пошук  
Права Людини в Україні. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
версія для друку
21.05.2019 | Марко Сировой

Як українські держслужбовці ставляться до прав людини?

   

 

(Іллюстрація: VectorStock)

У травні поточного року на сайті Програми розвитку ООН (ПРООН) було опубліковано результати опитування державних службовців за темою «Оцінка стану дотримання прав людини». Воно проводилося з 14 серпня по 7 вересня 2018 року Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва на замовлення ПРООН в Україні та у співпраці із ГО «Центр інформації про права людини». У ході дослідження було опитано 134 державних службовця різних посадових категорій.

Результати опитування порівнювалися із аналогічним опитуванням держслужбовців, проведеним у 2016 році, та із загальнонаціональним пулом 2018 року. Компарування в цілому свідчить про позитивну динаміку в усвідомленні чиновниками прав людини. Однак, у той же час, існує низка проблем, які потребують якнайшвидшого вирішення задля належного забезпечення прав людини та утвердження верховенства прав людини у суспільстві. Основні висновки дослідження – далі у тезах.

1. Держслужбовці найбільше цінують свободу та справедливість

(Інфографіка: United Nations Development Programme)

Чиновникам було запропоновано обрати 5 найважливіших цінностей, якими вони керуються як у повсякденному житті, так і під час виконання посадових обов’язків. Перші два місця зайняли свобода (91%) та справедливість (86%). Також до топ-п’ятірки увійшли безпека (83, 6%), рівність (80,6%) та гідність (74,6%).

У ПРООН відзначають, що такі результати є надпозитивними, оскільки ціннісне ядро держслужбовців повністю співпадає із тими найважливішими цінностями, які визначали для себе звичайні українці під час аналогічного загальнонаціонального опитування.

2. Матеріальні блага – другорядні для держслужбовців

(Інфографіка: United Nations Development Programme)

У той же час, виявилися розбіжності між держслужбовцями та населенням у ставленні до матеріального забезпечення. Так, слуги народу оцінили дану складову найнижче, натомість біля третини рядових українців – визначили як основну. Напевно, від такого стану справ у виграші опиняться всі. Матеріально незаінтересовані чиновники працюватимуть для матеріально заінтересованого населення. Адже відданість держслужбовців вражає: 41% з них основною метою своєї роботи назвали служіння народу України, 16,4% – охорону та сприяння реалізації прав і свобод людини, 15,7% – забезпечення високого рівня соціально-економічного розвитку країни, а 10,4% – покращення добробуту громадян. Ну, просто казка. Якщо ж, звичайно, чарівники-чиновники у своєму аскетизмі та альтруїзмі не скривили душею.   

3. Дискримінація – це проблема, але не найстрашніша

(Інфографіка: United Nations Development Programme)

Найбільш розповсюдженими дискримінаційними факторами чиновники назвали сексуальну орієнтацію (39%), політичні погляди (36%) та вік (32%). Окрім того, вони відзначали можливість дискримінаційних проявів за ознаками статі, етнічного походження, майнового стану та інвалідності (всі по 26-28%).

Однак, лише близько 30% опитаних держслужбовців заявили, що проблема дискримінації є дуже серйозною у вітчизняних реаліях. Близько ж 50% назвали дискримінацію «загалом серйозною проблемою», але у той же час вважають, що на сьогодні існують куди більш важливі проблеми. Інші ж респонденти – або взагалі її не вважають серйозною проблемою (13,4%), або мають труднощі із наданням відповіді (8,2%). Чи можна насправді у суспільстві, яке знаходиться на стадії демократичного становлення, не приділяти достатньо уваги згубному явищу дискримінації? Нехай кожен українець відповість для себе самостійно. Наша рубрика, присвячена даній проблемі, – для роздумів.

Прикро, однак, вимушені констатувати, що ставлення чиновників до дискримінації відповідає суспільному запиту. Так, оцінка серйозності дискримінації серед населення є ще нижчою, ніж серед держслужбовців, – лише 14,4% респондентів загальнонаціонального опитування назвали дискримінацію серйозною проблемою. У ПРООН із певними нотками оптимізму вважають, що такий розрив «може свідчити про кращу обізнаність державних службовців із цією проблематикою, фаховим досвідом, а відтак і розумінням серйозності та складності проблеми». На жаль, не можемо розділити радості представників Об’єднаних Націй. Адже дослідження свідчить, що вітчизняному громадянському суспільству, яке в ідеалі має контролювати держслужбовців, слід самому вийти на якісно новий рівень правосвідомості перш ніж стати реальною рушійною силою розвитку України як правової держави.

4. Держслужбовці вважають, що обмежувати права певних категорій населення – можна

(Інфографіка: United Nations Development Programme)

За результатами опитування виявилося, що близько 50% чиновників стоять на позиції, що «за певних обставин можуть бути дещо обмежені» права наркозалежних та колишніх засуджених». Отримані дані викликають занепокоєння правозахисної спільноти.

По-перше, принцип покарань та обмежень не відповідає актуальній стратегії боротьби із явищем наркоманії, яку було проголошено Генеральним секретарем ООН на 62 сесії Комісії ООН з наркотичних речовин. Відповідно до її положень, новою формулою боротьби має стати знищення нарко-ринку за допомогою інформування населення про ризики, надання медичної допомоги жертвам наркотичної залежності та, головне, їхньої повноцінної ресоціалізації. Очевидним є те, що додаткові обмеження в правах даної категорії осіб не тільки не повернуть їх до нормального суспільного життя, а навпаки, спонукатимуть повернутися до смертельної звички. Запобігати ж тим ризикам, які діяльність наркозалежних може нести як для них самих, так і для соціуму в цілому, має інститут обмеження дієздатності. Підстави до застосування таких заходів регламентуються ст. 36 ЦКУ – і основною метою можливих обмежень є захист наркозалежного та його родини від скрути.     

По-друге, насторожує популярна серед держслужбовців думка про необхідність обмеження прав колишніх засуджених. Наша організація протягом багатьох років відстоює права даної категорії осіб – і не з чуток знає, наскільки незахищеною вона є. Уникнення ж можливих негативних явищ, які можуть мати місце у процесі ресоціалізації колишніх в’язнів, має забезпечити інститут судимості. Після того ж як сплив строк погашення судимості чи її було знято у судовому порядку, перед особою не повинно бути жодних обмежень, які випливали зі статусу судимої. В цілому, як і у випадку із наркозалежними, незрозумілою залишається логіка держслужбовців, які попри задекларовані правильні цінності, зовсім не проти «винайти велосипеда» задля обмеження прав вищезгаданих категорій осіб. Когнітивний дисонанс?

Окрім того, результати опитування продемонстрували певну категоричність 25% опитаних держслужбовців відносно «людей з певними політичними поглядами». Так, кожен четвертий респондент вважає, що їхні права безумовно повинні бути обмежені. Зрозуміло, що в умовах російської агресії протистояння підривним політичним силам є важливим напрямом у боротьбі за збереження держави. Однак, формулювання «обмеження прав людей з певними політичними поглядами» не є цілком коректним у даній ситуації, оскільки суперечить принципам ідеологічного і політичного плюралізму, які є базисом будь-якої демократичної держави. Адже впровадження даної ідеї у життя може спричинити зловживання у політичній боротьбі, бо незрозуміло, хто і як визначатиме людей із «певними політичними поглядами» та у яких саме правах таких людей обмежуватимуть. І знову-таки, залишається загадкою, навіщо вигадувати нові обмеження, якщо механізми забезпечення національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку вже існують. Так, наприклад, задля цих цілей може бути обмежено право на вираження поглядів чи на створення політичних партій. Ці права не є абсолютними – і умови їхнього обмеження передбаченні відповідними статтями Конституції та Європейської конвенції.

Опитування проводилося і щодо можливості запровадження обмежень прав інших категорій осіб. Результати – на інфографіці вище. Не зважаючи на ті тривожні моменти, які ми висвітлили, у ПРООН заявили, що держслужбовці продемонстрували більшу толерантність у порівнянні із пересічними українцями – респондентами загальнонаціонального опитування. Тим не менш, спеціалісти Об’єднаних Націй дійшли висновку, що «готовність обмежувати в правах представників різних соціальних груп, вочевидь віддзеркалює загальні настрої в країні та засвідчує необхідність проведення додаткових заходів із підвищення обізнаності з цієї теми».

Тож висновком дослідження стала прописна істина: інформування суспільства та виховання правосвідомості його членів – є ключем до успішної еволюції України в сучасну правову державу.

Рекомендувати цей матеріал
При передруку посилання на khpg.org обов'язкове. Думки і міркування авторів не завжди збігаються з поглядами членів ХПГ
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль