Тепловози історії
Іноді історія нагадує тепловози. Саме тепловози: напхані людьми, які невдовзі помруть або можливо народяться. А потім помруть. Тепловози, що котяться різними рейками. Чиєсь рішення запускає тепловоз — і він рушає, набирає ходу, утрамбовує тих, за кого вирішили, викидає мертвих з вагонів. Не дозволяє зійти до кінцевої зупинки. Іноді ці тепловози рухаються одночасно, іноді сходять з рейок. Іноді летять назустріч один одному.
27-го квітня Президент Путін підписує указ, який дозволяє депортувати українців з тимчасово окупованих Росією територій. Громадяни України, які потрапили в російську окупацію, можуть вільно жити до 1-го липня 2024-го року. Потім вони мають або відмовитися від українського громадянства й взяти російський паспорт, або готуватися до депортації.
Тих, хто не присягне на вірність РФ, вважатимуть “іноземцями”.
Указ виходить з Кремля. Тепловоз повільно викочується з кремлівської стайні. Наразі його вагони порожні, та двері вже прочинено.
Окремий пункт указу стосується депортації тих українців, які становлять “загрозу національній безпеці Росії”. Національна безпека Росії, встановлена на чужих територіях, за якої громадяни вільної країни мають або відмовитися від своєї країни, або залишитися вірними собі й втрати країну. А, може, й життя.
Тепловози з депортованими часто приходять до кінцевої станції напівпорожні. Дорога в невідоме вбиває на півшляху.
27-го квітня ПАРЄ визнає, що примусова депортація та насильницьке переміщення українських дітей є елементом злочину геноциду.
Тепловоз дає задній хід, відкочується у минуле.
Українських дітей з дитбудинків та інтернатів незаконно депортували на територію РФ задовго до повномасштабної російської агресії, стверджує резолюція.
Тепловоз заїздить у 2014-й рік, мчить полями окупованої Луганщини й Донеччини.
Наразі складно визначити реальні масштаби: встановити кількість незаконно вивезених українських дітей та місця їхнього перебування в Росії.
Чи легше притягти до відповідальності усіх причетних до депортації? Крім Президента Путіна та російської уповноваженої з “прав” дітей Львової-Бєлової, у ПАРЄ лунають імена прем’єр-міністра РФ, міністрів освіти та охорони здоров’я, уповноваженої з прав людини та першого заступника керівника апарату президента Росії, губернаторів Краснодарського, Магаданського, Камчатського країв, глав Татарстану та Республіки Адигея, а згодом і узурпатора Білорусі Лукашенка.
Вагони тепловоза мчать як у пришвидшеній зйомці. Малих пасажирів скидають на різних станціях, брудні перони стрічають щойно викрадених. Білі руки федерації, перемащені чи то кров’ю, чи то блатняцькими наколками, розтягають дітей по темних закапелках. Шукай вітра в полі. Голку в стозі сіна. Дитину… Наразі Україні вдалося повернути 361 дитину. З понад 19 тисяч, вивезених лише після повномасштабного вторгнення.
Ніхто не знає, коли вони повернуться додому і чи повернуться.
РФ зумисно створює нестерпні умови, не лишає людям вибору, спонукає виїхати до Росії, на підконтрольні Росії території України чи до Білорусі. Громадяни України зазнають “фільтрації”, тортур та жорстокого поводження. Українських дітей передають у прийомні родини, поміщають до дитбудинків, русифікують… Організованість і злагодженість дій окупаційних сил РФ вказують на невипадковість скоєних злочинів. “Вони свідчать про намір знищити як Україну і українську ідентичність, так і культурні й мовні особливості її народу. Насильницькі переміщення, незаконні депортації та ‘перевиховання’ дітей, що є особливо вразливими та потребують захисту, огидні у своїй меті знищити всі їхні зв’язки з українською ідентичністю й українські риси”, — стверджує резолюція.
Парламентська асамблея Ради Європи закликає Міжнародний кримінальний суд розглянути питання про можливе притягнення до відповідальності всіх винних у геноциді. Закликає Росію припинити незаконне насильницьке переміщення й депортацію українських дітей, повернути їх додому або передати третій країні… Закликає Росію припинити незаконну “фільтрацію” та звільнити українців, яких досі утримують у “фільтраційних пунктах”...
Вітер блукає порожніми вокзалами російської й білоруської глубінки, носить пожмакані газети площами самопроголошених “республік”, хлюпає кримським узбережжям. Українські діти прокидаються в “оздоровчих таборах”, московських квартирах, на Далекому Сході. Вслухаються в ранкову тишу — та тепловози, які привезли їх сюди, мовчать.
Чи здатен світ запустити дієвий механізм їхнього повернення?
Тепловози не мають відповідей на складні запитання. Сунуть до України. У ніч проти 28-го квітня. Везуть свіжі труни.
Для убитих в Умані. Убитих в Дніпрі. Остаточна кількість трун встановлюється. Деякі з трун витесані за дитячими мірками. Деякі труни напівпорожні — в них складають фрагменти тіл. Встановлюють: чи вони належать одній людині.
Іноді тепловози хочуть назавжди зійти з рейок історії. Не витримують щораз більшої кількості остаточних смертей і нових депортацій.
