Росія має надати докази того, що український журналіст живий, — ‘Репортери без кордонів’ шукають Дмитра Хилюка

Міжнародна організація RSF (“Репортери без кордонів”) оприлюднила заяву, в якій вимагає органи влади РФ надати інформацію про долю журналіста УНІАН Дмитра Хилюка, викраденого російськими військовими під час окупації Київщини .

“Нещодавно організація отримала досить обнадійливі новини про Дмитра Хилюка від звільненого українського військовополоненого. Але відтоді, як він востаннє бачив Дмитра у травні 2023 року, про журналіста немає жодних відомостей. Розмова мала місце в тюремному фургоні під час тривалого, понад 24 години, етапування 12 травня 2023 року між Новозибківською в’язницею, розташованою неподалік українського кордону, на південному заході Росії, та виправною колонією ІК-7 у селищі Пакіно, за кілька сотень кілометрів на схід від Москви”, — йдеться в заяві організації.

Співробітники організації знайшли свідка, який перебував із журналістом спочатку в одній камері в Новозибкові, а потім, під час етапу,  — в одному фургоні. Колишній військовополонений розповів, що Дмитро виглядав “фізично добре”, але здавався “дуже ураженим психологічно”. За його словами, журналіста тримали в одиночній камері “щонайменше три місяці”, він дуже хвилювався про батьків, особливо про хвору маму. Попри постійні прохання, Дмитру так і не надали можливості зв’язатися з рідними та колегами. Після етапу у травні 2023 року чоловіки більше не бачилися. За кілька місяців військовополоненого відправили до в’язниці в Мордовії, а в січні 2024 року обміняли.

“Розповідь цього свідка є новим підтвердженням полону Дмитра Хилюка. На жаль, ні українська влада, ні Міжнародний Комітет Червоного Хреста не чули нічого від нього вже багато місяців. Нещодавня новина про смерть в ув’язненні головного опонента Володимира Путіна лише посилює наше занепокоєння та занепокоєння рідних журналіста. Ми закликаємо російську владу звільнити його і, щонайменше, надати докази, що він живий”, — заявив Арно Фроже, керівник відділу розслідувань “Репортерів без кордонів”.

Росія тримає українського журналіста, не висуваючи йому обвинувачень і навіть не визнаючи, що він ув’язнений. І все це попри численні свідчення, які зібрала міжнародна організація.

Нагадаємо, російські військові викрали журналіста УНІАН Дмитра Хилюка 3 березня 2022 року у селі Козаровичі Вишгородського району Київської області, де він мешкав з батьками. Першого березня він встиг опублікувати пост на своїй фейсбук-сторінці про те, що село окуповане, міст підірваний, а інтернет-зв’язок вкрай слабкий. “Окупанти вже ходять по хатах: хочуть жерти і води. Люди сидять по домівках, бо періодично собаки стріляють по селу”, — написав Дмитро.

А вже за два дні окупанти забрали Дмитра і його батька. За вісім днів Хилюка-старшого відпустили. А сина — ні.

Під час попередніх розслідувань “Репортери без кордонів” змогли встановити приблизний шлях, яким Хилюка вивезли з України. Спочатку його тримали у кількох тимчасових місцях неволі. “Репортери без кордонів” поговорили зі свідками перебування Дмитра в кожному з цих пунктів.

“Ці свідчення є доказом його насильницького зникнення і державної брехні”, — казав Арно Фроже, керівник відділу розслідувань РБК.

12 березня Хилюка бачили в аеропорту Гостомеля, через який пройшло багато полонених. Там українців тримали у величезних промислових холодильниках. 21 березня один зі свідків бачив Дмитра Хилюка вже у СІЗО № 2 Новозибкова Брянської області.

“Перекличка ув’язнених відбувається двічі на день. Коридор головного корпусу відлунює. Юрій (свідок) запам’ятовує імена, які українські в’язні змушені вимовляти вголос перед своїми тюремниками. Одне з них — Хилюк”, — розповідали розслідувачі.

Найбільше про долю Хилюка зміг розповісти колишній полонений, який перебував у сусідній з журналістом камері. За його словами, спочатку Дмитра тримали у загальній камері старої будівлі в’язниці, а потім, приблизно у квітні 2022 року, ненадовго перевели до камери 42. Після того до кінця травня Хилюк перебував у одиночній камері.

“‘Спецпризначенці’ регулярно допитували журналіста про його діяльність, звинувачуючи в ‘українській пропаганді та роботі проти Росії’. Також Дмитра Хилюка кілька разів били, — розповідають “Репортери без кордонів”. — Між військовими та цивільними, заарештованими в Україні, немає жодної різниці. Вони підконтрольні як тюремному персоналу, так і спецпризначенцям, ФСБ або російським силам спецпризначення. Хоча умови утримання в цій в’язниці є не найгіршими в російській пенітенціарній системі, насильство, залякування і позбавлення прав є звичним явищем, а жодні побачення не дозволяються”.

У вересні 2022 року батьки Дмитра нарешті отримали звістку від сина, зім’яту записку: “Мої дорогі мама й тато, я живий. Я в доброму здоров’ї”. Підписано… 14 квітня.

“Де знаходиться Дмитро Хилюк? У чому його звинувачують? Офіційно — ні в чому, якщо посилатися на листи від влади, отримані різними адвокатами, які займаються цією справою в Росії”, — зазначають у міжнародній організації. — Режим Володимира Путіна навіть не визнає, що журналіст ув’язнений, попри численні свідчення, зібрані RSF, що підтверджують його утримання під вартою без жодних правових підстав”.

19 січня 2023 року Міністерство оборони Російської Федерації відповіло, що “не зобов’язане надавати жодної інформації про українських затриманих, пов’язаних із ‘спецоперацією’, нікому, за винятком Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ)”.

Протягом великої війни Росія скоїла 567 злочинів проти журналістів та медіа в Україні, повідомляє Інститут масової інформації. Лише минулого року експерти зафіксували чотири випадки викрадень медійників — Вікторії Рощиної, Ірини Левченко, а також адміністраторів телеграм-каналів запорізького регіонального видання “РІА-Мелітополь”і “Мелітополь — це Україна”.

На думку правозахисників, більшість зникнень цивільних на окупованій росіянами території можна попередньо кваліфікувати як насильницькі зникнення. Адже окупаційні органи влади не надають рідним жодної інформації про місцеперебування зниклого. Незаконне тримання під вартою без рішення суду і насильницькі зникнення з приховуванням місцеперебування людини є грубими порушеннями прав людини і можуть бути попередньо кваліфіковані як злочин проти людяності. Відмова окупаційною владою визнати факт затримання цивільної особи або повідомити місце її перебування під вартою є воєнним злочином.

За інформацією Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, державним органам відоме місце перебування лише восьми тисяч полонених українців. Десятки тисяч людей — і цивільних, і військовополонених — залишаються у статусі зниклих безвісти.

Якщо ви є родичем або знаєте про військовополонених, ув’язнених чи зниклих безвісти на окупованій території цивільних, ви можете зателефонувати на нашу гарячу лінію щодо зниклих безвісти за номером 0 800 20 24 02 (безплатно).