пошук  
версія для друку
23.06.2013 | Андрій Стеценко

Правовий аналіз судової практики за ст. 149 КК України протягом 2011-2012 років

   

Стаття 149 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за торгівлю людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи.

Правовий аналіз судової практики з розгляду кримінальних справ за обвинуваченням осіб у скоєнні злочину, передбаченого ст. 149 КК України протягом 2011-2012 років, був здійснений на підставі вивчення змісту 61 вироку, постановленого у кримінальних справах зазначеної категорії місцевими судами наступних регіонів України:
Автономна Республіка Крим – 2;
Вінницька область – 2;
Волинська область – 3;
Донецька область – 10;
Закарпатська область – 2;
Івано-Франківська область – 6;
Луганська область – 8;
Львівська область – 2;
Миколаївська область – 3;
Одеська область – 11;
Рівненська область – 2;
Тернопільська область – 2;
Харківська область – 4;
Херсонська область – 2;
Чернівецька область – 2.

Наведена кількість вироків не збіжна із загальними чисельними показниками офіційних статистичними даних про судовий розгляд таких кримінальних справ, а є лише тією їх частиною, що була доступною до ознайомлення у Єдиному державному реєстрі судових рішень України. Однак, і ця їх кількість є достатньо репрезентативною для формування узагальнень, набуття певних висновків та надання відповідних рекомендацій.

Слід зауважити, що із загальної кількості підданих аналізу вироків 75 % (46 з 61) були постановлені у справах про торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації, 14 % (9 з 61) – у справах про торгівлю дітьми, 8 % (5 з 61) – у справах про торгівлю людьми з метою трудової експлуатації та 1,6 % (1 з 61) у справі про торгівлю людиною, з метою вилучення органу.

Системний правовий аналіз здійснювався шляхом ретельного дослідження повного обсягу змісту кожного вироку та перевірки суті судового рішення на відповідність нормативним вимогам положень чинних Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України.

Основні висновки аналітичного дослідження є наступними:

1. У кожному з вироків, які, згідно з вимогами КПК України, мають бути законними,обґрунтованими і вмотивованими, суд зазначив:
- чому призначена та чи інша міра покарання (основна – позбавлення волі і лише вона, або основна – позбавлення волі і додаткова – конфіскація майна);
- з урахуванням яких саме обставин призначена та чи інша міра покарання(передбачених ст.66 КК України, що пом’якшують покарання чи передбачених ст.67 КК України, що обтяжують покарання);
- чому саме тій чи іншій засудженій особі з урахуванням правил, передбачених ст. 69 КК України покарання призначене нижче нижчої межі, встановленої санкцією частини (частин) ст.149 КК України;
- чому саме засуджена особа одночасно із призначенням їй виду та міри покарання, на підставі ст.ст.75, 76 КПК України звільняється від нього з випробувальним терміном, на який строк і з якими зобов’язаннями.

У 39 % справ (у 24 з 61 справи) засудженим особам було призначено покарання нижче нижчої межі, встановленої санкцією відповідної частини (частин) зазначеної статті кримінального закону, а у 45 % справ (у 28 з 61 справи) особам, які були визнані винними з призначенням їм покарання, судом були звільнені від його відбування з випробуванням і встановленням іспитового строку та покладанням на них відповідних обов’язків.

Наочним прикладом недостатньої обґрунтованості та вмотивованості судового рішення може слугувати зміст вироку Київського районного суду Харкова від 04.10.2012 р.:
Громадянин Ізраїлю, уродженець Харкова, не судимий, батько неповнолітньої доньки, був засуджений до 5 років позбавлення волі, але звільнений від відбування призначеного покарання у силу застосування ст. 75 КК України із встановленням максимально можливого іспитового строку у 3 роки, протягом яких він був зобов’язаний не виїжджати за межі України і періодично реєструватися у кримінально-виконавчій службі. Постає слушне питання про те, чи не надмірно м’який вирок судом був постановлений щодо особи, яка з метою незаконного збагачення шляхом здійснення торгівлі людьми, цілком усвідомлюючи протиправність і караність цього діяння, в 2011 р. у Харкові створила фіктивну модельну агенцію, у якій шляхом обману, під видом працевлаштування за кордоном, саме у модельному бізнесі, вербувала молодих осіб жіночої статі, привабливої зовнішності, одна з яких була неповнолітньою, та у злочинній змові з іншими особами переправляла їх за межі України до Росії, Об’єднаних Арабських Еміратів та Республіки Сейшельські острови, де їх піддавали інтенсивній сексуальній експлуатації, причому у найбільш брутальних її формах. З міркувань зрозумілих лише судді, за вчинення особливо тяжкого злочину, скоєного відносно чотирьох потерпілих, одна з яких була незайманою неповнолітньою, підсудний був підданий мінімальній санкції покарання, передбаченій ч. 2 ст.149 КК України, та ще й із звільненням від реального відбування покарання. Справедливо при цьому буде зауважити, що цим вироком суд задовольнив позовні вимоги трьох потерпілих про відшкодування засудженим на їх користь по 100 тис. грн. кожній за завдану моральну шкоду та однієї – у 200 тис. грн.
Можливо, загальний розмір – у півмільйона гривень – задоволеного судом позову на користь згаданих потерпілих за перенесені ними моральні страждання є адекватним характеру заподіяної шкоди, однак визначена судом міра покарання та ухвалене ним звільнення засудженого від його відбування з випробуванням, викликає непорозуміння та загалом формує негативне ставлення соціуму до органів судової влади.

Наступною ілюстрацією надмірної м’якості покарання може слугувати і вирок Київського районного суду Харкова від 01.02.2012 р.:
Громадянка України, із середньою освітою, не судима, не працююча, розлучена, має неповнолітню доньку та позитивно характеризується за місцем проживання була визнана винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 149 КК України та ч. 4 ст. 303 КК України. Її злочинні дії полягали у тому, що протягом 2001 – 2002 років із корисних спонукань, з метою збагачення шляхом здійснення незаконної діяльності, пов’язаної із сутенерством та торгівлею людьми, вона у складі організованої злочинної групи, діючи відповідно до відведеної їй злочинним планом ролі, на території м. Валки та Валківського району Харківської області разом із іншими членами зазначеної групи, завербувала та перемістила через державний кордон України до Російської Федерації декількох осіб жіночої статі, у тому числі неповнолітніх. У Москві вони піддавались сексуальній експлуатації, що завдало здоров’ю однієї з неповнолітніх потерпілих тяжкі наслідки. Як засвідчує висновок судово-медичної експертизи «внаслідок сексуальної експлуатації у неповнолітньої розвинулись… функціональні порушення репродуктивної системи, за рахунок хронічного запалювального процесу. Зазначені негативні зміни сечостатевої системи потягли за собою тяжкі наслідки, оскільки призвели до розвитку вторинного безпліддя (неможливості виношування плоду)». І за все це злочинець, що «позитивно характеризується за місцем проживання», була засуджена із застосуванням ст. 69 КК України відповідно до 4 років позбавлення волі та до 5 років позбавлення волі, а загалом, згідно з правилами, передбаченими ст. 70 КК України, їй було призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, від відбування якого цим же вироком, на підставі ст. 75 КК України вона була звільнена з випробувальним терміном на 3 роки, протягом яких відповідно ст. 76 КК України була зобов’язана періодично з’являтися для реєстрації до органів кримінально-виконавчої системи та повідомляти останні про зміну місця проживання.

Наведені приклади вироків відбулися з формальним дотриманням вимог кримінального (матеріального і процесуального) права, але їх зміст своєю неадекватністю призначеним виду і міри покарання не відповідають тяжкості скоєного злочину. Такі вироки є незрозумілими, не сприяють бажаній превенції (запобіганню) вчинення нових злочинів і не набувають суспільного виховного значення.

2. Усі судові розгляди згідно із змістом досліджених вироків були відкритими. За загальним правилом це відповідає нормативним приписам КПК України, відповідно до яких судовий розгляд є відкритим, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони захищеної законом таємниці. Закритий судовий розгляд також допускається за рішенням суду, якщо:
- обвинувачений є неповнолітнім;
- розглядається справа про злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості особи;
- є потреба у нерозголошенні інтимних сторін життя, що може принизити честь і гідність людини;
- є потреба у заходах безпеки осіб, які беруть участь у справі.

Однак для прийняття такого рішення до суду має бути заявленим клопотання зацікавленого учасника процесу або прокурора. Та обставина, що подібні клопотання не були заявленими, не свідчить про те, що у цьому не було потреби, а можливо є свідченням відсутності належного кваліфікованого представництва процесуальних прав і інтересів потерпілих у судовому розгляді. Надання потерпілими показань суду у справах про торгівлю людьми, пов’язану із сексуальною експлуатацією, стосується інтимних сторін їхнього життя і створює ризики приниження їх честі і гідності. Значною мірою, судовий розгляд справ цієї категорії може створити й потребу у застосуванні заходів особистої безпеки потерпілих, або ж безпеки близьких їм осіб.

