пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201504
03.02.2015 | Олена Ремовська

Харківська правозахисна група заявляє про порушення трудових прав засуджених

   

Шкідливі для здоров’я робочі умови, відсутність засобів захисту, заниження, а подекуди й не виплата зарплат – реалії робочого процесу в’язнів у низці виправних закладів на Харківщині, Житомирщині і Хмельниччині. За даними Харківської правозахисної групи, яка здійснювала моніторинг у колоніях №№ 25, 58, 70 та 100, непоодинокою для виправних закладів є практика, коли та чи інша майстерня взагалі офіційно не зареєстрована. У Державній пенітенціарній службі обіцяють розібратися.

200 гривень – приблизно стільки на місяць отримують ув’язнені у виправних закладах України. Про це кажуть у Харківській правозахисній групі. Директор Центру стратегічних справ групи Геннадій Токарев наводить приклад однієї з колоній. Усього на місяць на виплату зарплати ув’язненим припадає сума у 180 тисяч гривень. Таких робітників – 449. Отже, людина мала б отримувати близько 400 гривень.

«Це в середньому. Якщо зважити на те, що є прихильні до адміністрації особи, які отримують вдвічі-втричі більше, то буде те, що ми реально бачили у відомостях щодо зарплат, які отримують уже на руки: 150-200 гривень, у багатьох випадках це і 30, і 50 гривень, або взагалі нічого», – пояснює Геннадій Токарев.

Право на  оплачувану  працю, як і низка інших невід’ємних прав засуджених, прописані у Кримінально-виконавчому кодексі України. Робота у виправних закладах не є елементом покарання, а умови праці засудженого лише в деяких питаннях відрізняються від умов роботи людей за межами пенітенціарних закладів. Але реальність інакша, і починається вона з договору про залучення до праці, розповідає Геннадій Токарев.

«Предметом цього договору є те, що виконавець, тобто колонія, згідно з договором, направляє засудженого, який утримується в колонії, для залучення до праці та виробничої діяльності. Тобто навіть «неюрист» розуміє, що в даному випадку люди, які працюють, і є, по суті, найманими працівниками, вони є не суб’єктом права, а об’єктом, тобто як річ», – зазначає Токарев.

«З цього випливає все інше: немає нормальних трудових відносин, немає трудових книжок, немає трудового стажу, немає пенсій за ці роки», – додає правозахисник.

Адвокат Харківської правозахисної групи Анна Литвин розповідає, як разом із колегами подекуди випадково натрапляли у колоніях на цехи чи майстерні, офіційно не зареєстровані у документації виправного закладу, тобто фактично підпільні. Крім того, за її словами, у більшості промислових зон колоній порушуються правила безпеки праці.

У Харківській правозахисній групі також повідомляють про факти фізичного тиску на засуджених у колоніях, у яких тривав моніторинг. У січні аналогічні висновки щодо 25-ї і 100-ї колоній Харківщини оприлюднили у Європейському комітеті проти катувань.

За даними Державної пенітенціарної служби, обставини цього з’ясовуватиме спеціальна комісія, яка працюватиме у колоніях. Водночас, як розповіли у Харківській правозахисній групі, під час їхнього моніторингу (що тривав уже після роботи у цих виправних закладах Європейського комітету проти катувань) ув’язнені 25-ї колонії взагалі не йшли на контакт.

Олена Ремовська, Радіо Свобода

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори