Меню
• Інтерв’ю   • Голоси війни
Андрій Діденко, 13 лютого 2023
доступно: in English на русском

‘Я розуміла, що буде яблунька, буде небо, буде сонце, а мене вже не буде’

Ці слова сказала одинадцятирічна донька Євгенії Савинської, дружини військового з села Киїнка на Чернігівщині. Численні обстріли змусили родину евакуюватися до Чернігова, а потім на Хмельниччину. Євгенія зізнається, що зараз найбільше її турбує моральний стан дитини.

Ці слова сказала одинадцятирічна донька Євгенії Савинської, дружини військового з села Киїнка на Чернігівщині. Численні обстріли змусили родину евакуюватися до Чернігова, а потім на Хмельниччину. Євгенія зізнається, що зараз найбільше її турбує моральний стан дитини.


— Працюю вихователем в дитячому садочку. Мій садочок пошкоджений. На жаль. Але зараз вже проводяться ремонтні роботи і планують скоро відкриватися. Життя ніби стало на паузу. Найгірше — це переживання моєї дитини. Я бачу, як війна вплинула на неї — дитина в 11 років мені сказала таку фразу: “Мама, я думала, що зараз помру”. Я кажу: “Доню, як ти зрозуміла?”

Вона каже: “Я зрозуміла, що буде яблунька, наша шовковиця, буде небо, буде сонце, а мене вже не буде”.

Ця відповідь дуже доросла, зріла. І це насправді лякає.

Мій чоловік — військовий, його підрозділ саме стояв там, де ми мешкаємо. Під магазином нам виділили місце для поранених, якщо будуть поранені. Був обстріл. Коли розгрібали завали після нього, одного хлопчика з п’яти частин збирали. Чому я кажу “хлопчик”, тому що ми знайшли потім його шапку та документи. Там було написано прізвище, ім'я і рік народження — 1998. Я пам'ятаю, що його звали Дмитро.

Тоді загинуло 35 призначенців у нашому районі. Один 98-го року, інший — десь за тридцять років. А ще був чоловік, який вийшов на пенсію за тиждень до війни. Коли почалась війна, він сказав, що піде воювати, попросив зброю. І він загинув через 4 дні після того, як пішов воювати. Тобто, людина вже була на пенсії, він не мусив цього робити.

Євгенія Савінська, село Кієнка

Євгенія Савінська, село Киїнка

— Скажіть, будь ласка, а де Ви ховалися, коли відбувалися ці атаки?

— У нас двоповерхові будинки, в центральному будинку є бомбосховище. Більш-менш облаштоване. Ми слухали новини. Привели сховище до ладу, зробили запаси провізії, принесли речі, з якими ходили влітку на природу, газові балони. Тому що довгий час у нас після обстрілів не було ані газу, ані води, ані світла. Діти ховалися там.

Мій чоловік військовий, він з 2014 року воює. Так збіглося, що його разом із побратимами направили сюди. Чоловікова зубна щітка була одна на всіх, вони її по колу передавали, обдаючи окропом, і кожен чистив зуби. Тому що нічого не було. Перед цим на Ріпкинському напрямку в них згоріла техніка, БМП. З усіма їхніми речами.

Перший обстріл я застала вдома, мене попросили винести окропу. Там був військовий лікар, треба було продезінфікувати окропом щось. Я чекала, поки закипить каструля і чайник із водою. Ще три хвилини, і я понесла б усе це. Але раптом почався обстріл. Вбило хлопців, які стояли біля магазину. Після першого обстрілу я одразу вимкнула і перекрила газ, тому що я боялася, що може спалахнути все. А потім я побігла між обстрілами до бомбосховища, бо розуміла, що моя дитина хвилюватиметься. Так швидко, як тоді, я ще ніколи не бігала. 

Ми не спали, звичайно, взагалі. Все гриміло, все тряслося. У бомбосховищі дуже багато людей було.

Маленька кімнатка 20 м.кв., там було близько тридцяти осіб. Таких кімнаток було декілька. Ще тваринки були: котики, песики. Все змішалося, коні-люди. Важко було, такі інтенсивні були обстріли. Потім нас із дитиною і ще декілька осіб чоловік вивіз. А згодом взагалі вже всіх евакуювали.

