MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

До України повернули тіло старости села Гребениківка

25.07.2024   
Марина Гарєєва
Російські військові викрали Олексія Винниченка з власного будинку ще у 2022 році. Понад два роки Росія приховувала його місцеперебування.

Олексій Винниченко. Фото: Anna Myronenko.

Олексій Винниченко, староста села Гребениківка. Фото: Anna Myronenko.

Про смерть пана Олексія повідомили його племінниця та Лариса Якубенко, представниця Національної ради з питань телебачення і радіомовлення у Сумській області, пишуть журналісти.

Пан Олексій був старостою села Гребениківка, яке належить до Охтирського району Сумської області. Гребениківка розташована за 35 кілометрів від російського кордону, тож після початку повномасштабного вторгнення село опинилося в російській окупації.

Як розповідав отець Роман, настоятель Олександро-Невського храму у Гребениківці, російські військові обшукували домівки місцевих мешканців, шукали зброю. “У кого знайшли, тих арештували”, — переповідала Лариса Якубенко слова отця Романа. За її словами, тоді окупанти затримали старосту села Олексія Винниченка та ще трьох його односельців. Згодом пошматовані документи пана Олексія знайшли у Тростянці…

Як 24 липня уточнили журналісти “Суспільного”, котрі взяли коментар у голови Боромлянської громади Василя Романіка, в Україні була проведена ДНК-експертиза для встановлення особи загиблого. Незабаром рідним повернуть останки чоловіка.

Викрадення Олексія Винниченка

Раніше Харківська правозахисна група висвітлювала історію Олексія Винниченка. Як розповідала його дружина, пані Валентина, чоловік відмовився виїздити з села, хоча їхні діти це пропонували. “Я не поїду, в мене робота”, — казав пан Олексій. “Для нього робота була на першому плані”, — зауважувала дружина.

Пані Валентина згадувала, що біля їхнього будинку російські військові розмістили свою техніку та цілодобово гатили з неї. Через це пані Валентина з сином виїхали до сусіднього села — “думали, що там буде тихіше і безпечніше”. Пан Олексій залишився вдома, не міг полишити односельців. На прощання сказав дружині, аби вона не хвилювалася, обіцяв, що все буде добре…

Як староста села Винниченко слідкував, аби в людей була їжа, організовував чергування на вулицях, аби пильнувати мародерів.

За словами дружини, 14 березня її чоловіка та ще кількох людей забрали росіяни. Коли син пішов відвідати батька, вдома він застав лише російських окупантів, які проводили “обшук”. Російські військові винесли з обійстя все: бензопилу, тачку, чайник, прихопили навіть бісер з вишивкою.

Читайте також: Вкрасти все: як росіяни грабують на окупованих територіях

Олексія Винниченка та ще кількох людей кудись відвезли. Росіяни казали, що забрали людей “на обмін”, буцімто вони потрібні для “обмінного фонду”…

Про те, як українців звільняють з російського полону, детально розповідав Артур Добросердов, уповноважений МВС України з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Як наголошував Добросердов, цивільні заручники — це велика проблема, адже, згідно з нормами міжнародного права, їх взагалі не може бути: цивільних просто заборонено брати в полон. Попри це Російська Федерація незаконно затримує та викрадає мирних людей, розпочинає безглузді кримінальні переслідування та судить цивільних.

Пані Валентина казала, що в неї було підтвердження того, що її чоловік перебував у російському полоні на території РФ. Поза тим представники РФ не повідомляли, де саме утримують старосту села… Дружина припускала, що його могли перевозити з місця на місце. Невістка пана Олексія бачила світлину полоненого свекра в одному з російських телеграм-каналів. Худий, сивий, з запалими очима — таким став староста села у російському полоні.

Олексій Винниченко до викрадення і в полоні

Олексій Винниченко до викрадення і в полоні

Європейський Комітет регіонів вимагав, аби Росія звільнила Олексія Винниченка. Пана Олексія чекали рідні, дружина, двоє синів, дві онучки…  

