MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

‘Мама померла, не витримавши цього жаху’

27.05.2023   
Олександр Васильєв
Сергій Парфулюк — житель села Мощун на Київщині. Його будинок було зруйновано вщент в результаті артобстрілу, а мама Сергія померла в евакуації, не витримавши страждань, які принесла війна.

Мене звати Парфулюк Сергій Федорович, 1982-го року народження. Живу у Мощуні, Бучанський район, вулиця Лісна, 86. До війни я мешкав разом із дружиною та 8-річним сином.

Яким для вас було 24-те лютого 2022-го року?

24-го лютого ми прокинулися десь о шостій ранку, дружина саме збиралася на роботу в Київ, аж раптом почули вибухи, [побачили] сяйво, потім стали надходити повідомлення, що почалася війна. А вже десь о 9-й чи 10-й ранку полетіла хвиля гвинтокрилів до Гостомельського аеропорту. Їх було дуже багато, ми нарахували десь двадцять російських гвинтокрилів, розмальованих літерами “V”, вони летіли так низько, що було видно військових, які сиділи всередині. Потім почалися сильні обстріли.

Що відбувалося в наступні дні?

З 25-го лютого у нас зникла електрика та зв’язок, почалися перші прильоти. З кожним днем ставало дедалі гірше. Ми з родиною тут були до 5-го березня, спочатку з дружиною, дитиною та мамою ховалися в нашому льосі, потім — у льосі сусідів. Далі, я не пам’ятаю якого числа, люди організувалися та запропонували всім мешканцям, особливо жінкам та дітям, поїхати до санаторію “Пуща Лісова”, адже там було надійне підвальне приміщення. Я відвіз туди свою дружину з дитиною, а сам із мамою лишився в Мощуні.

А вже за кілька днів у Мощун зайшли росіяни: почалася стрілянина, вони заїхали сюди на БМП, тут все літало, свистіло, село палало…

Навкруги були прильоти, я не знаю, чи це міни, чи це артилерійські снаряди. У сусіда прилетіло на город, не розірвалося, у родича також в будинок залетів снаряд і не розірвався. Але коли у сусіда прилетіло в літню кухню та почало вибухати вже біля санаторію “Пуща Лісова”, де були мої дружина та син, то я вирішив їх вивезти та евакуюватися. Декількома машинами ми виїхали, ще встигли виїхати.

Як ви евакуювалися?

Ну проблем з евакуацією не було, просто було дуже страшно, бо обстріли були хаотичні й складно було визначити час, коли виїжджати. Наприклад, чуєш звук дрона та не знаєш, чи встигнеш проскочити, чи не встигнеш. Але 5-го березня з самого ранку я зібрав маму, поїхали в “Пущу Лісову”, там забрав дружину та дитину. З друзями ми кількома машинами встигли виїхати, хоча вже все село обстрілювали.

Як і коли постраждав ваш будинок?

Нас уже не було в Мощуні, тоді вже майже все село виїхало, ніхто не бачив, що саме сталося. Але, судячи з прильотів, росіяни стріляли запалювальними снарядами, метал весь переплавився: горіло те, що не могло горіти. Про те, що наш будинок зруйновано, ми дізналися, коли були в евакуації: побачили в репортажі BBC. Будинок згорів ущент!

Сергій Парфулюк, житель села Мощун на Київщині

Сергій Парфулюк, житель села Мощун на Київщині

Ще до того, як ви евакуювалися, чи були в Мощуні бойові зіткнення між росіянами та ЗСУ?

Так, бої були тут буквально за 100 метрів від нашого будинку по нашій вулиці. Були наші тероборонівці й бійці ЗСУ, стрілянина була шалена, ліс весь скосило кулями. Тобто росіяни прорвалися через річку Ірпінь, перестрілка була шалена. Це те, що ми безпосередньо застали. А потім, казали, що росіяни заходили аж у центр села, що вони тут і на танках каталися, і на чому хочеш. От у сусідки у двоповерховому будинку вони влаштували штаб, спостережний пункт. Квартирувалися деякий час. Але росіянам тут просто не дали остаточно закріпитися, Мощун переходив з рук до рук.

Як ви емоційно витримали те, що відбувалося?

Емоційно дуже складно, найбільше я хвилювався за своїх рідних, за свою восьмирічну дитину, але, дякувати Богу, вона ще не повністю усвідомлювала все, що відбувалося.

А от мама не витримала цього. Я хоч і встиг її евакуювати, вона була тяжкохвора — все це її добило.

Ми встигли виїхати до Тернополя, там вона потрапила в реанімацію й за пару днів мами не стало. Взагалі вона не могла повірити в те, що сталося, адже у нас родичі в Росії, вона казала, що такого не може бути... Ну от так.

Чи змінилося ваше ставлення до росіян?

Дуже змінилося. Якщо раніше я думав, що ми якісь братні народи, то зараз я такого не можу ні сказати, ні подумати. Воно просто в голові не вкладається, щоб отак брат пішов на брата… Від чого вони прийшли “звільняти”? Від нашого життя?

Про те, що наш будинок зруйновано, ми дізналися, коли були в евакуації: побачили в репортажі BBC. Будинок згорів ущент!

Ще до вашої евакуації, чи контактували ви з російськими військовими?

Ні, на той момент вони тільки зайшли, отримали добряче від ЗСУ та відкотилися назад. Тоді їх тут не було. Потім казали, що їх багато було, уся ця дорога понад лісом ними була встелена. Коли я повернувся, то тут якраз ще знайшли мертвого російського солдата. І у нас за будинком трьох росіян поклали, було багато боєкомплекту, патронів розірваних, аптечка, наліпки, а ще я знайшов бронежилет із застряглою в ньому кулею. Кажуть, це була їхня “еліта”, якісь десантники.

Чи відомо вам про воєнні злочини, які вчиняли росіяни в Мощуні щодо цивільних?

Одного хлопця, який переховувався в льосі, застрелили. Ще один чоловік, він працював водієм маршрутки, його прошило автоматною чергою, але він, дякувати Богу, вижив. Знаю також, що від обстрілу постраждала одна сім’я, дівчинку просто розірвало…

Чи могли ви подумати, що Росія почне повномасштабне вторгнення?

Взагалі ніхто такого не уявляв, я думаю. Можливо, хтось і підозрював, але з позицій якоїсь адекватної логіки, це все не вкладається в голові. Я також до останнього не вірив, думав, що просто будуть лякати, будуть показувати, які сильні. Чесно, це був шок, що вони пішли та як швидко сюди дійшли.

Чому ви не евакуювалися одразу, у перші дні вторгнення?

По-перше, тоді складно було адекватно оцінювати ситуацію: фактично на другий день у нас зник зв’язок, інформації практично не було жодної, ми керувалися лише тим, де сильніше ідуть обстріли, де воно вибухає. Взагалі ми думали, оскільки наше село розташоване далеко, — воно непроїзне. Тож росіяни його обійдуть. Але те, що тут буде такий жах, ніхто й уявити не міг. Навпаки, знаю, що люди з Києва сюди тоді приїжджали, адже думали, що тут безпечніше.

Наскільки сильно постраждав Мощун?

Думаю, що тут лише кожна восьма хата вціліла, а можливо й менше, тобто відсотків 80-90 будинків знищено. Навіть якщо деякі будинки встояли, то вони посічені уламками, були сильні пожежі, горіло тут усе.

Навіть якщо деякі будинки встояли, то вони посічені уламками, були сильні пожежі, горіло тут усе.

Де ви були в евакуації?

Ми переїхали до знайомих у Тернопіль: там в принципі було спокійно, але [ми] дуже довго адаптувалися до спокійного життя… Досі реагуєш, якщо якась машина пролетить чи щось грюкне, емоційно складно, не відпускає…

Які у вас були емоції, коли ви дізналися, що Мощун звільнили?

Дуже радісно було. Ми дуже чекали на це, але нам довго не дозволяли повертатися в Мощун. Ми сюди рвалися, хоч і знали, що тут у нас більше нічого немає. Це наша земля. Дуже хотілося додому.

Що ви плануєте робити далі?

Відбудовуватися. Треба продовжувати жити. Треба жити. І для дітей, і для родини…

Чи допомагають вам держава та волонтери?

В основному ми намагаємося власними силами: чимось знайомі допомагають, чимось волонтери. Держава виплачує гроші дружині та дитині (як ВПО), а більше допомоги жодної.

Що саме у вас постраждало з майна?

З майна все, що лишилося, — це машина, на якій ми евакуювалися, але і її посікло уламками. І дерев’яна гойдалка у дворі. Більше нічого не лишилося.

Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у межах Програми “Права людини в дії”, яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать: зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за номером +380 44 521 57 53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: usaid.gov/ukraine, або на сторінку у фейсбуці: fb.com/USAIDUkraine.
 Поділитися