Російське військове командування не просто знало про практику зґвалтувань, а подекуди заохочувало такі дії, — NYT

Розповіді потерпілих від сексуального насильства свідчать про те, що російське командування знало про зґвалтування й подекуди навіть заохочувало такі дії.

Про це йдеться у статті The New York Times, оприлюдненій 5 січня 2023 року.

Вейн Джордаш, британський юрист, який співпрацює з українськими правоохоронцями й дослідив щонайменше 30 справ, каже, що існують ознаки мовчазної згоди з боку російських командирів щодо сексуального насильства.

Журналісти відзначали, що російські військові часто вдавалися до сексуального насильства, включно зі зґвалтуванням та примусовим роздяганням. Попри наявні докази, у Кремлі послідовно відкидали усі звинувачення.

Ірина Діденко, українська прокурорка щодо ведення справ сексуального насильства, розповіла, що вже порушено 154 справи. Реальна кількість випадків сексуального насильства є “значно, значно більшою”, зауважує Діденко. Так, в одному з деокупованих сіл на Київщині сексуального насильства зазнала кожна дев’ята жінка. Про це розповіли психологи, які працювали з людьми на деокупованих територіях. Крім того, за інформацією Діденко, сотні людей зазнали тортур і сексуального насильства у російському полоні.

Оскільки до війни відділ Ірини Діденко займався розслідуванням випадків домашнього насильства, прокурорка цілком розуміє труднощі, що виникають у постраждалих, які наважуються говорити. Досвід роботи з постраждалими від домашнього насильства показав, що люди воліють взагалі не розповідати про пережите, зауважила Діденко. Російська збройна агресія лише загострила ситуацію й посилила тиск на постраждалих, адже людина, що зазнала сексуального насильства, боїться звинувачень у прихильності до ворога.

Стигматизація тих, кого було зґвалтовано, частково пояснюється консервативними поглядами, поширеними в релігійному суспільстві. Крім того, подібне ставлення до жертв сексуального насильства формувалося ще за часів пострадянської системи, коли замість того, аби сфокусуватися на потребах потерпілих, влада звинувачувала людей. Людський осуд лише підсилює біль постраждалих, відзначила Діденко. Так, одна з постраждалих розповіла, що через те, що сусіди постійно пліткують щодо неї, вона взагалі не хоче виходити з дому.

Замість морального осуду, люди, які пережили сексуальне насильство, потребують психологічної допомоги. Людина може боятися будь-яких чоловіків або чоловіків у військових одностроях, відчувати відразу до власного тіла. Волонтери, які допомагають постраждалим, розповіли про випадок, коли дівчина хотіла зрізати власну шкіру, бо не могла винести запаху чоловічого парфуму на ній…

Інша постраждала, Вікторія, 42-річна жінка з Київської області, досі тремтить, коли згадує, як на початку березня російські солдати застрелили її сусіда, а потім витягли її та дружину вбитого з дому, аби зґвалтувати.

“Страх залишається, — каже Вікторія. — Іноді, коли немає світла, мене охоплює страх і я відчуваю, що вони можуть повернутися”.

Діти постраждалих також потребують усебічної підтримки. Журналісти описали випадок, коли 15-річний хлопець, батька якого вбили, а мати зґвалтували, мав суїцидальні наміри через тижні після того, як все сталося.

Волонтерські організації Women for Women International і Andreev Family Foundation, які надають психологічну та медичну допомогу постраждалим, від початку повномасштабного вторгнення вже проконсультували понад 800 жінок і дівчат. 22 з них розповіли, що пережили сексуальне насильство. 8 постраждалим було менше 18 років.

Прокурорка Анна Сосонська наголосила, що докази сексуального насильства, вчиненого російськими військовослужбовцями, знаходять на всіх територіях, які перебували під ворожою окупацією: у Київській, Чернігівській, Харківській, Донецькій і Херсонській областях.

У жовтні 2022 року Комісія з розслідування порушень в Україні, уповноважена Радою ООН з прав людини, повідомляла, що жертвами сексуального насильства в Україні ставали люди віком від 4 до понад 80 років.

Ірина Діденко переконана, що російські військові мають чітку модель поведінки: коли на окуповану територію “прибувають наземні війська — на другий-третій день починаються зґвалтування”.

За свідченнями людей, які пережили російську окупацію, командири самі віддавали накази про зґвалтування або потурали насильству, “надаючи своєрідні інструкції”: до прикладу, казали своїм підлеглим “розслабитися”, тим самим заохочуючи вчинення злочинів.

