пошук  
версія для друку
20.04.2017 | Яна Смелянська

"Сіра зона" - життя посеред війни. Жованка та Бахмутка

   

Селища Зайцеве, Майорськ, Піски, Жованка, Бахмутка вже три роки знаходяться в так званій «сірій зоні». Говорячи про ці населенні пункти можна сказати навіть сіріше нікуди.

Згідно зі старим (доАТОшним) адміністративним поділом, ці населені пункти відносилися до Горлівки, яка зараз опинилася під контролем НВФ т.зв. ДНР. Жителі перерахованих вище населених пунктів мають горлівську прописку. При цьому формально зараз існують під українською владою в складі Бахмутського району.

Незважаючи на всі уявлення про так звану «буферну зону», за фактом це територія відкритих бойових дій, а позиції українських військових і представників НВФ ДНР тут найчастіше розділяє одна вулиця або лише її частина.

Обстріли і повна відсутність соціальних благ стали жорсткою і ненормальною реальністю для місцевого населення.
Прийнявши весь жах війни, деякі жителі твердо вирішили не їхати в більш благополучні райони України далі від війни, а прийняли рішення залишитися в рідному домі. Причини різні. Нема куди. Нема чого. Нема за що. Страшно повернутися і побачити руїни замість рідної домівки.

Жованка

У Жованці, яка знаходиться в околицях Зайцевого, ситуація патова. Нашим моніторинговим групам за три роки війни на Донбасі тільки зараз вдалося сюди потрапити. Причини, за якими нам відмовляли різні структури, що контролюють цю війну, і не пропускали в населений пункт, називалися різні, в основному - неможливість забезпечити нам безпеку.

Але коли на початку квітня все ж таки вдалося потрапити в Жованку, почасти стало зрозумілим, чому населені пункти закриті від сторонніх очей.

Так, перебувати тут дійсно небезпечно. Саме на під’їзді до Жованки 8 березня цього року була поранена в голову снайперської кулею волонтер з Житомира Юля Толмачова.

Але усвідомлення того, що ми нічим не кращі за тих людей, що живуть в цьому тотальному жаху три роки, навпаки - підштовхнуло все ж таки відвідати цей населений пункт.

230 осіб продовжують залишатися в своїх будинках, не маючи елементарних повсякденних для більшості українців благ. Після встановлення лінії розмежування влада залишилася на тому боці, як і школа і фельдшерський пункт. Люди залишилися, надані самі собі.

Перше, що кидається в очі на в’їзді в Жованку це руїни багато разів обстріляних житлових будинків. Далі до центру селища - пункт видачі гуманітарної допомоги. Який, до слова, серед білого дня 17 березня 2017 року було обстріляно з міномета. На щастя, люди на той час вже розійшлися по своїх домівках.

Завдяки зусиллям волонтерів гуманітарних місій, які все ж мали доступ до населеного пункту, ситуацію таки вдалося зрушити  з мертвої точки.

Керівник гуманітарної місії Євген Каплін, який регулярно з гуманітарною місією відвідує самі важко доступні населені пункти зони АТО, 8 вересня 2016 року звернувся до народних депутатів ВР: «... Бахмутка - це одна з частин розділеного війною села Зайцеве, зона бойових дій. З лютого 2015 року це селище, як і сусідні Жованка, Піски і Майорськ (в яких в сумі проживають близько 1200 громадян) контролюються українською армією. Тут живуть такі ж наші громадяни, як і в Слов’янську, Харкові, Запоріжжі .... Але ось уже два роки як їм не виплачуються пенсії і соціальні виплати у зв’язку з тим, що за паперами ці населені пункти підпорядковані Горлівці, яка є непідконтрольною української армії території…

…Від імені 1200 людей, що живуть в льохах під щоденними обстрілами, без світла і всіх благ цивілізації, я звертаюся до депутатів Верховної ради з проханням нарешті проголосувати за проект закону і взяти на себе відповідальність за соціальні гарантії з боку держави перед громадянами нашої держави, що проживають в селищах на лінії вогню! ... ».

Цей заклик був почутий і того ж дня Верховна Рада розширила адміністративні кордони Бахмутського району, включивши туди Майорськ і Зайцеве (в т.ч. Жованку, Бахмутку).

Окремою постановою до складу Бахмутського району переданий пгт.Зайцево (Жованка, Бахмутка) Горлівської міськради Донецької області, при цьому до пгт.Зайцево передана частина м.Горлівка (район станції Майорська: Сонячна, Заливна, Кільцева вулиці), інша частина міста контролюється незаконними збройними формуваннями.

Разом, площа Бахмутського району була збільшена на 1643,8 га шляхом передачі до складу району 1516 га земель Зайцівської селищної ради та 127,8 га земель Горлівської міськради. Відповідний законопроект №4931 підтримав 231 парламентарія. 

У постанові аргументується, що це зроблено "з метою впорядкувати адміністративні зв’язки між окремими населеними пунктами Донецької області, які були розірвані внаслідок проведення АТО, створення умов для ефективного здійснення повноважень органами місцевого самоврядування адміністративно-територіальних одиниць, які знаходяться за межами зони проведення АТО".

Після чого Каплін в своєму Фейсбуці написав:

«Коли включається велика політика, на простих людей і відсутність у них пенсій всім стає наплювати. Я щиро радий, що в українському парламенті знайшовся 231 депутат, який проголосував за те, щоб люди отримали свої пенсії і соціальні виплати. Перед деякими пенсіонерами у держави заборгованості по 30-50 тисяч. Люди зможуть отримати їх. Далі з’явиться тимчасова влада. Вирішиться питання з наданням довідок, актів про зруйнованому житло ... у селищах з’явиться бюджет ... Це однозначно перемога в хорошому сенсі цього слова і диво, продемонстроване парламентаріямі. Ті, що не голосували, нехай це буде на їх совісті. Мені хочеться, щоб рано чи пізно хтось ті, хто не голосували або голосували проти приїхав до підвалу в Жованку і обгрунтував там людям свою позицію сам особисто».

Так через два роки люди нарешті дочекалися повернення української влади в «сіру зону». Однак це відчули поки що не всі. Далеко не всі.

Станом на квітень 2017 року в селищі Жованка Донецької області про остаточну стабілізацію ситуації в зв’язку з прийняттям населеного пункту в Бахмутський район говорити не приходиться.

Одинадцять місяців в селищі відсутня електрика. Абсолютно ніякої електрики немає! Лінію пошкоджено в результаті обстрілів, а про відновлення навіть новопризначені чиновники, відповідальні за населений пункт, мовчать.

Через відсутність електрики не працюють насоси, відповідно питної води немає.

Газ в селищі відсутній з початку війни. Газопровід пошкоджено обстрілами, а про відновлення мова не йде. У зимовий час люди готують їжу, використовуючи газові балони, а в літній - на вогнищах! І так три роки!

Одним єдиним в селищі генератором заряджають мобільні телефони. Відсутність гасу і бензину для заправки генератора змушують економити. Через блокпости і КПВВ забороняють завозити велику кількість палива. Крім того, у людей просто немає грошей для покупки необхідного обсягу палива.

Пенсії і соцвиплати місцеві не отримували протягом двох років від початку війни. З моменту приєднання до Бахмутського району пенсії разом із заборгованістю за попередні роки нараховують. Один раз на місяць виплати привозить пошта з Бахмуту.
Бойові дії не припиняються ні на день. Позиції бойовиків тут можна бачити неозброєним оком. З ранку і до ранку чутно звуки працюючого знаряддя. Прильоти практично щоденні. Про чергове оголошене перемир’я місцеві чують тільки від зрідка заїжджаючих представників гуманітарних організацій.

Селищна школа №15 при розподілі меж територій залишилася в підконтрольній "ДНР" частині селища Зайцеве. Будівля зараз зайнята представниками НВФ ДНР, а школярів з Бахмутки і Жованкі підвозять в Опитненську школу. Це 15 кілометрів в одну сторону. Як відзначають батьки, то хрестяться і моляться поки діти доїжджають туди і назад. Обстріл може початися в будь-яку хвилину.

«Швидка допомога» не приїжджає ні з одного, ні з іншого боку. На медичну допомогу можна розраховувати лише з боку військових медиків, або самих військових. Найближча лікарня знаходиться в Бахмуті, але це 30 кілометрів від селища, а регулярного транспортного сполучення з селищем немає.

Селище знаходиться за контрольно-пропускним пунктом «Майорськ». Виїхати і в’їхати в селище - ціла епопея. Люди бояться зайвий раз долати проміжок дороги від Жованкі до КПВВ, бо тут працює снайпер. З якого боку - їм не зовсім зрозуміло. Начебто як з терикону на ворожій стороні. Саме на цьому проміжку дороги зовсім недавно була поранена волонтер.

Хліб привозять волонтери два рази в тиждень. По запевненням самих місцевих, ситуація з продовольством в Жованці значно краща, ніж була рік тому. Але про яке покращення ситуації можна говорити, якщо питної води немає! Підвіз питної води здійснює Червоний Хрест в обсязі 50 літрів на сім’ю один раз на тиждень. Однозначно цього мало. А попереду літо. В колодязях води немає, або ж вона такої якості (через постійні обстріли зміщається грунт), що до вживання непридатна навіть умовно.

