Використання репродуктивних клітин після смерті: Рада виправила норму закону

Після гучного скандалу, коли виявилося, що клініки мають знищувати заморожені репродуктивні клітини загиблих українських військових, до Верховної Ради надійшло одразу кілька законопроєктів, які мали на меті вирішити колізію. 

Схоже, депутати ухвалили найбільш слушну пропозицію: репродуктивні клініки не будуть утилізувати клітини у випадку загибелі воїна, а розпоряджатися цими клітинами зможе вказана у заздалегідь складеному розпорядженні людина. При чому закон стосується не лише військових. Але про все за порядком.

Поламаний закон

У листопаді минулого року президент Зеленський підписав дуже важливий закон, на який чекали багато українців: “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення права військовослужбовців та інших осіб на біологічне батьківство (материнство)”. Він надав можливість військовослужбовцям під час війни безоплатно отримати важливу медичну послугу: “забір, кріоконсервацію та зберігання їхніх репродуктивних клітин на випадок втрати репродуктивної функції при виконанні обов’язків із оборони держави”. Хоч попит на цю послугу був не занадто високий через її відносну складність, вчасність і слушність такого закону була очевидною.

Скандал спалахнув наприкінці січня: медична адвокатка Олена Бабич розповіла у фейсбуці про одну із своїх клієнток: “Днями консультувала вдову військовослужбовця. Молодий хлопець, мріяли мати дітей. Кріоконсервували сперму перед тим як йти на фронт. Оформили всі необхідні документи — договір, довіреність на дружину, заяву щодо використання сперми для народження такої бажаної спільної дитини. Чоловік загинув. Нагадаю — нещодавно наші законодавці так сильно переймались за фінансову складову кріоконсервації біологічного матеріалу військовослужбовців, що прийняли закон, яким… заборонили використовувати сперму військового після його загибелі (!). З березня клініки будуть зобовʼязані її утилізовувати”. Люди, які вже скористалися можливостями, які пропонує цей закон, були шоковані.

Виявилося, що в закон якось непомітно для багатьох вкралася поправка. У поданому на розгляд Верховної Ради ще у вересні 2022 року тексті законопроєкту жодної згадки про знищення репродуктивних клітин у разі загибелі військового не було. Як зазначає видання Тексти, не було цієї поправки і під час ухвалення законопроєкту в першому читанні. Вона з’явилася наприкінці квітня минулого року. І її так і не прибрали, хоча навіть Головне юридичне управління помітило її недолугість, вказавши, що положення законопроєкту, яким передбачається, що “у разі загибелі або визнання померлою в установленому порядку особи, репродуктивні клітини якої зберігаються, їх зберігання припиняється з подальшою утилізацією” взагалі нівелюється право особи на біологічне батьківство (материнство)”. На це ніхто не зважив: закон ухвалили буквально за дві хвилини.

“Як пояснити вбитою горем жінці, яка буквально пару місяців назад оформлювала з чоловіком документи, щоб народити дитину, що поки її чоловік боронив державу і загинув, наші законотворці буквально позбавили його права бути батьком після своєї смерті?!” — запитувала читачів Олена Бабіч.

Пропозиції депутатів

До Верховної ради надійшло одразу чотири законопроєкти, які мали б виправити ситуацію.

Один із них пропонував, щоб у разі смерті людини, репродуктивні клітини якої зберігаються, розпорядження ними здійснювали спадкоємці такої особи “у порядку та у строки, встановленими Кабінетом Міністрів України”. В іншому йшлося про передачу права на безоплатне збереження та використання збережених репродуктивних клітин невизначеному широкому колу близьких родичів загиблого.

Обидва ці законопроєкти загрожували перетворити процес, що стосувався лише двох осіб, на численні судові спори щодо “спадку”.

Третій законопроєкт пропонував дати можливість людині, яка зберігає репродуктивні клітини право самій заздалегідь розпорядитися ними, склавши відповідний документ.

