пошук  
версія для друку
21.03.2017 | Яра Скрипник

Всі відтінки сірого. Частина восьма. Вікна

   

У мене є дивна звичка. Люблю прогулюватися містом і зрідка підглядати у чужі вікна та підслуховувати уривки чужих розмов. Радянські меблі або сучасний ремонт у квартирі, люстра на півкімнати або настільний світильничок – все це неважливо. Головне – люди. Вони тільки-но прийшли з роботи, або були цілий день вдома, вечеряють та хочуть поділитися чимось цікавим або просто обмінюються парою фраз. «Як справи на роботі?» - «Все нормально, сьогодні багато працювали, але за це додатково заплатять». Ніби пароль-відзив, за яким криється щось набагато більше: «Я хвилююся, що ти багато працюєш, і ми майже тебе не бачимо» – «Я роблю це для тебе і всієї нашої сім’ї».

Але у містах «сірої зони» такі прогулянки виглядають зовсім інакше. Вікна – це очі багатоповерхівок, які бачили стільки жахіть, що мешканці прикривають їх повіками з фанери та плівки. Щоб трошки перепочили.

Авдіївські вікна дивляться на чужинців з острахом. Будуть чи ні сьогодні стріляти – відомо тільки тим, хто стрілятиме та, мабуть, самому Господу Богу. Про останнього, до речі, я не впевнена. Мешканці зустрічають камери ворожо – погана прикмета нового часу, куди там чорним кішкам та пустим відрам. Кожного разу, як відомий телеканал знімає сюжет та їде з міста – починається обстріл з тяжкої техніки.

Якщо у 2016 році гатили в основному по приватному сектору, який стоїть прямо за славнозвісною «Промзоною», то з січня «географія» обстрілів розширилася і на багатоповерхівки. Мікрорайон «Хімік», який вважався відносно безпечним, і куди перебралося багато авдіївчан зі Старої Авдіївки, зараз і сам майже щодня потерпає від обстрілів. Сховатися ніде. Навіть вдень чутно віддалені «бахи», ось щось тяжке прилетіло, а ось – кулеметна черга. Така собі симфонія скаліченого міста.

Зустрічаємо стару знайому, вона знає, що ми свої, поганого нікому не бажаємо, тому показує свої вікна та починає неспішну розповідь. Поспішати тут нікуди, та й немає нащо. Вода та світло подається пару годин на день, і то не по всіх вулицях, тому «Червоний Хрест» щотижнево розвозить гуманітарну допомогу – пара ємностей води на сім’ю. Майже всі робочі місця скорочені, є робота лише у бюджетників та у кафе з магазинами.


Дев’ятий поверх нашої співрозмовниці теж понівечений обстрілом, вікна наспіх забиті фанерою. На моє здивування, як вибуховою хвилею могло висадити вікна на такому високому поверсі – пояснює: «Тут два снаряди вибухнуло, бачте, один долетів до землі та розірвався біля під’їзду, постраждали перші поверхи. А «мій» зачепився за гілки дерева, тому розірвався у повітрі, як раз мої вікна вилетіли. Я не вставляю нові, бо хвилю можуть витримати лише пластикові вікна, а у мене грошей на них немає. Може, як все закінчиться, тоді назбираємо та купимо. А поки так поживемо, плівка є, та й тепло, не померзнемо якось. Хочете – зайдіть подивіться». Але порушувати чужий спокій не дуже-то хочеться, тому просто гуляємо дворами, попід вікнами.


Вікна щуряться на нас іконами, маленькими образами, якщо бути точнішим. Як у стародавні часи по периметру міста виставляли ікони, вважаючи, що тоді вищі сили захистять мешканців, так і зараз, ніби замкнулося коло. Старі потерті іконки, вирізані з журналу, на картоні чи на дереві сердито дивляться на нас з вікон, щетиняться мечами та хрестами у руках. І мені чомусь соромно дивитися їм в очі у відповідь. Відвожу погляд – та натикаюся на напис на будинку, який не зустрінеш у мирному житті: «Підвал тут». Сусідній будинок вторить: «У підвалі люди». Такий собі діалог «для своїх». Це означає, що якщо будинок (тьху-тьху-тьху) складеться від прицільного влучання снаряду, та рятувальники приїдуть розбирати завали – треба перевірити цей підвал. Бо там люди. Чужі не зрозуміють.


А ось натрапляємо на вікна у гратах, ніби стародавня фортеця посеред новітнього мікрорайону. Але надписи «Тільки хімкокс рулить» та «Коксохім – він один» повертають на грішну землю. Це сучасна фортеця у місті, яке дихає викидами з того самого «Коксохіму», який один і рулить. Але ось-ось сконає. Чи залишиться при цьому місто – хтозна.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори