Сексуальне насильство як тактика ведення російської війни

09.10.2023

Марина Гарєєва

Про зафіксовані випадки сексуального насильства на Херсонщині, особливості цього воєнного злочину та нові скеровані до суду обвинувачення — у статті Харківської правозахисної групи.

Ілюстративне зображення / Pixabay

Сексуальне насильство на окупованих частинах Херсонської області

30 вересня 2023-го Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець зауважив, що на тимчасово окупованих частинах Херсонської області російські військові скоїли найбільшу кількість злочинів сексуального характеру. Омбудсман підкреслив, що Росія використовує сексуальне насильство як своєрідну тактику ведення війни, зброю та інструмент, що слугує для приниження українського народу та придушення його спротиву. Лубінець також наголосив, що злочини пов’язані з сексуальним насильством найбільше замовчуються та найменше засуджуються.

“Попри всі зусилля, цей злочин все ще окутий стигмою та небажанням постраждалих повідомляти про пережите, тому цифри насправді набагато більші. Найбільша кількість випадків сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, зафіксована у Херсонській області — відомо про 72 випадки”, — писав Омбудсман у своєму телеграм-каналі.

Як раніше наголошувала начальниця Управління з організації розслідування злочинів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, Офісу генпрокурора Ірина Діденко, “сексуальне насильство — це не лише класичне зґвалтування, це різні види сексуального насильства, зокрема й каліцтво статевих органів, це примусове оголення, спільне утримання чоловіків та жінок”. Діденко відмічала, що 14 видів сексуального насильства визначено самими Женевськими конвенціями, а сексуальне насильство має чимало проявів. Представниця Офісу Генпрокурора також відзначала, що вкрай важливо зважати на те, що сексуальне насильство вчиняється саме в контексті війни, адже тоді йдеться не про задоволення потреб злочинця, а про фактично знищення людини. У таких випадках ідеться “про знущання та моральне знищення людини”, наголошувала Діденко.

235 фактів сексуального насильства

Як раніше повідомляли в Офісі Генерального прокурора, українські правоохоронці зафіксували 235 фактів сексуального насильства. При цьому постраждалим було від чотирьох до 82 років.

Під час доповіді у Раді з прав людини Комісія ООН з розслідування воєнних злочинів підтверджувала, що від сексуального насильства російських військовослужбовців потерпали люди різного віку. В ООН задокументували випадки насильства над жінками віком від 19 до 83 років. Щобільше, часто членів однієї родини росіяни тримали в сусідній кімнаті. Таким чином люди були змушені слухати, як відбувається насильство, фактично самі потерпаючи від нього.

Як зауважувала очільниця спеціалізованого управління Офісу Генпрокурора Ірина Діденко, 235 випадків сексуального насильства, зафіксовані відомством, — це ті випадки, у яких постраждалі готові свідчити.

“Це виключно ті факти, де люди готові заходити в кримінальний процес, а це не просто, тому що треба повторно переказувати свою історію. Не всі готові до комунікації навіть з нами”, — казала вона журналістам “Новини Приазов’я”.

Діденко також підтверджувала, що наразі найбільше фактів сексуального насильства (72) було встановлено на Херсонщині. Своєю чергою у Запорізькій області було зафіксовано 15 фактів.

Дмитро Лубінець наводив і інші цифри. За його даними, у Київській області були зафіксовані 52 факти сексуального насильства, у Донецькій області — 55, у Харківській області — 21, у Чернігівській області — шість, у Луганській області — три, у Миколаївській області — дев’ять, у Сумській області — два.

При цьому посадовиця підкреслювала, що правоохоронці дізнаються про найбільшу кількість фактів у тих областях, частини яких були звільнені від російських збройних сил. “Тільки відбулася деокупація, одразу у нас з’ясовуються нові факти. Плюс люди трошки починають більше довіряти, оскільки бачать наші нові підходи”, — зазначала Діденко.

Правоохоронці неодноразово наголошували, що після деокупації територій на Сході та Півдні України прослідковувалася чітка модель: усюди, де перебували російські збройні сили, були зафіксовані випадки сексуального насильства. Це може виступати черговим доказом того, що військові ЗС РФ використовували сексуальне насильство як зброю для знищення української нації, та свідчити про злочин геноциду. За свідченнями людей, які пережили російську окупацію, подекуди російські командири самі віддавали накази про зґвалтування або потурали насильству, “надаючи своєрідні інструкції”: до прикладу, казали своїм підлеглим “розслабитися”, тим самим заохочуючи вчинення злочинів.

Постраждалі різного віку та різної статі

Представниця Офісу Генпрокурора також відзначала, що побутує помилкова думка, нібито середній вік постраждалих від сексуального насильства, вчиненого російськими військовими, — від 20 до 35 років. Проте насправді це не так.

“Дуже багато у нас є випадків [коли постраждалим] і 72 роки, і 82 роки. Тут потрібно розуміти контекст, тут мова зовсім не про задоволення якихось потреб. Мова йде виключно про знищення людини, про наругу над цією людиною, про намагання її морально і фізично знищити. Тому вік насправді різний”, — наголошувала Діденко.

Вона також відмітила, що правоохоронці зафіксували випадок, коли дитині, що постраждала від сексуального насильства з боку росіян, було чотири роки. “Це розкритий вже злочин, ми нещодавно скерували обвинувальний акт до суду”, — зауважувала представниця Офісу Генпрокурора і додавала, що в цьому ж кейсі з-поміж постраждалих були дівчата 15, 17 років і 83-річна жінка.

Очільниця спецуправління Офісу Генпрокурора відзначила жахливість кожного з таких злочинів. Діденко розповідала журналістам лише про один із таких випадків:

“... жінка, мати трьох дітей. Вона їхала на велосипеді через блокпост, де був солдат РФ. Він на неї напав, почав її ґвалтувати, а вона зрозуміла, що вона не виживе після цього, і кинулась на мінне поле. Хотіла або вмерти, або втекти, їй було все одно, що з нею станеться. Але їй пощастило, вона на міну не натрапила, а він намагався за нею бігти. Тож вона вижила, доповзла до будинку”.

Читайте також: Правоохоронці повідомили про підозру лейтенанту ФСБ, який міг бути причетним до зґвалтувань на Херсонщині

Своєю чергою Дмитро Лубінець підкреслював, що російські військові вчиняли сексуальне насильство, не зважаючи на стать потерпілих, тож від дій воєнних злочинців постраждали як українські жінки та дівчата, так і чоловіки та хлопчики. Крім цього, близько 90% українських військовополонених пройшли через катування, зґвалтування, погрози сексуального насильства або інші форми жорстокого поводження. Як зауважував Генеральний прокурор України, Росія вибудувала розвинену систему тортур та жорстоко поводиться як з військовополоненими, так і з цивільними.

Своєю чергою Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування порушень прав людини в Україні також підтверджувала, що представники РФ скоювали злочини проти дітей, включно з широким спектром сексуального насильства.

66 розкритих злочинів

За даними Ірини Діденко, з 235 злочинів вже вдалося розкрити 66. Посадовиця пояснила, що постраждалі дуже добре запам’ятовують обличчя кривдників, навіть якщо після злочину минуло чимало часу. Саме тому вдається встановити особи ґвалтівників, тобто безпосередніх виконавців злочинів. Проте не можна забувати про командування, яке або безпосередньо віддавало накази, або потурало скоєнню таких воєнних злочинів, наголошувала очільниця спеціалізованого управління Офісу Генпрокурора.

“Ми свідомі того, що злочини відбувалися якщо не за вказівкою, то за потуранням вищого керівництва”, — підкреслювала Діденко і пояснювала, що ключовим завданням правоохоронців є відтворити усю “піраміду” винуватців: встановити особи виконавців злочинів, їхніх організаторів і найвищої ланки керівництва, і вже тоді звертатися до Міжнародного кримінального суду.

Читайте також: Російське військове командування не просто знало про практику зґвалтувань, а подекуди заохочувало такі дії

Погрози груповим зґвалтуванням

5 жовтня в Офісі Генерального прокурора повідомили про чергового військового РФ, проти якого українські правоохоронці скерували до суду обвинувальний акт. Обвинувачений неодноразово ґвалтував мешканку окупованих частин Херсонщини та залякував жінку. За даними українських правоохоронців, ідеться про військового 94-го полку оперативного призначення Росгвардії.