З Киїнки переїхали в місто. Ми поїхали до батьків чоловіка. Вони в центрі міста жили. Там теж було дуже гучно, постійні літаки, прильоти. В Киїнці стояли хлопці, я відчувала себе потрібною, ми щось завжди робили, допомагали. А там ми прийшли, сіли і я нічого не можу зробити. Тоді я зібрала своїх подружок, сусідок, і ми пішли здавати кров.

Чернігів, наслідки російських бомбардувань Джерело: Depositphotos [чернігів]

Чернігів, наслідки російських бомбардувань Джерело: Depositphotos

Ми тільки здали кров, виходимо з цього центру, навколо черги кілометрові, було дуже важко з продуктами, і тут пролетів літак на Чорновола. Це дуже близько, в радіусі 3 км усе постраждало. Ми з дівчатами ховалися десь чотири або п’ять годин. Маленькими перебіжками з одного бомбосховища до другого, до третього. Хоч там іти хвилин 20-25 до батьків чоловіка, ми чотири з половиною години добиралися. Батьки там, звичайно, посивіли. Вони вже думали, що не повернемося.

17 березня ми виїхали на Хмельниччину. Вже не було у всьому місті води, світла. З їжею були проблеми. Чоловік попросив нас виїхати, щоб він не розривався, а міг спокійно виконувати свою роботу і був спокійний за нас. Коли ми були на Хмельниччині, десь через дні три, вночі я прокинулася від того, що донька плакала. Вона сказала:

“Мамо, чому я не цінувала своє життя? Чому я не цінувала свою школу, своїх друзів? Свої гуртки?”

Вона займалася співом, італійською мовою, ходила до художньої школи. Її малюнки навіть виставляли на різних показах. І ось вона каже: “Чому я це не цінувала? Такого життя, як було в нас до війни, у нас уже не буде”. От саме це її розчарування найбільше мене вразило. Не бомби, а саме те, що так постраждала морально дитина.

поширити інформацію

Матеріал підготовлено за підтримки Prague Civil Society Centre
Подібні статті

• Інтерв’ю   • Голоси війни

‘Для чого випустили 8 ракет у садочок?’ — Охтирчанка розповідає про загибель сина

Син Любові та Василя Максимчуків загинув, коли допомагав облаштовувати бомбосховище у дитячому садку. Через безперервний обстріл вони змогли поховати його лише через три дні.

• Інтерв’ю   • Голоси війни

Розстріляна Чернігівщина: місцеві мешканці згадують перший місяць війни

Обстріл черги за хлібом, катування полонених, танк, що гатить по лікарні… Юристи ХПГ відвідали Чернігівщину, щоб надати правову та гуманітарну допомогу постраждалим від російської збройної агресії, а також зібрати свідчення про злочини, які окупанти вчиняли щодо цивільного населення в регіоні. І цих свідчень дуже багато. 

• Інтерв’ю   • Голоси війни

Кам’янка: стародавнє село, стерте з лиця землі 

До війни тут мешкало понад 1200 осіб. Зараз — не більше тридцяти. Точну кількість загиблих назвати важко. Після звільнення села тіла убитих знаходили по підвалах. Доля деяких кам’янчан досі невідома. 

• Російсько-українська війна   • Моніторинг

Знову мріяти — поранена в Руських Тишках дівчина потребує допомоги

До приймальні ХПГ звернулася Олена Мірошник з села Руські Тишки. Її двадцятирична донька Наталя була тяжко поранена ще в травні. Вона досі не може ходити і потребує довгої реабілітації.



Про ХПГ
Хто миКонтактиРічні звітиПолітики ХПГ
Теми
КонституціяПолітикаВпровадження норм європейського праваПраво на життяКатування та жорстоке поводженняПраво на свободу та особисту недоторканністьПраво на справедливий судПраво на приватністьСвобода совісті та віросповіданняСвобода вираження поглядівДоступ до інформаціїСвобода пересуванняЗахист від дискримінаціїСоціально-економічні праваАрміяКримінально-виконавча системаПраво на охорону здоров’яПраво на освітуЕкологічні праваПрава дітейПрава жінокПрава шукачів притулкуГромадянське суспільство
Спецпроєкти
Психологічна допомогаРосійсько-українська війнаГолоси війниДокументування воєнних злочинів в УкраїніПравова допомогаОнлайн-бібліотекаДисидентський рух в Україні. Віртуальний музейІсторії свавільно засудженихГромадянська освітаДовідник юристаПроти катуваньПраво на приватністьГаряча лінія з пошуку зниклих безвісти