У кримінальній справі за обвинуваченням певної особи у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.149 ч. 2, 190 ч. 3, 358 ч. 1, 358 ч. 4, 205 ч. 1, 296 ч. 1 КК України, з 16.10.2012 р. до теперішнього часу значна кількість учасників судового розгляду, причому зацікавлених у вирішенні на їх користь справи по суті (50 потерпілих), систематично, злісно, як констатує суддя Червонозаводського районного суду Харкова у своїй постанові, ухилялися від явки до суду у засідання, призначені на: 16.10.2012; 22.11.2012; 24.12.2012; 23.01.2013; 14.02.2013; 18.03.2013; 29.03.2013; 14.05.2013 і на 14.05.2013. У зв’язку із чим, у кожній із наступних постанов про перенесення часу подальшого розгляду справи, суд, згідно із процесуальним законом, доручав місцевій міліції здійснення приводів цих осіб, а нагляд за здійсненням цих приводів одночасно покладав на прокурора.

Означений приклад є, на жаль, непоодиноким у судовій практиці.

Так, іншим суддею цього ж суду, розгляд кримінальної справи за обвинуваченням особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149 КК України, який був призначений на 21.02.2013 р., не відбувся з причини масової неявки до суду без пояснення причин своєчасно повідомлених десяти осіб – потерпілих і свідків. Він також, неодноразово переносився на 19.03.2013, 15.04.2013, 13.05.2013 і на 31.05.2013. Аналогічного змісту суддівські постанови про приводи зазначених учасників судового розгляду констатують, що вони, всупереч вимогам закону, майже паралізують розгляд справи по суті і прийняття у ній вироку чи іншого рішення.

Також слід враховувати, що торгівля людьми є тяжким і особливо тяжким злочином, який вчиняється не лише поодинокими особами, а, як правило, декількома особами, у складі організованих злочинних груп. При цьому не виключена можливість, що згадані особи здійснюють негативний вплив на позицію свідків і потерпілих у справі, шляхом підкупу або залякування їх особисто, чи родичів і близьких. При цьому, передбачені законами України, засоби упередження подібного дискомфорту або протидії негативному впливу на згаданих учасників кримінального судочинства, є малоефективними.

3. Цивільні позови про відшкодування майнової, фізичної або моральної шкоди, заподіяної злочинними діями осіб, потерпілими були заявлені лише у 8 % розглянутих справ (у 5 із 61 справи) і були задоволені судом на їх користь у 4 справах у повному обсязі позовних вимог і у 1 – частково. Це говорить про позитивне ставлення суду, якщо ці позови є належним чином обґрунтованими.

Мінімальна кількість заявлених цивільних позовів у кримінальних справах за ст.149 КК України є свідченням відсутності можливостей у переважної більшості потерпілих скористатися послугами представника, а таким у кримінальних справах за КПК України може бути лише професійний адвокат. Саме останній в інтересах свого довірителя має підготувати позовну заяву і підтримувати викладені в ній позовні вимоги протягом усього судового розгляду до постановлення вироку. Реалізація права потерпілого на представництво у кримінальному провадженні, заява та підтримання цивільного позову має відбуватися і завдяки широкого використання положень Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011 р., якими був визначений порядок безоплатного надання вторинної допомоги.

4. Конфіскація усього особистого майна засуджених або його частини, як додатковий вид покарання за свідченням змісту підданих аналізу вироків, була призначеною одночасно із позбавленням волі у 27 % розглянутих справ (у 16 з 60 справ) про злочини, передбачені частинами 2 та/або 3 ст. 149 КК України. Не могла вона бути призначеною лише у 1 справі, в якій особа обвинувачувалась у скоєнні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 149 КК України, санкцією якої цей додатковий вид покарання не передбачений взагалі.

Головним чином, конфіскація майна не була призначеною з причини відсутності у обвинуваченого особистого майна та значного прошарку (39 %). За правилами ч. 2 ст. 69 КК України суд може не призначати додаткового покарання, хоча може і призначити, бо це надане йому право, а не зобов’язання. З цієї ж причини конфіскація майна не була призначеною у достатній чисельності вироків (45 %), якими засуджена особа, згідно з правилами ст. 75 КК України одночасно із призначенням покарання, звільнялася від нього з випробуванням на строк від 1 року до 3 років. У такому випадку, покарання у вигляді конфіскації не передбачено обов’язковим переліком додаткових покарань, який наведений у ст. 77 КК України (штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу).

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори