Меню
• Інтерв’ю   • Голоси війни
Олександр Васильєв, 30 січня 2024
доступно: in English на русском

‘Наш евакуаційний потяг розстріляли’, — спогади режисерки з Ірпеня

Ольга Гдуля врятувалася з Ірпеня з одним рюкзаком і двома котами після 10 днів перебування під обстрілами. Як і тисячі ірпінців, вона вибиралася з міста через зруйнований Романівський міст, який тепер називають “мостом життя”.

24 лютого 2022 року я перебувала в місті Ірпінь, де, власне, і проживала. Війна застала мене, як і переважну більшість українців, у ліжку. Того дня я готувалася до роботи. Це мала бути знімальна зміна — я працювала другою режисеркою на повнометражній картині. В Ірпені я провела перші десять днів вторгнення: чула вибухи, обстріли.

Ці перші десять днів ми провели разом із батьками в будинку, який я орендувала. Я чула, як винищувач здійснив авіаудар по житловому комплексу “Новоірпінські Липки”. Влучило в один із будинків, де моя подруга придбала для своєї мами квартиру. Страшно було, коли чула звук танка, що проїжджав сусідньою вулицею. Навіть, якщо ви ніколи не чули, як звучить танк, ви не переплутаєте ні з чим.

Найстрашніше — це не сам звук танка, а той момент, коли звук припиняється. Адже ти розумієш, що танк під’їхав на позицію, зараз розвернеться башта і напевно зараз буде постріл.

Тобто, треба мерщій ховатися, бо постріл може бути у твій бік. Також важко з чимось сплутати звук винищувача, адже у такий момент твоє тіло реагує окремо від свідомості. Тобто, ти не встигаєш подумати, що треба ховатися, як ти вже сховався.

Ольга Гдуля, Ірпінь Ольга Гдуля, Ирпень

Ольга Гдуля, Ірпінь

Останні три дні перед евакуацією ми провели на підлозі. Я ще тоді жартувала, що в нас було насичене “полове життя”. Ми їли на підлозі, спали на підлозі, читали новини також на підлозі. Обстріли були настільки інтенсивними, що просто перебувати у вертикальному положенні було небезпечно.

Четвертого березня я прийняла рішення евакуюватися. П’ятого березня зранку я зібрала невелику частину речей: це були жорсткі диски з робочими матеріалами, ноутбук, мої коти у переносці та декілька речей зі списку найнеобхіднішого. І ось з усім цим я пішла до вокзалу в Ірпені. Там ми чекали на евакуаційний потяг, один вагон з якого зараз стоїть на Михайлівській площі у Києві як експонат.

Обстріляний евакуаційний вагон з Ірпіня розмістили на Михайлівській площі у Києві Обстрелянный эвакуационный вагон из Ирпеня разместили на Михайловской площади в Киеве

Обстріляний евакуаційний вагон з Ірпеня розмістили на Михайлівській площі у Києві

Ось саме в тому вагоні я мала їхати з Ірпеня до Києва. Але нам повідомили, що потяг атакували, він зійшов з рейок, а тому ми не можемо евакуюватися, і нам всім потрібно дістатися до зруйнованого мосту біля Романівки. Це саме той міст, який пізніше назвали “мостом життя”.

Мені вкотре пощастило — я знайшла телефон місцевого волонтера, який підхопив мене, мій рюкзак, моїх котів і підвіз до мосту. Далі я провела якийсь час під мостом, тому що ми очікували на свою чергу аби пройти: нас пропускали групами.

Перейшовши міст, я дісталася до автобусів. Я навіть потрапила у новини, тому що пані Марина Порошенко допомагала мені зайти в автобус. Потім мені всі друзі прислали скріни з новин, де в мене на голові незрозуміло що і перекошене обличчя (посміхається). Я жартувала, що настав той момент, коли країна мене побачила, а я в такому вигляді.

Ольга Гдуля під ”мостом життя” у Романівці. Евакуація Ольга Гдуля под ”мостом жизни” в Романовке. Эвакуация

Ольга Гдуля під “мостом життя” у Романівці. Евакуація

Чи знаєте ви про випадки воєнних злочинів росіян в Ірпені?