Викрадення Анатолія Яроша

Уранці 14 березня російські військові забрали й кума пана Олексія, Анатолія Яроша. Колись Анатолій Ярош працював дільничним, проте з 2006 року він був на пенсії. Пан Анатолій розповідав журналістам “Суспільного” та Медійній ініціативі за права людини (МІПЛ) про пережите. Коли російські військові прийшли до колишнього поліціянта, вони вивели його та Олександра, брата його дружини, на подвір’я. Окупанти зв’язали чоловіків, поставили їх босими на сніг і почали бити. Потім дозволили взутися та повели на інше подвір’я, де знову побили. Пан Анатолій знепритомнів. Російські військові підняли чоловіка, поставили його до стінки. Потім окупанти почали принижувати іншого полоненого та стріляти з автоматів. “Балакали до того чоловіка, що справа від мене стояв, з матами, казали тварина, скотина’. Між мною і ним автоматна черга пролунала — і я почув, що щось впало, схоже на тіло. Я подумав, що застрелили його, наступний я, у думках попрощався з родиною, з життям”, — згадував Анатолій Ярош. Зрештою пана Анатолія та ще трьох людей, зокрема і Олексія Винниченка, відвезли до Боромлі. Там викрадених дві доби тримали у металевому фургоні на території одного з підприємств. У фургоні не було опалення, на вулиці був мороз… Незаконно затриманим людям не давали ані нормально поїсти, ані попити. Полонені були зв’язані, не могли навіть підвестися чи поворушитися, коли тіло затерпало, адже коли хтось намагався це зробити — починав стріляти російський снайпер...  

Анатолій Ярош. Фото: “Суспільне Суми”.

Анатолій Ярош. Фото: “Суспільне Суми”.

З Боромлі — до РФ — і знову до Боромлі 

За даними Медійної ініціативи за права людини, до Боромлі росіяни привезли ще двох цивільних. Згодом Анатолія Яроша та ще шістьох чоловіків повезли далі. Оскільки пан Анатолій довго працював у цих краях дільничним, він орієнтувався на місцевості та зміг визначити, що їх везуть у бік Росії. За даними МІПЛ, тоді українців могли вивезти до села Пороз, на територію Російської Федерації. Там полонених відвели в туалет і запроторили до погреба. 

Крім новоприбулих, у погребі утримували ще двох людей. Як згадував пан Анатолій, росіяни залякували полонених українців, казали, що кадирівці з них “зроблять фарш”. У полоні Анатолія Яроша розпитували про його зв’язки з ЗСУ, місцевою теробороною, правоохоронцями. Як стверджують у МІПЛ, “допит” проводив російський військовий на ім’я Ігор Анатолійович. Ігор Анатолійович казав, що чоловіків переведуть у табір для полонених, проте вже наступного дня їх повернули до залізної будки у Боромлі. На ніч туди також привели ще чотирьох цивільних з Бобрика (ще одного села на Сумщині). В одного чоловіка була прострелена нога. “Потім привезли 64-річного дідуся. Йому так скрутили тросом руки, що кінцівки були криваві: сині та дуже розпухлі. Навіть військові, які його ‘приймали’, казали: ‘Нащо так зв’язувати?’ Дідуся звинувачували в нападі на військових і вбивстві. Сідниці в нього були прострілені автоматом. Дід був із нами дві доби, а потім його забрали”, — згадував пан Анатолій.

У Боромлі Анатолій Ярош залишався ще три доби. Зрештою росіяни відпустили його та ще трьох цивільних, казали у МІПЛ. Анатолій Ярош розповідав, що тоді морози сягали 16–17 градусів: від холоду шкіра аж синіла. Полонені розтирали один одному ноги, поки чекали на попутку. До рідного села їх підвіз чоловік, який сказав, нібито це “донецькі” витягли їх з полону. Ані Олександра, брата дружини, ані Олексія Винниченка, старосту села, росіяни не відпустили.

Російські командири казали дружині пана Анатолія, нібито на нього вказали місцеві мешканці, та стверджували, нібито в нього вдома був пістолет. Проте жінка відповідала окупантам, що це неправда, а з того часу, як її чоловік був у правоохоронних органах, спливло понад 15 років…


Аналітичне дослідження насильницьких зникнень, які відбувалися на тимчасово окупованих територіях України, підтверджувало, що “російські військові мали списки осіб, пов’язаних з органами державної влади, провладними політичними силами, силовими структурами”. Таких людей російські окупанти затримували у першу чергу. Надалі люди зникали, наголошувала юристка ХПГ Ганна Овдієнко. Родичі зниклих безвісти фактично перебувають у стані вакууму: спочатку вони не знають, чи жива близька їм людина, потім не знають, ані де вона перебуває, ані як з нею поводяться. Офіційні держособи РФ, так само як і представники окупантів, часто відмовляються підтверджувати, що зникла безвісти людина перебуває в полоні. Навіть підтвердивши, що людину утримують у полоні, представники РФ часто не надають інформації ані про точне місцеперебування людини, ані про стан її здоров’я.  

Матеріал підготовлено за підтримки DIGNITY — Данського інституту проти катувань, у межах проєкту “Здійснення правосуддя за міжнародні злочини в Україні”
 Поділитися