ЕТИЧНА ПОТУЖНІСТЬ СИСТЕМИ: МЕТАПІДХІД

У роботі [1] уже йшлося про тривогу, яку викликає той факт, що під час обговорення багатьох проблем безпеки України — економічної, політичної, енергетичної, інформаційної, інтелектуальної (запропоновано В. Каспруком), питання про БЕЗПЕКУ ЕТИЧНУ, а отже, НЕБЕЗПЕКУ, яку становлять РУДИМЕНТАРНІ СТЕРЕОТИПИ РАДЯНСЬКОЇ ТОТАЛІТАРНОЇ СВІДОМОСТІ для ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА, досі не порушувалося. На жаль, воно залишалося на рівні загальних міркувань і ламентацій з приводу тяжкої спадщини минулого. Але саме ці РУДИМЕНТАРНІ СТЕРЕОТИПИ свідомості є ГОЛОВНИМ ГАЛЬМОМ у становленні та розвитку ВІДКРИТОГО СУСПІЛЬСТВА і ДЕМОКРАТІЇ в Україні. Тут ми розглянемо цю проблему з позицій започаткованого авторкою нового напряму кібернетики — ГУМАНІТАРНОЇ КІБЕРНЕТИКИ. Відмінність цього напряму полягає у ПОЄДНАННІ наукового апарату кібернетичної теорії з гуманітарною спрямованістю цілей і задач, що уможливлює ПОДОЛАТИ існуючий ТРАДИЦІЙНИЙ РОЗРИВ між науками точними і природничими та гуманітарними, а отже, запропонувати на цих засадах ПРИНЦИПОВО НОВИЙ ПІДХІД до проблеми ЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ.

Загальний нарис ГУМАНІТАРНОЇ КІБЕРНЕТИКИ разом iз бібліографією основних праць наведено в [2—6], проте для створення цілісної картини запропонованого нового напряму кібернетики варто коротко на цьому спинитися. ТЕОРЕТИЧНІ підвалини ГУМАНІТАРНОЇ КІБЕРНЕТИКИ становлять КІБЕРНЕТИЧНА ТЕОРІЯ РОЗУМНИХ СИСТЕМ заданого класу, окремим випадком якого є ЛЮДСТВО, та ТЕОРІЯ КОНТАКТУ таких Систем, СВІТОГЛЯДНІ — МЕТАЕТИКА цих Систем.

«Дзеркальце» ТЕОРІЇ РОЗУМНИХ СИСТЕМ дає змогу розглядати теоретично відтворену, реально існуючу форму РОЗУМУ — ЛЮДСТВО в її розвитку та взаємодії з іншими реально існуючими і потенційно можливими Розумними та високоорганізованими (природними і штучними) Системами.

Найбільш загальним поняттям ТЕОРІЇ РОЗУМНИХ СИСТЕМ, її наріжним каменем, є поняття зворотного зв’язку — вихідне поняття кібернетики, саме тому ця ТЕОРІЯ є КІБЕРНЕТИЧНОЮ.

Раніше [6] вже зазначалося, що поняття зворотного зв’язку, як це трактували засновники кібернетики, а також її передвісник А. Богданов, згодом відійшло на другий план. Частково це сталося тому, що подальшою розробкою кібернетики займались інженери та математики, над якими тяжіли принади математичного апарату. У Радянському Союзі, крім вищезгаданої причини, існувала й «ідеологічна» притичина. Тоталітарній системі з її директивним стилем та репресивними методами керування зворотний зв’язок не тільки непотрібний, ба більше, небезпечний, бо несе загрозу її існуванню. Як наслідок — з офіційної кібернетики його було майже вилучено, а саму цю науку почали ототожнювати з комп’ютеризацією, що, насправді, є лише одним із засобів реалізації провідної ідеї кібернетики — ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ.

РУШІЙНОЮ СИЛОЮ процесу розвитку Систем заданого класу до рівня РОЗУМНОСТІ та ЦИВІЛІЗАЦІЇ є виникнення і подолання ПРОТИРІЧ. Системи, що мають потенційну можливість подолання протиріч, є РОЗУМНИМИ; Системи, які мають фактичну можливість і прагнуть її реалізувати, вважаються ЦИВІЛІЗАЦІЯМИ. Засоби подолання протиріч вважаються УНІВЕРСАЛІЯМИ еволюції Систем заданого класу до рівня РОЗУМНОСТІ і ЦИВІЛІЗАЦІЇ. У складних теоріях зв’язок між абстрактними моделями теорії і реальністю можна встановити тільки через ланцюжок моделей, іноді доволі довгий [7], як це характерно і для нашого випадку. Отже, УНІВЕРСАЛІЇ — абстрактні моделі Теорії реалізуються через Універсальні Категорії, ті, в свою чергу, — через Універсальні Характеристики різних рівнів (докладніше див.: [8]).

Необхідно зробити ще одне дуже важливе зауваження. У процесі розбудови ТЕОРІЇ РОЗУМНИХ СИСТЕМ ми зіткнулися з такими самими труднощами, як і деякі інші автори теорій. Так, В. Лефевр [9] зауважує, що терміни, звичні в контексті феноменологічного чи психоаналітичного аналізу, такі як «образ самого себе», «інтенсивність віри», «страждання» тощо, в його моделі набувають «технічного» значення, бо він прагне відносити їх до «чітких формальних конструкцій, а не блідих тіней нашої ретроспекції». Варто зазначити, що ще у передмові до англійського видання «Капіталу» Ф. Енгельс вибачався перед читачем за «незручності», зумовлені вживанням деяких термінів у значенні, що відрізняється від того, яке вони мають не тільки в ужитку, а й у звичайній політичній економії. Але він підкреслює, що це неминуче, бо в науці кожна нова точка зору викликає революцію у її «технічних термінах».

В. Лефевр також зазначає (там само), що можна було би відмовитися від усіх застарілих термінів і створити нові, однак він не пішов цим шляхом, бо нові значення старих слів не усувають старих значень, а скоріш збагачують їх.

У нашій Теорії Розумних Систем, що становить цілісну систему, всі поняття Теорії мають «технічне значення». Тому аби звільнити читача від згаданої вище «незручності», терміни Теорії спочатку подавалися в лапках, але їх нарощування створювало нові «незручності» у візуальному сприйнятті тексту, тож було вирішено замінити лапки великими літерами.

Отож ми стисло розглянули теоретичні засади ГУМАНІТАРНОЇ КІБЕРНЕТИКИ, етичним засадам варто приділити особливу увагу.

МЕТАЕТИКА СИСТЕМ ЗАДАНОГО КЛАСУ

Завдяки розвитку космічних досліджень на початку 1950-х років з’явилося поняття «метаправо», що охоплює не лише «загальнолюдське право». Одним з його перших поборників був Ендрю Дж. Хейлі, видатний американський юрист, автор першого дослідження, присвяченого правовим та соціологічним аспектам космічних польотів [10].

Він стверджував, що поширення сфери дії чинних систем права з їхніми недоліками та ідеологічними обмеженнями, внутрішніми конфліктами й непослідовностями під виглядом «міжнародного права» на «зовнішній простір та небесні тіла», насправді є поширенням наших земних конфліктів і нетерпимості у ВСЕСВІТ. А тим часом він потенційно міг би відкрити для Людства нову еру — миру, співробітництва та великих успіхів у науці загалом і філософії зокрема. За аналогією з терміном «метаправо» для СИСТЕМ ЗАДАНОГО КЛАСУ, окремий випадок якого становить ЛЮДСТВО, було запропоновано термін «МЕТАЕТИКА» [2, 5, 3, 11, 12], який охоплює не лише «загальнолюдські цінності», властиві виключно одній формі прояву РОЗУМУ, а й цінності, притаманні РОЗУМУ як такому.

Якщо Системи, що володіють потенційною можливістю подолання протиріч, які виникають у процесі їхнього розвитку, є РОЗУМНИМИ, а Системи, що мають фактичну можливість і намагаються її реалізувати, — ЦИВІЛІЗАЦІЯМИ, тоді Системи, які володіють засобами подолання будь-яких протиріч, можна вважати МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЯМИ. Розвиток Системи, спрямований на досягнення цього рівня, є розвитком МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИМ.

Зауважимо, що, на відміну від понять «Розумна Система» та «Цивілізація», «МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЯ» є категорією ідеальною, до якої можна лише прагнути наблизитися. Тому коректно говорити про щабель «МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОСТІ» Системи.

Той факт, що завдяки ідеальним категоріям науки, на кшталт “ідеального газу”, ми пересуваємося у просторі, піднімаємося в повітря й навіть завітали до Космосу, засвідчує продуктивність їх використання — на противагу утопіям, спроби реалізації яких можливі тільки шляхом застосування силових засобів і які проголошуються досягнутими у терміни, призначені “згори ”. Результати таких спроб нам, на жаль, добре відомі...

Якщо суспільство, котре відповідає МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИМ вимогам, за визначенням є МЕТАСУСПІЛЬСТВОМ, мусимо визнати, що таке суспільство, як і МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЯ, також є категорією ідеальною, до якої можливо тільки прагнути наблизитися. Тому коректно говорити лише про ступінь «відкритості» чи «закритості» певного суспільства, залежно від його відповідності чи невідповідності МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ розвиткові системи.

Оскільки Універсалії, Універсальні Категорії та Універсальні Характеристики є засобами реалізації МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО розвитку Системи, затримка в їхньому поступі означає СТАГНАЦІЮ Системи, повернення до попереднього рівня — ДЕГРАДАЦІЮ, а тому все, що гальмує МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ розвиток Системи, є ЗЛОЧИНОМ проти РОЗУМУ — МЕТАЗЛОЧИНОМ. А члени Системи, котрі його скоїли, вважаються МЕТАЗЛОЧИНЦЯМИ і несуть МЕТАЗЛОЧИННУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

Вибір між МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИМ vs АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНИМ шляхом розвитку є МЕТАВИБОРОМ Системи. Загроза МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ МЕТАВИБОРУ Системи через МЕТАЗЛОЧИНИ (чи можливість їх скоєння) становить МЕТАЕТИЧНУ НЕБЕЗПЕКУ для Системи і є МЕТАВИКЛИКОМ Системі. Система, що чинить МЕТАЗЛОЧИН, заявляє себе як АНТИЦИВІЛІЗАЦІЯ.

СУД, який ґрунтується на принципах МЕТАЕТИКИ, є МЕТАСУДОМ, його вирок — МЕТАОСУДОМ.

МЕТАЗЛОЧИН не підлягає виправдуванню, не може мати «терміну давності» скоєння і не обмежується також «терміном існування» його Суб’єкта або Об’єкта, незалежно від того, чи є ті Суб’єкти окремими членами Системи, угрупованнями членів Системи, чи навіть становлять Підсистему. Так само МЕТАЗЛОЧИН не може мати «часові обмеження» для МЕТАОСУДУ.

Слід особливо наголосити на тому, що, на відміну від існуючого уявлення про злочин, юридична оцінка якого ґрунтується на «кількісному» підході і визначається «кількістю» злочинів чи «ступенем» жорстокості, МЕТАЗЛОЧИН [6] є категорією «не кількісною», а абсолютною. А це виключає ганебні суперечки щодо того, вистачає чи не вистачає «необхідної кількості жертв» для визнання скоєного злочину «ГЕНОЦИДОМ» чи «ступеня бузувірства» задля визнання «ЗЛОЧИНУ проти ЛЮДЯНОСТІ» та скільки потрібно МЕТАЗЛОЧИНІВ для визнання Системи АНТИЦИВІЛІЗАЦІЄЮ, достатньо одного («раз збрехавши, хто тобі повірить?»). Тож, найімовірніше, поняття МЕТАЗЛОЧИНУ ближче до поняття «гріх» проти МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО розвитку Системи.

Протидія АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ МЕТАВИБОРУ чи МЕТАВИКЛИКУ Системі з метою МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО МЕТАВИБОРУ чи його підтримки є МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОЮ АКЦІЄЮ (МЕТАКЦІЄЮ), її учасники є МЕТААКТИВІСТАМИ, і, як такі, мають статус МЕТАНЕДОТОРКАНОСТІ.

Множина МЕТААКТИВІСТІВ відповідає поняттю множини в математичній теорії множин [13], де приналежність елемента до множини набуває значення або 0, або 1.

Так само поняттю множини в математичній теорії множин відповідає і множина учасників МЕТАЗЛОЧИНУ, всі з яких є МЕТАЗЛОЧИНЦЯМИ і несуть Метазлочинну відповідальність.

Але у випадку криміналізації Метазлочину його поняття вже відповідає поняттю нечіткої, розмитої, розпливчастої множини, введеному Лотфі Заде в [14,] де функція приналежності для нечіткої множини може набувати будь-яких значень в інтервалі від 0 до 1, а не тільки значення 0 або 1. Отже, тут ідеться про ступінь приналежності кожного елемента до конкретної множини.

Сприяння Метазлочину — легалізація, примус до скоєння, пропаганда, заклик, умовляння чи заохочення — це МЕТАЗЛОЧИН, учасники якого є МЕТАЗЛОЧИНЦЯМИ і несуть МЕТАЗЛОЧИННУ відповідальність.

Потурання Метазлочину — відсутність протидії, безкарність, заперечення, спроби виправдування чи відбілювання — є Метазлочином, учасники якого — МЕТАЗЛОЧИНЦI і несуть МЕТАЗЛОЧИННУ відповідальність.

Тож МЕТАЕТИКА — це «МАГІЧНИЙ КРИСТАЛ», який уможливлює аналізувати й оцінювати морально-етичні норми своєї Системи та її членів не з позиції «загальнолюдських цінностей», притаманних лише одній формі прояву Розуму, а з позиції МЕТАЦІННОСТЕЙ, властивих РОЗУМУ як такому. Бо так само, як ЛЮДСТВО побачило свою планету з КОСМОСУ, воно має побачити себе через «МАГІЧНИЙ КРИСТАЛ» МЕТАЕТИКИ очима інших (нехай лише потенційно можливих) форм прояву РОЗУМУ [3]. А це є необхідною умовою рефлексії таких норм для їх свідомої зміни чи поліпшення і має правити за потужну мотивацію для Системи та її членів до самовдосконалення. На завершення цього розділу з позицій МЕТАЕТИКИ можемо визначити поняття МЕТАЕТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ Систем заданого класу чи їхніх Підсистем як МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ МЕТАВИБІР та прагнення і спроможність його дотримування, а поняття МЕТАЕТИЧНОЇ ПОТУЖНОСТІ Системи чи Підсистеми, яка має МЕТАЕТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ, — як прагнення і спроможність допомагати іншим Системам чи Підсистемам у їхньому МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ МЕТАВИБОРІ та його дотримуванні.

Отже, процес ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО розвитку Систем заданого класу можна розглядати як процес МЕТАВИБОРУ.

Але перед тим, як перейти до подальшого розгляду, необхідно наголосити на доцільності використання ідеології і апарату МЕТАЕТИКИ задля розв’язання складних етико-правових проблем реінтеграції в Україну тимчасово окупованих Донбасу і Криму після їх звільнення.

МЕТАВИБІР ЛЮДСТВА ЯК СИСТЕМИ ЗАДАНОГО КЛАСУ

Детальний розгляд цивілізаційної еволюції Людства в процесі МЕТАВИБОРУ в межах запропонованої статті не є ані можливим, ані потрібним, тому ми розглянемо тільки найбільш, на наш погляд, показові випадки.

До прикладу: Римську імперію можна трактувати як зразок АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО МЕТАВИБОРУ, але повстання Спартака не було МЕТААКЦІЄЮ, бо не мало за мету МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ МЕТАВИБІР.

МЕТААКЦІЄЮ була Війна за Незалежність Північної Америки від Англії 1778-1783 років, і звичайно, Громадянська війна Північних Штатів Америки 1861 –1865 років проти АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО режиму Південних Штатів, яка завершилася перемогою МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО МЕТАВИБОРУ — 1 січня 1865 року рабство було скасовано.

Справжньою МЕТААКЦІЄЮ була Велика французька революція 1789 року — повалення АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНОЇ феодальної абсолютистської монархії і МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ МЕТАВИБІР, закріплений Декларацією прав людини і громадянина (фр. Déclaration des Droits de l’Homme et du Citoyen), прийнятою постановою Французьких Національних зборів 26 серпня 1789 року.

Однак Франція не зупинилася на цьому і виступила як МЕТАЕТИЧНА ПОТУГА. Її безкорислива допомога іншим країнам у поваленні АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ феодальних абсолютистських монархій та МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ МЕТАВИБОРІ відкрила новий етап цивілізаційного МЕТАВИБОРУ Людства. Під час визвольних походів Наполеона його наказами скасовувалося кріпацтво у Європі, рабство у французьких колоніях, були розчахнуті ворота гетто в Анконі, який він узяв у лютому 1797-го під час першої італійської кампанії. Ось ще один цікавий факт: у червні 1798 року на шляху до Єгипту французи захопили острів Мальту. Дізнавшись про те, що мальтійські лицарі жорстоко переслідують місцевих євреїв, продають їх у рабство християнам і туркам, забороняють дотримуватися своїх звичаїв, Наполеон наказав відкрити синагогу і відновив громадянські права євреїв Мальти.

Зі шкільних років ми звикли вважати, що саме поразка Наполеона у війні з Росією та остаточна поразка під Ватерлоо призвели до падіння його імперії і Реставрації Бурбонів. Насправді ж воєнна поразка Наполеона була результатом втрати тогочасною Францією її МЕТАЕТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ у внутрішній політиці (у даній статті ми це не розглядаємо), а отже, і її МЕТАЕТИЧНОЇ ПОТУЖНОСТІ. Перетнувши кордон Росії і не скасувавши кріпацтво, Наполеон, незалежно від ролі Олександра I в розв’язанні цієї війни, з Визволителя і носія МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО МЕТАВИБОРУ перетворився на звичайного агресора.

Втративши свій МЕТАЕТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ, Франція втратила і свою МЕТАЕТИЧНУ ПОТУЖНІСТЬ, але потужний імпульс МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО МЕТАВИБОРУ, який дала світові Велика французька революція, її ідеї «СВОБОДИ, РІВНОСТІ, БРАТЕРСТВА» протягом усього ХІХ століття надихали визвольні рухи в Європі на МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ МЕТАВИБІР.

У першій половині ХХ століття на «ідейне» лідерство у світі претендували Радянський Союз і гітлерівська Німеччина — два, попри зовнішню протилежність, однаково АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ режими. Саме суто зовнішня відмінність наборів гасел відверто фашистської Німеччини і лицемірної радянської імперії (детальніше про це див.: [1]) дозволяла певний час приховувати тотожність обох АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ режимів і навіть зберігати ілюзію щодо їх протилежності. Справді, порівняємо:

• інтернаціоналізм vs войовничий расизм;
• пролетарі всіх країн, єднайтеся! vs Deutschland uber alles;
• все для людини, все в ім’я людини в країні, де «так вольно

дышит человек», vs знищення «неповноцінних»;

• зворушливі розповіді «великого вождя всіх часів і народів»

про взірцеву скромність «вождя революції Леніна»

(що мало бути свідченням його власної скромності)

та заклики її наслідувати vs «ХАЙЛЬ Гітлер!»

Після поразки гітлерівської Німеччини у Другій cвітовій війні МІЖНАРОДНИЙ НЮРНБЕРЗЬКИЙ ТРИБУНАЛ засудив злочини нацизму і затаврував їх як ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ, що не мають виправдання. Введення цього нового поняття та поняття ГЕНОЦИДУ в міжнародне право уможливило наступний крок — АНАФЕМІЗАЦІЮ цих злочинів. Перетворені на МУЗЕЇ гітлерівські табори смерті та місця знищення людей стали, по суті, «матеріалізованою» АНАФЕМОЮ, а МУЗЕЙ у ВАНЗЕЄ — прикладом ПЕРСОНІФІКОВАНОЇ АНАФЕМИ. Отже, НЮРНБЕРЗЬКИЙ ТРИБУНАЛ фактично заявив про себе як про НАДДЕРЖАВНУ МЕТАЕТИЧНУ ПОТУГУ.

Але не можна забувати, що Нюрнберзький трибунал був Судом коаліції переможців у Другій світовій війні над переможеною гітлерівською Німеччиною, і повноправним членом трибуналу був її «близнюк» — Радянський Союз, представлений прокурором Вишинським. Тим самим Вишинським, який скасував у країні прийнятий усім цивілізованим світом головний принцип судочинства — ПРЕЗУМПЦІЮ НЕВИНУВАТОСТІ і легалізував середньовічну ПРЕЗУМПЦІЮ ВИНУВАТОСТІ, згідно з якою визнання підозрюваним своєї провини вважається її доказом. Кожен із цих двох засадничих принців судочинства потребує вдосконалення цього процесу: в першому випадку — процедури встановлення достовірності отриманих доказів, у другому — методів отримання «зізнань», також успадкованих ще з доби середньовіччя.

Засудивши злочини гітлерівської Німеччини і покаравши ідеологів, натхненників, очільників і організаторів цих злочинів, Нюрнберзький трибунал залишив невирішеним загальне питання про ПЕРСОНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ усіх без винятку учасників цих злочинів. Цим користувалися адвокати обвинувачених, перекладаючи всю провину тільки на «злочинний режим». Особливо яскраво це оприявнилося в судовому процесі в Ізраїлі над Ейхманом, захисники якого намагалися удавати з нього звичайнісінького «старанного службовця, який сумлінно виконував свої службові обов’язки» — «банальність Зла», за Ханою Арендт. Ейхман був засуджений і страчений. Але «банальність Зла» не подолана, і сьогодні, коли вже восьмий рік триває російська агресія на Донбасі, проявляється у питанні про «амністію» учасникам злочинних угруповань як неодмінну умову початку мирного процесу.

Безкарність «близнюка» гітлерівської Німеччини — Радянського Союзу була наслідком тогочасних історичних реалій. Невирішення питання про персональну відповідальність пересічних виконавців і учасників цих злочинів обумовлено суто методологічною притичиною. Поняття «злочинів проти людяності», як і поняття «геноциду», визначалося на засадах «загальнолюдських цінностей», і тому питання про персональну відповідальність пересічних виконавців і учасників цих злочинів принципово не могло бути вирішено в межах саме цих категорій.

У роботі [6] уже йшлося про одне з найяскравіших досягнень математичної логіки ХХ століття — теорему математика Курта Геделя «про неповноту формальних систем». Вона доводить, що в будь-якій змістовній формальній системі знайдуться твердження, які засобами цієї системи не можна ані довести, ані спростувати [13]. Попри те, що теорема була доведена для формальних систем, невдовзі стало очевидним, що цей результат має ширше значення й уможливлює пояснення різних, уже відомих феноменів (як, наприклад, неможливість зняття омонімії на рівні граматичної системи мови без виходу в таку категорію, як контекст). Першим, ще в 1950-ті роки, на це звернув увагу видатний лінгвіст і культуролог нашого часу В’ячеслав Іванов. У подальшому теорему Геделя почали застосовувати як методологічний принцип.

Так само, як і множина учасників МЕТАЗЛОЧИНУ, множина причетних до ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ і ГЕНОЦИДУ відповідає поняттю множини в математичній теорії множин [13], де приналежність елемента до множини набуває значення або 0, або 1. Отже, і реєстратор речей жертв газових камер (нещодавня справа в Німеччині), який «сумлінно виконував свої службові обов’язки», є таким самим злочинцем, як і ідеологи, натхненники, очільники, організатори і виконавці злочинів. Але при криміналізації злочину, про що йшлося вище, множина учасників злочину відповідає введеному Лотфі Заде [14, поняттю нечіткої, розпливчастої, розмитої множини, де приналежність елемента до множини набуває значення від 0 до 1. Оскільки тут уже йдеться про ступінь приналежності до ЗЛОЧИНУ, то й покарання може бути різним: від вищої міри — страти, довічного ув’язнення, великих термінів ув’язнення аж до трирічного терміну 93-річному охоронцю з вишки одного з таборів смерті в нацистській Німеччині, що, враховуючи його неповноліття -- на той час йому виповнилося тільки 17 років, робив це примусово, бо був мобілізований, а також його щире каяття, покарання замінили на умовне.

Отже, як бачимо, проблема, що не могла бути розв’язана на рівні «загальнолюдських цінностей», вирішується на вищому рівні —МЕТАЕТИКИ.

Наслідки безкарності «близнюка» гітлерівської Німеччини — Радянського Союзу після закінчення Другої світової війни позначаються ще й досі. Фултонська промова Вінстона Черчилля, з якої почалася «холодна війна», тільки констатувала факт цієї безкарності, але не могла вже нічого змінити. І через сім десятиліть ми є свідками істеричного «победобесия» в сучасній Росії, спроби поновити культ Сталіна та погрози «можем повторить».

МЕТАВИБІР УКРАЇНИ

МАЙДАНОМ 2004 року Україна гучно сповістила світу про свій МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ МЕТАВИБІР. Хоча значення МАЙДАНУ для України, як і для інших країн пострадянського простору, загальновизнане, досі не осмислено ПЛАНЕТАРНІСТЬ цього явища. На відміну від руху Ганді в Індії та Мартіна Лютера Кінга в Америці, де метою був захист прав певних угруповань (національних, расових тощо), на МАЙДАНІ у центрі постала ОСОБИСТІСТЬ, що є УНІВЕРСАЛЬНОЮ КАТЕГОРІЄЮ РОЗУМУ [5], а єдиною метою МАЙДАНУ став захист її ГОЛОВНОГО ПРАВА — на ВІЛЬНИЙ ВИБІР, проти МЕТАЗЛОЧИННОЇ АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНОЇ спроби позбавити її цього права.

Якщо ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ захищала ПРАВО ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ОСОБИСТОСТІ на ВІЛЬНИЙ ВИБІР у рідній країні, то РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ захищала ПРАВО на ВІЛЬНИЙ ВИБІР КОЛЕКТИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ — КРАЇНИ. Мирна демонстрація студентів і молоді на МАЙДАНІ в листопаді 2013 року була МЕТААКЦІЄЮ, яка протидіяла МЕТАЗЛОЧИНУ відмови уряду Азарова від Європейського МЕТАВИБОРУ українського суспільства.

Силовий розгін мирної демонстрації, що протидіяв цій МЕТААКЦІї, був МЕТАЗЛОЧИНОМ, МЕТААКЦІЄЮ протидії йому став Майдан. Використання силових методів проти МЕТААКТИВИСТІВ Майдану було новим МЕТАЗЛОЧИНОМ влади, протидією йому стала МЕТААКЦІЯ РЕВОЛЮЦІЇЇ ГІДНОСТІ, всі учасники якої як МЕТААКТИВІСТИ мають статус МЕТАНЕДОТОРКАНОСТІ.

Але замість того, щоб надати їм цей статус після перемоги РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ, нова влада оголосила учасникам Майдану «амністію» — юридичний термін, саме значення якого (від грец. «прощення») імплікує наявність провини. Це НАРУГА над Світлою Пам’яттю Героїв Небесної Сотні, їхніх рідних і близьких, НАРУГА над усіма учасниками РЕВОЛЮЦІІЇ ГІДНОСТІ, над тими, хто їм усіляко допомагав і вболівав за них, НАРУГА над усіма патріотами України! Але не тільки НАРУГА.

Невизнання всіх учасників української РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ МЕТААКТИВИСТАМИ означає невизнання РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ МЕТААКЦІЄЮ, а отже, заперечення МЕТАЗЛОЧИНУ кривавих подій на Майдані, що є потуранням МЕТАЗЛОЧИНУ і МЕТАЗЛОЧИНОМ за визначенням.

Цей МЕТАЗЛОЧИН створив прецедент, який в умовах війни на Донбасі і окупації Криму становить МЕТАЕТИЧНУ НЕБЕЗПЕКУ для України — МЕТАВИКЛИК, що загрожує її НЕЗАЛЕЖНОСТІ. На жаль, це ще не все.

Одразу після перемоги РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ українське суспільство зажадало від нової влади розкриття кривавих подій на Майдані і покарання їхніх організаторів і виконавців. Але уважно стежачи за розслідуванням, висловлюючи невдоволення його повільністю, мізерною кількістю вироків виконавцям злочинів і цілковитою відсутністю даних про їхніх організаторів, українське суспільство залишає поза увагою ідеологів і натхненників цих кривавих подій —ДЕПУТАТІВ ФРАКЦІЇ ПАРТІЇ РЕГІОНІВ. Це вони проголосували за ДИКТАТОРСЬКІ ЗАКОНИ 16 січня 2014 року, що призвело до загибелі Героїв Небесної Сотні і численних жертв серед захисників РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ. ЗАКОНИ 16 січня 2014 р. ЛЕГАЛІЗУВАЛИ силову протидію МИРНІЙ МЕТААКЦІЇ на Майдані. Отже, було скоєно МЕТАЗЛОЧИН, усі учасники якого — ДЕПУТАТИ ФРАКЦІЇ ПАРТІЇ РЕГІОНІВ — є МЕТАЗЛОЧИНЦЯМИ.

У роботі [6] наголошувалося, що ці, насправді, карателі, засідають у Верховній Раді, продовжують хизуватися на політичних шоу, дають розлогі інтерв’ю і гордовито розповідають про свою «невтомну працю» на благо держави. А у відповідь на запитання, чи голосував він чи вона за ДИКТАТОРСЬКІ ЗАКОНИ 16 січня 2014 року, мимохідь кидають: «Нас підставили …». Невже громадяни України задоволені цією лицемірною відмовкою? Якщо ні, то чому вони мовчать? І це в той час, коли безкарність потурання МЕТАЗЛОЧИНУ в умовах війни на Донбасі та окупації Криму становить МЕТАЕТИЧНУ НЕБЕЗПЕКУ для України — МЕТАВИКЛИК, що загрожує її НЕЗАЛЕЖНОСТІ.

Як же могло так статися, що українські патріоти, які, жертвуючи життям, відстояли свій МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ МЕТАВИБІР на Майдані, а тепер зі зброєю в руках, ціною великих жертв, боронять СУВЕРЕНІТЕТ і НЕЗАЛЕЖНІСТЬ своєї Батьківщини, можуть залишати безкарними ці два МЕТАЗЛОЧИИИ, що становлять МЕТАВИКЛИК МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ МЕТАВИБОРУ України?

Питання це надто складне для короткої відповіді і тому потребує певного екскурсу для його теоретичного обговорення.

З історії Людства ми знаємо, що великі відкриття і винаходи, які робилися задля загального блага, в подальшому були використані йому на шкоду. Приклади надто відомі…

На стадії «анімізму» — щирої віри в те, що предмети, природні явища, тварини, рослини, як і люди, наділені душею, великим винаходом, який сприяв виживанню Людства, було ТАБУ (з полінезійського tapu, або tabu — заборона). Це були категоричні заборони на різноманітні форми поведінки Людства, зокрема вербальної, стосовно інших людей, тварин, рослин, природних явищ, предметів і символів предметів тощо для запобігання можливим конфліктним ситуаціям з ними. Згадки про це збереглися і в сучасних мовах та різних забобонах — «щоб не наврочити», «постукати по дереву» тощо.

З набуттям нового досвіду та еволюцією світогляду головною проблемою стало запобігання конфліктам між індивідами та їхніми угрупованнями, і на зміну ТАБУ прийшов ЕВФЕМІ́ЗМ (з грец. — «добре говорю»). Це «пом’якшувальні або маскувальні слова і вислови, що використовуються замість слів, котрі сприймаються як небажані, неприйнятні, брутальні, зневажливі тощо», які набули особливого сенсу в так званій дипломатичній мові. Але водночас евфемізми почали використовуватися владою АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ РЕЖИМІВ з метою МАНІПУЛЯЦІЇ СУСПІЛЬНОЮ СВІДОМІСТЮ через її «евфемі́зацію». Найкращим прикладом може бути ГОЛОКОСТ як «остаточне вирішення єврейського питання» в нацистській Німеччині. Але треба віддати належне і її «близнюку» — СРСР, який розпочав своє існування з всесвітньо відомого ЕВФЕМІЗМУ: відверте пограбування як «ЕКСПРОПРІАЦІЯ ЕКСПРОПРІАТОРІВ». Добре відомі й подальші «перли», наведемо тільки деякі з них.

• Страта як «вища міра соціальної справедливості»;
• знищення найбільш продуктивного прошарку селянства як «розкуркулення»;
• Голодомор, фактично ГЕНОЦИД українського народу, як «продрозверстка» і «вилучення залишків продовольства»;
• репресії проти кращих представників національних культур як «боротьба з буржуазним націоналізмом»;
• примусова русифікація як «інтернаціоналізм»;
• ліквідація перспективних напрямів науки, як-от генетики, та знищення їхніх видатних представників як «творчі дискусії»;
• засекречені місця поховання безневинно засуджених і розстріляних громадян СРСР як «відведення землі для спецпотреб НКВС»;
• кривава м’ясорубка 1937—1938 років, яку в народі охрестили «єжовщиною», порівнявши з «опричниною» часів Івана Грозного, як «боротьба зі шкідниками та ворогами народу»;
• страта в’язнів тюрем і таборів на територіях, з яких тікали на початку війни, влітку 1941 року, як «евакуація по першому розряду»;
• мільйони страчених, закатованих, приречених на мученицьку смерть у нелюдських умовах заслання як «репресовані»;
• громадяни СРСР, кинуті напризволяще внаслідок ганебної втечі представників радянської влади і червоноармійців на початку війни, котрі зазнали лиха від окупантів, «як ті, які залишалися на окупованій території» — тавро, що завадило не тільки їм, а й їхнім родичам в отриманні вищої освіти, подальшому просуванні в науці, у професійній кар’єрі, обіймати певні посади тощо;
• шалена антисемітська кампанія в Радянському Союзі наприкінці 1940-х років як «боротьба з космополітизмом».

Хрущовська «відлига», попри всі очікування, не тільки не припинила цю «славну традицію», а навпаки, продовжувала її удосконалювати: сталінська кривава диктатура стала «періодом культу особистості», цілковите правове свавілля — «порушенням норм соціалістичної законності», а середньовічні методи отримання «зізнань» — «перевищенням міри впливу». «Перлиною» евфемізації часів брежнєвського застою є кровопролитна Афганська війна, трактована в СРСР як «виконання інтернаціонального обов’язку».

ЕВФЕМІ́ЗАЦІЯ суспільної свідомості Системи — це насправді НАРКОТИЗАЦІЯ свідомості індивідів — членів такої Системи. Як кожний заспокійливий наркотик ЕВФЕМІЗМ звільняє Людину від когнітивного дисонансу та докорів сумління, але в разі постійного вжитку позбавляє її здатності робити ВІЛЬНИЙ ВИБІР, що є головною ознакою ОСОБИСТОСТІ (детальніше про це див. у [5]), порушення якої є МЕТАЗЛОЧИНОМ і становить МЕТАВИКЛИК Системі.

Тепер спробуємо уявити пересічну радянську Людину другої половини 1930-х років, сумлінного працівника і патріота своєї Вітчизни, якому повсюдно (радіо, преса, кінофільми, гучномовці, транспаранти на вулицях тощо) сповіщають про «ворогів народу» і «шкідників», які завдають страшенних збитків і шкоди країні, а отже, зводять нанівець «самовіддану працю радянського народу». Звісно, це тяжкі злочини, які необхідно викривати, а злочинців суворо карати. І цю впевненість радянська Людина зберігає доти, доки не приходять по неї і не оголошують її «ворогом народу» і «шкідником», хоча навіть тоді дехто вірив, що це «помилка», яку вдасться виправити.

Уявімо ще радянських людей важких повоєнних років — ветерана, а може, й інваліда війни, який, ризикуючи життям і втрачаючи здоров’я, визволяв зруйновані міста, сплюндровані села, бачив трупи спалених жінок і дітей, а також уявімо тих чоловіків і жінок, які втратили рідних і близьких, страждали під час окупації чи поневірялися в евакуації, а якщо і не постраждали самі, то щиро співчували постраждалим. Усі вони знали, що винуватцями цього лиха є німецько-фашистські загарбники та їхні посіпаки, яких вони палко ненавиділи. І коли ці люди раптом дізнаються (саме дізнаються, бо офіційно це ніде не повідомлялося) про депортацію цілого народу, народності чи національного угруповання «за співробітництво з окупантами», позбавлені критичного мислення, вони не замислюються над тим, яким чином могли «співробітничати» будь з ким немічні літні люди, багатодітні матері, вагітні жінки, малі і навіть ще ненароджені діти. Співробітничали з ворогом — тож покарання справедливе!

Так само, вже в брежнєвські часи, їхні нащадки не замислювалися над тим, за який такий «інтернаціональний обов’язок» віддають своє молоде життя і здоров’я десятки тисяч їхніх співвітчизників. Магія ЕВФЕМІ́ЗМУ!

Наркотична залежність не зникає сама по собі, вона потребує тривалого лікування, іноді навіть ШОКОВОЇ ТЕРАПІЇ.

З історії Другої світової війни відомо, що коли Верховний

головнокомандувач союзними військами генерал Дуайт Ейзенхауер знайшов жертв нацистських таборів смерті, він наказав усе сфотографувати і зафільмувати, провести через бараки та газові камери цих таборів німців із найближчих селищ і змусити їх ховати загиблих. Генерал Ейзенхауер наполягав: «Зробіть усе це тут і зараз — зніміть фільми, отримайте інформацію від свідків, бо колись, в історичній перспективі, якийсь покидьок підведеться і скаже, що цього ніколи не було».

МІЖНАРОДНИЙ НЮРНБЕРЗЬКИЙ СУД засудив злочини нацизму і затаврував їх як ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ, що не мають виправдання. Для розриву Німеччини з минулим юридичний осуд за ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДЯНОСТІ був кроком необхідним, але недостатнім: потрібним був наступний крок — АНАФЕМІЗАЦІЯ, не тільки загальна, а також ПЕРСОНІФІКОВАНА. Перетворені на МУЗЕЇ табори смерті та місця знищення сотень тисяч людей стали, по суті, «матеріалізованою» АНАФЕМОЮ, а от МУЗЕЙ У ВАНЗЕЄ — прикладом ПЕРСОНІФІКОВАНОЇ АНАФЕМИ.

Саме тут у січні 1942 року відбулося закрите засідання нацистської верхівки з приводу «остаточного вирішення єврейського питання».

У роботі [6[ вже йшлося про те, що доволі тривалий час документи цього секретного засідання — головний доказ ГОЛОКОСТУ — не вдавалося відшукати. Це дуже втішало тих «дослідників», які впродовж останніх десятиліть стверджували, що ніякого ГОЛОКОСТУ не було, його просто вигадали… Але документи секретного засідання у Ванзеє все-таки знайшли, і на початку нового тисячоліття на віллі, де ухвалювалося це людожерське рішення, було відкрито МУЗЕЙ, відвідування якого входить до програми шкільної освіти в сучасній Німеччині. Зі стенда на відвідувачів дивляться портрети всіх учасників цього лиховісного засідання. «ІКОНОСТАСОМ САТАНИ» назвала їх німецька письменниця Грета Іонкіс (м. Кельн), доктор філології, професор, член Міжнародного ПЕН-клубу УДУ, яка восени 2014 року відвідала МУЗЕЙ. У залі уздовж стін сиділи старшокласники і мовчки слухали молодого екскурсовода.

Але все це було вже потім. А тієї жахної години, перед тим моторошним видовищем у таборах смерті, Ейзенхауер розумів, ба більше, ВІДЧУВАВ, що для ДУХОВНОГО ПРОЗРІННЯ німецької нації необхідний КА́ТА́РСИС (з грецької — очищення, оздоровлення) — ПОТРЯСІННЯ від побаченого, а отже, усвідомлення КОЛЕКТИВНОЇ і ПЕРСОНАЛЬНОЇ відповідальності.

Підтвердження усвідомлення КОЛЕКТИВНОЇ відповідальності німецької нації — КАМЕНІ СПОТИКАННЯ на бруківці і тротуарах німецьких міст — на пошану пам’яті про жертв нацистських таборів смерті. Підтвердження усвідомлення ПЕРСОНАЛЬНОЇ відповідальності — пронизливе визнання німецького пастора Мартіна Німеллера: «Коли вони прийшли за євреями, я промовчав, бо я не був євреєм, коли вони прийшли за комуністами, я залишався безмовним, бо я не був комуністом, коли вони прийшли за профспілковими працівниками, я промовчав, бо я не був членом профспілки, а коли вони прийшли за мною, не залишилося нікого, хто б заступився за мене».

У роботі [6] підкреслювалося, що СУД над радянською АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНОЮ СИСТЕМОЮ досі не відбувся. В документах партійних з’їздів, на що полюбляють посилатися палкі адвокати совєцького тоталітарного режиму, його було засуджено в наведених вище ЕВФЕМІСТИЧНИХ формулюваннях, без жодної згадки про Гулаг, Голодомор, Катинь, депортації народів — скоєні ЕСХАТОЛОГІЧНІ ЗЛОЧИНИ, а також про ті, що планувалися, але радянська репресивна СИСТЕМА не встигла їх вчинити.

Саме відсутність юридичного осуду АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО радянського режиму як СИСТЕМИ, попри широке міжнародне визнання його окремих масштабних злочинів, є підставою для заперечення ототожнення сталінського режиму з гітлерівським нацизмом та аргументом для збереження назв вулиць, селищ, міст і пам’ятників, що уславлюють АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ режим і виконавців його МЕТАЗЛОЧИНІВ.

Після розпаду Радянського Союзу в громадян його правонаступниці — Російської Федерації — ще певний час жевріли сподівання нарешті почути правду, але ці ілюзії невдовзі згасли. Тож не дивно, що в сучасній путінській Росії російські жінки пишаються російськими чоловіками, які героїчно захищають «братів-слов’ян і православну віру» від «бандерівців і фашистів».

Ну, то це там, у путінській Росії! А як у нас, у нашій вже 30 років НЕЗАЛЕЖНІЙ Україні?

Розкриття правди про моторошні розстріли десятків тисяч жертв сталінського терору поблизу селища Биківня, що на Київщині, в карельському урочищі Сандармох, а головне — про ГОЛОДОМОР як ГЕНОЦИД, могло стати «шоковою терапією» для звільнення від евфемістичної наркозалежності. Але забракло часу. Перемога на виборах представника проросійської Партії регіонів у 2010 році швидко зупинила цей процес. І ми одразу почули новостворені евфемізми від цієї мафіозної структури: «вертикаль влади», «міцні господарники», «економіка розвитку» тощо.

Кровопролиття на Майдані, самопожертва ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ, викрадення і катування активістів Майдану, напади на них поза «територією свободи» (як те, що вчинили злочинці з Тетяною Чорновол) після перемоги РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ мали б стати КАТАРСИСОМ, реалізацією заклику нашого великого Пророка Тараса Шевченка: «Схаменіться, будьте люде, бо лихо вам буде!». Цього, на жаль, не сталося.

Мудрий і проникливий Дуайт Ейзенхауер розумів, що ЗАБУТТЯ злочинів — це ШЛЯХ спершу до їх ЗАПЕРЕЧЕННЯ, а згодом — до ПОВТОРЕННЯ. Але в найжахливішому сні він не міг уявити, що визволителям жертв нацистських таборів смерті буде оголошено «амністію», нацистські кати залишаться на волі, ба більше, здобудуть різні посади, зокрема високі державні, а якийсь покидьок звинувачуватиме війська союзників у порушенні міжнародного права, вторгненні на територію суверенної Німецької держави і силовому поваленні «законного» нацистського режиму, а отже, вимагатиме покарання для організаторів і виконавців цього «злочину» — передусім саме його, Головнокомандувача союзних військ.

А ми це почули, і не від одного, а від кількох покидьків — звинувачення РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ в державному перевороті, силовому поваленні «законної влади», а відповідно, й вимоги покарати її учасників! І не могли не почути, бо це — прямий наслідок МЕТАЗЛОЧИНУ «амністії» і МЕТАЗЛОЧИНУ безкарності МЕТАЗЛОЧИНЦІВ, які голосували за ДИКТАТОРСЬКІ ЗАКОНИ 16 січня 2014 року. Замість БИТИ НА СПОЛОХ ми знову промовчали.

На злочинців — маніяків, садистів, серійних убивць — полюють не тільки правоохоронні органи, а все суспільство, бо є розуміння того, що доки вони неізольовані за ґратами, ніхто з громадян не почуватиметься у безпеці. А патріоти України, не усвідомлюючи МЕТАЕТИЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ для всієї країни, МЕТАВИКЛИКУ її МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ МЕТАВИБОРУ, не вимагають скасування «амністії» для учасників РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ і хоча б суспільної остракізації, годі вже казати про державну анафемізацію, для 276 МЕТАЗЛОЧИННИХ ДЕПУТАТІВ ПАРТІЇ РЕГІОНІВ, які голосували за ДИКТАТОРСЬКІ ЗАКОНИ 16 січня 2014 року. Мабуть, це позначаються наслідки майже сторічної «НАРКО-ЕВФЕМІСТИЧНОЇ» залежності. В Німеччині це тривало всього лиш 15 років…

Отже, якщо КАТАРСИС не стався природним шляхом, його треба згенерувати. Таким КАТАРСИСОМ для українського суспільства має стати в МУЗЕЇ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ ЧОРНИЙ ЛИСТ — перелік імен і прізвищ усіх депутатів, які голосували за злочинні ЗАКОНИ 16 січня 2014 року — наш український «ІКОНОСТАС САТАНИ». Кров’ю ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ полите ПОПЕРЕДЖЕННЯ сучасникам і нащадкам. Бо відсутність ПОПЕРЕДЖЕННЯ — це можливість ПОВТОРЕННЯ ЗЛОЧИНУ...

Депутатський мандат цілком слушно гарантує депутатам недоторканість за голосування, але не звільняє від етичної, у нашому випадку — МЕТАЕТИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. І це треба зробити, нехай із запізненням, як це вчинив Дуайт Ейзенхауер, «тут і зараз».

Отже, всі, хто підтримує Європейський МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ МЕТАВИБІР України, мають розпочати збір підписів під ПЕТИЦІЄЮ до ВЕРХОВНОЇ РАДИ з вимогою ухвалити рішення про скасування амністії учасникам РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ і заміни її НЕДОТОРКАНІСТЮ, а також збір підписів під ПЕТИЦІЄЮ до ВЕРХОВНОЇ РАДИ з вимогою оприлюднити ЧОРНИЙ ЛИСТ у Музеї РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ.

Це не тільки ДАНИНА СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ та вияв шани їхнім рідним і близьким, ДАНИНА ПОВАГИ до всіх учасників РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ та тих, хто всіма можливими засобами допомагав їм і вболівав за них.

ЧОРНИЙ ЛИСТ у Музеї РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ це:

• ПІДТВЕРДЖЕННЯ остаточного розриву України з її АНТИЦИВІЛІЗАЦІЙНИМ радянським минулим;
• УРОЧИСТЕ ОГОЛОШЕННЯ про МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ МЕТАВИБІР України;
• ПОВІДОМЛЕННЯ України світові про свій МЕТАЕТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ;
• ЗАЯВА про ПРАГНЕННЯ перетворитися на МЕТАЕТИЧНУ ПОТУГУ, аби допомагати іншим країнам у їхньому МЕТАЦИВІЛІЗАЦІЙНОМУ МЕТАВИБОРІ.

—

ЛІТЕРАТУРА

1. 13.03.13 | Ірма Крейн. Про одну втрачену етичну категорію суспільної свідомості відкритих суспільств. детальніше | версія для друку. Право на ... http://khpg.org.index.php?id=1363171932 До проблеми етичної небезпеки нашого суспільства

2. Крейн І.М. Україна: Метавиклик — Метавибір // Вісн. НАН України. 2005. № 2. С. 3—15.

3. Крейн И.М. Естественный Разум и искусственный интеллект. ІІІ. Internet как этап развития внешней памяти Разумных систем (постановка проблемы) // Управляющие системы и машины. 2001. № 1. С. 62—67.

4. Крейн І.М. Концепція Толерантності як ун іверсальної категорії еволюції розуму: метапідхід // Вісн. НАН України. 2006. № 11. С. 79—88.-

5. Крейн І.М. Грані гуманітарної кібернетики // Вісн. НАН України. 2001. № 7. С. 29—37.

6. ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ РОЗЛОМИ І ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ: МЕТАПІДХІД http://khpg.org/index.php?id=1519500852

7. Шрейдер Ю.А. Системы и модели. М.: Радио и связь, 1982. 152 с.

8. Крейн И.М. Универсальные характеристики языка Разумных систем // Язык и культура. Киев, 2000. Т. 1. Вып. 1. С. 95—100.

9. Лефевр В.А. Формула человека. М.: Прогресс, 1991. 107 с.

10. Haley A.G. Space Law and Government.N.Y.: Appleton – Century – Crofts. 394 р.

11. Крейн І.М. Переднє слово // Проблеми метаетики та метаправа. Права людини в Україні: Інформ аналіт. бюл. Укр.-амер. бюро захисту прав людини. К.: Укр-амер. бюро захисту прав людини, 1996. Вип. 19. С. 4—7.

12. Krein І. Metaethic of Intelligence // Глобальна біоетика: сучасні виміри, проблеми, рішення / Матер. ІІІ Міжнар. симпоз. з біоетики. (7–8 квітня, 2004 р., м. Київ) К.: Сфера, 2004. С. 11.

13. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. М.: Наука, 1975. 720 с.

14. Zadeh, L. A. (1965). «Fuzzy sets»". Information and Control. 8 (3): 338–353. doi:10.1016/S0019-9958(65)90241-X.

КРЕЙН Ірма. Кібернетик, кандидат філологічних наук. Старший науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій і систем НАН України та Міністерства освіти і науки України.

Керівник Семінару Фонду Глушкова «Проблеми розвитку Розуму і взаємодії Розумних Систем та їх Підсистем» (Київський Будинок вчених).