Світлина оприлюднена Офісом Генерального прокурора.

“Слідством встановлено, що у липні 2022 року під час окупації Херсонської області 30-річний уродженець Дагестану зайшов до будинку місцевої жительки та почав погрожувати [жінці] з метою вступити з нею в статевий зв’язок”, — мовилося у повідомленні.

Щобільше, росгвардієць залякував жінку груповим зґвалтуванням і неодноразово вчиняв сексуальне насильство, не зважаючи на стан здоров’я постраждалої, який погіршувався.

Українські правоохоронці також встановили, що росіянин змушував потерпілу вживати невідомі препарати. Свої дії росгвардієць пояснював тим, що виконує завдання російських спецслужб, і вихвалявся, що затримує місцевих жителів і катує їх.

З огляду на все вище перелічене, військовослужбовцю російських збройних сил повідомили про підозру в порушенні законів і звичаїв війни (ст. 438 КК України). Росгвардійцю загрожує до 12 років позбавлення волі.

Подальші дії потерпілих

Як зауважувала адвокатка й координаторка лінії правової допомоги організації “ЮрФем: підтримка” Марта Змисла, сексуальне насильство, яке вчиняється в умовах збройного конфлікту, є воєнним злочином і не має терміну давності притягнення до відповідальності. “Незалежно [від того], коли потерпілі повідомлять про те, що трапилося, цей випадок будуть розслідувати й встановлювати конкретних осіб, які вчинили цей злочин”, — пояснювала правниця “Новинам Приазов’я”.

При цьому потерпілій від сексуального насильства людині слід повідомити все, що вона знає про особу, яка скоїла злочин. Важливо повідомити будь-які дані: підрозділ, дислокацію або будь-яку іншу інформацію, яка допоможе українським правоохоронним органам встановити особу злочинця, адже тривалість розслідування у таких справах часто залежить від обсягів наявної інформації. Після цього справи можуть розглядати як українські, так і міжнародні суди, у тому числі Міжнародний кримінальний суд.

“Надалі, коли вже буде вирок, то потенційно особа може бути затримана і притягнута до відповідальності у фактичному розумінні цього слова, тобто з реальним відбуванням покарання, — пояснювала адвокатка. — Якщо особа десь виїде на територію іноземної держави, то потенційно людина може бути там також затримана і передана Україні для відбування покарання”.

Як наголошували правоохоронці, вкрай важливо повідомляти про випадки сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, адже такі дані можуть знадобитися для розслідування воєнних злочинів у Міжнародному кримінальному суді та у Спеціалізованому міжнародному трибуналі й стати основою або частиною судових справ. Таким чином історії постраждалих стануть їхньою зброєю уповільненої дії, яка дозволить притягти воєнних злочинців до відповідальності, й допоможуть правоохоронцям перемогти агресора у юридичній площині. З огляду на це правоохоронці неодноразово закликали як постраждалих, так і свідків повідомляти про факти сексуального насильства, вчиненого під час російської окупації. Навіть якщо потерпілі наразі перебувають в інших країнах, вони можуть заявити про побачене або пережите, аби не дозволити воєнним злочинцям РФ уникнути покарання.

Зі свого боку правоохоронці зобов’язуються подбати про безпеку потерпілих і свідків і забезпечити захист будь-яких персональних відомостей або даних. Також постраждалі зможуть контролювати питання, пов’язані з їхньою історією, та скористатися правом на приватність, наголошували в Офісі Генпрокурора. Аби запобігти стигматизації, правоохоронці зобов’язуються не передавати й не оприлюднювати інформацію, яка може призвести до обвинувачень, образ, осуду, приниження, зневаги чи висміювання потерпілих. Як зазначили в Офісі Генпрокурора, під час розслідування таких справ пріоритетом є безпека, здоров’я та гідність потерпілих, а правоохоронці покликані забезпечити інклюзивність і не допустити жодних проявів дискримінації.

Матеріал підготовлено за підтримки DIGNITY — Данського інституту проти катувань, у межах проєкту “Здійснення правосуддя за міжнародні злочини в Україні”