Що зрештою ухвалили?

Але депутати проголосували за законопроєкт №10448.

По-перше, відтепер у разі смерті захисника чи захисниці України, клініки мають зберігати їхні репродуктивні клітини коштом держави протягом трьох років з моменту загибелі або визнання людини померлою. Після цього подальше зберігання таких клітин може бути продовжене коштом особи, визначеної у розпорядженні військовослужбовця.

По-друге, зміни внесені ще й до Цивільного та Сімейного кодексів України, тобто це стосується не тільки військовослужбовців.

Отже, будь-яка “фізична особа, репродуктивні клітини якої зберігаються відповідно до законодавства, має право розпорядитися ними на випадок своєї смерті або оголошення судом її померлою чи безвісно відсутньою. Розпорядження, а також застосування допоміжних репродуктивних технологій із використанням відповідних репродуктивних клітин здійснюється згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством”.

Крім того, “у разі використання для зачаття дитини репродуктивних клітин особи, яка здійснила відповідне розпорядження на випадок своєї смерті або оголошення судом її померлою чи безвісно відсутньою, ця фізична особа визнається батьком або матір’ю народженої у такий спосіб дитини”.

Зазначимо, що хоча українське законодавство досі не забороняло використання репродуктивних клітин померлих людей, в ньому не було прописано жодних юридичних механізмів для таких процедур.

І ще один важливий момент, який має допомогти рідним загиблих захисників, які встигли скористатися послугами клінік: “волевиявлення особи щодо власних репродуктивних клітин, вчинене та посвідчене нотаріально до введення в дію цього Закону, є підставою для застосування допоміжних репродуктивних технологій із використанням цих репродуктивних клітин”.

Репродуктивні технології у практиці ЄСПЛ

Питання розпорядження долею репродуктивних клітин дотичне статті 8 Європейської Конвенції з прав людини, яка гарантує право на повагу до приватного і сімейного життя.

За свою історію Європейський суд з прав людини неодноразово стикався з проблемами репродуктивних прав осіб: йдеться про аборти, стерилізації, застосування репродуктивних технологій тощо.

Одна з найвідоміших справ — “Еванс проти Сполученого Королівства” (Заява № 6339/05): через хворобу жінки пара вирішила за допомогою медичних процедур заздалегідь зберегти ембріони, які можна б було використати після проведення лікування. Через деякий час після операції, коли жінка вже не мала змоги завагітніти звичайним шляхом, стосунки між парою припинились, і чоловік відкликав свою згоду на використання ембріонів. Клініка проінформувала жінку, що згодом відбудеться їх знищення. Звертаючись до ЄСПЛ, жінка вказувала, що вимога згоди батька на продовження зберігання та імплантацію запліднених яйцеклітин порушувала її права відповідно до ст. 8 та ст. 14 Конвенції. Також жінка вказувала про право ембріона на життя відповідно до ст. 2 Конвенції.

За результатами розгляду ЄСПЛ не констатував порушень. По-перше, Суд наголосив, що на міжнародному рівні не було єдності у регулюванні лікування шляхом штучного запліднення та у використанні ембріонів, створених у результаті такого лікування. По-друге, Суд взяв до уваги той факт, що в Сполученому Королівстві обом сторонам штучного запліднення було надано право відмовитися від згоди на продовження зберігання чи використання генетичного матеріалу на будь-якій стадії до моменту імплантації ембріона. Суд враховував той факт, що без проведення імплантації жінка буде позбавлена можливості народити власних дітей. Проте так само як і національні суди, ЄСПЛ не вважав, що відсутність повноважень скасувати відмову донора від згоди на штучне запліднення, навіть за виняткових обставин справи, порушить справедливий баланс, що його вимагає ст. 8 Конвенції.

