Але совість нації мовчить. (СМЕРТНА КАРА)

В усі часи інтелігенція, а надто гуманітарна, сприймається загалом як совість нації. Навіть на побутовому рівні її слова та вчинки відіграють на диво значну роль у формуванні громадської думки та суспільної моралі. Часом це відбувається навіть всупереч "лінії", що її проводить чинна влада, та врозріз з "офіційною ідеологією". Влада це усвідомлює, і саме тому такими великими завжди були втрати зокрема української творчої еліти під час панування в Україні імперських режимів різної етнічної та ідеологічної природи. Але зараз хочу сказати про інше. Кому багато дано, на того покладено і велику відповідальність. І якщо Господь наділив наших гуманітаріїв талантом впливати на суспільство, а також гострим розумом, то вони мусять хоч трохи думати про можливий резонанс сказаного та зробленого. Щоб постійно залишатись позитивним взірцем для загалу, бути хоч трохи попереду нього на шляху до справедливого, щасливого та морального суспільства, а не обмежуватись функцією гучномовця для тиражування переважаючих на сьогодні поглядів та уподобань, тим більше - не тягти суспільство на манівці. На ці, начебто тривіальні, висловлювання мене спонукала веремія, яку після ухвали Конституційного Суду щодо неконституційності смертної кари зчинили у вітчизняних засобах масової інформації деякі представники "четвертої влади" (або "другої найдавнішої професії" - кому який "штамп" більше до вподоби) - журналісти. Здавалося б, кому, як не працівникам ЗМІ, які постійно (і справедливо!) говорять про побудову правового суспільства, загальнолюдські цінності та права людини, знати, що в будь-якій цивілізованій державі (а ми ж прагнемо саме такої держави) необхідність додержуватись Конституції є поза обговоренням. Так саме непристойними виглядали б там і спроби коментувати чи ставити під сумнів рішення Конституційного Суду - єдиного й остаточного авторитету у тлумаченні чинного Основного закону. Після ухвали КС щодо неконституційності якогось із законодавчих актів можна говорити ЛИШЕ про потребу внесення змін до Конституції, обгрунтовувати бажаність цих змін. І тільки! Всі розмови про, приміром, "недоцільність" чи "передчасність" скасування в Україні смертної кари повинні залишитись у минулому. Як і обурення та підбурювання з приводу "нарушенія прав русскоязичного населенія" у зв’язку з роз’ясненням КС щодо державності української мови. На превеликий жаль, значна частина нашої еліти ще, мабуть, не набула того рівня правосвідомості, який дозволив би їй збагнути, що то велике щастя та значний поступ України, якщо третя (судова) гілка влади згаданими ухвалами КС нарешті наважилась заявити про себе, як про силу, незалежну ні від кого, окрім Закону. Ця знаменна подія залишилась поза увагою навіть найшанованіших мною з-поміж української журналістської братії. Натомість маємо матеріал за підписом ледь не цілого складу редколегії "ПРАВО НА ЖИТТЯ. вбивць?" у другому цьогорічному числі "Української газети", аналогічні за духом коментар ТСН та ледь не конкурс "юних філософів" на молодіжній студії Українського радіо. А УТ-1 запрошує до інтерв’ю "Саме того" - житомирського ініціатора збирання підписів під зверненням до Президента з вимогою (замисліться тільки!) ЯК ВИНЯ ТОК(!!!) стратити-таки Онопрієнка!

Я все розумію: свобода слова, переважаюча громадська думка, а прихильники скасування смертної кари "розслабились" після відповідної ухвали Конституційного Суду. Але складається враження, що нинішня навала "побутових кровожерів" зустрічає співчуття у журналістському середовищі: в усякому разі, мені не траплялось жодного розважливого коментаря всупереч цій навалі. А заперечувати (і з чисто формальних позицій, і з огляду на мораль) було чого. Про непристойне, суто більшовицьке ставлення до Закону вже сказано вище. Але от що ще цікаво: невже у інтерв’юерів та редакторів не здригається серце, коли перед їхні очі раз по раз знов вигулькує аргумент про "економічну недоцільність" довічного ув’язнення? Вже сама тільки поширеність та сталість "економічних мотивів" серед прихильників збереження карання на горло мусила б занепокоїти нашу творчу еліту, бо так можна ж договоритись і до того, що й старих та хворих дешевше перестріляти, аніж панькатися з ними довгі роки! Але "совість нації" мовчить або навіть вправляється в красномовстві на підтримку "совкової правосвідомості", мстивості та тваринних інкстинктів серед своїх співгромадян. Сором, панове!