…Зараз про ті страшні події тут майже нічого не нагадує. У відремонтованому садочку затишно пахне обідом, лунають дитячі голоси. Вирви від численних обстрілів — а сюди окупанти цілили неодноразово, росіяни взагалі чомусь “приділяли багато уваги” саме охтирським садочкам, — давно зарили і заасфальтували.
— Ми живемо тут поруч, — розповідає Антон. — 25-го лютого пішли ховатися. Спочатку прийшли у школу. Там сказали, що місць немає. Нам запропонували іншу адресу, садок “Сонечко”, і тут ще були місця. Потім люди підходили і підходили... Повітря було мало — у підвалі труби гарячого опалення. Кількість людей на ту площу була величезна. Спека, пил... Ми піднялися на вулицю подихати свіжим повітрям. Хто заходив на той момент, хто тільки виходив… І почався артилерійський обстріл. Були і поранені, і мертві. Хтось саме стояв на порозі. А хтось ішов до бомбосховища. Моєму сину тоді сім років було, він все це бачив. Ми зараз живемо не в Охтирці, він досі сюди дуже боїться повертатися, навчається онлайн.
Антон отримав скрізне уламкове поранення ноги, черепно-мозкову травму, контузію, струс мозку. Чоловік каже, зараз безробітний, виплат від держави ніяких не отримував, окрім лікарняних. До юристів ХПГ він звернувся, щоб дізнатися, на який статус і допомогу від держави він має право.
— Прийшов до тями я вже у лікарні. На другий день, як я там був, саме поцілили по військовій частині. Багато хлопців везли, кого в лікарню, а кого вже й не туди… Було дуже страшно. Важко згадувати.
Охтирка — невелике місто, що встояло, закривши собою стратегічні шляхи вглиб України: на Полтаву, Миргород, південні околиці Харкова. У перший місяць великої війни російські війська нещадно обстрілювали Охтирку з артилерії, бомбили з літаків, розбили ТЕЦ, залишивши без тепла цивільне населення, повністю зруйнували залізничну станцію. Чи не найбільше дісталося житловому масиву “Дачний”, де і розташований дитячий садок “Сонечко”.
— У нашому укритті ховалося багато місцевих жителів, — розповідає Валентина Нікітченко, вихователь-методист “Сонечка”. — Адже наше укриття розраховане не тільки на нас (дітей і співробітників садочка — ред.), але й для всіх мешканців “Дачного”. Вони тут навіть жили. І їсти тут готували, і спали.
Про те, що пережили мешканці багатостраждального житлового масиву, розповіла і Валентина Бабіч, що теж прийшла на прийом до юристів ХПГ:
— Як летіли літаки, бомбили, це найстрашніше було! Якось ударило так, що у нас у квартирі коляску дитячу всю осколками посікло. Добре хоч ми самі у цей час ховалися із двомісячною онукою у сватів, не були у квартирі.
— Люди жили у нашому садочку довгенько, мабуть, місяць, — веде далі вихователька Людмила Колесник. — Росіяни бомбили, поки наші не збили два їхні літаки. Після того вони вже боялися літати тут. А доки кошмарили, люди тут і жили. На кухні їсти варили, продукти брали з нашої комори. І навіть народилася тут дитина, — у сховищі жила вагітна жінка, її швидкою забрали від нас. Сховище було з цементною підлогою, дихати було нічим. Ніхто ж не думав, що таке станеться. Сидіти там годинами було неможливо. Люди виходили подихати, дітей виводили. Був у нас тут хлопчик, такий шустрий. Всі кинулися ховатися, а він побіг по майданчику, мама за ним, осколками його з мамою поранило. Коли стався обстріл, люди кинулися у сховище, але вони не встигли всі забігти, бо їх багато було. Хто залишився на подвір’ї, були поранені.
Того страшного дня, 25-го лютого, загинула і співробітниця садочка, Наталія Прокуда. Вона працювала сторожем у “Сонечку”, у сховищі стежила за порядком, опікувалася тими, хто прийшов до укриття. Коли почався обстріл, вона пильнувала, щоб усі встигли зайти, а сама втратила життя.
Коли ситуація в Охтирці стала більш безпечною, персонал садочка почав відновлювати те, що залишилося від закладу.
— Ми приходили наводити лад, розбирали вікна. Садочок був у страшному стані, даху зовсім не було, — розповідає вихователька Юлія Верескун. — Після 25-го і вікна посипалися, і групи наші страшні стали, все було пошкоджено, батареї порозмерзалися, бо не було опалення, підлога, стіни, стеля — все було побите. линка у дворі росла, прямо в неї влучило.
Завдяки допомозі донорів і благодійних фондів, “Сонечко” вдалося повністю відновити. Сьогодні в ньому обладнано бомбосховище з вентиляцією, туалетами, спальнею для малюків.
— Місцеві сюди спускаються і зараз, але здебільшого вночі, — розповідають співробітники садочка. — А вдень під час тривог приходять вихователі з малечею. Дітки знають, що сюди треба йти, коли повітряна тривога. Вони тут можуть і снідати, і обідати, і спати. Ми почали повноцінно працювати з червня цього року. До того були на дистанційному навчанні. І зараз ми радіємо, що наші дітки все-таки до нас ходять!
За інформацією Міністерства освіти і науки України, від початку повномасштабного вторгнення ворожими обстрілами і бомбардуваннями було пошкоджено 3798 навчальних закладів, 365 повністю знищено. Зокрема у Сумській області часткових руйнувань зазнали 30 дитячих садочків.
Нагадуємо, Харківська правозахисна група надає жертвам війни всебічну допомогу — гуманітарну, правову, психологічну.
Якщо ви потребуєте такої підтримки, ви можете звернутися до наших приймалень за такими номерами:
- у Харкові: +380 50 505 1415, +380 50 405 3015;
- у Києві: +380 50 555 27 95.
Приймальня працює за підтримки Програми USAID Ukraine — USAID Україна “Права людини в дії”.