Діденко розповіла про випадок, коли командир сказав своїм військовим: “Добре, давайте”, — і чекав на них біля будинку… Тим часом російські військові вирішували, як вчинити з тією чи іншою жінкою, — місцеві жителі чули їхні розмови: цю поб’ємо, а цю — зґвалтуємо.

В іншому випадку 8 російських військових зґвалтували й жорстоко побили чоловіка, якого зупинили на блокпості.

“Це не поодинокі випадки”, — зазначила Діденко.

Ще чіткіша система — за якою російські військові, а також представники силових структур і служби безпеки Російської Федерації вчиняли сексуальне насильство — прослідковувалася щодо полонених.

Лишень у місті Херсон було знайдено щонайменше чотири місця, де незаконно утримували людей. Так, у підвалі одного з бізнес-центрів полонені, які спали на шматках картону й жили без світла, рахували дні й лишали мовчазні крики на стінах. Такі написи стають графічними доказами систематичних тортур, що відбувалися під час російської окупації, пише NYT.

Прокурор Ярослав Манько розповів, що у цьому приміщенні росіяни облаштували катівню. У катівні було знайдено гумовий кийок, металеві кайданки та електричний гриль, який використовували для того, аби припікати пальці полоненим. Також українські поліцейські знайшли список з іменами російських офіцерів, які “там працювали”.

За інформацією українських правоохоронців та місцевої влади, в створених росіянами катівнях часто застосовувалося сексуальне насильство, у тому числі зґвалтування палицями та катування геніталій електрострумом.

Ольга, 26-річна жителька Херсона, яка потрапила до російської катівні й перебувала там 14 днів, розповідала, що їй постійно погрожували зґвалтуванням. На восьмий чи дев’ятий день перебування у полоні, напівоголену жінку прив’язали до столу. Протягом 15 хвилини “слідчий”, який її допитував, нецензурно лаявся, а потім накинув на жінку куртку й впустив до кімнати сімох чоловіків.

“Це було залякування, — розповідає потерпіла. — Я не знала, що станеться наступної миті”.

Прокурорка Анна Сосонська переконана, що цей випадок свідчить про те, що росіяни використовували сексуальне насильство як зброю проти українців на окупованих територіях. Українські правоохоронці задокументували низку воєнних злочинів: зґвалтування, примусове роздягання, катування геніталій тощо. Військовослужбовці та представники силових структур РФ вчиняли злочини сексуального характеру щодо чоловіків, жінок і дітей на окупованих територіях. “Тепер ми бачимо, що існує зв’язок між воєнними злочинами, вчиненими армією РФ, і російським командуванням”, — наголошує Анна Сосонська.

У випадку Ольги, тортури не скінчилися залякуванням чи примусовим роздяганням. Під час перебування в полоні Ольгу били в голову і груди, зрештою жінці зламали ребро. Росіяни пускали струм тілом жінки й занурювали її у воду, аби зробити тортури нестерпнішими. Загарбники допитували жінку, адже знали, що вона взаємодіяла з українськими волонтерами, які привозили гуманітарну допомогу, призначену для мирних жителів Херсона. Росіяни вимагали, щоби жінка зняла пропагандистське відео й роздавала допомогу від імені “Єдиної Росії”, правлячої політичної партії Володимира Путіна, пишуть журналісти.

Іншого активіста, 35-річного Андрія, утримували в полоні протягом 5 днів у серпні. Росіяни звинувачували чоловіка в допомозі українським партизанам і вимагали, аби він “здав” друзів та знайомих:

“Вони катують тебе електричним струмом, а потім дають перепочити, — розповідав Андрій. — Коли ти починаєш відновлюватися, вони б’ють тебе кийками або кулаками”.

За словами Андрія, сліди від побоїв на його спині були не випадковими, а складалися в зловісну літеру Z, відомий символ російських військових. Коли росіяни пускали струм через мочки вух, чоловік втрачав свідомість. Через катування електрострумом він досі відчуває біль у геніталіях, хоча після полону минуло чотири місяці.

Позаяк свідки з різних частин України описують схожі методи катувань і процедури проведення допитів та згадують співробітників ФСБ, українські правоохоронці переконані, що за політикою вчинення сексуального насильства стоїть російське керівництво.

“Не може бути, щоби військовий робив таке без наказу”, — переконана Ірина Діденко. Співробітники ФСБ, які вдавалися до найжорстокіших форм катування, робили це свідомо й цілеспрямовано. Власне, як і військовослужбовці Російської Федерації цілеспрямовано вбивали людей на тимчасово окупованих територіях.

“Безперечно, це система… Це частина геноциду, — впевнена Діденко, — але щоб це довести, нам потрібен час”.