MENU

Знову переплутали сокиру та скальпель

16.06.2021
Євген Захаров

З початку цього року РНБО ухвалила відповідно до статті 5 Закону «Про санкції» вже дев’ять рішень про санкції:

29 січня щодо двох громадян Китайської народної республіки;

2 лютого щодо громадянина України Тараса Козака та пов’язаних з ним юридичних осіб, зокрема внаслідок цього рішення була припинена трансляція телеканалів «112 Україна», «ZIK», «NewsOne» (детальніше про це рішення див. тут);

19 лютого щодо 5 громадян РФ та 3 громадян України (серед них – Віктор Медведчук та його дружина Оксана Марченко);

26 лютого щодо 10 колишніх керівників правоохоронних органів, армії та флоту України, які втекли до Росії з початком збройної агресії РФ проти України;

11 березня щодо акціонерного товариства «Сбербанк» та публічного акціонерного товариства «Промінвестбанк»;

23 березня щодо 23 громадян Російської Федерації та 3 громадян Франції, депутатів Європейського Парламенту, представників крайньо-правої політичної групи «Ідентичність та демократія»;

2 та 15 квітня щодо відповідно ТОП-10 та ТОП-13 контрабандистів;

14 травня щодо 674 так званих «злодіїв в законі» та «кримінальних авторитетів».

В усіх рішеннях (окрім рішень від 26 лютого та 11 березня) в окремому додатку перелічувались санкції щодо юридичних осіб, пов’язаних з відповідними фізичними особами. Рішення РНБО вводилися в дію Указами Президента.

За статтею 5 Закону «Про санкції» вони діляться на секторальні – «щодо іноземної держави або невизначеного кола осіб певного виду діяльності», та персональні – «щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність». У перелічених рішеннях вочевидь йдеться про персональні санкції.

Санкції – це міжнародно-правовий механізм політичного характеру, який застосовується однією державою проти іншої держави, її фізичних та юридичних осіб, оскільки іншого способу боротьби з їх ворожим впливом просто немає. З огляду на це рішення РНБО від 26 лютого та 23 березня уявляються цілком коректними. Мабуть, аналогічно можна тлумачити рішення від 29 січня. Решта шість рішень РНБО є щонайменше сумнівними з огляду на їх законність та юридичну чистоту.

Нагадаємо, що Закон «Про санкції» у другому читанні і в цілому ухвалювався 14 серпня 2014 року, представляв його в парламенті тодішній прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк. Як свідчить стенограма засідання, на пряме запитання, чи будуть підлягати санкціям громадяни України, як було вказане в законопроекті на першому читанні, Яценюк відповів: «Санкції стосуються тільки держави-агресора, тільки іноземних суб'єктів підприємницької діяльності, тільки іноземних компаній, іноземної агентури і всякої іншої гидоти, яка не дає можливості Україні жити». Тобто воля законодавця є очевидною: громадяни України та зареєстровані в Україні юридичні особи санкціям не мають підлягати.

Закон не містить жодної вказівки, що санкції можуть застосовуватися відносно громадян України та українських юридичних осіб. Єдина можливість для цього вбачається у тлумаченні вислову «а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність», що тут маються на увазі й громадяни України та українські юридичні особи. В таких випадках необхідні неспростовні докази причетності до терористичної діяльності щоб переконати в обґрунтованості такого рішення: необхідність захисту національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності змусила запровадити санкції. Проте для громадян України та українських юридичних осіб є різні механізми притягнення до відповідальності – від адміністративних до кримінально-правових, і застосування для них санкцій означає цілковиту недовіру керівництва держави до національної правоохоронної та судової систем, які нездатні кваліфікувати правопорушення, зібрати докази і довести справу до законного та справедливого рішення суду, ухваленого в змагальному процесі.

Ті самі міркування стосуються не тільки громадян та їх активів, а всіх, хто перебуває під юрисдикцією України – іноземців та осіб без громадянства. Якщо їхня діяльність є шкідливою та ворожою, вона повинна стати предметом розгляду правоохоронних органів та суду, а не припинятися санкціями. Намагання простими діями вирішувати складні проблеми якщо і може здаватися ефективним засобом, то нетривалий час, оскільки ці проблеми будуть тільки загострюватися і породжувати нові негативні наслідки.

Взагалі кажучи, незрозуміло, чому правоохоронні органи не ставили перепон Тарасу Козаку, Віктору Медведчуку та пов’язаним з ними юридичним особам раніше, якщо були докази їх причетності до терористичної діяльності? За наявності інформації про причетність до злочинів, можна було відкрити кримінальне провадження, зібрати докази, пред’явити підозру і так далі. Це відбувається зараз з великим запізненням.

Віктор Медведчук днями подав заяву до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Перспектива виграшу Україною в ЄСПЛ цієї справи напряму зв’язана з наявністю та високою якістю доказів його вини. Якщо ж держава програє, то вплив і популярність проросійської ОПЗЖ, які останнім часом і так зростають, стануть ще сильнішими, що негативно впливатиме на перспективи проєвропейських політичних сил на наступних парламентських виборах.

Рішення РНБО від 2 та 15 квітня щодо контрабандистів – громадян України – взагалі не ставлять питання про їхню терористичну діяльність, а тому апріорі є незаконними. Оскільки троє з осіб, внесених в ці списки, мають друге громадянство, Указом Президента України від 14 квітня 2021 р. № 161/2021 їх позбавили українського громадянства. Це незаконне рішення є грубим порушенням статті 25 Конституції та міжнародних стандартів прав людини. Детальніше про це тут.

Рішення РНБО від 14 травня потребує окремого розгляду. Зазначу тільки, що воно є, взагалі кажучи, незаконним відносно більшості з 674 осіб, включених у санкційний список, і так само порушує низку прав людини.

Скільки ж можна плутати умовний скальпель з іржавою сокирою? І чим ваші, українські владоможці, методи відрізняються від методів «русского мира»? Я хочу ще раз наголосити, що політичний режим, який керується виключно політичною доцільністю, демонструє таку зневагу до права і порушує права людини все більше і більше, очікує нищівне фіаско.


Фото: Shutterstock

 Поділитися