У відносно свіжій справі “Pejřilová проти Чеської Республіки” (Заява № 14889/19, рішення від 8 грудня 2022 року) судді розглядали питання використання біологічного матеріалу чоловіка після його смерті. За обставинами справи, перед лікуванням онкологічної хвороби чоловік провів кріоконсервацію своєї сперми. Згодом дружина і чоловік підписали форми інформованої згоди, погоджуючись на лікування безпліддя за допомогою екстракорпорального запліднення, а також на розморожування сперми чоловіка та її використання для інтрацитоплазматичної ін’єкції. Форма згоди містила, зокрема, інформацію про те, що подальша письмова згода буде потрібна перед кожним випадком розморожування сперми для процедури допоміжної репродукції та що (якщо чітко не визначено інше) зберігання сперми буде припинено в разі смерті донора.Через деякий час стан здоров’я чоловіка погіршився, і він помер. Після цього жінка звернулась для проведення відповідної процедури запліднення. Однак, медичний центр відмовився, посилаючись на те, що така процедура суперечить національному законодавству. Жінка звернулась до національних судів, однак результати розгляду були безрезультатними для неї.

Посилаючись на справу “Еванс проти Сполученого Королівства”, ЄСПЛ визнав правомірним для держави встановити правову схему, яка враховує можливість існування проміжку часу, що може бути тривалим, між створенням ембріона та його імплантацією в матку. Такі міркування тим паче стосувалися ситуації, коли була заморожена лише сперма, а ембріон ще не був створений. Питання, яке постало перед Судом, стосувалося можливості використання кріоконсервованої сперми померлої людини. Це порушувало радше етичне питання, яке включало міркування суспільного інтересу, що могло відображати, серед іншого, становище дітей, які народжуються.

Враховуючи межі розсуду, надані чеському законодавцю, ЄСПЛ надав певного значення тому, що не було достатньо усталеного європейського консенсусу щодо того, чи може вдова запліднити яйцеклітини замороженими статевими клітинами її померлого чоловіка. Суд повторив, що якщо держава встановлює норми абсолютного характеру для регулювання важливих аспектів приватного життя, які не передбачають зважування конкурентних інтересів в обставинах кожної окремої справи, це не суперечить вимогам статті 8 Конвенції.

Суд дійшов висновку, що національні законодавчі норми були чіткими й були доведені до відома заявниці. Національні суди ретельно розглянули її аргументи, але вважали, що положення Закону не можна ігнорувати. Національні суди наголосили, зокрема, що в ситуації, коли чоловік заявниці підписав форму інформованої згоди, яка містила чітке положення про знищення кріоконсервованої сперми в разі його смерті, подальша його згода, якої вимагає закон, не може бути попередньо визначена та замінена рішенням суду після його смерті. Законному праву заявниці на повагу до рішення мати дитину, генетично пов’язану з її покійним чоловіком, не слід надавати більшої ваги, ніж законним загальним інтересам, захищеним оскаржуваним законодавством.Таким чином, ЄСПЛ не встановив наявність порушення ст. 8 Конвенції.

Отже, які ми можемо зробити висновки внаслідок огляду згаданих вище рішень?

Варто погодитись, що питання використання біологічних матеріалів померлої людини дійсно викликає ряд морально-етичних дискусійних питань, на які дати однозначну відповідь неможливо. Як було зазначено у рішеннях, через відсутність єдиного консенсусу країн-учасниць Ради Європи держави наділені широкою автономією дій, що означає можливість прийняти законодавство як у бік заборони, так й у бік дозволу. Також доволі слушною є думка з приводу того, що варто враховувати становище дітей, які б народжувались внаслідок таких дій.

З іншого боку, в Україні триває війна і військовослужбовці об’єктивно мають високий ризик загинути. Тому за умови прямої та вільної згоди людини на використання біологічних матеріалів у випадку її загибелі, надана законом можливість є слушною і вчасною. Тим більше якщо існує суспільний консенсус з приводу цього питання.