MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Кам’янка: стародавнє село, стерте з лиця землі Знову мріяти — поранена в Руських Тишках дівчина потребує допомогиРуські Тишки: фосфорні бомби, вантажівки з пральними машинками і покинуті трупи росіянКоробочкине: пів року під обстрілами. ФоторепортажВасиленкове: село, через яке пройшла лінія фронтуКатівня в Пісках-Радьківських: поліція знайшла чергове місце злочину російської арміїУ Липцях на Харківщині знайшли катівнюЧетверо медиків загинули під час евакуації пацієнтів психіатричної лікарні у Харківській області ‘Тримали людей в боксах’ — після деокупації на Харківщині знайшли вже 10 катівень Тиждень у неволі: у Куп’янську окупанти утримували в неволі п’ятьох підлітківВовчанський агрегатний завод: російська катівня за чеченськими лекаламиЖити в окупації 4 місяці, піднімати український прапор на площі. Дві історії з ВовчанськаНа заводі у Вовчанську росіяни ‘катували струмом навіть батюшку’, — заступник директора заводуКатівня на заводі, морг на фермі і дорога життя через дамбу – як живуть люди на тимчасово окупованій частині ХарківщиниВ окупований Ізюм передали ліки для онкохворих – незважаючи на обстріли з боку росіянУ Борівській громаді на Харківщині пошкоджено та розграбовано більшість шкілНа Харківщині російські окупанти розстріляли волонтерів – розвідкаУ міськраді Дергачів показали, що зробили російські війська з громадою (фото)В окупованому Ізюмі почалася примусова мобілізаціяХарків: російські війська обстріляли район ХТЗ – є загиблі і поранені

Танки на вулиці Миру — як Новий Бурлук пережив окупацію

11.04.2023   
Ірина Скачко
‘Вера Петровна, выходите на расстрел!’ — почула від росіян староста Нового Бурлука Віра Блоха, коли відмовилася з ними співпрацювати. Жителі села пережили аж чотири ротації, в село заходили і буряти, і чеченці, і спецпризначенці.

Село Новий Бурлук, Харківська область © Оксана Комарова

Село Новий Бурлук, Харківська область © Оксана Комарова

Від Нового Бурлука до Печенізького водосховища, через яке понад пів року проходив кордон між окупованою та вільною територією Харківської області, лише кілька кілометрів. Місцеві мешканці тікали від ворога через дамбу, своєрідну дорогу життя. Тією ж дорогою — у зворотному напрямку — землякам, що залишились в окупації, волонтери і місцева влада передавали “гуманітарку”.

У села по ту сторону Печенізької дамби росіяни зайшли у перший же день. Новий Бурлук зазнав від окупантів багато лиха: його жителі пережили аж чотири ротації, в село заходили і буряти, і чеченці, і спецпризначенці.

— 24-го увечері вони пройшли через Борщову, Артьомовку, — пригадує староста села Віра Блоха. — Ми телефонували одне одному, казали, де вони. Росіяни зайшли і зупинилися біля посадки. А вночі обстріляли нашу вуличку. Було пошкоджено дахи. І одного чоловіка поранило. А потім уже зайшло дуже багато техніки. Ми вже й не рахували. Зайняли вулицю Миру, Шкільну. По провулку Матросова заганяли танки, в городи, між хати ставили. Дуже багато. І тоді люди стали ховатися в погреби.

Віра Блоха, староста Нового Бурлука © Оксана Комарова

Віра Блоха, староста Нового Бурлука © Оксана Комарова

Ми застали Віру Петрівну за роботою: біля сільради саме йшла роздача гуманітарної допомоги. Від згадки про окупацію їй на очі навертаються сльози — надто тяжкі спогади: росіяни погрожували старості розстрілом, примушуючи до співпраці, убили зятя.

— У нас двоє загиблих, — розповідає вона. — Дівчинку убили, вона приїхала до бабусі з дідусем, їх розстріляли в машині. Бабуся і дідусь були поранені, а дівчинка загинула.

Про смерть десятирічної Катерини Вінарської багато писали ЗМІ у жовтні минулого року, коли дівчинку перепоховали. Катя потрапила під російський обстріл 25-го лютого: машину її родини обстріляли російські військові, дитина отримала поранення в живіт. Окупанти відмовилися везти її в лікарню. “Я вибігла, дідусь вискочив, по танку кулаками б’є, матюкається, що онуку поранили. Я кричу їм — у вас є медик? Підбіг хлопець, подивився, сказав, що куля навиліт, ви її довезете до лікарні, у вас є три години”, — розповідала Катина бабуся Марія Ківшарь Суспільному. Поки бабуся і дідусь самотужки шукали допомогу, їхнє авто потрапило під обстріл вдруге. Куля влучила Каті в голову.Марія Ківшарь на могилі онуки © Суспільне Харків
Марія Ківшарь на могилі онуки © Суспільне Харків

Староста села Віра Блоха живе одна, тому у перший же день війни пішла до дочки: хотілося бути з сім’єю, з онуками. 

— Зять каже: “Це надовго, бо вони окопуються”... Багато було бурятів, чеченців. Зайшли в будинок культури, у школу… Зайшли в магазин, в кафе, в їдальню. У нас у їдальні напередодні готувалися до весілля… Все зруйнували. Усюди, куди зайшли, все побили, пошматували, порізали. У кафе були вазочки такі гарні для фруктів. Вони туди справили нужду і залишили це на столах. Оргтехніку зі школи забрали. На сцені у клубі все порізали, нічого не залишилося. Стільці поламали, двері пластикові порозбивали…

Школа в селі Новий Бурлук, Харківська область © Оксана Комарова

Школа в селі Новий Бурлук, Харківська область © Оксана Комарова

26-го лютого окупантська навала, здавалося, посунула далі, слідом за фронтом. Російських військових в селі не було видно.

