Меню
• Інтерв’ю   • Голоси війни
Олексій Сидоренко, 07 грудня 2023
доступно: in English на русском

‘Два ворожі снаряди зруйнували мою оселю’

Майя Микитенко мешкала на Київщині у селі Бородянка разом з двома доньками та чоловіком. Під час ворожих бомбардувань вона з сусідами ховалась у підвалі. Зрештою, родина евакуювалася, а коли пані Майя повернулася, побачила вщент зруйновану квартиру. Зараз сім' я живе у маленькій кімнатці у модульному містечку.

Я рано встаю, бо двірником працюю. Пішла у садочок, а там нікого не було. Потім побачила, що збираються вихователі. Підійшла туди, сказали, що війна. Все. Повернулася додому, сиділи там, чекали.

Дві доньки у мене, чоловік. Саші — 6 років, тоді було — 4, а старшій — 21 рік. Не очікували, що росіяни будуть щось бомбити. Потім вже як почало бухкати, ми у підвал спустилися. Вже як повилітали вікна й усе повилітало, звісно, ми сиділи у підвалі. Вилазили, хіба щоб помитися. Крізь вибиті вікна бачимо, літак пролетів, але не наш. І все, ми туди [у підвал] спустились і там сиділи. Воно було хвилями. Бухкало то сям, то там. Усюди бухкало. Звісно, діти сильно плакали. Ховалися, отвори позачиняли підвальні. Але так вибухало сильно, що аж виносило з тих отворів. Зачиняли їх, щоб не було світла помітно. Особливо ввечері та вночі.

Майя Микитенко, жителька с. Бородянка, Київська обл.

Майя Микитенко, жителька с. Бородянка, Київська обл.

У перші дні все почалось. У нас будинок на колі, де ресторан, там воно гепнуло. Ми ще бігали-бігали, бо в нас там людина з інвалідністю лежала, то ми тихенько пробиралися до нього. Він не міг підвестися, і знести ми його також не могли до того підвалу. Звісно, страшно було, ми ж нічого не підготували. Що змогли наші хлопці, те й зробили, ми згуртувалися усі. І світло хлопці від акумулятора провели, і матраци понатягували, бо дітей було багато, і їжу приносили. Тоді дозволяли у магазинах щось брати. Нас багато було, то хлопці їздили якусь їжу набрати і казали, що бачили танк. Стояв там десь у центрі. Ще й по них вдарив, але, слава богу, не влучив.

Річ у тім, що воно усе так перемішалося в голові, що цей страх не можна пояснити. От я його не можу пояснити зараз. Мені здається, що багато людей не можуть пояснити цей страх. За дітей боялися. Страшно було. Дуже страшно, але діти, звісно, найголовніше. Боялися, чи вдасться виїхати, чи вистачить бензину, щоб хоч доїхати якось. Другого або третього числа сказали, що можна виїхати. У мого чоловіка автівка, ми сіли та поїхали до газоскладу. Сказали, що на газоскладі приймають. Ми приїхали, там нікого не було. Поїхали до Галинки, тут є село. Там жили у літньої жіночки. Потім поїхали до Тетерева, там посиділи одну ніч. Потім на автобусі до Житомира, там теж ніч побули, а потім поїздом до Львова і звідти у Дрогобич. Лише у травні повернулися. Повернулися, а в мене там нічого немає.

Гуртожиток, де мешкала родина

Гуртожиток, де мешкала родина

До мене якраз залетіло і рознесло усе. Не залишилося нічого. Ані стін, ані меблів, нічого. Сусіди знайшли два снаряди. Воно просто влетіло і вибило два вікна у кімнаті. У мене квадратна велика така кімната, і воно повністю винесло все, впало посеред коридору. Снаряд лежав, але не вибухнув. Але розтрощило усе. Старий двоповерховий гуртожиток у нас. Прилетіло тільки мені. Стіни потріскалися. Там, де моя кімната, не лишилося нічого. Жодної перегородки. Вікно мені заліпили й дах зробили. І все, так воно і стоїть на місці. Жити там не можна. Воно в аварійному стані. Будинку 50 років, не знаю, чи вистоїть він. Якщо ще пару років постоїть, він завалиться.

Зараз ми у модульному містечку проживаємо. Я та дві доньки. Маленька кімнатка, два двоповерхові ліжка, шафки невеликі, столик, стільці. Отак.

Кімната у модульному містечку

Кімната у модульному містечку

До росіян у мене ніколи не було гарного ставлення. Ми колись їздили, ще при Радянському Союзі, туди відпочивати, й вони не дуже добре ставилися до нас. Ще через Чорнобиль ми виїжджали. Оскільки ми інтернатні, виїжджали до Москви лікуватися. Там теж до нас погано ставилися. Таке… У мене багато дуже друзів загинуло. Тож ставлення, самі розумієте, не дуже хороше. Я вважаю, що це колективна відповідальність, що Путін не має такої великої ролі. Навіть якщо його не буде, нічого не зміниться. Це моя думка. І мені здається, що воно так і є. Вони агресивно ставляться до нас, це ж не тільки Путін каже по телевізору, що треба знищити усіх аж до дітей. Це ж самі люди кажуть.

Редакторка: Емілія Приткіна

поширити інформацію

Матеріал підготовлено за підтримки DIGNITY — Данського інституту проти катувань, у межах проєкту “Здійснення правосуддя за міжнародні злочини в Україні”
Подібні статті

• Інтерв’ю   • Голоси війни

‘Людей ховали біля лікарні’

Тетяна Сологуб — медсестра у Бородянській лікарні на Київщині. Вона згадує, як люди ховали загиблих біля лікарні, як спалахнула квартира і вона бігла додому повз російські танки, що розстрілювали під’їзди. У пані Тетяни нічого не залишилося. Вона продовжує працювати та накопичувати гроші, щоб облаштувати побут.

• Інтерв’ю   • Голоси війни

‘Ми їхали, а по нас стріляли’

Тамара Вишняк зустріла повномасштабну війну у своєму рідному селищі Бородянка на Київщині. Жінка отримала контузію під час одного з авіанальотів, який знищив сусідній будинок. Зруйновані плити накрили людей, але врятувати їх було неможливо. Евакуація теж була нелегкою. Пані Тамара каже, що російські гелікоптери гатили по цивільних автівках.

• Інтерв’ю   • Голоси війни

‘Якби мені дали автомат, я б їх повбивала усіх…’

Олена Мовчан — жителька села Шибене на Київщині. Населений пункт був окупований з перших днів повномасштабного вторгнення. За цей час жінка пережила чимало жахіть. Пані Олена каже, що була змушена спілкуватися з росіянами. Переважно це були буряти та кадировці.

• Голоси війни   • Інтерв’ю

‘Доки весь світ солодко спить…’

Коли ховали її загиблого сина, вона лежала в реанімації. Прощалася зі своїм хлопчиком по телефону: на цвинтарі до його вушка притулили мобільний. Тепер у мами є ціль: щоб люди не забували імена вбитих війною дітей. Щоб кровопролиття припинилося.



Про ХПГ
Хто миКонтактиРічні звітиПолітики ХПГ
Теми
КонституціяПолітикаВпровадження норм європейського праваПраво на життяКатування та жорстоке поводженняПраво на свободу та особисту недоторканністьПраво на справедливий судПраво на приватністьСвобода совісті та віросповіданняСвобода вираження поглядівДоступ до інформаціїСвобода пересуванняЗахист від дискримінаціїСоціально-економічні праваАрміяКримінально-виконавча системаПраво на охорону здоров’яПраво на освітуЕкологічні праваПрава дітейПрава жінокПрава шукачів притулкуГромадянське суспільство
Спецпроєкти
Психологічна допомогаРосійсько-українська війнаГолоси війниДокументування воєнних злочинів в УкраїніПравова допомогаОнлайн-бібліотекаДисидентський рух в Україні. Віртуальний музейІсторії свавільно засудженихГромадянська освітаДовідник юристаПроти катуваньПраво на приватністьГаряча лінія з пошуку зниклих безвісти