Human Rights in Ukraine

http://khpg.org/en/index.php?id=1565960227


16.08.2019 | В. Глущенко, М. Ревякін, Г. Овдієнко

І скільки смертей вже на вашій совісті? (+ВІДЕО)

Міжобласна лікарня при Дніпровській установі виконання покарань № 4
   

15 серпня 2019 року моніторингова група ХПГ відвідала Дніпровську установу виконання покарань № 4. Метою візиту було оглянути умови надання медичної допомоги в Міжобласній лікарні для засуджених.

Монітори прибули до установи о півдні. Їх зустрів начальник та безперешкодно провів на територію. Дізнавшись, що взагалі-то ми бажаємо поспілкуватися із хворими засудженими, начальник зателефонував до лікарні із проханням прийти до його кабінету, щоб супроводжувати нас. І тут почалося щось дивне – співробітники лікарні відмовлялися виходити, та за словами начальника, наче «поховалися» від моніторів. Чекати їх довелося більш ніж півгодини. Врешті, до нас вийшла лікарка-терапевт. Вона ж повідомила, що начальниця медичної частини відсутня та перебуває на конференції.

Міжобласна лікарня займає два поверхи установи. Раніше вона була розташована в окремій будівлі, однак не так давно будівлю передано Міністерству охорони здоров’я, а міжобласна лікарня перемістилася до корпусу СІЗО. Вона поділена на три відділення: терапевтичне, хірургічне та неврологічне. Однак лікарня є лікарнею тільки фактично, бо юридично ліцензії на здійснення медичної практики не має. Якщо керуватися буквою закону, персонал лікарні взагалі не має права надавати медичну допомогу будь-кому.

Спершу монітори відвідали терапевтичне відділення. На момент візиту в ньому перебувало 56 пацієнтів. Серед них і ті, що були в тяжкому стані або ж слабували на тяжкі захворювання. Зокрема, були засуджені, що хворіли на 4 стадію ВІЛ, слабували на гепатит B та C, люди, що перенесли один-два інфаркти та знову потрапили до лікарні. І майже всі вони стверджували, що медична допомога їм не надається.

Лікування, якщо його можна так назвати, надається за такою схемою. Засуджений прибуває до установи. Йому проводять деякі обстеження (хоча, обстеження проводять не всім), беруть основні аналізи. Після цього призначають лікування. Здавалося б, стандартна та правильна схема. Але. Лікування за призначенням не надається. За словами самих же лікарів, установа не забезпечена у повному обсязі навіть основними лікарськими засобами, не кажучи вже про спеціалізовані. Якщо в засудженого є родичі, то ліки купують вони. Якщо родичів немає, то залишається тільки помирати або сподіватися на сили власного організму. Лікарі установи не контролюють стан своїх пацієнтів. Вони не здійснюють щоденні обходи та навіть не приходять на прохання засуджених. Потрапити на прийом до лікаря неможливо. Скарги на ім’я керівництва лікарні не діють. Засуджені бачать хіба що молодший медичний персонал, та й той приходить неохоче. Якщо засудженому потрібні додаткові обстеження, які неможливо провести в межах установи, то такі обстеження або взагалі не проводяться, або проводяться з величезною затримкою.

Виникає питання: а навіщо взагалі лікарня, якщо ні ліків, ні обстежень, ні лікарських консультацій немає?

Далі монітори попрямували до неврологічного відділення. Там перебувало всього п’ятеро пацієнтів, пацієнтів у тяжкому стані не було. Вони заявляли подібні скарги. А от хірургічне відділення моніторів здивувало – всі як один засуджені запевняли, що медична допомога їм надається, претензій до лікарні вони не мають і ставлення медичного персоналу бездоганне. Моніторів дещо здивувала така одностайність і тут вони згадали…

Декілька тижнів тому до них звернувся один із засуджених, який проходив лікування у міжобласній лікарні при Дніпровській установі виконання покарань. Він повідомив, що від лікування його змушували відмовитися. Одного разу до нього в камеру прийшли люди з палицями та сказали, що він повинен написати відмову від лікування та поїхати геть. Засудженому довелося це зробити. Він знає, що у лікарні деякі засуджені лежать місяцями, а то й роками. І не просто так – за місяць простого перебування неофіційно треба заплатити 500 гривень. Цю інформацію можна перевірити по журналах, адже з них видно, коли який засуджений поступив до лікарні та скільки часу перебуває там, які ліки йому надаються, яка хвороба… Ми не знаємо, чи правду сказав цей засуджений, але чомусь ті журнали моніторинговій групі не надали.

А ще один із засуджених у хірургічному відділенні повідомив, що наче у міжобласній лікарні йому нещодавно зробили операцію – видалили пухлину. Все б нічого, але раніше нас медичний персонал запевняв, що ніяких операцій вони проводити в хірургії не можуть, тому що в них не має зараз повноцінних операційних. Коли монітори відзначили це, засуджений швидко виправився, що, виявляється, операцію йому робили в іншій лікарні, у м. Дніпрі, куди вивозили.

Взагалі, виникла дуже дивна ситуація. Коли монітори попросили надати журнали, їм нагадали, що начальниці лікарні немає, вона у відрядженні на конференції, а за її відсутності ніхто ні за що не відповідає. Головного за її відсутності також не має. Давати журнали без її згоди начальник нікому не дозволяє. Наказ такий є усним і нічим не підтверджений. Зате письмові правила, встановлені законодавством (ст. 24 КВК України), медичний персонал виконувати не збирається. І не має значення, що помічник народного депутата України має право на доступ до таких документів. У цей момент медичний персонал мав особливо переляканий вигляд. Взагалі-то, переляканий вигляд медичний персонал мав увесь час… Наче боявся, що монітори знайдуть щось дуже-дуже компромативне, і всіляко перешкоджав таким пошукам.

Міжобласна лікарня при Дніпровській установі виконання покарань № 4 має погану славу. За словами одного з адвокатів, який співпрацює з ХПГ, її клієнта, що перебуває цій установі та слабує на тяжку хворобу (гепатит С), відмовляються поміщати до міжобласної лікарні. Ще одного клієнта з гнійною раною на нозі також не поміщають до хірургічного відділення міжобласної лікарні. І навіть до медичної частини не поміщають. Засуджені кажуть, що у Дніпровській УВП щомісяця від тяжких захворювань помирає хоча б один підозрюваний або обвинувачений. І ми схильні їм вірити. Наприклад, у справі «Солопова проти України», в якій інтереси заявниці представляв наш адвокат Геннадій Токарев, Європейський суд визнав надання медичної допомоги в цій установі неналежним, а заявниця у цій справі хворіє на онкологічне захворювання.

Монітори залишали міжобласну лікарню з важким серцем, адже це не місце, що дарує надію – це місце, що дарує смерть.


Проект ЄС «Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності в Україні»

Recommend this post

comments