Сильні руйнування житлових будинків спостерігаються в середній і верхній частині селища. Але про точну кількість пошкоджених та повністю знищених будівель казати складно. Реєстр пошкоджень з початком бойових дій не ведеться. Верхня Жованка (так називають частину селища місцеві) пошкоджена обстрілами найбільше, але ця частина населеного пункту знаходиться вже під контролем т.зв. ДНР.

В селищі фактично відсутні органи влади. Але місцеві стверджують, що з того часу, як Жованка стала підпорядковуватися Бахмутському району, скоро в Майорську з’явиться орган влади, який буде вирішувати питання життєдіяльності населеного пункту. Волонтери можуть одягнути і нагодувати, але вони не можуть виконувати функцій органів власті…

Але зараз в зв’язку з фактичною відсутністю влади в населеному пункті, виникає безліч проблемних моментів. Один з яких - відсутність реєстру руйнувань, загиблих і поранених серед цивільного населення. Ці моменти юридично не фіксуються ніким, як в Жованці так і Бахмутці. Тільки на волонтерських засадах ведуться списки поранених місцевих в ході бойових дій, але по-перше, вони неповні, а по-друге, юридичної сили без медичної довідки не мають.

За результатами перебування в населеному пункті стало зрозумілим: силами одних тільки волонтерів ситуація не вирішиться. А саме тут вона найгірша ніж де. Необхідне втручання влади термінове.

Представники органів влади Донецької області в свою чергу, запевняють, що володіють інформацією щодо ситуації в цих населених пунктах не менше волонтерів. Переконують, що рішення всіх проблемних питань залежить не тільки від української сторони, але і від представників ОРДЛО. Кажуть, що немає можливості відновити електропостачання або водопостачання без згоди «тієї» сторони.  Але люди залишаються жити там! Без елементарних благ цивілізації таких, як вода і світло.

Чому не можна завезти хоча б генератори і паливо до них в потрібному обсязі? Чому не можна налагодити транспортне сполучення з тим же Бахмутом? Відповідей поки що отримати не вдалося ...

 

Бахмутка

Бахмутка - це селище, яке також, як і Жованка, є частиною селищної ради Зайцевого.

Ситуація в цьому населеному пункті рівно така ж важка, як і в Жованці. Але це ще більш віддалений від мирної цивілізації населений пункт.

На даний момент в Бахмутці проживає близько 290 чоловік, 12 з яких - діти. Один малюк народився на початку квітня 2017 року.
Обстріли, також як і в сусідній Жованці - звична справа.

Про кількість поранених і загиблих жителів, а також про кількість знищеного і пошкодженого майна в ході бойових дій в Бахмутці від волонтерів, які працюють в населеному пункті нам точно дізнатися не вдалося, тому як реєстр цих випадків не ведеться.

Школярі тільки в середині 2016 року відновили навчання у школі. Протягом двох попередніх років діти не відвідували середню школу, тому як ЗОШ №15, яку відвідували діти, відійшла під контроль т.н.ДНР, а до школи на українську територію не здійснювалося підвезення. Зараз дітей підвозять в Опитненскую школу. Проте батьки школярів стверджують, що це небезпечно через постійні обстріли і віддаленість навчального закладу. Відстань від Бахмутки до школи в с.Опитне 15 км. В 7 ранку дітей забирає автобус, а в 5 вечора привозить назад. Для дітей це важка дорога.

Роботи в Бахмутці, так саме, як і в Жованці, немає. Єдина можливість вижити - гуманітарна допомога від волонтерських організацій. Так харківська ГО "Проліска" допомагає селянам протягом усього періоду бойових дій.

Та ж сама ситуація і з питною водою. Вона тільки привізна. Ті ж 50 літрів на тиждень на сім’ю від Червоного Хреста, як і в Жованці.

Електропостачання з тієї ж причини, що і в Жованці, в Бахмутці немає останні 11 місяців.

На даний момент жителі також змушені ночувати в підвалах через страх обстрілів. Підвали для находження там людей не пристосовані повністю: мала площа (4 кв.м в середньому на 11 осіб), низька стеля, відсутність комунікацій і тепла.

 

25 березня 2017 року в Бахмутці в результаті чергового обстрілу, загинула літня родина: чоловік та жінка.

В зимову пору року люди готують їжу за допомогою газових балонів, в літній - на вогнищах.

Органів влади в населеному пункті немає.

P.S. Весь зворотній шлях до Харкова наша команда їхала мовчки. Кожен думав про своє. Але, коли обговорювали поїздку перед тим, як роз’їхатися по домівках, виявилося, що всі думали про одне й теж саме. Про людей. Які попали у круговерть війни. Які виживають у жахливих умовах. Однак при цьому не просто зберегли себе, але ще и ростять дітей і мріють про майбутнє. Про той мир, який завжди приходить після війни…

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори