі якої, в свою чергу, є захищеними від самовладних (нехай і народних) змін. Сенс конституціоналізму, як його розуміють в політично розвиненому світі, полягає в стримуванні диктатури та авторитаризму, в тому числі політичної та інтелектуальної диктатури народу. Недарма в західній політології вже давно вживаються поняття "простої демократії", "тоталітарної демократії" або навіть "супердемократії", під якими видатний іспанський філософ нашого часу Х.Ортега-і-Гассет розумів пряме й необмежене волевиявлення спрощених масових інстинктів.
Отже, з якого боку не візьми, зазначалося в обговоренні, референдум виглядає великою та нахабною підробкою влади. Він фактично інспірований виконавчою владою, вигідний цій владі і відповідає її сучасному інтелектуальному рівню. В разі його "дозволу" Конституційним Судом і реального проведення він не стільки просуне українське суспільство вперед, скільки дасть зрозуміти світові, що українська демократія є того ж рівня й гатунку, що й білоруська, що суд в Україні є залежний та слухняний, а народ - зневірений та пасивний.
Учасники конференції виступили з ініціативою проведення всеукраїнського "живого ланцюга" проти референдуму на зразок того, що його організував Рух в часи президентства Л.Кравчука і який тоді простягнувся від Львова до Києва. Учасники конференції закликали також провести з приводу референдуму всеукраїнський форум політичних партій.
Підсумовуючи сказане на конференції, хочеться зазначити, що референдум, в разі його проведення і одержання більшості позитивних відповідей на поставлені в ньому питання, фактично зламає конституційну систему України, позбавить легітимності її парламент, різко підсилить повноваження виконавчої влади і Президента. Референдум переведе порядок політичного управління Україною в так званий "ручний режим". Реально ж політичне управління мусить просто перетворитися відтепер на адміністративне керування. Водночас і несамохіть референдум продемонструє наївність та інфантильність наших національних уявлень про конституціоналізм і демократію, стане свідченням глибокої несвободи, а в чомусь - і політичної некомпетентності судової гілки влади в Україні. Та найбільші наші втрати будуть, можливо, моральними. Адже саме морально ми ризикуємо повернутися в часи, що років на 10-15 передували не тільки славнозвісній чеській "оксамитній революції", але й "Празькій весні". Звичайно, що нам будуть співчувати. Але відтак, ніби обертаючи історично голову через плече, над нами ще й будуть сміятися.