MENU

Що після санкцій?

07.02.2021
Євген Захаров

Рішення про санкції стосовно телеканалів «112 Україна», «ZIK», «NewsOne» частина української громадськості, яка беззаперечно вважає Росію державою-агресором, зустріла радісними емоціями. Нарешті! Це цілком зрозуміло: фактично ці телеканали, надавали ефір промовцям, які, серед іншого, повторювали російську пропаганду і брехню, ображали Революцію гідності та її учасників, словом, були в Україні ретранслятором ідей та поглядів російського імперіалізму, для якого незалежна Українська держава як кістка в горлі.

Одначе спосіб, яким це було зроблено, викликав у багатьох сумніви: хіба можна вимикати телерадіомовників указом Президента? І хто на черзі? Бо незручних телеканалів, чиї програми схожі на ворожі, ще багато. Так можна і «непідходящу» людину за грати запроторити, щоб не заважала нашій демократії.

Тобто мають бути дуже серйозні підстави для таких рішень, а самі вони мають бути юридично бездоганними. Ну, наприклад, відповідати підходам Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ): чи втримається апріорі таке рішення в ЄСПЛ, чи, навпаки, він визнає порушення Україною статті 10 Європейської Конвенції, що захищає свободу вираження поглядів?

Спробуємо розглянути це питання.

Указ Президента вводить в дію рішення РНБО, яке ґрунтується на законі України «Про санкції» і має легітимну мету: захист національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України. Чи є таке втручання у здійснення свободи вираження поглядів пропорційним цій меті?

За статтею 5 цього закону санкції діляться на секторальні – «щодо іноземної держави або невизначеного кола осіб певного виду діяльності», та персональні – «щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність». У даному випадку вочевидь йдеться про персональні санкції.

Закон не містить жодної вказівки, що санкції можуть застосовуватися відносно громадян України та українських юридичних осіб. Єдина можливість для цього вбачається у тлумаченні фрагменту «а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність», що тут маються на увазі й громадяни України та українські бізнес-інституції.

Як на мене, таке тлумачення є неприродним, притягнутим за вуха, оскільки санкції – це міжнародно-правовий механізм політичного характеру, який застосовується однією державою проти іншої держави, її фізичних та юридичних осіб, оскільки іншого способу боротьби з їх ворожим впливом просто немає. Що ж стосується своїх громадян та юридичних осіб, то є різні механізми притягнення до відповідальності – від адміністративних до кримінально-правових. У цьому сенсі закон про санкції не відповідає вимогам ЄСПЛ щодо якості закону, на підставі якого здійснюється втручання держави, – чіткості та передбачуваності. Закон мав би прямо вказувати, що санкції можуть застосовуватися до громадян України та українських юридичних осіб. До цього рішення мені й в голову не приходило, що таке можливо.

Опоненти напевно будуть спростовувати причетність до терористичної діяльності, скажуть, що введення санкцій – політичне переслідування, незаконний політичний вплив, безперечно антидемократичний, оскільки це грубо порушує свободу вираження поглядів, бо означає позбавлення приблизно п'яту частину населення країни, яка готова голосувати зараз за «Опозиційну платформу – За життя», доступу до потрібної їм інформації і т. і. Тому необхідні неспростовні докази причетності до терористичної діяльності, які повинна надати СБУ, щоб переконати ЄСПЛ в обґрунтованості такого рішення: необхідність захисту національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності змусила запровадити санкції. Можна ще сказати, що це більш гуманно, ніж кримінальне переслідування за причетність до тероризму, оскільки санкції не передбачають притягнення до кримінальної відповідальності.

Ми не знаємо аргументів СБУ. Члени РНБО, які бачили цю аргументацію, публічно запевняють, що аргументи справді серйозні. Проте твердження, що причина полягає у фінансуванні телеканалів юридичною особою, яка вивозила вугілля з тимчасово окупованої території Донецької області, на мій погляд, не може слугувати переконливим аргументом. Хто тільки не вивозив вугілля з непідконтрольної уряду території! Наприклад, фірми Ріната Ахмєтова. Тож що це – вибіркове переслідування? Крім того, де прямий зв’язок між причетністю до терористичної діяльності пана Козака та восьми юридичних фірм, до яких застосували санкції, та їхнім фінансуванням за рахунок вивозу вугілля? Чи доведе СБУ його існування?

Все ж таки, лишається незрозумілим, чому держава не ставила перепон пану Козаку та цим юридичним особам раніше, якщо були докази їх причетності до терористичної діяльності? За наявності інформації про причетність до злочинів, ніхто не заважав відкрити кримінальне провадження, зібрати докази, пред’явити підозру і так далі. Біда в тому, що влада в Україні не хоче задіяти правові засоби, а користується тільки політичними. Соціальна держава вже провалилася, зараз доконають правову, що там ще лишилося? Демократична? Своєрідна у нас демократична держава: демократія, але строго!

Я нещодавно переглядав вироки судів за декількома статтями Кримінального кодексу за період 2014-2019 рр. у справах, що є в підслідності СБУ, і можу засвідчити, що кримінальне переслідування порушувалося у ситуаціях, де претензії були значно менш вагомими. Наприклад, у скоєнні злочину за фінансування тероризму (стаття 258-5) звинуватили і засудили одесита, який взяв у травні 2014 року у матері свого старого знайомого його речі – «ремінь, портупею, куртку та штани камуфльовані (кольору флектарн-д), флягу» – і переслав йому в Луганськ «Новою поштою». За тією ж статтею винесено 6 вироків за підтримку терористичних організацій ДНР та ЛНР шляхом переказу чи пересилки власних коштів чи інших предметів. Так, інженер Запорізької АЕС перерахував своєму другу-сепаратисту в ЛНР 3350 грн., інший обвинувачений перерахував 3250 грн., а ще один – 30 тис. грн. з власних збережень. Ще один обвинувачений придбав власним коштом ліки та речі та переслав «Новою поштою» дві посилки вагою 10 та 7.5 кг.

Отже, перспектива виграшу в ЄСПЛ цієї справи, якої, я певен, не оминути, напряму зв’язана з наявністю та високою якістю доказів СБУ. Якщо ж держава програє, то вплив і популярність проросійської ОПЗЖ, які останнім часом і так зростають, стануть ще сильнішими, що негативно впливатиме на перспективи проєвропейських політичних сил на наступних парламентських виборах. І як би керівництву держави не довелося шкодувати в майбутньому про ці дії сьогодні.

 Поділитися