MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Окремі зауваження щодо законопроєкту №5019 про зміни до закону про Омбудсмена

21.12.2021
Євген Захаров

Я в цілому підтримую зауваження експерта Ради Європи Марека Антоні Новіцького, висловлені в правовому висновку щодо законопроєкту №5019, і хочу додати таке.

Законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правових засад діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (р.н. 5019) плутає моделі сильного та слабкого Омбудсмена, дозволяючи йому брати активну участь у судових процесах (детальніше про ці моделі див. тут). Більше того, він передбачає право Омбудсмена видавати органам державної влади та місцевого самоврядування й інституціям приватного права обов’язкові для виконання приписи, що перетворює правозахисну інституцію на контролюючий державний орган. На мій погляд, доцільно залишатися в межах існуючої в Україні моделі слабкого Омбудсмена, водночас посилюючи гарантії його діяльності та повноваження, явно недостатні в чинному законі.

Ще у 1997 році в Харківській правозахисній групі було підготовлено законопроєкт про Омбудсмена конституційним експертом ХПГ Всеволодом Речицьким. В Україні він не був затребуваний, але згодом виявилося, що він був суттєво використаний в молдавському законі та покладений в основу грузинського закону про Омбудсмена. В цьому законопроєкті, виходячи з українських реалій, була запропонована модель сильного Омбудсмена. І хоча цей проєкт застарів, деякі його положення було б доречно використати для змін до чинного закону про парламентського Уповноваженого з прав людини.

У чинному законі є слабкими гарантії співпраці з Омбудсменом: є тільки норма ч.4 статті 22 «Відмова органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб від співпраці, а також умисне приховування або надання неправдивих даних, будь-яке незаконне втручання в діяльність Уповноваженого з метою протидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством». Пропонується внести замість цього таке положення: «Ігнорування запитів Омбудсмена щодо надання йому матеріалів, документів та інформації або пояснень посадовими особами розцінюються як адміністративне правопорушення, а у випадку дій, які передбачені КК України, як кримінальний злочин», додавши одночасно до КоАП відповідну статтю.

Чинний закон взагалі не містить правил, за якими мають діяти інституції, до яких спрямовано акти реагування Омбудсмена. Пропонується внести таке положення: «Орган або посадова особа, одержавши рішення Омбудсмена, на підставі результатів його провадження, зобов'язані в місячний термін розглянути його рекомендації і дати письмову відповідь щодо прийнятих ними заходів для відновлення порушених прав і свобод людини, або ж обґрунтувати причини невиконання його рекомендацій.»

На мою думку, в чинному законі та законопроєкті №5019 є доволі бідними повноваження Омбудсмена, які він має за результатами розгляду скарг на порушення прав людини. Пропонується використати таке положення законопроєкту ХПГ:

«За наявності порушень прав і свобод людини Омбудсмен своїм рішенням має повноваження:

1)   вказувати на недоліки, припущені посадовими особами, робити їм попередження, пропонувати усунути наявні порушення прав і свобод людини, передавати до вищих щодо них органів та посадових осіб матеріали стосовно порушень прав і свобод людини для впровадження необхідних заходів;

2)   ставити перед керівниками міністерств, відомств, державних установ, правоохоронних органів, органів самоврядування, підприємств та організацій незалежно від форм власності питання про скасування актів службових осіб, якими порушуються права і свободи людини;

3)   ставити перед вищими щодо посадової особи, яка припустилась порушень прав і свобод людини, органами питання про стягнення, передбачені діючим законодавством про працю, статутами та іншими актами (постанова Омбудсмена в такому випадку вимагає, щоб посадова особа або орган в десятиденний термін відреагували на неї, повідомивши Омбудсмена про впроваджені ними заходи);

4)   ставити питання про усунення з посад посадових осіб, які припустились неодноразового або грубого порушення прав і свобод людини;

5)   оголошувати, з повідомленням про це в засобах масової інформації, громадянський осуд посадовим особам, які припустились порушень прав і свобод людини, а також посадовим особам, які не відреагували належним чином на звернення Омбудсмена до них, або не застосували до винних в порушенні прав і свобод людини необхідних заходів;

6)   звертатися в передбачені законом інстанції з рекомендаціями щодо перевірки судових рішень за наявності даних, що в ході судового розгляду мали місце суттєві порушення прав і свобод людини, які вплинули на прийняте судове рішення, що вже набуло законної сили.»

Доцільно також надати право українському Омбудсмену діяти як amicus curiae (друг суду) щодо судів усіх інстанцій, якщо вбачається істотне порушення матеріальних та процесуальних прав у судовому процесі, а також в міжнародних інституціях, зокрема у Європейському суді з прав людини та Комітеті міністрів Ради Європи. Тобто Омбудсмен має надавати судам свої висновки щодо суті справи, виступаючи як третя сторона. Зокрема, Омбудсмен має отримати повноваження звертатися до касаційної інстанції із зверненням про істотні порушення прав людини під час судових процесів у першій та апеляційній інстанціях, як це здійснюється в Польщі та Грузії.

На мою думку, доцільно відкликати законопроєкт №5019 та переробити його з врахуванням висловлених зауважень та рекомендацій.

 Поділитися