— …Ніби вийшли. І зять пішов сфотографувати, що вони накоїли. І хтось із них залишився. На розі біля кафе його застрелили, — плаче пані Віра.

Вона розповіла, що спочатку росіяни зайняли дитячий садочок, облаштували в ньому санчастину і штаб. Основна ж частина ворожих військ залишалася попервах за селом, в ярах і посадках.

— 18-го березня сюди зайшли “ЛНР-ДНР”. Вони оселилися у школі. Десь шістдесят осіб. Потім ще додавалися… Від’їжджали, приїжджали. Остання ротація була, коли зайшли феесбешники. Вони пішли від хати до хати. Кілька вуличок під обшуки не потрапило. Вони дізналися, що там пенсіонери живуть, і не пішли туди. А молодь у нас в основному живе на вулиці Шкільній. Там до кожної хати стали заходити, забирати телефони. Не дай бог знаходили якусь символіку українську, то били… Заходили до мене, питали, в кого тут є зброя. Я кажу: у нас немає мисливських книг, у мене таких даних немає. Питали про атошників. Кажу: у нас вони всі виїхали, немає. Але потім хтось здав трьох хлопців наших. Росіяни дуже їх побили, і під ноги стріляли…

Село Новий Бурлук, Харківська область © Оксана Комарова

Село Новий Бурлук, Харківська область © Оксана Комарова

Налякані обшуками і терором люди стали тікати. 30-го травня з Нового Бурлука виїхало мало не пів села, пригадує сільська староста. Через дамбу окупанти пропускали дітей, жінок, старших пенсіонерів. Молодим чоловікам вибратися було неможливо. Йти через дамбу треба було пішки. Тому часто люди кидали свої автівки прямо біля водосховища. Ці машини одразу “націоналізували” росіяни. Та грабунок не обмежувався автомобілями.

Село Новий Бурлук, Харківська область © Оксана Комарова

Село Новий Бурлук, Харківська область © Оксана Комарова

— Люди не встигали виїхати, щойно ставало відомо, що сім’я поїхала, — вони одразу в цю хату заходили. Побутову техніку, постільне, взуття — все, що можна, вони забирали. Це буряти… Вони найстрашніші були. Повивозили все. У наших фермерів позабирали і камази, і газони, легкових машин забрали дуже багато. Побиті машини потім покидали. І видно було, як через село проїжджали, що вивозили машинами майно. Видно було пакунки, баули.

Село Новий Бурлук, Харківська область © Оксана Комарова

Село Новий Бурлук, Харківська область © Оксана Комарова

В Новому Бурлуці почалися перебої з продовольством. Окупанти часто не дозволяли місцевим мешканцям виїжджати з села за продуктами, пояснювали таку заборону його особливим розташуванням. Щоб вижити, люди допомагали одне одному, ділилися, обмінювалися. Від російської гуманітарки відмовлялися, як могли. Особливого тиску через це зазнала, як староста, Віра Петрівна.

— Кажуть: “Складайте списки на гуманітарку”. Я відповідаю: “Як я їх буду складати? Я українська староста? Не буду!” — “Вы не беспокойтесь за своих людей!” — “Я за людей хвилююся!” — “Садитесь в машину!” — “Я нікуди не поїду!” Я ж розуміла, що це таке. Одні поїхали, інші приїхали. Зі старшим, деенерівцем. Він каже мені: “Вера Петровна, выходите на расстрел!” Кажу: “На розстріл, значить, на розстріл. Це ж таке…” Заходять два амбали у двір, автоматами клацають. А тоді: “Да мы пошутили. На вас тут жалоба, что вы не хотите нашу гуманитарку раздавать”. Я знову кажу, що не буду, бо я українка. Хочете стріляти, то стріляйте. Вони розвернулися і пішли.

Село Новий Бурлук, Харківська область © Оксана Комарова

Село Новий Бурлук, Харківська область © Оксана Комарова

Він каже мені: “Вера Петровна, выходите на расстрел!” Кажу: “На розстріл, значить, на розстріл. Це ж таке…” Заходять два амбали у двір, автоматами клацають. А тоді: “Да мы пошутили!”

24-го серпня старості-таки принесли до двору “гуманитарку от дяди володи”...

— Кажу: “Вона мені не потрібна!” — “А чего вы отказываетесь? Харьков скоро наш будет. Украины больше не будет!” Кажу: “Ви в цьому впевнені?” — “Да!” — “А я ні”. А вже 10-го вересня нас, слава Богу, звільнили. Це сльози радості були!

Зараз Новий Бурлук оговтується після пережитого. До села приїжджали представники організації “Лікарі без кордонів”, з місцевими жителями працювали психологи. Та ран, що залишила окупація, ще багато: і в душах людей, і на землі. Напередодні Великодня надзвичайники заборонили відвідувати місцевий цвинтар — через міни, що залишили по собі вороги.


За інформацією Харківської ОВА, за рік війни у Харківській області загинуло понад 1700 мирних людей, серед них — 74 дитини. Більше 1000 осіб були викрадені або зникли безвісти. Зараз правоохоронці Харківської області розслідують понад 13,5 тисяч воєнних злочинів.

Станом на 10 квітня Харківська правозахисна група надає правову допомогу потерпілим від злочинів, вчинених росіянами, у 600 кримінальних провадженнях. 58 з них — справи про катування під арештом. 130 кримінальних проваджень стосуються розшуку полонених. У 185 справах йдеться про загибель цивільних осіб, а у 227 справах — про поранення цивільних.

 Поділитися