‘Я сказав росіянам на блокпосту, що їду на Азовсталь’

Популярний у Instagram волонтер Михайло Пуришев зміг успішно вивезти родину до Західної України ще на початку вторгнення. Однак за кілька днів чоловік вирішив добровільно повернутися до вже оточеного міста, яке російська авіація та артилерія стирала з лиця землі.

Протягом наступних кількох місяців Михайло здійснив сім поїздок до Маріуполя: завозив гуманітарну допомогу, вивозив цивільних та дітей, а потім опинився у полоні ФСБ.

‘Мені сказали — ти божевільний!’ — перше повернення до Маріуполя

До 2022 року Михайло не мав великого волонтерського досвіду: він організовував івенти для молоді в Маріуполі і навчав дітей-сиріт основам роботи з комп’ютером. 23 лютого 2022 року чоловік придбав новий Mercedes CLS-Class та повертався додому до рідного міста. Уночі чоловіку зателефонували та сповістили про початок війни.

“Я сказав: ‘Яка війна? Постріляють і перестануть!’ Звісно, я тоді не міг навіть близько уявити, що може статися, як будуть розвиватися події. За два дні я вже бачив, що відбувається, і поїхав за родиною брата, за його вагітною дружиною, щоб евакуювати їх”, — згадує Михайло.

Родина брата знаходилася у Волновасі — місті, що серед перших зустріло удар росіян. Саме поїздка до Волновахи вперше дала зрозуміти, що таке справжня війна, — згадує Михайло. Йому довелося вивозити дружину та дітей брата з-під обстрілів просто під час штурму — коли окупанти намагалися швидко захопити місто. Вагітна дружина брата та його діти змусили Михайла рухатися до Прикарпаття, куди він також евакуював власну родину.

“Проходить дуже мало часу, я купую автобус і кажу, що повертаюся до Маріуполя. Мені кажуть, що я з’їхав з глузду, що місто в оточенні, нема ніякого шансу туди приїхати. Але я купую гуманітарку, купую інсулін. Приєдналися люди, щоб завантажити мене різними продуктами, ліками. І я вирушив”.

Абсолютним дивом чоловіку вдалося повернутися в місто 8 березня 2022 року та, зокрема, завести інсулін в місцеву лікарню. Чоловік жартує, що його вчинок був скоріше не героїчним, а безглуздим.

“Чесно кажучи, я дуже багато чого не розумів тоді. Я не розумів, що таке міни. Я не розумів, що таке авіаудар. Ну тобто являв, грубо кажучи, по фільмах. Але ніякого досвіду не було. І сказати чесно — якби я мав тоді такі знання, як зараз, то, мабуть, довелося б мати значно більше рішучості, щоб це все повторити”, — каже волонтер.

Чоловік згадує, як уперше зустрів російських військових після останнього українського блокпоста в Оріхові. За його словами, українські військові були впевнені, що окупанти його вб’ють, навіть не розбираючись про цілі та причини поїздки.

“Кожен блокпост — це була окрема історія, окрема розмова. Треба ще розуміти, що тоді багато хто з їхнього боку теж не розумів, що відбувається, що їм робити. Я був явно не військовий, я особисто їх не цікавив. Дехто просто ставився до мене, як до божевільного. На одному з блокпостів, коли я бачив, як стоять гармати та гатять по місту, мені сказали: ‘Можеш їхати, але там тебе все одно або ми, або хохли вб’ють’”.

Також чоловік не приховує, що йому допомогло хороше знання місцевості: він знав як об’їхати особливо небезпечні ділянки чи зони боїв.

Зухвала спроба евакуювати дітей з оточеного міста

Кожна наступна поїздка давала зрозуміти, що стан справ у місті та потреби населення давно перейшли межу. У квітні 2022 року останні оборонці Маріуполі та місцеві мешканці заховалися в одному з найбільших металургійних заводів Європи — Азовсталь. Багаторівнева система підземних укриттів давала надію хоч на якийсь захист від російських бомбардувань. Водночас росіяни оточили завод та інтенсифікували обстріли його території, скидаючи на Азовсталь сотні тонн вибухівки.

Світова спільнота та українська влада намагалася врятувати цивільних, що також залишалися в підвалах та бункерах заводу. Серед них були і діти. Російська сторона звинувачувала українських захисників у тому, що вони не дозволяють організувати евакуацію цивільних з Азовсталі, бо, нібито, використовують їх як живий щит. Тоді Михайло Пуришев рішився на найбільш відчайдушну операцію зі всіх попередніх.

“Це було 1 травня. Я проїхав усі блокпости, укотре. Мене вже так чи інакше знали. Росіян найбільше цікавило постачання військових вантажів — боєприпасів, зброї. Вочевидь, нічого такого у мене не було. Я доїхав до останнього російського блокпоста перед містом та сказав: ‘Я їду забрати дітей з Азовсталі’. Я знав, що мене затримають”, — згадує чоловік.

Передбачувано, окупанти не стали закривати очі на подібні плани Пуришева. Чоловіка затримала ФСБ та кілька днів тримала під арештом. Михайло стверджує, що це було частиною його плану. Він пропонував росіянам допустити на Азовсталь його та групу міжнародних журналістів, які будуть фільмувати спробу врятувати дітей.

“Я казав їм — якщо Азов чи хтось ще не дозволяє вивезти дітей, як кажете ви, ми це зафільмуємо і все стане зрозумілим. Звісно, я розумів, що реальність інша. Перші допити з мене просто сміялися. Але згодом почалися розмови — ‘Як ти собі це уявляєш? Який саме у тебе план?’”

Під час незаконного арешту Михайла росіяни дозволили евакуацію цивільних за участю Червоного Хреста. Звісно, українські військові не перешкоджали евакуації, що вчергове довело брехню окупантів. Пуришев був звільнений, проте з того часу жодні гуманітарні чи будь-які інші поїздки до Маріуполя стали остаточно неможливими. Росіяни взяли місто під контроль, кількість блокпостів значно збільшилася, а будь-який зв’язок із неокупованими територіями України був закритим.