Я чула історію майстрині манікюру, у якої обслуговувалася моя мама. Вона під час обстрілу перебувала на подвір’ї власного будинку разом із чоловіком.

На її очах чоловік загинув від уламків, їй довелося власноруч його ховати на подвір’ї. Після чого вона зрозуміла, що, якщо вона також загине, то її вже не буде кому ховати.

Вона вирушила на свій страх і ризик вулицею, яку прострілювали. Просто вже не розуміючи навіть що робить, перебуваючи у стані афекту. На щастя, їй вдалося евакуюватися.

Ще одні мої знайомі залишалися під окупацією. Їм доводилося сидіти по квартирах, бо вони боялися виходити на двір, адже там були росіяни.

Чи постраждало ваше майно?

Я мешкала в орендованому будинку. На щастя, ані моя квартира, ані квартира батьків не постраждали. Усе, що в нас постраждало — це автівка. Тому що ми її припаркували на задньому дворі, і туди прилетіла міна. Машину довелося здати на брухт.

Шостого березня 2022-го я поїхала з Києва до Львова, де на мене чекали друзі. Там я провела два дні. У квітні та травні 2022-го — була в Берліні. Намагалася там інтегруватися, але, як виявилося, життя переселенки мені не дуже підходить. Тому я вирішила повертатися в Україну.

Чи повернуся в Ірпінь? Можливо. Але зараз я живу у місті Турка Львівської області. Тут у мене є робота. Я працюю, я потрібна.

Ольга Гдуля відкрила на Львівщині своє кафе “Ірпінський дворик” Ольга Гдуля открыла на Львовщине свое кафе “Ирпеньский дворик”

Ольга Гдуля відкрила на Львівщині своє кафе “Ірпінський дворик”

поширити інформацію

Подібні статті

• Інтерв’ю   • Голоси війни

Касетними снарядами по “Сонечку” — мешканці Охтирки згадують перші дні війни

“...Мені пощастило: чи то вибуховою хвилею кинуло у сховище, чи то штовхнув хтось”, — розповідає Антон, один із тих хто пережив майже два роки тому страшний артобстріл дитячого садка “Сонечко” в Охтирці.

• Події   • Російсько-українська війна

Прудянка: ворожа колона за парканом, самостійне розмінування і розбите серце

Від Прудянки до російського кордону по прямій всього 10 кілометрів. До Харкова — вдвічі більше. Траса на Росію прошиває селище по центральній вулиці, ділячи його навпіл. Саме тут стоїть пам’ятник загиблим у Другій світовій війні: скорботна кам’яна мати схилила голову, безпорадно тримаючи розфарбовані квіти.

• Події   • Російсько-українська війна

Тихе місце для спогадів: рідні загиблих воїнів мріють про хаб у Барвінковому

Коли горя так багато, що воно переповнює душу, потрібне місце, де про свій жаль можна розповісти іншим. Ще одна історія, яку привезла команда ХПГ із виїзду в райони Харківщини, постраждалі від російської агресії.

• Події   • Російсько-українська війна

‘То моє серце...’ Оля та її хата посеред великої війни

Під Ізюмом дівчина намагається зберегти свій будинок, зведений її прабабусею з глини і дерева понад сто років тому.



Про ХПГ
Хто миКонтактиРічні звітиПолітики ХПГ
Теми
КонституціяПолітикаВпровадження норм європейського праваПраво на життяКатування та жорстоке поводженняПраво на свободу та особисту недоторканністьПраво на справедливий судПраво на приватністьСвобода совісті та віросповіданняСвобода вираження поглядівДоступ до інформаціїСвобода пересуванняЗахист від дискримінаціїСоціально-економічні праваАрміяКримінально-виконавча системаПраво на охорону здоров’яПраво на освітуЕкологічні праваПрава дітейПрава жінокПрава шукачів притулкуГромадянське суспільство
Спецпроєкти
Психологічна допомогаРосійсько-українська війнаГолоси війниДокументування воєнних злочинів в УкраїніПравова допомогаОнлайн-бібліотекаДисидентський рух в Україні. Віртуальний музейІсторії свавільно засудженихГромадянська освітаДовідник юристаПроти катуваньПраво на приватністьГаряча лінія з пошуку зниклих безвісти